31 серпня Газпром тимчасово призупинив постачання газу до Європи «Північним Потоком» для технічного обслуговування, спочатку пообіцявши відновити їх через три дні. 2 вересня перед датою запланованого відкриття газопроводу Газпром заявив про перенесення терміну на невизначений час. Компанія пояснила зупинку «витіканням» та необхідністю техобслуговування, яке, як було сказано, потребує «умов спеціалізованого ремонту». 

Siemens Energy, компанія-виробник турбін для «Північного Потоку», заявила [3] , що такий витік причиною для зупинки постачання газу не є і може бути усунений на місці. Європейські політики у відповідь на це відреагували очікувано гостро – так, представник Єврокомісії Ерік Мамер написав [4], що зупинка подачі газу «з хибних причин» вкотре доводить, що Росія є ненадійним постачальником і вважає за краще пропалювати газ замість того, щоб виконувати контракти.

Читайте також: "Зима – остання зброя Путіна проти України". Як країна може пережити холод без електрики від Запорізької АЕС [5]

Історія газового шантажу

За час війни в Україні це вже не вперше, коли Росія зупиняє чи скорочує постачання газу до Європи. 1 червня Газпром призупинив [6] постачання газу до Данії та Німеччини через те, що Ørsted і Shell Energy Europe відмовилися платити за газ у рублях. З 14 червня Газпром різко скоротив обсяги постачання майже на 75%, пояснивши це тим, що через санкції Siemens не вдалося повернути турбіну після техобслуговування. А 11 липня Газпром випробував зупинку «Північного Потоку» на 10 днів, посилаючись на ту саму «необхідність техобслуговування». Вже тоді міністр економіки Німеччини Роберт Хабек висловив припущення, що зупинка постачання газу може бути перманентною, закликав країни Європи бути готовими до цього і звинуватив [7] Росію використання газу «як зброї». Можливо, він мав рацію — в обох випадках.

Використання Росією природного газу як інструмент зовнішньої політики та зброї обговорюється в політичних та академічних колах вже давно і набуло власної назви — «трубопровідної політики» (pipeline politics). Один з перших великих кейсів «трубопровідної політики», що обговорюються в науковій літературі, мав місце у 1997 році ще за Єльцина. Тоді в активній стадії переговорів був вступ Чехії до НАТО, і Росія у своїх кращих традиціях не забарилася перейти до загроз. 

1997 року посол Російської Федерації в Чеській Республіці Микола Рябов заявив [8], що «Росія не зазнає послаблення свого впливу у Східній Європі», а вступ Чехії до НАТО може «нашкодити економічним відносинам із Росією». Він уточнив, що має на увазі, зокрема, «фундаментальні угоди про постачання газу». Тоді ескалації не сталося, Росія зупинилася на погрозах, а сам Рябов у результаті навіть змінив риторику, заявивши, що Росія «поважає рішення Чеської Республіки».

Тоді ж під удар вперше потрапила Україна практично в перші місяці після Помаранчевої революції 2004–2005 років. Путін дуже не хотів допускати революцію і, цілком імовірно, розглядав [10] навіть силовий варіант. Тим не менш, тоді цього не сталося, зате пролунав так званий газовий конфлікт: Газпром заявив [11] про намір підвищити ціни на газ, що постачається в Україну, до «ринкових» європейських цін — практично втричі. 

Україна від цих умов відмовилася - у відповідь Росія перекрила постачання газу. На той момент, однак, Україна була головною транзитною країною для російських поставок до Європи — побоюючись симетричної відповіді, Росія змушена була піти на низку поступок, і конфлікт закінчився підписанням нового «компромісного» договору. Вже тоді, у 2005 році, цей конфлікт змусив деякі країни Східної Європи стривожитись з приводу надійності російських поставок та заговорити [12] про пошук нових партнерів.

Читайте також: "Ненадійний партнер": Болгарія більше ніколи не вестиме переговори з "Газпромом" [13]

Безумовно, ці конфлікти не оминули західних політиків та експертів. Так, американський вчений і один з ідеологів ліберального інтервенціонізму Роберт Каган у своїй книзі «Повернення Історії» писав: «Російські лідери усвідомлюють, що [енергетична залежність ЄС] дає можливість домагатися лояльності Європи до власної поведінки». А американський економіст Ірвін Стелцер зауважував [15], що розглядати Газпром як щось крім інструменту російського впливу можна або за «крайньою наївністю», або від «гострої потреби».

Виходячи з усіх практичних кейсів, у дослідженнях з енергетичної безпеки склався однозначний консенсус: свої енергетичні ресурси Росія цілком здатна використовувати (і використовує) як зброю. У науці про безпеку, використання цієї «зброї» ділиться на кілька стадій, пояснює [16] у своїй роботі доктор політичних наук Керен Сміт Стеген. Підготовка та застосування зазвичай складаються з трьох кроків. По-перше, консолідація ресурсів у руках влади; по-друге, отримання контролю за транзитом; по-третє — погрози, завищення цін та зупинення постачання, і, нарешті, результат — або четверта стадія — отримання поступок та концесій.

Читайте також: ОАЕ надасть скраплений природний газ Німеччині вже наприкінці 2022 року [17]

Як влаштовано газову «зброю» Кремля

До консолідації Путін розпочав майже одразу. «Справу ЮКОСА» можна вважати одним із перших кроків: ліквідація компанії та перехід активів до підконтрольної державі Роснафти йшли саме як мета консолідації. Проблеми газового сектора вирішилися ще прямолінійнішими: після скасування антимонопольних обмежень у 2007 році Газпром просто викупив приватні корпорації, що залишилися.

Контроль над транзитом Росія встановила за кілька кроків: по-перше, перейшовши відразу до погроз на адресу країн-транзитерів, наприклад, Білорусі, по-друге, вибудовуючи власні газопроводи, зокрема, «Північний Потік-1», а також заморожений на даний момент момент «Північний Потік-2», по-третє, використовуючи загрози: підвищення цін та перебої у постачаннях ми спостерігаємо з 1997 року й донині. Четверту завершальну стадію — концесії — Росія поки що чекає. Сьогодні поступки з боку Європи, яких хотіла б Росія, стосуються насамперед санкцій. У виступах щодо газу та енергетики саме на них зосереджує [18] увагу Путін.

І незважаючи на те, що очікувати таких серйозних поступок та припинення санкцій у відповідь на російську «трубопровідну політику» найближчим часом, мабуть, не варто - не звертати уваги на новий газовий конфлікт неможливо. Хочеться цього чи ні, Європа дійсно залежить від російського газу: останніми роками 40% всього газу, що споживається Європою, було поставлено [19] з Росії. Незважаючи на європейські плани щодо реструктуризації економіки та відмови від російського газу (так званий план REPowerEU) зміни займуть час [20]. План передбачає повну відмову від російського газу лише до 2030 року. Але політика РФ викликає кризу вже зараз.

Читайте також: Без росії обійдуться: через брак газу Німеччина запускає 16 законсервованих ТЕС на вугіллі й нафті [21]

Політичні наслідки шантажу

Це, звичайно, не могло не торкнутися політичного клімату в Європі. Так, європейська консалтингова агенція Verisk Maplecroft, що спеціалізується на аналізі ризиків, передбачає [26], що зима 2022 року, швидше за все, принесе європейським націям значне посилення протестних рухів. Ця динаміка вже спостерігається у Великій Британії, де на тлі так званого cost of living crisis (кризи вартості життя) значно зростає невдоволення. Масові протести спостерігаються й у інших країнах. У Німеччині нещодавно пройшла демонстрація лівої опозиції [27] за встановлення стелі цін на газ та проти запланованого підвищення цін на енергію з жовтня.

Тим часом на тлі протестів та загального невдоволення, як це часто відбувається в період соціальних та економічних криз, набирають темпу популістські ідеї та партії. Прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі ще влітку на виступі перед G7 заявив [28], Західні країни повинні уникнути помилок минулого і не допустити зростання популізму на тлі майбутньої енергетичної кризи. Зважаючи на все, занепокоєння Драги були обґрунтовані, але запобігти новій хвилі популізму, здається, не вдалося. 

На виборах, що пройшли в Італії, перемогу святкувала Джорджа Мелоні — голова «Братів Італії», крайньої правої популістської партії, яка раніше активно виступала за поліпшення відносин з Росією. Партія Мелоні, окрім традиційних елементів правого порядку денного, у своїй передвиборчій кампанії багато уваги приділила зростаючим цінам на газ та енергію і пообіцяла [29] знайти цим проблемам швидке вирішення.

Схожа ситуація спостерігається у Швеції. На недавніх виборах найбільший успіх святкували «Шведські Демократи» — вкрай права популістська партія з корінням в ультраправій неонацистській «Північній імперській партії». «Демократи» вперше в історії обійшли [30] ліберально-консервативну «Помірну партію» і стали другою за представництвом партією, поступаючись лише соціал-демократам. Якщо в коаліціях не станеться розколу та змін — у «Демократів» уперше з'явився шанс опинитися в уряді. 

Незважаючи на те, що ключовою темою передвиборної кампанії «Демократів» залишалася імміграція, на цих виборах окрему увагу вони приділили високим цінам на енергію: критикуючи правлячу коаліцію за високі податки та надмірний наголос на вітроенергетиці, вони обіцяли [31] суттєво знизити ціни на енергію.

Доктор міжнародних відносин, науковий співробітник Європейського центру вивчення популізму Булент Кенес розповів The Insider, що «Демократи» скористалися соціально-економічними труднощами, спричиненими зростанням цін на енергоносії, проте, зрештою, це ніяк не вплине на політику Швеції щодо путінського режиму.

«Незважаючи на вторгнення в Україну і заявку Швеції на членство в НАТО через зростання сприйняття цієї війни як пряму загрозу безпеці, безпека і зовнішня політика країни не займали місця серед головних тем передвиборних кампаній. Шведські партії з правого боку політичного спектру, у тому числі «Демократи», завжди займали пронатівську позицію та надали значну підтримку недавній заявці Швеції на членство в НАТО. Таким чином, я не бачу жодного ризику для серйозної зміни політики щодо Росії, незважаючи на те, що деяких чільних членів шведських демократів підозрювали в особливих відносинах з путінським режимом».

Читайте також: Поруч з місцями пошкодження "Північних потоків" бачили російські кораблі і субмарини – ЗМІ [32]

Що це означає для Росії? Останнім часом у Європі популістські та вкрай праві партії вважалися вигідними для Росії «корисними дурнями», іноді відверто пропутінськими. І Росія це успішно використала — колишній голова «Братів Італії» Маттео Сальвіні вів переговори [33] щодо фінансування з Росією, за добрі стосунки з якою «Брати» виступали. А лідера австрійської вкрай правої «Партії свободи» Хайнца-Крістіана Штраха в 2017 році було помічено на Ібіці в ході переговорів з «племінницею» російського мільйонера Ігоря Макарова. Вона виявилася підставною, але зацікавленість [34] «Партії свободи» у російському фінансуванні, зважаючи на все, була щирою і довгостроковою.

Але чи зіграє зростання популярності правих та популістських партій на руку Росії зараз? Раніше це було важливим важелем впливу Кремля. Але після вторгнення в Україну ситуація змінилася. Наприклад, «Брати Італії» докорінно змінили свою позицію. Джорджа Мелоні виступила із засудженням війни, обіцяла підтримку та постачання зброї Україні; а раніше антиінституційна позиція партії змістилася [36] у бік підтримки НАТО. Така сама зміна відбулася і в раніше помірно проросійських правих рухах Бельгії: Том Ван Грік, голова правого та сепаратистського «Фламандського інтересу», перейшов до критики недостатніх інвестицій Бельгії в оборонний сектор.

Читайте також: Нафтові доходи росії обвалилися до мінімуму з початку війни [37]

Можливо, зростання популістських партій трохи підірве статус-кво та послабить єдність усередині Європи, але порівняно з повномасштабною війною в Європі все це трохи тьмяніє. Незважаючи на витрачені Росією ресурси та всі можливі важелі тиску, спрямовані на підрив європейської політики, успіху в цьому їй досягти поки що не вдалося — і, здається, найближчим часом не вдасться.

—

Джерело: The Insider [2]

В тему:

• Глава ЄК заявила про намір запровадити стелю цін на російський газ [38]
• Енергокриза в Європі: Фон дер Ляєн представила план протидії з 5 пунктів [39]
• Газогони Nord Stream можуть вийти з ладу назавжди після ймовірних підривів – Tagesspiegel [40]
• «Газпром» оголосив про негайне розірвання всіх контрактів з Україною [41]