Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) давно перетворився на таку собі елітарну касту «святих спостерігачів», чия головна місія — зберігати багатозначне мовчання за величезні кошти міжнародних донорів.

Поки українські військові у російських катівнях проходять через усі кола пекла, гендиректор організації П’єр Крехенбюль продовжує вправлятись у мистецтві дипломатичного езопівства, називаючи повну безпорадність «конфіденційним діалогом».

Дипломатія за зачиненими дверима катувань

Ситуація з доступом до полонених у Росії давно перейшла межу критичної. За даними на лютий 2026 року, у ворожому полоні перебувають близько 7000 українців, і 96% тих, кому вдалося вирватися звідти, свідчать про системні тортури.

У відповідь на це П’єр Крехенбюль під час свого візиту до Києва видав формулу, яка ідеально описує всю імпотенцію сучасної міжнародної системи: «Наша відповідальність — не в тому, щоб надавати публічності таким фактам». Справді, навіщо псувати стосунки з агресором зайвими цифрами, якщо можна просто «наполягати на доступі» ще років десять.

Коли журналісти прямо запитують Крехенбюля про кількість відмов з боку Кремля, він вмикає режим ідеального швейцарського годинника, який завжди показує «час для тиші». За його словами, деталі та цифри відмов — це конфіденційна інформація. Виходить зручна математика: ми знаємо, що нас не пускають, але скільки саме разів нам плюнули в обличчя — не скажемо, щоб не «контрпродуктивно».

Читайте також: Коли нейтральність на користь агресору. Що не так з реакцією МКЧХ на вбивство своїх працівників рашистами на Донбасі [2]

Парадокс гуманітарного безсилля та зручна статистика

Статистика МКЧХ — це окремий вид маніпулятивного мистецтва. Організація хизується візитами до 8400 військовополонених з 2022 року, але Крехенбюль змушений визнати: переважна більшість із них — це росіяни в українському полоні.

Україна, дотримуючись Женевських конвенцій, створює для МКЧХ ілюзію роботи. Тут їх люб’язно приймають, показують умови, і вони з вдячністю фіксують цей комфорт. Проте там, де допомога потрібна насправді — у 280 місцях несвободи на території РФ та окупованих територіях — представників організації бачать хіба що у снах.

На запитання про реальні важелі впливу на Росію, очільник МКЧХ відповідає у стилі філософського роздуму про недосконалість буття. Він каже, що вони не можуть «нав'язати свою волю», але продовжують «підкреслювати обов'язки».

Це звучить як спроба зупинити серійного вбивцю зауваженням про неправильне паркування. Поки Росія офіційно виходить з конвенції проти катувань, МКЧХ продовжує вести «конструктивні переговори», результат яких для українського полоненого дорівнює нулю.

Найбільша цинічність ситуації полягає в тому, що МКЧХ став зручною ширмою для агресора. Росія створює фейкові організації під емблемою Червоного Хреста, а справжній МКЧХ у цей час «не знає про конкретні випадки».

Це вже навіть не позиція нейтральності, це свідома сліпота. Дмитро Лубінець недарма назвав це «позицією страуса». Фіксувати відмови у доступі з 2014 року і продовжувати використовувати ту саму модель роботи — це або професійна деградація, або свідома профанація самої ідеї гуманітарного права.

Крехенбюль бідкається, що світ стає небезпечнішим, бо «війни ведуться без правил». Але ж саме його організація є головним охоронцем цих правил. Якщо охоронець лише стоїть осторонь і записує у секретний блокнот, як б’ють дитину, то він не охоронець, а просто документувальник насильства. Його готовність «приїхати до Москви», коли дати ще не визначені, виглядає як поганий жарт на фоні десятків тисяч зниклих безвісти та тисяч закатованих.

Читайте також: Вбивство рашистами представників Міжнародного Червоного Хреста: МКЧХ «категорично засуджує» напад уявного ворога на свій персонал в Україні  [3]

Естетика опікових центрів замість боротьби за життя

Замість реального тиску на РФ, гендиректор МКЧХ розповідає про «враження від опікових центрів» у Києві, які він візьме з собою на наступні зустрічі.

Ці емоційні спогади — це чудовий інструмент для фандрайзингу та отримання нових грантів, але вони не замінять права на листування чи захист від катувань струмом. Поки МКЧХ інвестує у центри реабілітації тих, хто вже постраждав, він повністю провалює місію запобігання цим стражданням у полоні.

Висновок сумний: МКЧХ перетворився на бюрократичний механізм, який добре працює в ідеальних умовах демократії, але абсолютно пасує перед варварством.

Якщо єдина роль організації в цій війні — бути «свідком, який мовчить», то виникає логічне питання про доцільність її існування взагалі. Світ потребує захисників, а не колекціонерів конфіденційних відмов, які бояться назвати злочин злочином, щоб не втратити право на черговий «безрезультатний діалог».

Читайте також: Уявна нейтральність. Російський філіал Червоного Хреста як учасник агресії проти України [4]

***

 Про «справжнє обличчя збройного конфлікту» як його бачить МКЧХ і про те, в чому відповідальність організації,  гендиректор Міжнародного комітету Червоного Хреста П'єр Крехенбюл (не)розказав Радіо Свобода [5] під час його першого візиту до України.

Гендиректор Міжнародного комітету Червоного Хреста П'єр Крехенбюл / Фото: ICRC [6]

– Скільки місць утримання українських військовополонених у Росії та на окупованих територіях Міжнародний комітет Червоного Хреста фактично відвідав із 2022 року?

– Починаючи з 2022 року, ми відвідали 8400 військовополонених, переважна більшість із них в Україні (тобто це російські військовополонені – ред.). І це питання є пріоритетне для нас.

Ми спілкувалися про це з українськими посадовцями. І ми вдячні Україні за той доступ і за співпрацю, яку ми маємо.  Що стосується доступу на території РФ, ми не маємо того рівня доступу, до якого ми прагнемо. І продовжуємо працювати над цим питанням.

– У скількох випадках російська сторона відмовляла у доступі?

– Ми регулярно відправляємо запити на отримання доступу до військовополонених в Російській Федерації, ми не будемо вдаватися в деталі і цифри. Можу сказати, що ми робимо це на регулярній основі. І ми наполягаємо на тому, щоб у нас був такий повноцінний доступ.

За Женевськими конвенціями – це обов’язок утримуючої сторони забезпечити повноцінний наш доступ до військовополонених. І російська сторона повинна його забезпечити. Ми проводимо конфіденційні розмови щодо цього.

 – Чи могли б ви бути більш точними: скільки саме було відмов?

– Як я вже сказав, такі речі ми залишаємо конфіденційними.

– Якщо Росія не надає доступу, які тоді реальні важелі впливу у вас залишаються?

– Дуже гарне питання. Звісно, бувають періоди, коли ми маємо належний доступ до військовополонених, буває, що не маємо доступу. І все це ми обговорюємо зі сторонами конфлікту під час діалогу з ними.

Ми не можемо, звісно, нав’язати свою волю. Але всі сторони, всі країни, які підписали Женевські конвенції, вони зобов’язані надати нам такий доступ. І тому ми наголошуємо на цьому і в рамках нашого діалогу з Російською Федерацією.

Звісно, інколи від нас очікують публічних заяв, але як показує багаторічна історія нашої роботи, краще вести діалог і дивитися на те, які результати цей діалог може дати для того, щоб це не було контрпродуктивним.

І ми продовжуємо наполягати, що у нас має бути доступ до українських полонених. Має бути забезпечене їхнє право на належне листування, щоб вони надсилали листи своїм рідним, а рідні надсилали їм.

– Українські військові після полону розповідають [7] про тортури. Що саме фіксували ви в місцях утримання українських військовополонених у Росії та на окупованих територіях? Можливо ви навіть можете підтвердити факти катувань?

– Звісно, ми знаємо про такі повідомлення. Ми також збираємо всю наявну інформацію, яку отримуємо з відкритих джерел, від сімей та від звільнених полонених. Що стосується публічної комунікації, то можу сказати, що тоді, коли нам стає відомо про такі випадки, ми їх обговорюємо з іншою стороною конфлікту, яка звинувачується у цих порушеннях.

Український військовий після російського полону

Так само і щодо випадків, коли стаються порушення під час ведення бойових дій: методів і принципів. Або тоді, коли стає відомо, що цивільні стають основним об’єктом нападу. Тоді ми збираємо такі заяви і обговорюємо їх з російськими органами влади. І тут я не можу підтвердити такі випадки, але можу сказати, що це все ми обговорюємо у конфіденційному режимі.

Читайте також: Представники Міжнародного Червоного Хреста у Росії знущалися над українськими військовополоненими [8]

– Скільки задокументованих випадків порушення міжнародного гуманітарного права щодо українських полонених ви зафіксували у 2025 році?

– Таку цифру я назвати не можу. І навіть якби вона в мене була, то все одно ми це обговорюємо з відповідними сторонами.

– Торік Українська розвідка повідомляла [9], що Росія створює фейкові організації, які маскуються під гуманітарні місії – можливо, навіть Червоний Хрест, аби створити ілюзію, що вони надають доступ до полонених. Чи фіксували ви діяльність таких організацій?

– Особисто я про це не знаю, але в будь-якому випадку таке стається одночасно з конфліктом, коли хтось зловживає емблемою МКЧХ. Якби це було так, ми б чітко про це повідомили, бо це дійсно заборонено і це було б зловживанням, але я не знаю про конкретні випадки.

Читайте також: Білоруський Червоний Хрест став, по суті, пособником російських загарбників [10]

– Якщо якась зі сторін системно порушує міжнародне право, не реагуючи на жодні важелі впливу – чи не означає це, на вашу думку, що ваша модель роботи потребує перегляду і змін?

– Ми бачимо у світі багато проблем стосовно поваги до міжнародного гуманітарного права в багатьох конфліктах. Війни ведуться без правил. І тоді цей світ стає більш небезпечним. І це таке загальне спостереження, яке я зробив зі свого досвіду по міжнародних збройних конфліктах. І ми можемо запитати: чому ж МКЧХ не говорить більш публічно?

Можливо, на особистому рівні, оскільки я сиджу тут зараз з вами, я б ставився до цього добре. Якби міг засудити і розкритикувати публічно. Але чого б я тоді досяг цим?

Наша відповідальність – вона не в тому, щоб надавати публічність.

Читайте також: Різні грані Червоного хреста. «Ніби нам чимось допомогли, окрім цих, сука, стаканчиків» [11]

Наша роль, що ми йдемо з нашими повідомленнями до сторони, яка має пряму відповідальність. І багато разів я казав дуже чесно, що були невдалі спроби з тим впливом, який ми мали. Але багато разів, і це не було таким видимим, ми також досягали успіху.

Для прикладу, ми відіграли роль в понад 60 репатріаціях тіл загиблих людей до України та Росії.

– Скільки українських військових, які вважаються зниклими безвісти, перебувають у вашій базі?

– Мова йде про десятки тисяч українців. Цифра, яку я можу вам надати – це 200 000 запитів від сімей. Це – і українці, і росіяни, які на цей момент вважаються військовополоненими або зниклими безвісти і, можливо, загиблими в бою.

– Якщо все ж таки бути більш точними саме щодо українців?

– Та цифра, яку я можу вам дати, як я вже сказав, це більше 200 тисяч запитів.

– Чи є у Червоного Хреста інформація про примусово вивезених дітей з окупованих територій до Росії?

– Так, ми отримували запити від сімей щодо дітей. І також взяли участь у поверненні близько сотні дітей з 2022 року. Ось такі цифри ми маємо. Ми розглядаємо всі індивідуальні запити, які отримуємо.

Читайте також: Як в ЮНІСЕФ (ООН) та Червоний Хрест по суті фінансували викрадення українських дітей Лукашенком [12]

– Чи плануєте ви поїздку до Росії?

– Я завжди готовий поїхати до Росії. Наразі у мене немає конкретних дат.

Але я щойно здійснив дуже важливий візит до України, де відбулися позитивні зустрічі з пані Іриною Верещук, представниками Офісу президента, з Дмитром Лубінцем та іншими особами. Ми провели дуже конструктивні переговори, під час яких вони чітко висловили свої очікування щодо МКЧХ.

Я дуже вдячний, оскільки були висловлені конкретні ідеї. Тому, звичайно, було б природно, щоб я також поїхав до Москви, як я вже сказав, але на цей момент дати ще не визначені.

– З чим ви їдете з України?

– Під час своїх візитів до опікових відділень я бачив пацієнтів, які потрапляли до лікарень з жахливими опіками та травмами. Я відвідував регіональну клінічну лікарню в Києві, куди доставляли людей з ампутаціями.

Ми інвестували кошти у створення центру фізичної реабілітації, щоб мати змогу супроводжувати цих пацієнтів. Чому я це описую? Тому що це реальність того, що збройні конфлікти роблять з людьми. І це враження я отримав, особисто приїхавши сюди, щоб почути, зустрітися з родинами, побачити і отримати їхні свідчення.

Читайте також: Замість бути арбітром, ООН опосередковано легалізує війни і цим відзначає 78-річчя [13]

Це дуже сильний елемент, який я візьму з собою на подальші зустрічі і який також буде моїм внеском – як у пошук ще більших покращень у нашій діяльності, зокрема з пріоритетом на військовополонених, так і в нагадування світу, що Україна потребує постійної уваги в плані гуманітарного фінансування.

Також цивільна інфраструктура, яка зазнала неодноразових і масштабних ударів, температура взимку при відсутності опалення, відсутність електроенергії. Це все спогади, які я візьму з собою, бо це справжнє обличчя збройного конфлікту.

—

На заголовному фото: У межах візиту делегація відвідала теплопункт Українського Червоного Хреста у столиці, де ознайомилася з діяльністю організації під час реагування на наслідки обстрілів енергетичної інфраструктури, а також із роботою теплопунктів, що забезпечують підтримку населення у періоди відключень електроенергії та тепла. П’єр Кренбюль безпосередньо зміг поспілкуватися із відвідувачами теплопункту. Фото: redcross.org.ua

«Аргумент» [14]

---

Читайте також: 

• Поки росія вбиває, ООН, ОБСЄ та "Червоний Хрест" сховалися [15]
• Чому міжнародні організації виявились такими бездіяльними при нападі Росії на Україну? [16]
• Представники Міжнародного Червоного Хреста у Росії знущалися над українськими військовополоненими [8]
• 1 квітня Гітлерівська Німеччина стала головою Ради безпеки ООН (і це майже не жарт) [17]
• Назад до "закону джунглів"? Чим загрожує криза міжнародних організацій [18]
• Зеленський: Міжнародний Червоний хрест заборонив нам використовувати свою символіку [19]
• Деякі співробітники Amnesty International вважають, що Литва, Латвія і Фінляндія мали б бути частиною Росії. Розслідування [20]
• Кремлівські щури в ОБСЄ (розслідування) [21]
• Червоний хрест не гарантував безпеку полонених з "Азовсталі" – заява [22]