Деякі співробітники Amnesty International вважають, що Литва, Латвія і Фінляндія мали б бути частиною Росії. Розслідування

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

З 2014 року в Україні періодично вигулькували «мирні ініціативи» від громадського сектору. Час від часу в ЗМІ з’являлися новини про мітинги «матерів за мир», про акції проти мобілізації або ж «активісти з Донбасу» за гроші міжнародних організацій намагалися «примирити» українців, які загрузли в «громадянській війні».

Усі ці ініціативи найчастіше провокували глухе роздратування або лишалися непоміченими. Акції під адмінбудівлями були нечисельними, а їхній максимальний результат - це потрапляння в ефіри медведчуківських каналів, зазначаэ видання LB.ua.

Вочевидь, більшість українців здогадувалася про те, що ці організації пов’язані з Росією і лобіюють інтереси російської сторони в цій війні. 

З початком широкомасштабного вторгнення ми почали звертати більше уваги на думку західного суспільства - і багато хто з нас зі щирим подивом відкрив для себе прекрасний дивний світ міжнародних громадських організацій. Мова і про Червоний Хрест, і про ОБСЄ і про «Amnesty International», і про багато-багато інших респектабельних організацій, які в критичній ситуації виявилися неспроможними не те що дієво допомогти, а й сформулювати чітку позицію з питань, які є абсолютно однозначними. 

Остання - «Amnesty International» - відкрила нам ще одну важливу проблему: проблему світового марксизму, який не тільки досі існує в рафінованих університетських колах, а й суттєво впливає на третій сектор у Європі та світі. 

Серед НГО, що активно залучені до глобального політичного процесу, існує ціла низка орієнтованих на побудову миру і безпеки у світі. Частина працюють десятки років, декотрі ще з часів Першої світової війни. Наприклад, Інтернаціонал противників війни, створений 1921-го зусиллями людей, які чинили опір мобілізації на фронтах Першої світової.

Хтось із них навіть отримував Нобелівську премію миру, має довгі й усталені стосунки з ООН, урядами та парламентами багатьох країн, свої періодичні видання, регулярно проводить тренінги, з’їзди і конференції, роздає гранти на миротворчість. Здебільшого вони займаються проблемами роззброєння, розробляють ненасильницькі методи подолання конфліктів і адвокаційні кампанії, які покликані змусити уряди західних демократичних країн (переважно) спрямовувати ресурси, задумані на безпеку й озброєння, на інші, пріоритетніші, на їхню думку, проєкти. На освіту, медицину, глобальні зміни клімату, екологічні програми та сучасне мистецтво.

Фото: надано авторкою

Але якщо придивитися до пісмейкерів уважніше, побачимо, що значна частина із них, як не дивно, не надто опікується нашою війною. Гортаючи сторінки цих НГО, вам може здатися, що найбільша проблема у світі - це конфлікт Ізраїлю і Палестини. Також, очевидно, є якісь негаразди у Венесуелі та Сирії. Щось недобре відбувається в Іраку. Але 7 місяців жахливої війни в Україні, яка має всі ознаки геноциду, якось не дуже вражають людей, які присвятили своє життя побудові миру в усьому світі. Ця дивна розбіжність змусила мене ретельніше вивчити лексику пісмейкерів та ідеологічне навантаження, яке вони намагаються нав’язати світові у своїй уявній війні з війною.

Скандал з «Amnesty International» був цікавий не тільки тим, що вони видали урбі ет орбі абсолютно брехливий і маніпулятивний звіт про порушення правил війни українцями. Перевірка особистих твітер-акаунтів співробітників викрила ще один факт: певна кількість із них - марксисти. Це люди зі Сталіним на обкладинках, які дивуються в приватній (але все ж публічній) комунікації, що Литва, Латвія і Фінляндія є незалежними державами, хоча мали б бути частиною Росії. Це люди, які, як і Володимир Путін, живуть у світі, де розвал СРСР є помилкою, геополітичною катастрофою. Де є народи, які не варті суверенітету просто тому, що мали б лишатися рушійною силою світової революції пролетаріату. І так, частина цих людей ховається за вивіскою пацифізму і безсоромно проповідує роззброєння у світі, де існує Росія, яка погрожує знищенням буквально всім.

 

Одна з найвідоміших НГО, зайнятих побудовою світового миру, це Beyond War. На сторінці організації, а також на особистих сторінках її учасників ми можемо побачити класичні звинувачення США в імперіалізмі. На думку очільників організації, «конфлікт» в Україні ініційований США, а Росія була спровокована силами НАТО. 

Читайте також:  Чого хоче від України Amnesty International?

«Україна має багато спільного з Єменом, Іраном, Тайванем, Кореєю, Сирією та іншими гарячими точками світу, де головну роль відіграють військові США. Розширення НАТО і мілітаризація Східної Європи, що ініціює США, лежать в основі кризи. Нові бази США у Словаччині, продаж танків до Польщі та гігантський продаж зброї в Україну та по всій Східній Європі тут не випадкові. Вимоги Росії про виведення зброї, військ і військових пактів цілком розумні», - повідомляють нам Beyond War. При цьому більшість публікацій на сайті містить класичну марксистську термінологію: класова боротьба, робочий клас, буржуазний імперіалізм та інші маркери, які дозволяють нам припустити, що перед нами класичні представники марксистської ідеології.

Фото: надано авторкою

Ще одна організація - World Peace Council - антиімперіалістичний демократичний незалежний міжнародний рух суспільних мас. Є найбільшою організацією всесвітнього антивоєнного руху, що базується у більш ніж 100 країнах.

Всесвітня рада миру (WPC) виступає за загальне роззброєння, суверенітет, незалежність і мирне співіснування, а також веде кампанії проти імперіалізму, зброї масового знищення та всіх форм дискримінації. Але вона хоча б чесна і не приховує, що була заснована 1950 року Комуністичною партією Радянського Союзу, аби сприяти мирним кампаніям у всьому світі, щоб протистояти розпалюванню війни Сполученими Штатами. 

World Peace Council теж цікавиться здебільшого Палестиною, Сирією та Венесуелою. Війну в Україні вона називає проксівійною США, що спрямована на використання українського народу для того, щоб назавжди вивести Росію з переліку основних світових гравців. «Ті, хто наживається на війні, виграють, тоді як найбільш вразливі страждають: українські цивільні особи, але в ширшому сенсі робочі люди на міжнародному рівні та особливо на Глобальному Півдні». WPC також інформує нас про те, що в Україні є проблеми з нацизмом.

Фото: надано авторкою

International Peace Bureau - одна з найстарших і найтитулованіших у цій галузі організацій. Щороку International Peace Bureau присуджує Премію миру. 

Цього року премію отримали маргінальний український активіст, який виступає проти мобілізації, та російська психологиня, яка захищає права людини. Крім того, що премія на двох - для українця і росіянки - вже достатньо показова, варто зазначити, що боротьба проти мобілізації в Україні успішна так само, як захист прав громадян у Росії. 

Юрій Шеляженко - це нагороджений українець - розповів IPB і ще низці галузевих ЗМІ про те, що воєнні злочини в Україні вчиняються як російськими, так і українськими армійцями. У самій організації зазначають, що багато років борються проти колоніалізму та імперіалізму, а сторінки організації та її членів рясніють посиланнями на ліву пресу.

En Pie de Paz, яка базується в Іспанії й має на сторінці марксистську символіку і термінологію, сповнена класичного лівого пафосу:

«Ми є частиною приниженого, переслідуваного, розбомбленого натовпу. Ми сповнені рішучості стояти «на мирних засадах», щоб змінити історію війн і злочинів проти людства та планети. Ми знову зустрічаємось у наших мріях. Ми навчилися на безсиллі та мовчанні. Ми проклинаємо загибель світу, мілітаризм. Ми соромимося жадібності... Ми хочемо дбати про життя, відстоювати ніжність і рівність між людьми. Ми координуємо наші дії. Ми створюємо майбутнє».

Читайте також: Як “рускій мір” знищує заклади вищої освіти на Сході України

Але, вочевидь, для створення пролетарського майбутнього визначення, хто є жертвою, а хто - агресором, не обов’язкове. В En Pie de Paz однаково звинувачують у війні і Україну, і Росію. На перший погляд. Тому що на сторінці організації ви також можете знайти статті про те, що в Україні розгул нацизму, а ще висновки про те, що від мирних переговорів відмовляється саме Україна.

MEAN/EMNA, що базується в Італії — це конкретний проєкт просування миру та гуманітарної допомоги в Україні, запущений в Італії мережею «За новий добробут» спільно з 35 іншими організаціями. На перший погляд організація цілком притомна і не звинувачує Україну у війні. Але їхня риторика сповнена марксистських штампів, вони навіть використовують класичне Марксове і Ленінове «Сполучені штати Європи» - це загальноєвропейська держава пролетарів, яка має постати на руїнах буржуазного світу. 

MEAN проголошує, що ладна допомагати Україні, але активно просуває саме ненасильницькі методи вирішення конфлікту і наголошує на тому, що ця війна має стати початком побудови цих самих «сполучених штатів». Але виключно за допомогою перемовин і сили мистецтва. Зброя не потрібна. 

Це лише кілька прикладів, які є ілюстративними. Перелічувати всі організації, що зробили собі ім’я завдяки пацифізму, немає сенсу - їх багато. Очевидно, що не всі вони є марксистськими, дуже часто пісмейкери мають релігійне підґрунтя, але серед тих, хто воліє не помічати геноциду в центрі Європи, який розгортається вже сім місяців поспіль, чомусь багато саме пацифістських організацій марксистського штибу.

І це видається доволі дивним на перший погляд. 

Марксизм і пацифізм - це вкрай нелогічне поєднання. Ми звикли до нього, але звикли настільки, наскільки звикли до штампів про розіп’ятих хлопчиків та укронацистів. Ми не звертаємо уваги на очевидну дисфункцію таких утворень, тому що мирний марксизм - це оксюморон. 

Так, марксизм дуже давно не є якимось монолітним рухом, єдиною системою поглядів. Сучасний марксизм - це цілий букет з різних течій, груп і шкіл, які часто відрізняються одна від одної більше, ніж від ідеологічних систем, яким марксизм опонує.

Читайте також: Закатовані вчителі, розбомблені школи: як російська орда знищує освіту на Миколаївщині

Сам Маркс був упевнений у тому, що не існує локальної історії, а це означає, що і локальної революції бути не може. Маркс вважав, що національні чи державні кордони серйозно не впливають на дію глобальних причинних факторів, які породжують такі явища, як революції. Революція не може перемогти в окремій країні надовго, революція має бути експортована по всьому світу. Якщо революційна хвиля зупиниться, революція захлинеться і, зрештою, буде переможена довколишнім буржуазним реакційним суспільством. Яким чином буде відбуватися експорт - цілком зрозуміло. Експорт революції - це, власне, і є війна.

Війна, підривна та агентурна діяльність, пропаганда - усе те, що Володимир Путін сьогодні міг би назвати СВО. Для Енгельса у «Принципах комунізму» світова революція - це світова війна прогресивних націй проти реакційних. І в цій війні реакційні нації, які не підтримали ідею пролетарської революції, мають бути знищені в ім’я прогресу. Так, до прикладу, розглядаючи Австрію з погляду потенційної революції, Енгельс писав, що тільки три нації в Австро-Угорській імперії є прогресивними - німці, поляки та мадяри, всі інші мають зникнути у вирі революції, вони не варті місця в історії.

Ідея світової революції активно використовувалась і радянськими більшовиками. Нею можна було обґрунтувати будь-яку агресію, вторгнення на чужу територію, терор і масові страти. Було створено навіть спеціальний орган, який працював у тилу ворога й об’єднував зусилля комуністів усього світу в намаганні спровокувати пожежу світової революції - Комінтерн. Ленін у своїй доповіді про зовнішню політику 1918 року зауважував, що революція може перемогти тільки у світовому масштабі, але щоб це відбулося, не варто чекати, поки трудові маси прокинуться в усіх країнах, треба діяти - десь за допомогою війни, десь за допомогою пропаганди й агентурної роботи, яку він, щоправда, називав просвітництвом. 

Але насправді розквіту марксизм дочекався після Другої світової війни. Перемога СРСР і союзників посприяла демаргіналізації лівої доктрини і залучила до лав комуністів багатьох нових прихильників. 1949 року в громадянській війні в Китаї перемогли комуністи, і це також додало впливовості лівій інтелектуальній думці і громадським течіям.

В університетах Європи постали інтелектуальні центри марксистського спрямування, які в умовах європейського плюралізму швидко поширилися, але так само швидко порозпадалися всередині на різні течії і групи. Зрештою, марксизм почав бути обумовленим інтерпретацією приблизно так само, як християнство. До середини 60-х років сформувалися три основні течії (які теж були доволі умовними і дробилися всередині себе). 

Гуманістичний марксизм використовував переважно ранній доробок Маркса, де той говорить про відчуження, про нерівність і несправедливість байдужого капіталістичного світу. До «гуманістів» належали, до прикладу, Ернст Блох - автор «філософії надії», який вбачав у Марксові справжнього гуманіста, який розвивав ідеї Великої Французької революції і прагнув не якогось дрібного задоволення потреб окремих громадян, а звільнення всього людства від тягаря рабства і пригнічення.

Читайте також: «Величезний злочин проти мирного народу України більше ніколи не буде викреслений зі світової історії»

Жан-Поль Сартр із Сімоною де Бовуар виправдовували існування ГУЛАГу і вірили в те, що й концтабір у комуністичному суспільстві є інструментом гуманізації людства, адже саме там людей навчають бути прогресивними і корисними своєму суспільству. Серед «гуманістів» і представники Франкфуртської школи, яка знаменита справді непересічними професорами і видатними роботами - Теодор Адорно, Макс Горкгаймер, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Вальтер Беньямін, Лео Левенталь, Франц Леопольд Нейман, Фрідріх Поллок, Юрген Габермас, Оскар Негт, - це все дослідники, чий внесок у сучасну філософію неможливо переоцінити. Так само, як складно переоцінити їхній вплив на сучасні кафедри філософії, політології та соціології в європейських і американських університетах, на громадський рух, вільну пресу і навіть на сучасних політиків.

Крім «гуманістичного марксизму», існував ще й «сцієнтичний». Це більш прагматичний підхід, на якому наполягали один з найвідоміших і найвпливовіших марксистів 20 сторіччя Луї Альтюссер і багато його послідовників, серед яких і плеяда видатних сучасних філософів-постмодерністів. Сам він називав свою позицію «теоретичним антигуманізмом», і якщо виправдання концтаборів і руйнація капіталістичного світу - це гуманізм, то антигуманізм - це не зворотне, ні, це відкидання зайвих етичних зауважень і пересторог, які можуть виникати в процесі руйнації старого світу.

Альтюссер наполягає на тому, що Маркс сформулював можливість абсолютної і тотальної відмови від старої проблематики і термінології. Учення Маркса дозволяє теоретикам більше не чіплятися за застарілі романтичні концепти, які тільки затримують прогрес. Сам гуманізм Альтюссер вважає ідеологічним, а не науковим концептом, а будь-яка ідеологія є зброєю в руках віджилого буржуазного суспільства.

Натомість учення Маркса - це чиста теорія, наукова й очищена від ідеологем. Альтюссер вбачав у світовій революції, яка ведеться засобами війни та збройних повстань, просту необхідність, обумовлену всією історією соціуму, що привела людство до межі, за якою подальший прогрес без радикальних перетворень просто неможливий. Зовнішня і внутрішня політика СРСР у світлі цієї теорії виглядає цілком логічною і виправданою.

Але навіть Альтюссер не був найбільш радикальним, адже серед марксистів було достатньо троцькістів і маоїстів, які вважали Сталіна ізоляціоністом, що зрадив справу світової революції, закрившись у власному комуністичному царстві. На думку лівих ліваків, після Другої світової війни не можна було спиняти коток СРСР, який рухався Європою. Тим більше, що назустріч йому йшла червона хвиля зі Сходу. У єдинім пориві комуністичні режими мали охопити пролетарською революцією весь світ, але Сталін зрадив пролетарів і зупинився. 

Для нас із вами вся ця комуністична маячня тхне шкільним підвалом, де і досі тліють портрети Леніна і безглузді лозунги, прибиті до фанери. Для нас із вами комунізм - це насилля, мільйони смертей, голод, маразм старшого покоління, що безнадійно розбещене дармовими квартирами і пансіонатами за рахунок безправ’я і безхребетності. 

Для нас це повна відсутність свободи, знищення найкращих, убивство мови, національної культури та ідентичності; це колективізм, який подрібнює особистостей до стану соціального гумусу, який рівним шаром партія розмазує по безкрайніх просторах. Але за межами нашої країни досі існує марксистська потуга, яка презентує комунізм як метод боротьби зі зіпсованим несправедливим суспільством. Для них це бунт і свобода, сміливість приречених, які переможуть просто тому, що сама історія промовляє за ними: рушниця породжує владу.

Але що ми маємо пам’ятати про марксизм - жоден з його напрямків не є пацифістичним за своєю суттю. Марксизм будується на діалектиці, в основі якої лежить ідея постійної вічної боротьби. І навіть якщо очистити ідею діалектичної боротьби від нашарувань, які мають на увазі конкретні насильницькі дії, і уявити собі, що йдеться про дискусії та безконечні пошуки нових сенсів і створення конкуруючих мистецьких проєктів, покликаних звільняти все нові й нові шеренги принижених і скривджених від осоружної примітивної буржуазної моралі, ми бачимо, що, втім, реальне насилля ніяк не відлякує більшість марксистів і не змушує їх до критики основ теорії.

Ми бачили це і у 20-ті роки в СРСР, який починав зі звільнення всіх поневолених, а закінчив ГУЛАГом і Голодомором, і на університетських кафедрах у Європі 60-х, де поважні професори виправдовували необхідністю розгортання перетворень Культурну революцію. Те саме ми бачимо зараз, коли неймовірно кривава і жорстока війна в Україні виправдовується марксистами тільки тому, що вона вчинена Росією - наступницею СРСР.

Москва. 2022

Фото: EPA/UPG. Москва. 2022

Можна висловити гіпотезу, що значна частина старих пацифістських організацій марксистського штибу була створена за часів Холодної війни Комінтерном саме з метою роззброєння країн західних демократій. Поки СРСР озброювався, мілітаризуючи суспільство на всіх рівнях, починаючи від дитячих садочків, маючи тисячі військових баз у країні і тисячі ж за її межами, поки в СРСР вчилися стріляти навіть діти в школах і алкаші в ДОСААФах, а на гонку озброєнь витрачалися гігантські кошти (хоч у країні слово «дефіцит» було найпоширенішим після «партія» і «блядь»), у Європі і світі діяла ціла низка організацій, які закликали уряди до роззброєння і звинувачували в імперіалізмі та колоніальних планах нерадянські оборонні блоки. Це дуже схоже на політику сучасної Росії, яка закликає світ не давати Україні зброї й одну за одною створює організації, що протестують під військкоматами. Але нові методи нехай вигадують ті, в кого старі погані. 

Від закінчення Холодної війни минуло лише 30 років, не всі встигли переорієнтуватися. Особливо складно змінити позицію, якщо тобі за неї продовжують платити. До прикладу, днями знову була опублікована інформація від CNN, де вони цитують американську розвідку, що Росія в останні роки витратила 300 мільйонів доларів на підкуп і лобіювання в Європі. 

Це не перша і не остання така новина, не перші і не останні мільйони, які Росія витрачає на те, щоб мотивувати чиновників, активістів, журналістів і публічних інтелектуалів до виправдання насильства, війни і геноциду.

Але варто зазначити, що навіть у цій ситуації серед марксистів немає єдності. Один із найвпливовіших марксистів нашого часу Славой Жижек нещодавно написав, що «люди, які закликають менше підтримувати Україну і схиляти її до перемовин, включно з прийняттям усіх болісних територіальних поступок, люблять повторювати, що Україна просто не здатна виграти війну проти Росії.

Це правда, однак саме в цьому полягає велич українського спротиву: вони зробили неможливе, нехтуючи прагматичними розрахунками, і найменше, що ми можемо зробити, — повністю підтримати Україну, а для цього нам потрібне сильне НАТО, однак не в якості продовження американської політики. Сама ідея євроазійського третього шляху — це форма сучасного фашизму. Для справжніх лівих сьогодні неприйнятна думка не тільки про підтримку Росії, а й про твердження, що ліві поділені на пацифістів і прихильників України, і що треба зважати на цей поділ як на незначний факт, який не має впливати на глобальну боротьбу лівих проти глобального капіталізму». 

Шкода тільки, що після смерті Маркса визначити, хто є «справжніми лівими», майже так само неможливо, як і визначити, хто є «справжніми християнами» після Ісуса. 

Катерина Мола,  опубліковано у виданні  LB.ua


В тему:  


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

18:19
Різдво та Новий рік: скільки будуть відпочивати українці на свята
17:37
В.о. декана Кропивницької Льотної академії НАУ засуджено до п'яти років за ґратами за хабар для здійснення польотів - ОГ
17:16
Яхту Медведчука продадуть на аукціоні, а кошти передадуть Україні - The Guardian
16:39
"Хотіли допомогти ЗСУ": у Гостомелі ідіоти вкрали шматок стіни з графіті британського художника Бенксі, дикунів затримали
16:06
Єврокомісія криміналізує порушення санкцій: загрожуватиме від 5 років позбавлення волі
15:43
Влада роз'яснила, чому забороняють УПЦ МП: небезпечна для здоров’я і життя
15:02
Вікарій Київської митрополії УПЦ МП отримав підозру
14:41
У Куп’янському районі знайшли схованку зі списками поліцаїв та доноси колаборантів під час окупації (ФОТО)
14:07
Джон Хербстс: для припинення ракетних обстрілів рф потрібно відключити SWIFT
13:47
СБУ повідомила про підозру митрополиту Кіровоградської єпархії УПЦ (МП) Іосафу

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]