8 травня світ відзначав 80-у річницю кінця ІІ світової війни у Європі, яка закінчилася повною капітуляцією Третього Рейху, що зазнав цілковитого краху.  Про Другу світову війну та її невивчені уроки — розмова з професором історії Юрієм Шаповалом (НАНУ)

Сьогодні, коли Європа знову зіткнулася з масштабною геноцидною війною Росії проти України, яку дехто розглядає як пролог чи навіть початок нового масштабного конфлікту, варто по-новому поглянути на підсумки Другої світової війни, в якій, за оцінками істориків, загинуло від 70 до 85 мільйонів осіб.

Говорячи про перемогу над нацизмом, ми часто забуваємо, якою ціною вона була досягнута й хто за неї заплатив і це теж питання відповідальності.  Відповідальність за розв’язання цієї війни поділяється не лише між Гітлером і Сталіним.

На цю тему в програмі «У дзеркалі історії» на Польському радіо [2] говорив провідний український історик, професор Юрій Шаповал (НАНУ).

Отож, як розділити відповідальність за ІІ світову війну між Гітлером і Сталіним, але теж і західними союзниками з їх політикою умиротворення та поступками агресивному ІІІ Рейху у 30-х роках? Професор відповідає:

«Найперше треба згадати ключові події. Перша — це Мюнхен 1938 року, коли західні держави намагалися умиротворити Гітлера. Коли Чемберлен привіз цей папірець в Лондон і сказав: "Я привіз вам мир". Насправді він нічого не привіз. Як ми знаємо, війна почалася через рік.

 Друга подія — це Ялтинська конференція [3], коли союзники сіли за один стіл з диктатором, тобто з диктатором, який залишився живим — зі Сталіним.

І третя подія — це пакт Молотова-Ріббентропа, [4] коли два диктатори змовилися: Гітлер і Сталін. Це стало таким прологом до подій пізніших, до подій тисяча дев’ятсот сорок першого року. Отже, ми можемо говорити, що тут всі були причетні до того, що розгорілося в той час — у вересні 1939 року в Європі».

Читайте також: Професор історії Сергій Плохій: Перемогою України буде збереження нації, держави, ідентичності та свободи вибору [5]

Ви вже не один рік живете й працюєте в Німеччині, тож досить добре знаєте німецьке суспільство. Цікаво дізнатися, як змінилося сприйняття Другої світової війни після 2022 року, після початку Великої війни Росії проти України.

Адже, як ми знаємо, у німців довгий час був цей комплекс провини за війну та переконання, що Росія заслуговує на особливе ставлення з огляду на напад Третього Рейху на СССР.

От як це змінилося? Чи усвідомили німці, що є певні паралелі між тим, що відбувається зараз в Україні, у 2022—2025 роках, і тим, що відбувалося в Німеччині у 1930-х роках і під час Другої світової війни?

«Знаєте, німецьке суспільство є достатньо складним, і особливо, коли йдеться про інтелектуалів німецьких. Це є дуже серйозний розподіл — на тих, хто втратив ілюзії, хто втрачає, тобто в процесі втрати ілюзій щодо Росії, і, нарешті, на тих, хто не хоче втрачати, кому вигідно трактувати все так, як було, от, як Ви кажете: "Говорити не про Радянський Союз, а говорити про Росію".

Дуже виразно причину цього явища пояснив відомий німецький історик Карл Шльогель, який закликав своїх колег позбутися таких ілюзій. Мені здається, що ще належить пройти цей шлях німецькій історіографії», — каже історик.

Читайте також: "Я бачу Крим навіки у складі України. А її націю – гарантом збереження кримськотатарського народу" [6]

Коли ми говоримо про внесок українських генералів і військових у складі Червоної армії у перемогу над нацизмом, то, з іншого боку, маємо також визнати, що частина відповідальності за злочини, скоєні совєтськими військами, теж лягає на український бік.

Наприклад, якщо згадати весну 1945 року — це були масові зґвалтування, часто поєднані з убивствами. Йдеться про сотні тисяч, можливо, мільйони жінок — не лише німкень, а й мешканок Центрально-Східної Європи: польок, угорок та інших.

Це вже не згадуючи про всі інші злочини совєтського поневолення, яке встановилося після 1945 року у цій частині Європи. Тобто мусимо визнати: це теж частина історії і це частина історії за участі українців у складі неоімперської радянської Червоної армії, яка несла з собою не лише перемогу, а й терор та гніт. Чи не так? 

«Я би це питання поставив от в яку площину. Довгий час я жив в Радянському Союзі, вже дорослим був і дуже добре це пам’ятаю. Завжди зображувалася ситуація так: після 22 червня 1941 року весь радянський народ вдягнув плащ-палатки і пішов воювати. І так зображували, що суспільство було монолітним. Суспільство не було монолітним. Якщо ми приймемо цю істину, то ми з вами абсолютно точно побачимо, що українці, які воювали в Червоній армії, вони були частиною цієї армії.

Я говорив з багатьма людьми, які воювали, і часто про багато речей вони не хотіли просто говорити. Коли я розпитував щось таке — про крадіжки, про насильство, про якісь такі речі, то вони уникали відповіді. Просто все це було. Тому нікого не треба ідеалізувати».

Читайте також: Професор Марек Корнат: Якби у вересні 39-го року союзники прийшли на допомогу Польщі, то це могло б запобігти ІІ світовій війні [7]

Після капітуляції Німеччини і формального закінчення ІІ світової війни у Європі на території того, що ми сьогодні називаємо Західною Україною, і також на так званому Закерзонні, тривала боротьба українського збройного підпілля, очолюваного націоналістами з ОУН—УПА.

Наскільки сьогодні українці усвідомлюють, що для частини нашого народу війна не завершилася у 1945 році? І як ми маємо підходити до цього питання, до тієї частини нашої історії, яка є складною, суперечливою і неоднозначною?

«Знаєте, я сповідую критичний патріотизм. Тому я ніколи в житті не ідеалізую жодних сил. Але та війна після війни, про яку Ви згадали, тобто війна, уже коли нацистів викинули з України, а це вже була війна за незалежну Україну проти диктаторського сталінського режиму. Ця боротьба на Західній Україні, яка була головним болем для Кремля і для тодішніх радянських гауляйтерів в Україні, була головним болем і для німців, які розстрілювали та саджали в концтабори і бандерівців, і мельниківців. Тобто це була боротьба за визволення України від диктатур — обох: нацистської і сталінської».

Читайте також: «Справа ЦК УПСР»: як радянська влада нищила національно-визвольні рухи передусім в Україні [8]

Часто звучить теза: Росія повинна бути покарана. Злочинці — Путін, Лавров, яких вже називають новим Гітлером та Ріббентропом, — мають постати перед судом.

У такому контексті часто згадують Нюрнберзький трибунал як приклад. Але при цьому забувають, що тоді було покарано лише дуже малу частину злочинців. Більшість нацистських злочинців уникла відповідальності.

Як Ви бачите проблему покарання Путіна і всіх винних в агресії проти України?

«Я в цьому питанні є великим песимістом, тому що на цьому процесі один з ключових нацистських гравців —Герман Герінг — був "по-братськи" отруєний. Йому американський сержант заніс отруту в камеру. Він покінчив життя самогубством.

Тому дуже важко якось прогнозувати ситуацію із покаранням злочинців, але можна твердо прогнозувати, що вона не буде простою.

Але є оптимістична нота, яка полягає в тому, що практично всі злочини Росії зараз фіксуються, документуються.

Отже, буде що виставити Росії, коли, скажімо, Європа і українська громадськість вирішить, що все-таки треба зробити якусь публічну акцію, таку в жанрі трибуналу. Я думаю, що ці матеріали будуть використані, і вони є доказовими».

 —

Матеріал підготував Назар Олійник, опубліковано у виданні Polskie Radio [9]

Читайте також: 

• Досвід Другої світової війни показує як вільним країнам перевершити диктатури типу путінської [10]
• Десять причин нинішньої війни [11]
• ООН 80 років потому: що залишилося від колишніх ідеалів? [12]
• Фантомний біль? Україна у черзі до клубу переможців Другої світової [13]
• "Втопитися в цих річках була потрібна величезна рішучість". Червоноармійці гвалтували буквально всіх [14]
• Чи справді Червона армія визволила Європу від фашизму? Як історичний міф СРСР вплинув на сучасну Росію [15]