Професор Ярослав Грицак: Таке суспільство неможливо перемогти

1.00

Нет

На жаль, як показує історія, війна є неминучою. Тому актуальним досі залишаться правило, яке формували давні римляни: «Хочеш миру – готуйся до війни». Маємо розуміти, що мир є дуже хитким і ніколи не буде автоматичним.

«Починаючи від кінця Другої світової війни, було близько ста великих збройних конфліктів, які підпадають під визначення війни. Всі вони здебільшого відбувалися в Азії та Африці. Статистика показує, що рідко коли в цих війнах військові вели війну лише з військовими. Переважно бойові дії заторкували також місцеве населення. Однак всі ці війни закінчилися поразкою держави-агресора. Звідси випливає дивний і водночас парадоксальний висновок: що сучасніші та могутніші війська окупантів, то більше вони схильні руйнуватися під тиском власної ваги», – каже професор Ярослав Грицак, який взяв участь у вебінарі "Феномен війни" Бізнес-школи та Центру лідерства УКУ.

Тезово виступ Ярослава ГРИЦАКА: кілька ключових точок про війну крізь призму історії

Чому виникають війни?

Причини початку війни є різні. Можете зайти на сайт Quora [2], ввести в пошуку «what causes the war» (що спричиняє війну) – і ви побачите найдивніші приводи, серед яких відрізане вухо, страус ему чи відома футбольна війна між Сальвадором і Гондурасом.

Якщо ці причини узагальнити, то, з точки зору науковців, є два протилежні погляди:

– Людська природа сама по собі є доброю, тому війна – це щось позалюдське, тобто вона породжена зовнішніми обставинами. Найчастіше цими обставинами є майно. Як тільки з’являється те, за що можна боротися, – цього не уникнути (за Жаном-Жаком Руссо).

– Друга теза, наближена до біблійної, каже про те, що людська природа є грішною. Здатність до насильства закладена в людях – а тому щоб уникнути війни, нам треба робити собі зовнішні перешкоди, аби стримувати цю людську природу (за Томасом Гоббсом).

Що більше суспільство розвивалося – то дивнішими ставали причини для ворожнечі.

Універсальною формулою війн до новітніх часів ХІХ ст. було становлення контролю над певною територією, щоби збирати з неї ренту (дохід від власності) і ділити між собою.

Здебільшого війни були локальними і дуже дорогими, а тому воювали лише ті, хто мав великі статки, щоб накопичувати зброю й утримувати армію.

Вже у ХІХ ст. стається колосальна зміна. Люди перестають воювати за матеріальні цінності, на зміну яким приходять ідеї. Такій зміні сприяла Французька революція, після якої утвердилось інше бачення війни. З того часу всі мали право і навіть обов’язок захищати батьківщину. Так війни стали масовими і велися під приводом певних революційних ідей.

Чи існують чесні війни?

Концепція чесної війни виникає у християнській думці. Першим цю ідею підносить святий Августин.

Існує кілька критеріїв чесної війни:

- Війна з метою захисту

- Війна – останній можливий засіб, коли інші вичерпані

- Ведення бойових дій має бути оголошено відкрито

- Жертви, які плануються на війні, мають бути співвідносними з її результатами. Чесна війна виключає гуманітарну катастрофу

- Чіткий поділ на військових і цивільних. Страждання останніх мають бути максимально обмежені

- Противника, який зазнав поразки, не знищують і не принижують його гідність.

На жаль, в історії немає прикладів, де б ці критерії вдало реалізовувались. Тому побутує думка, що чесна війна – це ідеальний тип війни. Проте кращою вважають сторону, яка може цих критеріїв максимально дотриматися. Якщо дивитися на сучасну війну росії проти України, то російський наступ не відповідає жодному з перелічених пунктів.

Чи є дії росії актом геноциду українського народу?

Путінська агресія в Україні підпадає під концепцію геноциду, адже він прагне знищити українську державу. Очевидно, що Путін не ставить собі за мету знищити всіх українців, бо це неможливо – та й, зрештою, не потрібно. Він прагне перетворити українців з нації на етнічну групу, забравши в них культурні права, а разом із тим право мати власну державу. Адже вважає, що України як такої не існує, а росіяни й українці є однією нацією. Власне це Путін намагається довести воєнними засобами, що вже має ознаки геноцидного характеру.

Роль цивільного населення у війні

Починаючи від кінця Другої світової, війни здебільшого велися не лише з військовими, а й з місцевим населенням. Однак усі вони закінчилися поразкою держави-агресора. “Найсвіжішим” прикладом є таліби в Афганістані – неможливо перебороти населення, яке є вмотивоване.

Щодо сучасності, то всі говорять про те, що в найгіршому випадку Путін може виграти війну в Україні, але тоді він все одно програє через те, що не має можливостей для окупації. У сучасній історії немає жодного випадку, який би свідчив про вдало реалізовану окупацію. Тому роль цивільного населення у сучасних війнах є важливою, бо тоді люди перестають бути просто об’єктом. У той момент, коли населення стає суб’єктом, вже немає значення, які технології проти них застосовують.

Такий перехід населення від об'єкта до суб'єкта простежуємо в Україні. Зараз у нас бореться все населення, а не лише армія – таке суспільство неможливо перемогти.

Союзники у війні

У питанні перемоги чи поразки відіграє роль не так потенціал самого суспільства (хоча він теж важливий), як визнання його легітимності у світі. Біда українців у ХХ столітті полягала в одній причині – поганій геополітиці. Обставини ставили нас так, що ми завше попадали в «табір» того, хто програв війну. Тому головною з причин поразки українського руху в ХХ ст. була геополітична ізоляція, яка тривала до розпаду радянського союзу.

У 1991 році, коли розпадався Союз, до України приїжджала Маргарет Тетчер, прем’єр-міністр Великобританії, і президент США Джордж Буш (старший). Обидвоє твердили, що Україна не повинна відділятися від радянського союзу. Умовно кажучи, незалежної України тоді не хотіли.

Зміна сталася в останні роки завдяки Будапештському меморандуму – як би ми його не критикували, але він вивів Україну з міжнародної ізоляції. Однак, безперечно, найбільша зміна сталася у 2022 році, коли українці нарешті отримали геополітичного союзника – Західну Європу. Ми можемо дискутувати про те, наскільки цей союзник нам допомагає, але маємо також розуміти, що змінився хід гри. Україна зараз захищається проти росії і вже не є в ізоляції, як у ХХ ст. Наш ворог в ізоляції – і це надзвичайно радикальна зміна. Тому вважаю, що ми маємо зараз унікальний момент.

Багато експертів твердять, що коли йде мова про Захід, то не існує одного Заходу, він роздріблений. Власне на це і розраховував путін. Коли він починав війну в Україні ще у 2014 році, то вважав, що все відбудеться за сценарієм війни у Грузії. Адже тоді Захід його агресію проти Грузії мовчазно проковтнув. Тому, йдучи війною на Україну, путін так само розраховував, що українці не матимуть підтримки. Але у випадку війни проти України з’явилась вісь Вашингтон-Брюссель і Лондон. Три найбільші чинники світу сьогодні виступають в один голос – у нашу підтримку. Ми вперше отримали шанс від світових лідерів. І попри те, що в нас катастрофа, мусимо вже зараз кувати з цього нагоду, якою можна буде скористатися.

—

Занотувала Діана Мотрук, опубліковано у виданні ZBRUC.eu [3]

Фото: Макс Левін

Відео вебінару: https://www.youtube.com/watch?v=6-gqKPaVClU  [4]

В тему: