Психічна атака Путіна

1.00

Нет

Психічна атака: російський наступ 2024 року можна було б вважати невдачею, якби він не супроводжувався деморалізацією коаліції, що протистоїть їй, - України та країн Заходу

За останні два з половиною місяці російська армія домоглася найпомітніших територіальних придбань після початкової фази війни. Російські загарбники наближаються до Покровська, ключового логістичного хаба ЗСУ на Донбасі, створюючи враження широкого тактичного успіху і провокуючи панічні публікації в західній пресі, зазначає аналітичний портал Re: Russia. [2]

За рахунок змін у тактиці наступу та ведення бою Росії справді вдалося нарешті реалізувати значну перевагу в живій силі та техніці. Однак приблизно 2,5-4 тис. кв. км, на які Росія розширила свій контроль в Україні 2024 року, становлять приблизно 0,5% всієї української території та площу, що в кілька разів менша за ту, яку під час контрнаступу осені 2022 року ЗСУ повернули під свій контроль. Росія, як і раніше, далека від своєї середньострокової мети: вона контролює лише близько двох третин Донецької області, близько 70% - Запорізької та близько 60% - Херсонської.

При цьому за свої осінні успіхи під Вугледаром і Селидовим Росія розплачується непомірними втратами в живій силі та техніці, які не в змозі поповнювати в тому самому темпі. Лише за вересень і жовтень вони склали близько 80 тис. поранених і вбитих на полі бою і 695 одиниць техніки - найвищий рівень втрат із жовтня 2022 року.

Читайте також: Про плани російських загарбників на найближчі два роки [3]

Враження успіху російського наступу і серйозної загрози українському фронту формує не стільки ситуація на "полі бою", скільки деморалізація коаліції, що протистоїть Росії, України та її західних союзників. Нестача живої сили і техніки, яку відчуває українська армія, посилюється повною невизначеністю щодо масштабів майбутньої військової та фінансової допомоги і постійними міркуваннями про необхідність заморозки конфлікту і "мирних переговорів" серед західних союзників.

Усе це чинить потужний демобілізуючий вплив на українську армію, командування та суспільство, створює психологічну перевагу на боці Росії та враження її військового успіху, який насправді не має такого вигляду з погляду співвідношення територіальних придбань і понесених втрат.

Російський наступ - 2024: результати та причини

Фото: Про плани російських загарбників на найближчі два роки

Російська армія розвиває наступ в Україні протягом десяти місяців, домагаючись останнім часом дедалі помітнішого прогресу. Як випливає з даних OSINT-проєкту WarMapper [4], який веде карту бойових дій в Україні на основі підтверджених даних, з лютого 2024 року, коли почалася активна фаза наступу, і до кінця жовтня російські війська захопили 2064 кв. км української території.

Високий темп наступу російська армія зберегла і в листопаді, зайнявши, як підрахувало видання "Агентство" [5] на основі аналізу карт OSINT-проєкту DeepState, за перші 10 днів місяця ще 162,4 кв. км. За підрахунками "Медузи" [6], захоплена з лютого територія становить майже 4 тис. кв. км станом на 25 листопада - тільки за останній місяць (з 27 жовтня) вона збільшилася на 1200 кв. км. (Оцінки WarMapper регулярно нижчі і ближчі до оцінок Інституту вивчення війни, ISW).

Територія, що перейшла під контроль російських військ, лютий-листопад 2024 року, кв. км

На думку військових аналітиків, опитаних The New York Times [7], ці успіхи стали наслідком активного використання Росією потужних керованих авіабомб, низької якості українських укріплень [8], а також змін у & nbsp;тактиці російської армії, що дали їй змогу реалізувати перевагу в& nbsp;живій силі та & nbsp;озброєннях. З кінця 2023 року російська сторона послідовно створювала тиск на противника на багатьох ділянках фронту і в результаті розтягнула українські війська. OSINT-аналітик Пасі Паройнен порівнює це з грою "Бий крота" (Whac-A-Mole), коли нові кризові точки виникають швидше, ніж українська армія може реагувати і справлятися з ними;

Результати цього тиску стали помітні лише у другій половині 2024 року, коли темп наступу різко прискорився. На період з початку серпня припали 68% усього просування російської армії (понад 1500 кв. км), за підрахунками WarMapper, або 60% (2360 кв. км), за підрахунками "Медузи". У жовтні російська армія захопила місто Селидове, яке розташоване на південь від Покровська, а також місто-фортецю Вугледар. Істотний тиск вона продовжує чинити і на Курахове, контроль над яким дозволить почати оточення Покровська з флангів.

Читайте також: Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [9]

Різке прискорення темпів російського просування вказує на те, що українські війська залишають позиції. Під Новосілками "штурмові групи "ЗС РФ" подолали близько 10 кілометрів голим степом з боку Вугледара і Шахтарського - хоча до того пройшли з важкими боями ту саму відстань на південь від Великої Новосілки за рік",- зазначає "Медуза".

Захоплення Покровська і вирівнювання лінії фронту на заході Донецької області залишаються ключовим завданням російського наступу, що наближає Росію до більш істотної мети - захоплення решти Донецької області.

Наступ на Покровськ було розпочато ще 2023 року і він помітно активізувався навесні цього року після захоплення Авдіївки на тлі гострого дефіциту живої сили і військової техніки у ЗСУ. При цьому в травні-червні, коли, за оцінками ISW [10], перевага російської армії на полі бою сягнула піку (наприклад, її перевага в артилерійському вогні становила 20 до 1), російське командування відмовилося від фронтального наступу на Покровськ.

Цьому рішенню сприяло різке зростання втрат бронетехніки внаслідок ефективного використання українських безпілотників. Ще однією причиною переходу до тактики позиційних операцій під Покровськом, Кураховим і Вугледаром, імовірно, стала переоцінка Москвою ситуації на полі бою: підтримка Китаю, Ірану та Північної Кореї, а також перерва у військовій допомозі Україні з боку США дали російській армії відчутну перевагу у війні на виснаження.

Російська армія змінила і тактику наступальних дій, ставши частіше використовувати малі групи, які пересувалися під прикриттям дерев. Ця тактика стала критичним компонентом успішного просування в останні місяці, вважають експерти ISW. Значно більшого успіху в рамках позиційних дій під Кураховим і Вугледаром досягали і російські операції з використанням механізованої техніки: незважаючи на високі темпи втрат, російська армія внаслідок кожної такої атаки поступово просувалася вперед, чого не вдавалося їй під час фронтальних атак у напрямку Покровська.

Читайте також: Про мирний план Путіна та страхи Заходу [11]

Військовий аналітик Рідван Барі Уркоста [12] пояснює успіхи Росії створенням на фронті двох великих армійських груп ("таранів"), які, використовуючи комбінацію фронтальних і флангових маневрів, поступово проривають українські укріплення на Донбасі. Перший і "основний" "таран" був створений у районі Авдіївки з метою розділити донбаський театр воєнних дій на частини, перерізавши ключові комунікаційні артерії ЗСУ.

Для досягнення цієї мети "авдіївський таран", який перетворився на клин завширшки близько 30 км і завглибшки понад 30 км, прагне максимально фрагментувати український фронт, розбивши його на окремі відрізки і ускладнивши їхню координацію. На додачу до "тарана" під Авдіївкою Росія задіяла кілька угруповань під Торецьком, Нью-Йорком, Кураховим, Старомлинівкою, метою яких є створення загрози оточення для ЗСУ і примушення їх до відступу.

Другою зоною, де російська армія накопичила значні сили, є Бахмут. Тут вона намагається здійснити прорив уздовж каналу "Сіверський Донець - Донбас" і просуватися через Часів Яр та Костянтинівку. Успіх на цьому напрямку ознаменував би критичну зміну ситуації у війні на Донбасі, пише Уркоста, наблизивши російську армію до останньої системи українських укріплених міст, включно зі Слов'янськом і Краматорськом. Проте через брак ресурсів російській армії поки не вдається сформувати тут другий повноцінний "таран", який можна було б порівняти з авдіївським. Якби завдання вдалося вирішити, це дозволило б створити на Донбасі з'єднання з двох-трьох армій, що нагадує системи фронтів, які СРСР використовував під час Другої світової війни, вважає експерт.

Успіх чи невдача?

Однак головного успіху Росія досягає не на полі бою, а у сприйнятті ситуації на фронті світовою спільнотою, на Заході та в самій Україні. Ослаблення підтримки України Заходом і ослаблення духу української армії стали складовими цього успіху, в той час як сам наступ з військової точки зору скоріше можна було б назвати провалом.

За підрахунками WarMapper, Росія розширила свій контроль в Україні у 2024 році приблизно на 2250 кв. км, що становить 0,37% всієї території країни (в її міжнародно визнаних кордонах); за підрахунками "Медузи" - на 3965 кв. км, або на 0,65% української території. Нагадаємо, що під час контрнаступу осені 2022 року ЗСУ повернули під свій контроль 8,8 тис. кв. км у Харківській області та 1170 кв. км у Харківській області. км у Херсонській, тобто майже 10 тис. кв. км, що в 4,5 (за WarMapper) або в 2,5 (за "Медузою") рази більше, ніж втрачено під час російського наступу 2024 року.

Згідно з поширеними оцінками, на піку першої фрази вторгнення російські війська контролювали 27% української території (з урахуванням Донбасу і Криму); на початок 2024 року ця зона, за підрахунками WarMapper [13], скоротилася до 18%. Відповідно, у його версії площа всіх окупованих територій України збільшилася до 18,4% її загальної території, а у варіанті "Медузи" - до 18,7%.

І в тому, і в іншому випадку, незважаючи на те, що темп наступу різко зріс в останні три місяці, з погляду динаміки затяжної війни на виснаження, зроблені Росією 2024 року придбання не змінюють загальної оцінки її нинішньої фази як глухого кута (stealmate), тобто як ситуації, коли навіть надзвичайно інтенсивні воєнні дії ведуть лише до її припинення (stealmate);не змінюють загальної оцінки її нинішньої фази як глухого кута (stealmate), тобто як ситуації, в якій навіть надзвичайно інтенсивні військові дії ведуть лише до незначних змін лінії фронту.

Читайте також: Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [14]

Росія, як і раніше, контролює близько двох третин Донецької області, близько 70% - Запорізької та близько 60% - Херсонської. Тобто лише незначно просунулася до своєї середньострокової мети повного контролю над територіями, формально вже включеними до її складу.

Просування на 2-4 тис. кв. км можна було б вважати провалом Росії на тлі тієї кількості ресурсів, які були на це кинуті. У вересні та жовтні, за оцінками ISW, російські війська втратили на полі бою близько 80 тис. солдатів, просунувшись, за підрахунками "Медузи", на 1500 кв. км, тобто втрачали 53 людини на кожен квадратний кілометр.

При цьому, судячи з усього, змогли набрати на контракт 60-70 тис. новобранців. Таким чином, темп набору перестав заміщати втрати один до одного, незважаючи на кратне зростання виплат за укладення контракту ( Re: Russia: Особливості гібридної мобілізації [15]). Ухвалений Держдумою в середині листопада закон [16], який передбачає для тих, хто воює в Україні, списання прострочених кредитів на суму до 10 aмлн рублів, також вказує, що Кремлю з великими труднощами дається відтворення живої сили.

За даними спільного проєкту Бі-бі-сі та [17] "Медіазони", інтенсивність підтверджених на основі аналізу відкритих даних втрат в останні два місяці перевищувала середні щоденні показники 2023 року в 1,6 раз та стала найвищою за & nbsp;увесь час російського вторгнення. Міноборони Великої Британії [18] вважає, що російська армія до середини жовтня втратила майже 650 тис. військових, водночас темп втрат (вбитими і пораненими) в останні місяці перевищує 1200 щодня.

Втрати російської армії в техніці також вкрай великі. Як пише "Агентство" на основі аналізу даних [19] OSINT-сайту оборонної аналітики Oryx, в жовтні російська армія втратила 695 одиниць техніки, у тому числі 253 БМП, 103 танки, 41 БТР, чотири літаки і один вертоліт. Це найвищий рівень підтверджених втрат російської армії з жовтня 2022 року, коли російські військові відступали з Харківської області;

Темпи внутрішньоросійського виробництва військової техніки і снарядів не дозволяють компенсувати нинішній рівень втрат, вважають експерти Foreign Policy [20]. Навіть наростивши виробництво артилерійських снарядів до 3 млн на рік, Росія не покриває своїх потреб: за оцінками RUSI [21], тільки у 2022 році російська армія використала в Україні 12 млн снарядів.

Як пише The Times [22], близько половини всіх артилерійських снарядів, які використовуються Росією в Україні, надходять із Північної Кореї. Росія, вважають експерти Foreign Policy, втрачає близько 320 танкових і артилерійських стволів і близько 155 БМП на місяць, а виробляє, відповідно, близько 20 перших і близько 17 других.

Читайте також: Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [23]

Іншими словами, нинішній наступ Росія веде у стані надзвичайного напруження своїх можливостей, використовуючи постачання озброєнь і навіть живої сили своїх союзників, і домагається при цьому не дуже значних успіхів. Російський наступ має не стільки військовий, скільки психологічний і політичний успіх. Найважливішою його складовою є демобілізація в таборі союзників України, яка своєю чергою веде до демобілізації українського суспільства та армії.

Як нагадує ISW, українські сили раніше вже не раз демонстрували здатність розробляти і використовувати асиметричні можливості на полі бою. Але щоб реалізувати ці можливості, Україна має розв'язати власні проблеми - насамперед із нестачею особового складу та озброєнь, а також з виробленням нової стратегії оборони та розподілу ресурсів.

Однак повна невизначеність щодо західної допомоги та постійні розмови про майбутнє заморожування конфлікту і "мирні переговори" чинять деморалізуючий вплив на українську армію від низу до верху, посилюють проблеми призову і дисципліни у військах. Можна сказати, що успіхи Путіна в Україні у 2024 році спираються на успішну кампанію комерційного контракту, що дала змогу залучити на війну більше ніж 300 тис. осіб, військову допомогу його союзників, передусім КНДР та Ірану, а також психологічну та інформаційну допомогу Заходу, який полегшує Кремлю завдання деморалізації української армії.

—

Джерело: Re: Russia. Expertise, Analysis and Policy Network [24]

В тему: