Путін мріє про «другу Ялту»

1.00

Нет

Однак Путін мріє про «другу Ялту», де йому, як Сталіну, західні лідери дозволять господарювати в межах загону Радянського Союзу, що розвалився, зазначає газета День [2].

Щороку на початку травня ми поринаємо у спогади про Другу світову війну. Вшановуємо героїв, сумуємо за жертвами і мантрою твердимо: «Трагедія не повинна повторитися». У період з 1939-го до 1946 року світ зіткнувся з неймовірною за своїми масштабами катастрофою гуманітарного, економічного та політичного характеру. Понад 60 мільйонів трупів, тисячі знищених міст, спустошені поля, мільйони сиріт і покинутих дітей, мільйони зґвалтованих жінок і калік, підірвані економіки й масштабний голод, який змусив європейців їсти лободу, жолуді й цибулини тюльпанів. Люди пережили небачені випробування: приниження, ганьбу, розчарування, розграбування майна та культурної спадщини. Відповідальність за все, що відбулося з цивілізацією, ми поклали на фашизм – людиноненависницький авторитарний режим, що мілітаризував Німеччину.

На цю тему: Сталин и Гитлер — от пакта до войны. 22 «медовых месяца» кровавых диктаторов [3]

Але, відзначаючи припинення бойових дій у Європі 8 травня 1945 року, не слід забувати - декларації Ялтинської конференції, що визначила післявоєнний світ, виявилися виконаними лише наполовину. Німецькі гарнізони, що стояли в Польщі, Прибалтиці, Західній Україні, Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Східній Німеччині замінили гарнізони Радянської армії. Замість расової деспотії явно злочинного характеру східні європейці отримали класову деспотію з латентним криміналом. Гітлера змінив Сталін. У цьому друга частина трагедії.

Як не парадоксально, але для режиму Радянського Союзу Друга світова війна [4] виявилася сприятливим політичним чинником. Попри колосальні жертви [5] серед населення система влади отримала значну дозу допінгу.

Війна [6] списала злочини режиму проти свого народу. Людські втрати Радянського Союзу [7] у Другій світовій війні - предмет невщухаючих дискусій істориків і політиків. Цифри коливаються від 25 до 40 мільйонів. Багато фахівців прямо вказують, що їх неможливо встановити через гриф секретності, накладений на архіви російським керівництвом. До цього часу ми не знаємо, скільки людей загинуло від рук фашистів і скільки в результаті депортацій та репресій, здійснюваних каральними органами Радянського Союзу з 1939-го по 1959 рік - проміжок між переписами населення. Сьогодні, оцінюючи масштаби трагедії, ми керуємося зарубіжної статистикою, знаючи лише те, що втрати серед мирного населення удвічі й утричі перевищували військові. Найбільш постраждалими від війни країнами Європи вважаються Польща, Білорусь і Україна, які втратили від 14 до 20% загального населення і до 70% економічної інфраструктури.

По-друге, війна змінила імідж радянського режиму. До 1941 року агресивна комуністична деспотія, діюча в тандемі з гітлерівською Німеччиною, вселяла страх і трепет країнам, що оточували її. Після 1945 року величезні жертви, понесені радянським народом, не могли не викликати співчуття всього світу. СРСР єдиний раз за свою історію опинився в хорошій компанії демократичних держав, які звільнили Європу від фашизму.

На ялтинській конференції в лютому 1945 року (кодова назва «Аргонавт») помираючий Франклін Рузвельт та Вінстон Черчилль, який готувався до нових виборів, розділили з Йосифом Сталіним світ, поступившись йому Східною Європою. Навряд чи вони могли змінити розклад сил, знаючи про присутність мільйонів солдатів Червоної армії в просторі між Берліном і Москвою. Аргонавти знайшли в Ялті не одне, а два золотих руна. Одне стало цінністю прогресу, лібералізму, міжнародного співробітництва на основі права, уособлюючи крах колоніалізму і теорій расової сегрегації. Інше перетворилося на індульгенцію для комуністичних автократії, вигодуваних у гнізді другого після Гітлера винуватця війни.

Сьогодні біля наших кордонів брязкає зброєю режим, який успадкував від Сталіна віроломство, брехню і презирство до міжнародних норм. Ялта увійшла в його окупаційну зону всупереч духу і букві всіх післявоєнних договорів і законів. Однак Путін мріє про «другу Ялту», де йому, як Сталіну, західні лідери дозволять господарювати в межах загону Радянського Союзу, що розвалився.

На цю тему: Вдохновители Путина: Гитлер. История одной карьеры [8]

Про ці мрії Кремль нагадує світові, стягуючи танки до наших кордонів і тягаючи їхні фанерні копії в межах ритуалу «побєдобєсія». Сама того не бажаючи, російська влада дискредитувала велике свято, що об'єднувало народи колишнього СРСР у їхній боротьбі проти давнього загарбника. Присвоївши Перемогу і ставши власником наглухо запечатаних архівів військового часу, вона не випадково приховує правду про війну. Москва давно змінила географію страху, але за останнє десятиліття багаторазово посилила її.

В Україні, Білорусі, Прибалтиці та Молдові люди бояться нападів зі сходу, а не із заходу. Путінська політика забруднила символіку Другої світової війни. Георгіївська стрічка, що була знаком військової доблесті, тепер символ окупації та сталінізму, не менше огидний, ніж свастика. Нарешті, називаючи нацизмом боротьбу народів із деспотією, путіністи розкривають свою сутність. Як сказав Ернест Гемінґвей, не варто занадто ускладнювати феномен Гітлера. Фашизм - це брехня, яку озвучують бандити. А світ знає, хто сьогодні винен у державному тероризмі й рекордах у частині обману.

Путінським мріям з експлуатації величезних жертв радянського народу в Другій світовій війні не судилося збутися. Розділити світ на трьох уже не вдасться, він занадто складний для розуміння людей із середини минулого століття. Ялта закрита анексією, яка веде прямо в Нюрнберг і Гаагу.

Нещодавно фонд «Альянс демократій [9]» провів масштабне опитування в 53 країнах, з'ясовуючи, чого хочуть і чого бояться їхні громадяни. 81% опитаних прагне зміцнення норм демократії в своїх країнах. 64% вважають нерівність головною загрозою на цьому шляху. Бояться Китаю 38%, а Росію - 28%. У розвинених країнах 48% побоюються зростання могутності технологічних корпорацій [10].

Як завжди, люди думають про майбутнє більше, ніж про минуле. Але уроки Другої Світової війни важливі для вивчення головного вектора історії. Він не змінився з 1945 року. Засудження агресора і насильства завжди буде пріоритетом людства, а значить, злочинним режимам судилося закінчуватися так, як вони завжди закінчувалися.

Мені довелося бути свідком багатьох трансформацій «свята День Перемоги». Коли ще не виріс, ходив із батьками за провізією на ринки, бачив очі безногих ветеранів. Вони сиділи на саморобних візках із коліщатками з підшипників, пересуваючись поштовхами рук об землю. Їхні очі були на рівні моїх. Пам'ятаю їх до цього часу. Вологі, почервонілі від горілки й напруги, вони ніколи не дивилися вгору... Тоді 9 травня було звичайним робочим днем. Потім його зробили вихідним, але свято не відзначали в сім'ях. Мій батько, який закінчив війну під Прагою, в середині 70-х став надягати ордени й ходити «на заходи».

Гуляння влаштовували з круглих дат: 25, 30, 35, 40, 45 років перемоги. Йшли роки, ветеранів ставало менше. Перетворившись на дідів, більшість із них жила бідно і важко. Ближче до кінця XX століття день Перемоги розрісся до грандіозних масштабів офіційного і неофіційного значення. Така реанімація пам'яті сталася, звичайно ж, не випадково. Всім хотілося бути причетними до геройства предків і подій, що визначили сучасний світ. Але цей новий світ кожному уявлявся по-своєму. Одні знаходили в святі доказ важливості існування Радянського Союзу, інші - привід демонстрації сімейних історій, треті просто слідували традиції. Цього дня виголошувалося багато промов із великих і малих трибун. У них звучали пишномовні слова про вічну пам'ять і подяку нащадків. Але ніколи не говорилося про шкодування і покаяння. А таких слів потребували покоління: і ті, що застали війну, й нові, що дізналися про неї з підручників історії.

Мужності й волі не вистачило для визнання, що мало прозвучати відразу ж після розпаду СРСР. Режим, що переміг у військовому вимірі, програв її в гуманітарному. Мільйони людей були не тільки кинуті на милість фашистів відступаючою Червоною армією, а й покарані за «співпрацю» з німцями, хоча більшість просто виживала за нової влади. Моя мама отримала поранення в бомбардуванні Пирятина прославленою льотчицею В. Гризодубовою. Тоді загинули тисячі мирних громадян України.

Скільки було таких операцій, коли удари по своїх містах завдавалися так, наче крім німецьких військ нікого там не було. Куди поділися півтора мільйона радянських військовополонених, репатрійованих із Європи за бажанням Сталіна? Чому сотні тисяч працездатних чоловіків сиділи в таборах, коли в містах і селах від виснажливої роботи й голоду гинули жінки і діти? Чому не названі військові злочинці, які організували депортації цілих народів і страшні репресії на викошеному війною людському полі?

На цю тему: Гитлер рад за Путина: избранные цитаты ВВП, выписанные из речей предыдущего фюрера [11]

Сотні й тисячі дуже неприємних, але життєво важливих питань залишилися в тіні відкинутої феєрверками перемоги. Десятиліттями вона служила інструментом політичної мобілізації, розділяючи нас за основною ознакою цивілізації – ставленням до людського життя. Слава богу, для нашої країни цей період закінчується. Дивлячись на московські паради й театралізоване перетворення трагедії на святковий кітч, ми краще усвідомлюємо свій вихід із мороку, де сховані кордони між відвагою й підлістю, а злочинний режим підміняє собою батьківщину.

—

Олександр Прилипко, опубліковано у виданні День [2]

На цю тему: