У перші тижні повномасштабної війни до 38-річного настоятеля Свято-Покровського храму Ігоря Деркача завітали співробітники Служби безпеки України.

«Вони прийшли до храму. З автоматом, хоча не можна зі зброєю заходити. Казали, що то перевірка храмів. На запитання, чи є в мене зброя, кажу: “Так, є. Ось на престолі Євангеліє — це одна зброя, хрест лежить — друга зброя. Це все моя зброя”. Я не ображався і не боявся, мені нема чого боятися. Я їм сказав, що, мовляв, хоч щонеділі приходьте», — розповідає hromadske священник.

Читайте також: Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України [4]

о. Ігор Деркач, настоятель Свято-Покровського храму в Червонограді Фото: Олександр Ференс

На початку війни перевірки храмів УПЦ МП відбувалися масово. В соцмережах поширювалася інформація про знайдену в церквах зброю та боєприпаси, втім, згодом і поліція [5], і саме церковне керівництво ці повідомлення спростувало [6].    

Менше з тим, за чотири роки до наступу росії СБУ таки знаходила зброю [7] в запорізькій організації, пов'язаній з УПЦ МП. Крім того, за два місяці війни з’явилося вже кілька офіційних повідомлень про затриманих у Києві та Сєвєродонецьку священнослужителів УПЦ МП, які листувалися [8] з російськими спецслужбами чи військовими та передавали інформацію [9] про дислокацію українських військ або координати блокпостів.  

«Особисто я таких не знаю, хто б допомагав ворогу. Але якщо в сім'ї десять дітей і одна дитина неблагополучна, недобра — це не означає, що й решта девять дітей погані», — каже Ігор Деркач на питання про використання росією представників УПЦ МП у війні проти України.

Читайте також: Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [10]

Приєднання до ПЦУ

«Вісім років триває придушення та винищення людей на Донбасі; вісім років страждань і весь світ мовчить — що це означає?», — так заявляв глава російської православної церкви Кирило. А згодом він благословив російську армію [11] на «спецоперацію». 

Кирило фактично повторив тези путіна, але для священника з українського містечка, Кирилового підлеглого, це виявилося за межею добра і зла. 17 березня парафія Свято-Покровського храму міста Червоноград офіційно увійшла до складу Православної церкви України. Це ініціював сам отець Ігор. Він переконує: візит СБУ тут ні до чого. 

«Остання крапля — це коли патріарх Кирил почав багато розказувати зайвого проти українського народу та благословляти на війну», — наголошує священник.

На питання про те, чому ж він раніше не наважувався розірвати стосунки з церквою, яку очолює одіозний і відданий путіну Кирило, отцю Ігорю відповідати емоційно тяжко. Він часто робить паузи.

«Ну, мені раніше міг хтось закинути, чому я не перехожу — що це московська церква, що вона дає гроші на москву чи фінансується з москви. Але мені москва нічого не давала, і я на москву нічого не дав. Якщо хтось і давав ці кошти, то я за ті кошти не відповідаю. Я завжди казав, що ми — українці, я в Україні народжений, маю український паспорт і люблю свою землю. Ми тут завжди молилися за президента, за уряд, за український народ і за українське військо. І я ніколи росіян не виправдовував, і не виправдовував президента росії, бо це дійсно є війна, це є злочин проти українського народу».

Коли ж питаю, чи війна почалась зараз, чи вісім років тому, і чи не думав він ще тоді покинути УПЦ МП, отець Ігор знову робить паузу і відказує: «Але чому в нас її офіційно не називали війною, а АТО? Лише зараз почали називати війною. Хоча фактично війна справді почалася ще вісім років тому».

Свято-Покровський храм в Червонограді, Львівська область Фото: Олександр Ференс

«Ми не були російською церквою!»

Парафіяни храму не такі принципові, як отець: для них відлучення від російської церкви не було критичним. 

«То всі питання до отця, ми просто за отцем. Знаєте, є стадо, а є пастир», — каже чоловік середнього віку, що пробігає повз. Далі говорити відмовляється. 

«Підтримали, бо діватися не було куди. Сказали перейти, і все», — каже ще один парафіянин, однак додає, що він не проти, «бо бачите, яка ситуація», — очевидно, має на увазі війну.

«Я в політику не граюсь», — заявляє літня парафіянка. А коли я питаю, чи їй не принципово, кому підпорядковуватися — хоч би й російській церкві, різко відповідає: «Та немає [в Україні] тепер російських церков, які російські, ви шо?!»

«Наша церква і раніше була українською, вона не була російською!» — втручається інша пані.

«То навіщо було тоді переходити, якщо вона була українська?» — питаю її.

«Я не знаю, кому було то потрібно. Ми весь час були українцями і будемо українцями», — відповідає жінка.

Свято-Покровський храм на околиці Червонограда, Львівська область Фото: upc.lviv.ua

«Були такі часи, що було як було, а тепер підійшов такий момент добрий, і слава Богу, що ми перейшли. Бо бачите, що робиться [війна]. Навіть якщо хтось не хотів раніше, то тепер усі перейдуть», — з усмішкою каже ще одна жінка. Вона є парафіянкою Свято-Покровського храму ще з 90-х років. Додає, що різниці з переходом до ПЦУ вона не відчула: і священник «той самий, і служба така сама».

Отець Ігор Деркач каже, що завжди проводив літургії українською мовою, а не старослов’янською, як це заведено в храмах УПЦ МП, і запевняє, що ще задовго до повномасштабної війни перестав поминати Кирила. Однак він проти повної заборони УПЦ МП в Україні: «Так можна багато церков позабороняти. Існують різні секти, але я не йду і не забороняю. Якщо буде заборона — буде ще більше ворожнечі, бо не може бути кілька автокефальних церков в одній державі. Ми зараз маємо зробити все, щоб закінчилась війна, а вже тоді вирішувати і приймати відповідні закони». 

Читайте також: Священики ПЦУ у заручниках окупантів [12]

Відректися від Кирила. Чи автокефалія — вихід? 

Після початку великої війни в багатьох храмах УПЦ МП припинили молитися за главу РПЦ Кирила.

«Багато священиків і навіть єпископів припинили поминати патріарха Кирила. Щонайменше 15 єпархій із 53 церков заявили про припинення поминання. Те, що робить патріарх — це його особистий гріх», — заявив у коментарі «Радіо Свобода» [13] речник УПЦ МП, протоієрей Микола Данилевич.

У перший тиждень вторгенння семеро священиків УПЦ МП відкрито закликали [14] українське духовенство розірвати всі юридичні стосунки з російською церквою.

«Ми вважали вас [патріарха РПЦ Кирила] батьком, а ви виявилися гіршим за вітчима. Бог вам суддя. Я звертаюся до свого настоятеля Блаженнішого митрополита Онуфрія з проханням ініціювати скликання помісного собору УПЦ, на якому порушити питання про недоречність перебування у складі московського патріархату і зміну канонічного статусу нашої церкви», — заявив з-поміж інших Петро Семащук, настоятель київського храму Феодора Освяченого.

Сам глава УПЦ МП Онуфрій поки що не висловив свою думку щодо можливості та доцільності розірвання стосунків з РПЦ — лише попросив путіна [15] припинити війну, порівнявши її з гріхом Каїна, «який із заздрощів убив свого рідного брата», і цим вкотре наголосив, що ми нібито є «братськими народами». 

Для визначення майбутнього Української православної церкви та можливої зміни юрисдикції слід зібрати собор — тобто збори церковного керівництва. За словами речника УПЦ МП Миколи Данилевича, це неможливо, поки тривають бойові дії. 

Та чи наважиться керівництво УПЦ МП на повне відмежування від РПЦ і проголошення автономії або ж автокефалії? 

«Їм простіше перейти в ПЦУ, бо з автокефалією вони опиняться в такому ж становищі, в якому ми були до 2018 року», — зауважив у коментарі hromadske митрополит ПЦУ Львівський і Сокальський Димитрій.

Нагадаємо, що попередниця Православної церкви України (Українська православна церква Київського патріархату) так само виникла з бажання отримати незалежність українського православ'я від російської православної церкви. Однак вона не мала канонічного статусу, і лише за двадцять шість років по тому Вселенський патріарх Варфоломій вручив Томос про автокефалію новоствореній Православній церкві України.

Читайте також: Як бреше російська православна церква [16]

«Така автокефальна УПЦ залишиться в повній міжнародній ізоляції, на кшталт тієї, яку ще нещодавно мала УПЦ Київського патріархату. А до Вселенського патріарха ця Церква звернутися по Томос не зможе, оскільки, за канонами, одному народові два Томоси не видаються», — пояснює [17] Олександр Саган, керівник відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України.

Храм Ярослава Мудрого на столичних Березняках, який перейшов з УПЦ (МП) до ПЦУ Фото: Фейсбук Храму Ярослава Мудрого

На що чекає схід України?

УПЦ МП має понад 12 тисяч парафій — найбільше поміж церков України. ПЦУ має близько 7 тисяч парафій. Разом із цим соціологічні дослідження [18] свідчать, що станом на середину 2021 року 39% православних українців вважали себе парафіянами Православної церкви України, і тільки 16% назвалися парафіянами московського патріархату. 

Втім, показово, що кількість парафій УПЦ МП після 2014 року збільшилась майже на пів тисячі [19] — це спростовує звинувачення російських пропагандистів в тому, що Україна переслідує церкви московського патріархату. Ба більше: протягом трьох із половиною років від створення автокефальної Православної церкви України до її підпорядкування перейшли лише сімсот парафій УПЦ МП. Це менш як одна десята.

В останні два місяці до ПЦУ в основному переходили храми на заході та в центрі України. Що ж до півдня та сходу, де досі тривають постійні обстріли російської армії, — там активної зміни церковного вектора не спостерігається. 

Читайте також: Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)? [20]

«Я знаю, що в Дніпропетровській та Запорізькій єпархії відбувається протести духовенства з низів. Проте їх ніхто не висвітлює, єпископи замовчують цю позицію. Але рух є. Просто деякі з ієрархів думають, що, можливо, буде повна окупація чи навіть перемога цієї орди, тому їм краще себе не дуже проявляти», — так пояснює пасивність митрополит ПЦУ Львівський і Сокальський Димитрій.

На думку [17] релігієзнавця Віктора Єленського, керівництво УПЦ МП зараз просто сподівається, що «шок від війни» та людське обурення минуть і можна буде знову нічого не змінювати, як і у 2014-му. 

«Тому не треба чекати. Треба просто внести зміни до закону, якими оці структури будуть заборонені як колаборанти, як структури, що співпрацюють з державою-агресором», — каже Єленський.

Заборона недієва?

Наприкінці березня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про заборону московського патріархату на території України [21].

Документ передбачає, зокрема, що з моменту його ухвалення все майно церкви упродовж 48 годин має бути інвентарізоване й націоналізоване.

«Однією з головних підвалин загарбницької ідеології москви упродовж тридцять одного року незалежності України залишається філіал російської православної церкви в Україні, який продовжує прикриватись назвою “Українська православна церква”. До війни ця організація масштабно просувала ідеї “русского міра”, “братства” з Росією, розпалювала внутрішню ворожнечу в українському суспільстві на релігійному ґрунті», — йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

Його авторкою є позафракційна депутатка від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Оксана Савчук. Наразі видається малоймовірним, щоб на цей законопроєкт пристала більшість — зрештою, в парламенті до конфліктних церковних питань завжди ставилися з обережністю, пересторогою і намагалися їх оминати.

Релігієзнавець та директор ГО «Центр релігійної безпеки» Дмитро Горєвой не бачить сенсу в ухваленні законопроєкту, «який не працюватиме».

«Навіть якщо закон ухвалять і діяльність РПЦ заборонять, а в якомусь селі виконувати його відмовляться, віряни не розійдуться. Що робити? Хто має за цим стежити? СБУ? Зараз їм ще додати роботи в 10-12 тисячах парафій по всій Україні? У них роботи й так вистачає», — вважає [22] Горєвой. 

Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук уже заявив [23], що законопроєкт не на часі: «Будь-який закон, який вноситься до Верховної Ради і розколює суспільство, дає поштовх до появи чи активізації внутрішніх колаборантів у державі. Цього не можна допустити, тому що українська нація має бути єдиною. Будемо розбиратися з усім після перемоги».