Аналіз поточної ситуації на п'ятому році війни (березень 2026 року) свідчить про формування нової стратегічної реальності: Україна успішно адаптувалася до «пост-американського» періоду допомоги, а Європа стала ключовим донором та інвестором українського ВПК.

На тлі тупикової ситуації в мирних переговорах Україна готується до продовження військового протистояння з Москвою, зазначає аналітичний проєкт Re:Russia. [2]

У 2025 році Європа в основному зуміла замістити американську допомогу. Хоча її загальний обсяг скоротився майже на 20% — з €96,7 у 2024-му до €78,4 млрд, ця різниця відобразила «авансове» фінансування України адміністрацією Джона Байдена. У середньому ж у 2023–2025 роках Україна отримувала допомоги на €88 млрд щорічно.

Не скоротився, всупереч поширеним уявленням, і обсяг військової складової допомоги. А щорічне зниження її фактичної суми — з €47 млрд у 2023 році до €36 млрд у 2025-му — пов'язане з тим, що Україна постійно розширює власне виробництво озброєнь, яке фінансується європейськими союзниками. Тобто частина військової допомоги перекочувала до розділу фінансової.

Схвалений наприкінці минулого року ЄС новий кредит Україні на €90 млрд повинен покрити основні потреби у фінансовій допомозі в 2026–2027 роках. І хоча угорський прем'єр Віктор Орбан погрожує заблокувати його, європейські політики впевнені, що так чи інакше Україна отримає гроші. 

Читайте також: Уроки Покровська: чому українські оператори дронів розгромили два батальйони НАТО на навчаннях [3]

Крім цього, близько €30 млрд становить пакет військової допомоги, узгоджений у лютому на засіданні контактної групи «Рамштайн». Додаткові обсяги, як правило, узгоджуються в другій половині року. Загальний обсяг допомоги, обіцяної Києву на рівні європейських інституцій і національних урядів, включаючи багаторічні програми, становить майже €200 млрд, за підрахунками Кільського інституту.

Економіка України на п'ятому році війни, як і російська, перебуває у фазі різкого гальмування. Найважливішою її проблемою стануть наслідки цілеспрямованого знищення енергетичної інфраструктури України російськими ракетними атаками. Однак економісти оцінюють пов'язані з цим втрати економіки в діапазоні від 0,4 до 3% ВВП. Значною мірою проблема має бути вирішена за рахунок імпорту електроенергії з ЄС, однак тут також необхідно знизити гостроту протистояння з Угорщиною і Словаччиною.

У військовому відношенні Україна на п'ятому році конфлікту стикатиметься з чотирма головними викликами: нестачею живої сили, нестачею засобів ураження російського тилу, нестачею засобів ППО та втратою переваги в дроновій війні. Проте більшість аналітиків сходяться на думці, що в інерційному сценарії баланс сил на полі бою навряд чи рішуче зміниться. Як показав 2025 рік, навіть при зниженні чисельності живої сили на лінії фронту його колапс з української сторони не відбувається або має обмежений, осередковий характер.

За допомогою європейських союзників Україна значною мірою адаптувалася до відсутності американської допомоги та диспаритету в живій силі. Можливо, розвиток подій внесе якісь корективи в баланс сил, але на даний момент ймовірність провалу української оборони в 2026 році виглядає навіть нижчою, ніж на початку попереднього.

На тлі тупикової ситуації в мирних переговорах з Москвою Україна готується до продовження війни на виснаження протягом ще кількох років. Джерела кореспондента Wall Street Journal Бояна Панчевського стверджують [4], що Володимир Зеленський доручив розробити план військових дій на три роки (офіс Зеленського, зрозуміло, негайно спростував цю інформацію [5], щоб не ускладнювати ще більше відносини з Трампом). 

У той же час командувач Нацгвардією України Олександр Півненко, виступаючи рупором радикального крила військових, заявив в інтерв'ю Бі-бі-сі [6], що ЗСУ здатні воювати ще кілька років і не підуть на добровільну передачу територій Росії. Як і раніше, високу готовність до опору демонструють і опитування українського населення: більше половини респондентів проти передачі Росії територій північного Донбасу навіть в обмін на гарантії безпеки, а 65% висловлюють готовність терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Європейські союзники України відверто називають переговори, що тривають за посередництва США, політичним театром Трампа і також готуються до продовження підтримки України у військовому протистоянні.

Читайте також: Поза межами бліцкригу: як адаптація та технології визначають долю України у 2026-му [7]

Гроші є

Гроші на продовження протистояння російській агресії в Україні у 2026 році будуть. У 2025 році Європа замістила американську допомогу Україні, яка практично перестала надходити з приходом Дональда Трампа до Білого дому. У 2024 році адміністрація Байдена виділила Україні €46,4 млрд, у 2025-му американський потік скоротився в 100 разів — до 480 млн, за даними проекту Ukraine Support Tracker Кільського інституту [8].

У той час як підтримка з боку Європи зросла з €43,5 млрд до €73 млрд. Формально загальний обсяг фінансової, гуманітарної та військової допомоги Україні від західних союзників скоротився минулого року на 18% порівняно з 2024 роком, але по суті це не зовсім так. У 2022 році союзники виділили Україні загалом €78,4 млрд, у 2023-му — €87,5 млрд. 

У 2024 році, передбачаючи проблеми з допомогою за Трампа, Вашингтон збільшив обсяг допомоги до €46 млрд (з €28 млрд у 2023-му), у результаті загальний розмір допомоги досяг €96,7. І хоча в 2025 році загальний обсяг допомоги склав лише €79,5 млрд, в середньому за два останні роки її розмір тримається на рівні €88 млрд на рік.

Читайте також: Пʼять причин, чому Україна продовжить боротьбу навіть без підтримки США [9]

Не скоротився, всупереч поширеним уявленням, і обсяг військової допомоги. Її загальний обсяг склав у 2025 році €36 млрд, що менше, ніж у попередні роки (у 2023-му — 47 млрд євро, а в 2024-му — 41 млрд євро). Однак справа тут у тому, що Україна постійно розширює власне виробництво озброєнь, яке фінансується європейськими союзниками. Тобто частина військової допомоги просто перекочувала до розділу фінансової.

Фінансова, гуманітарна та військова допомога Україні, 2022–2025, млрд євро

У 2025 році основними інструментами підтримки бюджетних витрат України стали допомога через довгострокові механізми ЄС, включаючи Ukraine Facility (34,5 млрд євро до кінця 2025 року), і кредити під заставу доходів від заморожених російських активів (ERA). Для фінансування України в 2026 році країни ЄС мали намір використовувати самі заморожені активи, однак цей план провалився в результаті опору їх власника — Бельгії та тиску адміністрації Трампа. Проте в самому кінці року ЄС погодили новий кредит Україні (Ukraine Support Loan) на €90 млрд.

Хоча Угорщина підтримала цю ініціативу в обмін на неучасть у самому фінансовому механізмі, в лютому прем'єр-міністр Віктор Орбан заблокував виділення кредиту [10] до тих пір, поки Україна не відновить транзит російської нафти по трубопроводу «Дружба». Втім, перебуваючи в Києві в річницю вторгнення 24 лютого, глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен впевнено заявила [11], що Україна «так чи інакше» отримає обіцяні ЄС кошти.

На відміну від фінансової допомоги, яка надається структурами ЄС, військова допомога Україні виділяється національними урядами європейських країн, і, як ми вже показували раніше, фактично її тягар лягає на досить вузьку групу держав Північної та Центральної Європи — реальній коаліції підтримки. 

На них припадає близько 95% всієї військової допомоги. Частка цієї групи країн (Канада, Німеччина, Британія, Нідерланди, Бельгія, Польща, а також країни Скандинавії та Балтії) за роки війни зросла в два з половиною рази. У 2022 році вона становила 36% всієї військової допомоги (€13,5 млрд з €37,7 млрд), у 2023–2024-му — близько 43–45%, а в 2025-му — майже 90% (понад €31,5 млрд з €36 млрд).

Найбільшими донорами є Німеччина (9 млрд євро) і Велика Британія (5,4 млрд євро). Берлін став абсолютним лідером у 2025 році, збільшивши обсяг допомоги порівняно із середнім щорічним показником 2022–2024 років у 2,3 раза. 

Ці витрати включали близько €600 млн в рамках механізму NATO PURL для закупівлі американського озброєння зі складів США, а також не менше €5,4 млрд інвестицій в український ВПК, в тому числі в спільне підприємство зі створення засобів супутникового зв'язку та виробництва далекобійних ракет Flamingo і дронів «Лютий». Великобританія в 2025 році збільшила обсяг військової допомоги на 66% відносно середньорічного рівня попередніх трьох років. 

Читайте також: Військова перемога України та закінчення війни — дві різні речі [12]

Судячи з підсумків засідання контактної групи «Рамштайн» з питань оборони України, що відбулося в лютому, ця картина збережеться і в 2026 році. Всього союзники погодили на зустрічі $38 млрд допомоги (близько €30 млрд). Більше чверті цієї суми припадає на Німеччину (€11,5 млрд), пакет якої включає фінансування «купола» ППО над містами України і не менше €1 млрд на закупівлю дронів. Норвегія виділяє $7 млрд, з яких $1,4 млрд піде на дрони, а $700 млн — на ППО. Великі пакети допомоги нададуть також Швеція (всього €3,7 млрд), Велика Британія (£3 млрд, включаючи £500 млн на закупівлю ППО) і Нідерланди (не менше 0,25% ВВП, що перевищує €3 млрд).

Загальна сума узгодженої, але ще не наданої Україні фінансової та військової допомоги становить, за підрахунками Кільського інституту, €197 млрд. Сюди входять, втім, різні довгострокові програми, тобто далеко не всі ці кошти Україна отримає в 2026 році. Однак, всупереч побоюванням, колапс європейської допомоги точно не відбудеться цього року.

Економіка

Економісти також переписують економічні сценарії для України, виходячи з припущення, що військові дії в 2026 році триватимуть. З цього виходить, зокрема, опублікований наприкінці лютого оновлений прогноз Європейського банку реконструкції та розвитку [13]. Попередній базувався на сценарії припинення бойових дій і різкого прискорення зростання ВВП до 5% у зв'язку з початком програм післявоєнного відновлення. 

Взагалі ж, профіль економічної динаміки в Україні в умовах війни дуже схожий з російським: у 2023 році ВВП зріс на 5,3%, у 2024-му — на 2,9%. Розгін інфляції змусив Нацбанк у 2025 році посилити монетарну політику, а зростання економіки сповільнилося до 2,2%, за попередніми даними українського Міністерства економіки [14]. Таким чином, військова економіка відіграла трохи більше третини втрат 2022 року (–29% ВВП). Втім, українська влада орієнтується при цьому на вищий рівень інфляції — в районі 7–8%.

Найважливішою проблемою цього року стануть наслідки цілеспрямованого знищення енергетичної інфраструктури України російськими ракетними атаками. Хоча головних політичних цілей безпрецедентна війна Москви проти цивільної інфраструктури не досягла, її економічний ефект буде істотним. За підрахунками журналу «Фокус» [15], на лютий 2026 року Росія своїми ударами знищила половину потужностей українських ТЕЦ (Київські ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, а також Кременчуцька) і ТЕС (Бурштинська і Ладижинська), а також 80% потужностей ГЕС (Канівської, Київської і Дніпровської).

Обстріли енергетики України призвели до зростання дефіциту електроенергії в четвертому кварталі минулого року до 7%, в наступному році дефіцит очікується на рівні 6%, що майже вдвічі вище попередніх прогнозів Нацбанку [16]. 

Читайте також:  Ціна «м’яса»: як «пояс фортець» Донбасу спалює трильйони рублів та останню надію Кремля й чому його не можна віддавати без бою [17]

Це призвело до зниження ВВП у 2025 році на 0,2 процентних пункти, за оцінками регулятора, а в 2026-му втрати, як очікується, складуть вже 0,4 п. п. Нацбанк прогнозує зростання економіки на 1,8%, зазначаючи, що він склав би 2,2%, якби не проблеми з енергетикою.

 Київська школа економіки прогнозує [18] ще вищі втрати — 1–2% ВВП, якщо бізнесу вдасться адаптуватися, і до 3%, якщо відновлення системи затягнеться. В умовах нестачі електроенергії українські компанії, особливо в сфері малого бізнесу, змушені використовувати переносні генератори, що підвищує виробничі витрати на 15–20% і знижує рентабельність до 50%, наводить оцінки українських підприємців The Independent [19].

Додатковою проблемою залишається конфлікт України з Угорщиною та Словаччиною. Обидві країни погрожують припиненням експорту електроенергії після відмови Києва від транзиту російської нафти трубопроводом «Дружба». У грудні Словаччина посідала друге місце за обсягом експорту електроенергії в Україну (21%), Угорщина — перше (41%), за даними моніторингу ExPro Electricity [20]. 

Загальний обсяг імпорту електроенергії в Україну збільшився в грудні на 53% порівняно з листопадом — майже до 640 тис. МВт-год, а в січні зріс ще на 40% — майже до 900 тис. МВт-год, за даними тієї ж організації. Словаччина та Угорщина також призупинили в лютому експорт дизельного пального в Україну: на ці дві країни припадало 11% імпорту дизельного пального в Україну в січні 2026 року, повідомляє український портал «НафтоРинок» [21]. Це рішення навряд чи призведе до істотного зростання цін, пишуть експерти порталу, з урахуванням можливості заміщення поставок дизеля з інших джерел.

Таким чином, ефект руйнування української енергетики буде помітним, але далеко не термінальним.

Читайте також: Фронтове уповільнення економіки України та План Б для країни [22]

Проблеми фронту: люди, дрони та ракети

 

Українська крилата ракета «Фламінго [23]»

У військовому відношенні Україна на п'ятому році військового конфлікту стикатиметься з чотирма головними проблемами: нестачею живої сили, критичною нестачею засобів ураження російського тилу, нестачею засобів ППО та втратою переваги в дроновій війні.

Недостатня чисельність військ є найгострішою проблемою, вважають аналітики Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень Якоб Хеденског і Андреас Умланд [24]. За їхніми даними, на передовій чисельність підрозділів часто становить лише близько 30% від запланованої. 

Ще на початку 2025 року Києву потрібно було набрати близько 300 тис. нових рекрутів, проте вдалося лише близько 200 тис. Також загострюється проблема дезертирства: кількість тих, хто самовільно залишив частину тільки в 2024 році, перевищила 51 тис., що вдвічі вище рівня 2023 року.

Призначений на початку січня міністром оборони України Михайло Федоров заявив [25], що загальна кількість ухильників від призову становить 2 млн (що більш ніж удвічі перевищує чисельність ЗСУ), а ще 200 тис. числяться самовільно залишили частину. Глава офісу президента України Кирило Буданов також визнав [26], що корупція в системі мобілізації та випадки дезертирства в військах підривають обороноздатність країни.

Хеденског і Умланд вважають, що Україні необхідно підвищити якість військової підготовки, активізувати боротьбу з корупцією та неефективним управлінням. Військовий аналітик Олександр Коваленко також пише [27], що масове дезертирство пов'язане з системними проблемами поповнення ЗСУ: низькою кваліфікацією командирів (закон не дає можливості переводитися в інші підрозділи) і вигоранням бійців, втомлених від бойових дій без ротації. 

Читайте також: Війна дронів та адаптацій. Аналіз поточної ситуації на фронті: звіт воєнного аналітика Майкла Кофмана [28]

Втім, на думку експерта, вирішенням проблеми комплектування армії став би перехід на добровільний набір за рахунок істотної фінансової мотивації. Ми також висловлювали думку, що Україні слід до певної міри копіювати російський досвід у цьому питанні: затяжна війна на виснаження вимагає підтримки мобілізаційної мотивації додатковими стимулами.

Інструментом компенсації нестачі живої сили є також дронова перевага, яка в основному і забезпечила стійкість українського фронту протягом двох останніх років. Тепер експерти та військові все частіше відзначають, що колишня перевага в цій сфері багато в чому втрачена. Колишній командир іноземного добровольчого підрозділу ЗСУ Райан О'Лірі [29] також зазначає, що дронові можливості ЗСУ в основному спрямовані на знищення піхоти, тоді як російська армія використовує дрони для «контролю глибини» — блокування руху, логістики та дронових операцій, переносячи удари на операторів БПЛА, знищення техніки, удари по логістичних вузлах та розвідувальних можливостях. 

В результаті, за його словами, Україна «виграє тактичний обмін і програє операційний», а Росія «втрачає солдатів, але отримує свободу руху». За словами О'Лірі, Україна, як і раніше, «має інновації, виробництво і талант; чого не вистачає, це чіткості місії на оперативному та стратегічному рівнях і належного командування, яке мислить на перспективу».

Ще однією ключовою проблемою Києва в протистоянні з Росією є дисбаланс в наступальних засобах — відсутність у ЗСУ балістичних і крилатих ракет для нанесення симетричної шкоди російським об'єктам енергетичної інфраструктури.

Києву так і не вдалося отримати відповідні засоби від союзників. Німеччина неодноразово відмовлялася надати Україні ракети Taurus через побоювання ескалації конфлікту, поставки крилатих ракет SCALP (Франція) і Storm Shadow (Великобританія) йдуть в вкрай обмежених обсягах, при цьому обмеження на їх використання для ураження цілей на території Росії були зняті тільки до кінця 2024 року і лише щодо Курської області. Запаси американських ATACMS і британських Storm Shadow, що поставляються Києву, обмежені, а поставки американських крилатих ракет ERAM/JASSM очікуються тільки в цьому році.

Читайте також: Суспільний зріз на межі 2026 року: за якою формулою українці бачать завершення війни [30]

Наприкінці лютого ЗСУ атакували територію Росії [31] декількома важкими ракетами FP-5 Flamingo власної розробки і, зокрема, вразили ними розташований приблизно в 1400 кілометрах від лінії фронту Воткінський ракетний завод, який використовується для остаточного складання і виробництва компонентів російських твердопаливних балістичних ракет.

Відомий ракетний аналітик Фабіан Гоффманн пише [32], що навіть незначні пошкодження Воткінського заводу можуть уповільнити роботу відразу декількох складальних ліній підприємства:  судячи з відкритих даних, в результаті атаки було уражено цех № 19, де відбувається підготовка секцій фюзеляжу, кріпильних елементів і, можливо, корпусів електронних компонентів.

Хоча, як вважає Хоффманн, для повного виведення з ладу об'єкта типу Воткінського заводу потрібно влучити в нього десятки, якщо не сотні ракет, успішний удар ЗСУ є знаком того, що Україна здатна загрожувати важливим промисловим об'єктам у глибині російської території. Проте даних про обсяги запасів і випуску ракет Flamingo немає, а здатність Києва масштабувати їх виробництво в умовах війни викликає у фахівців сумніви. Найбільший військовий український Telegram-канал «Миколаївський Ванек» [33] пише, що Україна накопичила значну кількість ударних засобів і протягом весни та літа Росія буде «відповідати за все те, що творила взимку».

За відсутності адекватної ударної сили на боці Києва частково пом'якшити збитки від російських ударів могли б розширені поставки засобів ППО. Під час чотирьох січневих масованих атак (9, 13, 20 і 24 січня) російська армія використовувала 148 ракет різного типу і модифікацій, з яких було перехоплено 69 — менше 50% від загальної кількості, підрахували OBOZ.UA і група «Інформаційний опір» [34].

Такий низький показник пояснюється тим, що Росія в січні застосувала рекордну кількість (91) балістичних ракет «Іскандер-М» та її аналогів, для перехоплення яких потрібні дефіцитні ЗРК Patriot і SAMP/T. Таким чином, подвійна стратегія нарощування засобів ППО і, паралельно, кількості важких ракет може виправити цей ключовий дисбаланс військових можливостей.

Читайте також: Ми всі думаємо, наскільки сильна армія путіна? [35]

В цілому ж, можна сказати, що в інерційному сценарії при заданих вхідних баланс сил на полі бою навряд чи рішуче зміниться в цьому році. До такого висновку схиляється значна кількість аналітиків і аналітичних центрів на даний момент (див. огляд їхніх прогнозів від проекту Factually [36]). Одним з ключових висновків Re: Russia з кампанії української оборони в 2025 році є те, що навіть при зниженні чисельності живої сили на лінії фронту його колапс на українській стороні не відбувається або має дуже обмежений характер.

У той же час, внаслідок високих втрат на полі бою, російському командуванню не вдається сформувати стратегічний резерв живої сили для серйозного прориву української оборони. Деякі аналітики висловлюють думку, що темпи набору контрактників, ймовірно, перестали заповнювати втрати російської армії. Значним ударом по російському угрупованню стали також проблеми зі зв'язком після введення компанією SpaceX обмежень на використання незареєстрованих терміналів Starlink.

Підсумком четвертого року війни стало те, що Україна за допомогою європейських союзників адаптувалася до відсутності американської допомоги та наявного диспаритету в живій силі та засобах ураження. Можливо, розвиток подій внесе якісь корективи у фундаментальний баланс сил війни, що триває на виснаження, але на сьогоднішній день ймовірність провалу української оборони у 2026 році виглядає нижчою, ніж на початку попереднього.

—

Джерело:  Re:Russia [37]

---

Читайте також: 

• Перемога в кредит: що правда, а що неправда про стан російсько-українського фронту. Ситуація «на землі» [38]
• Позиційне пекло 2026: чому за чотири роки великої війни маневр помер, а дрон став богом [39]
• Про обстановку на фронтах, найближчих перспективах наступу ЗСУ та військовий потенціал путінської армії [40]
• Курська битва війни на виснаження: проміжні підсумки контрнаступу ЗСУ [41]
• Міфи про «диво-зброю» та реальність російського ВПК: де закінчується фізика і починається пропаганда [42]
• Погляд «з поля» війни: Майкл Кофман про логіку виснаження та приховані загрози 2026 року [43]
• Між минулим і майбутнім та чому нескінченні суперечки про події 2023 року не допоможуть фронту сьогодні [44]