Курська битва війни на виснаження: проміжні підсумки контрнаступу ЗСУ

Зробивши вибір на користь продовження наступу на Покровськ, Кремль переніс «курську битву» в інформаційний простір, прагнучи всіма засобами знизити ефект того, що сталося. Це змусило його відмовитися від можливостей патріотичної мобілізації (ворог на нашій землі). Зусилля російської влади, спрямовані на зниження ефектів курського прориву у громадській думці, досягли обмежених результатів. 

Опитування демонструють різкий сплеск уваги до військових новин та подій у Курській області, погіршення оцінок ситуації в РФ, зниження довіри владі та зростання тривожності. Проте атмосферу паніки першого тижня заходу ЗСУ в Курську область вдалося приглушити, у міру того, як потік нової інформації про події скорочувався. Водночас український контрнаступ завдав удару очікуванням російських перемог, що сформувалися на початку літа, що начебто могли наближати закінчення війни. У новий робочий рік громадська думка РФ вступає стривоженоюі чекає розвитку подій під Покровськом.

Читайте також: Яку тактику застосовує ЗСУ і чому ця війна схожа на Зимову (фінську) війну СРСР

Чи здатна Росія виграти у війні на виснаження?

Остаточні підсумки успіху  операції ЗСУ підбивати ще рано. Ці підсумки визначаться на двох театрах воєнних дій - власне в Курській області та на напрямі головного удару російського наступу під Покровськом. Проте вже зараз ясно, що передбачувана картина переможної для Кремля військової кампанії 2024 року принаймні зіпсована і поставлена ​​під сумнів. Навіть якщо Росія візьме Покровськ і досягне стратегічних цілей на основному театрі кампанії, як планувала, ця перемога виглядатиме щонайменше двозначною на тлі вразливості, яку продемонстрував курский прорив.

Вважається, що безпосередньою метою контрнаступу ЗСУ в Курській області було відволікання російських військ з основного напряму російського тиску на Покровськ, і цієї мети начебто не досягнуто. Однак паралельно курська операція поставила набагато ширше питання: чи здатна Росія виграти в України війну на виснаження?

Ставку на довгу війну Кремль зробив влітку — восени 2022 року, ухваливши принципові рішення про масштабне збільшення військових витрат, розгортання виробництва озброєнь і «часткову» мобілізацію. Ці рішення мали створити незаперечну перевагу для Росії. Кремль накопичував ресурси протягом півтора року, успішно відбив український контрнаступ 2023 року та підготував власний. Також він намацав вірне джерело поповнення живої сили — реальний комерційний контракт, за допомогою якого Міноборони стало вербувати нові контингенти для своїх кривавих штурмів.

Вся логіка повільного, але невідворотного російського наступу під час літньої кампанії 2024 року мала продемонструвати, що відповідь на поставлене вище питання однозначна. Російські війська методично просувалися на широкій ділянці фронту, завойовуючи північний схід Донбасу, а Міністерство оборони РФ рапортувало про десятки і сотні тисяч нових контрактників, набраних на комерційній основі.

Все це мало створити ефект самоздійснюваного пророцтва. Так, Росія, маючи великі ресурси озброєнь і живої сили, безперечно виграє у війні на виснаження. А це означає, що продовження воєнних дій є безглуздим, у тому числі й у перспективі українських інтересів. Тому що в цьому випадку що довше триватиме війна, то більшої території Україна втратить. Усвідомлення цієї тези веде до формування на Заході консенсусу, що з Путіним необхідно укладати угоду, зниження готовності підтримувати військові зусилля України і в результаті до військово-дипломатичної перемоги Москви. До середини літа 2024 року складалося враження, що Захід близький до такого консенсусу.

Читайте також: Енн Епплбаум: Війна не закінчиться, поки Путін не програє

Проте український контрнаступ не просто продемонстрував непідготовленість Росії до такого розвитку подій і незахищеність російських областей, що межують з Україною. Він показав, що російська армія не має жодного резерву і Кремль стоїть перед дилемою: або перекидати війська з-під Покровська, або тимчасово змиритися із захопленням власної території. Іншими словами, ресурсна перевага Росії незначна і досягається лише повною концентрацією сил на напрямі основного удару.

Поспішні оголошення про дворазове збільшення виплат за підписання контракту, які були у Росії після початку курського прориву, лише підтверджують цю картину. Російська армія в ході наступу, мабуть, втрачає на місяць пораненими та вбитими не менше, ніж встигає залучити за допомогою контрактного набору. Весняне збільшення виплат не змінило цієї траєкторії, а чи спрацює нове підвищення — поки що невідомо.

Ці обставини, у свою чергу, повертають дискусію до початкової точки: якщо Захід продовжить енергійно підтримувати Україну ресурсами, то Росія, ймовірно, не зможе досягти вирішальної переваги. У цьому випадку високі втрати Росії у живій силі та військових ресурсах під час наступальної кампанії 2024 року не призведуть до її військово-дипломатичної перемоги. А її здатність зробити наступного року ще один такий самий наступ не очевидна. У такому разі і питання доцільності військової допомоги Україні, і контекст, у якому може розпочатись підготовка переговорів, виглядають зовсім інакше.

Читайте також: Справа рук самих відступаючих. 10 головних проблем російських військ в Україні

Курська інформаційна битва

У перші дні українського прориву в Курській області Кремль прийняв принципове рішення не зупиняти і не сповільнювати наступ на Покровськ. А на курскому напрямку перенести поле бою в інформаційно-пропагандистську сферу. Тобто всіма можливими засобами знижувати значущість того, що трапилося. Звідси походить і знаменита «ситуація», як назвав Путін захоплення російської території, і вся система евфемізмів, яку використовують офіційні особи. Так, у своїх останніх коментарях Путін розмірковує про «бандитів», «які забралися на територію Російської Федерації… у Курську область», навмисно деформуючи картину того, що сталося.

Якщо Покровськ не буде взято, це дозволить Україні та Заходу заявити про провал всього літнього наступу 2024 року. А якщо буде взято, то це дозволить Кремлю заявити про свій успіх, незважаючи на ситуацію в Курській області, яка в цьому випадку не отримає подальшого розвитку і втратить свою інформаційну значущість на тлі прохолодної реакції на неї всередині Росії. Девальвуючи ефект курського прориву всередині Росії, Кремль девальвує значущість та стратегічну цінність самого українського прориву.

Як показує зроблений проектом OpenMinds аналіз публікацій та коментарів у соціальних мережах, прорив ЗСУ на територію Росії моментально став головною темою російського сегменту інтернету, а кількість пов'язаного з війною контенту після 6 серпня зросла втричі порівняно з попереднім тижнем. При цьому відразу після українського контрнаступу офіційна пропаганда та z-військори йшли у висвітленні подій різними стратегіями: у той час як перша прагнула знизити значущість події, другі намагалися втримати наплив аудиторії за рахунок нагнітання патріотичної паніки.

Читайте також: На порозі російської смути

Кількість «позитивних» висловлювань про війну різко зменшилася, а кількість критичних висловлювань на адресу російської влади зросла, внаслідок чого сконструйований аналітиками проекту індекс ставлення до війни в соцмережах досяг найнижчої позначки за останні 70 днів, випливає з аналізу понад 750 різних російських акаунтів і каналів у VK, Telegram, «Однокласниках» та YouTube та майже 500 тис. опублікованих у них текстів та коментарів. 

12% від числа всіх коментарів, що стосуються війни, в Telegram містили пряму критику російського керівництва (погана підготовка російської армії, недостатня або нікчемна підтримка населення в зоні бойових дій тощо). Помітним і наративом, що свідомо просувається, стала різка критика Міністерства оборони, на яке покладалася відповідальність за український прорив і яке звинувачувалося в корупції та «зраді» (найактивніше ця тема просувалася в VK). Згідно з дослідженням контенту соцмереж, підготовленим проектом FilterLabs, вторгнення вплинуло і на тон коментарів щодо Путіна. З 6 по 16 серпня в регіонах з високим показником набору контрактників тональність коментарів щодо Путіна погіршилася більш ніж на 0,3 пункти (на шкалі від 1,0 до –1,0), а в регіонах із високою часткою військового виробництва майже на 0,4.

Загалом аналіз OpenMinds демонструє, що російська влада повністю відмовилася від тих можливостей, які надавала ситуація для патріотичної мобілізації («ворог вторгся на нашу землю»), прагнучи представити подію як надзвичайну, але керовану і не надто значущу «ситуацію». Нормалізація наративів відбувалася декількома шляхами: за рахунок більш злагоджених пояснень марності українського вторгнення, яке не здатне зупинити російський наступ, туманного опису подробиць дій російських військ, «ділових» коментарів чиновників про хід планової евакуації мешканців та допомогу, що надається, тощо.

Читайте також: Про російську армію і військове виробництво у 2024 році: аналіз наявних даних

Пригнічений ефект та ошукані очікування

Наскільки вдалося російській владі переконати російське населення в тому, що «курської битви» цього разу не було? Російські опитування громадської думки дають важливі, але зміщені дані ефект тих чи інших подій, зокрема і курського прориву ЗСУ.

Насамперед можна сказати, що поінформованість про нього перебуває на майже максимальному рівні, що саме собою свідчить про сильний первинний ефект того, що відбувається. За даними «Левада-центру» , 94% опитаних знають про вторгнення: 51% уважно стежать за розвитком подій, 43% чули про них (поінформованість про заколот Пригожина була трохи нижче: тоді «стежили» 52%, а «щось» чули» 40%). 91% опитаних висловлюють стурбованість з приводу того, що відбувається (атака ЗСУ «дуже турбує» 63% респондентів і «швидше турбує» — 28%). Найбільше росіян хвилюють «жертви серед мирного населення» (41%), найменше — сам факт «нападу на територію Росії» (25%) та «слабкість та непідготовленість влади» (11%). У щотижневих вимірах Фонду «Громадська думка» (ФОМ) кількість тих, хто згадує війну в Україні, серед головних подій тижня підскочила втричі: з 20% до майже 60%. Однак останній замір демонструє деяке згасання курського ефекту.

Які події минулого тижня, про які повідомлялося в засобах масової інформації, найбільше зацікавили вас, привернули вашу увагу?, липень–серпень 2024 року, % від числа опитаних

Однак змістовно оцінити соціальний та політичний ефект події щодо російських опитувань громадської думки непросто через ймовірне зміщення вибірки (→ Re: Russia: Провоєнна весна ). Це усунення, зокрема, опукло поводиться в інфляції позитивних оцінок соціально-політичної ситуації у країні. Так, наприклад, за даними «Левада-центру» , про те, що країна рухається в правильному напрямку, останні півтора роки в середньому заявляли 68% опитаних, а в останні півроку — 73%.

При цьому в «золотий період» путінізму, у 2007–2008 роках, після майже 10 років високих темпів зростання економіки та доходів, таку оцінку ситуації давали в середньому лише 53% респондентів, 2014–2015-го (після Криму) — 59% , 2018–2021-го — 48%. Той факт, що після початку війни та запровадження санкцій позитивні оцінки ситуації підскочили на 20 процентних пунктів і досягли абсолютних максимумів, виглядає досить абсурдним, але зрозумілим, якщо припустити, що у репресивному кліматі думок готовність критично налаштованих громадян брати участь у опитуваннях різко знизилася. В результаті чого позитивні оцінки досягли такої приголомшливої ​​більшості.

У серпні, на тлі захоплення частини Курської області, про рух країни в правильному напрямку заявили 67%, що на 6 п. п. нижче за середнє значення за останні півроку. Схоже не дуже значне зрушення можна спостерігати і в іншому схильному до інфляції показнику — рейтингах схвалення Путіна і довіри йому. За даними ФОМ , протягом серпня вони знизилися на 5 п. п., до 76-78%. Таке ж незначне зниження фіксувалося у двох попередніх кризових епізодах війни – після оголошення мобілізації (до 74%) та під час «пригожинського заколоту» (до 73%).

Дещо більш показовими виглядають відповіді на питання, що стосуються емоційного фону життя респондентів, та «розмиті» політичні індикатори. Так, за даними ФОМ , частка тих, хто вважає, що серед людей, що їх оточують, переважає спокійний настрій, знизилася з середніх у червні–липні 56% (наприкінці липня — 59%) до 47% у період з 11 по 25 серпня, а частка тих, кого здебільшого оточують люди у тривожному настрої, зросла з 38% у середньому за два місяці (33% наприкінці липня) до 46%. Таким чином, усунення в цьому показнику склали близько 6–13 п. п. Це, втім, далеко від показників тривожності 2022 року, коли в середньому близько 60% опитаних були оточені людьми, які в основному зазнають тривоги. 

Розподіл відповідей на ще одне питання ФОМ («Дії російської влади за останній місяць у вас особисто викликали невдоволення, обурення чи не викликали?») демонструє, що останні півроку невдоволення та обурення діями влади відчували 21%, наприкінці липня — 18%, а наприкінці серпня — 28% (на тлі мобілізації у вересні–жовтні 2022 року такі почуття зазнавали 42%). В опитуванні «Левада-центру» (останній тиждень нинішнього серпня) кожен четвертий респондент (24%) заявив, що останніми днями відчуває напругу, роздратування, страх, тугу — це плюс 6 п. п. до липня.

Ці дані відображають ефект курського прориву ЗСУ у вибірці, швидше за все, зміщеній на користь більш лояльних владі контингентів. І якби не це зміщення, ефект був би більшим. Можна досить впевнено сказати, що контрнаступ сприймається як свого роду криза, проте масштаб її виглядає суттєво меншим, ніж у випадку з російським відступом влітку 2022 року та оголошенням «часткової» мобілізації, і порівнянним з ефектом заколоту Пригожина у серпні 2023-го.

Політичний ефект удару ЗСУ пригнічений у репресованій громадській думц Росіїі так само, як він приглушений у опитуваннях усуненням вибірки. Певною мірою російській владі вдалося збити хвилю шоку, що піднімалася, підкреслено спокійним і частково байдужим ставленням до «ситуації». Однак довгостроковий її ефект, швидше за все, буде пов'язаний із ошуканими очікуваннями.

Справа в тому, що в опитувальних даних початку літа спостерігалося зростання частки тих, хто вважає, що так звана "спеціальна військова операція" розвивається успішно, наближаючи закінчення війни. В опитуванні Russian Field цю думку висловлювали 69% (на 12 п. п. більше, ніж у середньому 2023 року). Опитування «Левада-центру» зафіксувало зростання частки респондентів, які вважають, що війна закінчиться протягом року (40% замість третини в середньому у попередніх опитуваннях). У той же час опитування «Левада-центру» демонстрували зростання частки висловлюваних на користь початку мирних переговорів, а не продовження воєнних дій: 58% проти 36% за середнього співвідношення 52% проти 39% протягом попереднього року.

Таким чином, масовий погляд на війну влітку цього року багато в чому слідував за уявленнями російського керівництва: перевага на боці Росії, і коли вона зуміє її реалізувати, це призведе до закінчення війни шляхом укладання угод, що цілком влаштовують російську сторону. За цими очікуваннями курський ляпас Кремлю від ЗСУ завдав суттєвого удару. Як і за уявленням, що Росія зуміла вирішити проблеми забезпеченості ресурсами, насамперед живою силою, що гостро стояли перед нею у попередні роки.

Читайте також: Військовий капелан Ігор Скрипніченко: «Програні ідеологічні війни спокутуються дуже великою кров’ю і великими жертвами»

OpenMinds зазначає, що однією з тем коментарів щодо подій у Курській області, хоч і не надто помітною у цій вибірці, стало обговорення нової хвилі мобілізації. За даними «Левада-центру», частка тих, хто очікує найближчими місяцями на оголошення другої хвилі мобілізації, зросла в порівнянні з лютневим виміром з 18 до 24%, а частка побоювання загальної мобілізації підскочила з 34 до 46%.

Загалом, як і на великому театрі геополітики, у громадській думці РФ результати курського контрнаступу України ще не визначились остаточно. У новий робочий рік вона вступає стривоженою, а впевненість, що зміцнювалася влітку, в швидкому і благополучному для Росії закінченні війни знову поставлена ​​під сумнів. Як і на театрі геополітики, перед російською громадською думкою знову постає питання ресурсної недостатності російської армії, тобто про те, що досягнення перемоги може вимагати від населення великих жертв, зокрема нової хвилі мобілізації. Такий поворот подій спричинить у Росії новий шок.

Але сьогодні комплекс цих побоювань дещо приглушений інформаційно-пропагандистськими зусиллями Кремля і загасаючим інформаційним тлом: потік військових новин, що травмують, з Курської області значно зменшився. Багато військових аналітиків чекають у вересні-жовтні кульмінації російського наступу під Покровськом і скептично оцінюють здатність української сторони захищати місто. Якщо російській армії вдасться успішний прорив, то це практично нейтралізує ефект курського удару. Якщо вона виявиться втягнутою в затяжний штурм на кілька місяців, як у Бахмуті, російський наступ 2024 буде розцінений як невдача і світовою спільнотою, і самими росіянами.

—

Джерело:  RE-RUSSIA

Читайте також: 

• Історія української Курщини – від заселення українцями до зросійщення
• Місто Суджа в Курській області, над яким піднято український прапор, було колись столицею України
• Курська кампанія: результати та наслідки
• Курський прорив СОУ. Яка мета ЗСУ?
• Від Курська до Кубані: чому по той бік кордону місцеві говорять українською
• Росіяни заволали, що українці наступають ще в одному районі Бєлгородської області