Справа рук самих відступаючих. 10 головних проблем російських військ в Україні

|
Версия для печатиВерсия для печати

The Insider розглянув десять головних проблем Збройних сил Росії, виявлених у ході війни з Україною — від застарілої техніки та нестачі особового складу до недостатнього бойового духу та вад у побудованій системі командування — та оцінив, наскільки мобілізація допоможе їх вирішити.

Провальне планування та командування

Провальна військова кампанія в Україні, наскільки можна судити, тривалий час проходила без єдиного командування та належної координації між окремими об'єднаннями на різних ділянках театру воєнних дій (ТВД). У лютому 2022 року російські війська рухалися одразу на дев'яти операційних напрямках без видимої взаємодії в рамках спільного задуму.

Довгий час було незрозуміло, хто ж керує військовою операцією. За одними даними, цим прямо з Москви займався голова Національного центру управління обороною генерал-полковник Михайло Мізінцев (призначений нещодавно заступник міністра оборони з матеріально-технічного забезпечення). За іншими, кожен військовий округ отримав свою зону відповідальності та діяв там на свій страх та ризик.

Анархія простежувалася як на рівні загального задуму, а й у діях основних організаційних одиниць російських збройних сил — батальйонних тактичних груп (БТГ). Певна неузгодженість легко зрозуміла, коли командири у бойовій обстановці беруть ініціативу в свої руки і приймають самостійні рішення, але у російської армії БТГ вбудовані у централізовану систему управління (що багато в чому позбавляє сенсу такий спосіб застосування живої сили та техніки).

На початкових етапах війни командуванню не вдавалося на скільки-небудь тривалий термін і в помітних масштабах забезпечити поєднання авіації і сухопутних сил, щоб вирішувати завдання на кшталт захисту і прикриття механізованих колон і колон постачання. Навіть після значного скорочення розмаху ТВД, коли російська сторона зосередилася на Донбасі та південному напрямку (Миколаївському та Запорізькому), так і не вдалося провести жодної успішної великої військової операції, пов'язаної з міжвидовою взаємодією.

Розрізнені дії та помилки у плануванні неодноразово призводили до абсолютно немислимих ситуацій, коли під вогонь важких озброєнь потрапляли поліцейські частини СОБР та Росгвардії, озброєні легкою стрілецькою зброєю, кийками, шоломами та щитами для розгону демонстрацій.

Управлінський хаос добре ілюструють задокументовані втрати найвищих офіцерів. Згідно з підрахунками на основі відкритих джерел, з початку бойових дій в Україні загинуло понад 1,1 тисячі офіцерів, у тому числі 300 осіб у званні майора та вище.

Українська військова кампанія дала десятки (якщо не сотні) прикладів кричущої зневаги основами військового мистецтва та жахливих прорахунків у плануванні, що зробили мемами назви відповідних населених пунктів: наприклад, Білогорівка (переправа через річку Сіверський Донець, у ході якої росіяни примудрилися втратити сотню одиниць бронетехніки та майже півтисячі (!) військовослужбовців) або Чорнобаївка (аеродром поруч із Херсоном, який пережив приблизно три десятки (!) результативних українських ударів по техніці та живій силі).

Поєднання поганої тактики на нижніх рівнях, обмеженого прикриття з повітря, відсутності гнучкості та незрозумілої впертості в підходах командування, яке готове стрибати на одні й ті ж граблі і щоразу повторювати помилки, призвело не тільки до високих втрат, але й систематичних випадків відмови виконувати самогубні накази молодшими офіцерами.

Найдивовижніше, що командири, які допускають злочинні втрати людей і техніки, не зазнають покарань. Наприклад, командир 1-го танкового полку 1-ї танкової армії підполковник Денис Лапін примудрився за три тижні боїв втратити половину від облікового складу танків Т-72Б3М. Замість військового трибуналу Лапін отримав нагороду за мужність та героїзм, виявлені під час операції в Україні. Щоправда, вручав цю нагороду рідний батько, генерал-полковник Олександр Лапін, на щасливий збіг командувач в Україні угрупуванням «Центр».

Чи допоможе мобілізація? Навряд чи.

За час війни в Україні вже кілька разів змінювалися відповідальні за операцію, командувачі окремих угруповань, родами військ, відбуваються перестановки на рівні Міноборони, але принципових змін не видно. Мобілізація не супроводжується помітними для зовнішнього спостерігача організаційно-штатними заходами, які б говорили про протилежне.

Не виключено, що пояснення провального командування криється в надто глибокому особистому зануренні президента владіміра путіна при ухвалення військових рішень. Якщо вірити The Guardian, російський лідер визначає місця дислокації окремих з'єднань (рівень відповідальності полковника чи бригадного генерала). The New York Times стверджує, що Путін нещодавно заборонив військам залишати правий берег Дніпра та здавати Херсон, незважаючи на серйозні ризики розгрому цих сил.

Проблеми з матеріально-технічним забезпеченням

Ще перед вторгненням в Україну соцмережі заповнили фото- та відеокадри зі сплячими покотом на кордоні солдатами. Командування не подбало про те, щоб забезпечити їх гідними умовами, і навіть не видало сухпайків. Тоді здавалося, що змучені та голодні військовослужбовці — найкращий доказ того, що Кремль блефує і не збирається нападати на Україну.

Помітна частка санітарних втрат в окремих частинах на початковому етапі бойових дій припадала на обмороження. За оцінками джерела CIT, в одному з підрозділів всього 20% особового складу було забезпечено зимовим обмундируванням, причому частково купленим контрактниками власним коштом. Не виключено, що багато солдатів навесні замерзли на смерть.

Проблема полягала не лише в поганій роботі тилових підрозділів, а й у регулярному знищенні українцями колон постачання — бензовозів, вантажівок із боєприпасами та провіантом, які прямували без охорони. Влітку зі зміною характеру війни та звуженням лінії бойового зіткнення колони постачання перестали бути легкою здобиччю ЗСУ, але труднощів із матеріально-технічним забезпеченням (МТЗ) не зникли.

Тут і прострочені сухпайки, і цивільні навігатори, і китайські смартфони з картографічними додатками в кабінах винищувачів, і списані гнилі бронежилети з іржавими бронепластинами, і навіть агітаційні снаряди часів чеченських воєн.

Найсумніший і без перебільшення смертельно небезпечний — мізерний і безнадійно застарілий вміст армійських аптечок та військово-польових медичних сумок.

Чи допоможе мобілізація? Скоріше навпаки.

Призов додаткових 300 тисяч осіб (за версією міністра оборони Сергія Шойгу), а тим більше мільйона або більше (за версією незалежних ЗМІ), стане викликом для і без того перевантаженої армійської системи МТЗ. За останні дні соцмережі заповнили численні ролики, де мобілізованим громадянам пропонують власним коштом купувати обмундирування, спорядження, ліки та дають корисні поради на кшталт заміни кровоспинних засобів гігієнічними тампонами.

Хеві-метал замість захищеного зв'язку

В умовах справжньої війни з'ясувалося, що російські військові не мають сучасних захищених засобів зв'язку, і тому використовують цивільні рації китайського виробництва (часто придбані за рахунок зібраних волонтерами коштів) і навіть звичайні мобільні телефони.

Не дивно, що українці легко прослуховують та перехоплюють переговори та глушать канали зв'язку за допомогою хеві-металу.

За даними українських джерел, високопоставлені офіцери, на відміну від солдатів, не здають мобільні телефони перед відправкою до зони бойових дій, тим самим дозволяючи легко засікти їхнє місце розташування та завдати артилерійського удару.

Більше того, командири, зважаючи на все, несуть дисциплінарну відповідальність за втрату комплектів зв'язку, тому не знаходять нічого кращого, як збирати штатні засоби зв'язку і возити їх із собою в командирських машинах.

Чи допоможе мобілізація? Ні.

Вирішення проблеми із захищеним зв'язком, так само як і побудова ефективних військових систем зв'язку та управління, потребує системних змін у військовому плануванні, науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах та роботі профільних підприємств оборонно-промислового комплексу.

Нестача кадрів

Перед вторгненням 24 лютого 2022 року Росія зосередила на українських кордонах, у тому числі в Білорусії та Криму від 150 тисяч до 190 тисяч осіб у складі 120 батальйонних тактичних груп

Зважаючи на все, за весь час конфлікту загальна чисельність задіяного на українському ТВД угруповання не перевищувала 200 тисяч осіб, включаючи частини та з'єднання «ЛНР» та «ДНР», Росгвардії, добровільні загони та приватні військові компанії (ЧВК).

Американці виходять із оцінок втрат російських сил у 80 тисяч осіб (убитими, пораненими, полоненими та зниклими безвісти). Із цими оцінками солідарні й британці.

За таких втрат не дивно, що на другорядних напрямках російське командування використовувало обмежено боєздатні з'єднання, що складаються з кадрових частин, добровольців та бійців ПВК у різних пропорціях. До чого це призводить, показала операція з перегрупування на Харківському напрямку.

Війна з Україною загалом показала гостру нестачу особового складу для БТГ. Професіоналізація російської армії на перевірку виявилася в кращому разі половинчастою: контрактників не вистачає для того, щоб заповнити всі посади в штатному розкладі, звідси виникає необхідність набирати військовослужбовців непрофільних військових спеціальностей та строковиків.

Незважаючи на неодноразові заяви Путіна про те, що строковики не беруть участі у війні, з'ясувалося, що їх було більше половини на потопленому флагмані Чорноморського флоту, гвардійському ракетному крейсері "Москва".

Вже під час конфлікту російські війська почали зазнавати втрат не лише «двохсотими» (убитими) і «трьохсотими» (пораненими), а й «п'ятисотими» — так почали називати людей, які відмовляються вирушати в зону бойових дій або подають рапорт про звільнення (цілком законно) через юридичний статус так званої спеціальної військової операції).

За оцінками CIT, серед військовослужбовців, які побували в Україні, близько 20–40% відмовлялися знову висуватись для виконання бойових завдань. Видання Wall Street Journal повідомляло про одноразове звільнення сотень військовослужбовців із окремих підрозділів.

Велика кількість «п'ятисотих», у свою чергу, унеможливила проведення ротації частин у зоні бойових дій. У тому числі тому, що командування побоювалося виводити солдатів до Росії, де вони могли відмовитись повернутися і написати рапорт про звільнення.

Наскільки можна судити, такі заходи, як розміщення фотографій відмовників на дошках ганьби, за масовістю явища результату не принесли. Зрештою, стоси заяв про відмову воювати виявилися на передовій — у штабі розгромленого Ізюмського угруповання Збройних сил Росії.

Початковий недокомплект і поточні втрати в міноборони рф намагалися компенсувати перекиданням військових з Кавказу та Таджикистану, набором на короткострокові контракти (зокрема серед безпритульних та через сайт психоневрологічного диспансеру), залученням добровольчих регіональних батальйонів.

Міністр оборони Сергій Шойгу доповідав особисто путіну, що на Близькому Сході готові вирушити воювати в Україну 16 тисяч добровольців, принципових супротивників націоналізму та фашизму. Досі про те, чи дістався хтось із близькосхідних антифашистів до України, нічого не відомо.

Зате туди точно потрапили бійці приватних військових компаній, на кшталт ПВК Вагнера бізнесмена Євгена Пригожина, який завербував щонайменше 6000 ув'язнених у виправних колоніях, і представники чеченських силових структур, які отримали в пресі збірне найменування «тик-ток військ» за серію божевільних постановочних відео в такому дусі.

Примітно, що і «вагнерівці» та чеченські «тік-ток війська» насамперед не вирішують військові завдання, а забезпечують PR-супровід діяльності Євгена Пригожина та голови Чечні Рамзана Кадирова відповідно.

Чи допоможе мобілізація? На папері так.

Але, судячи з того, як відбувається мобілізація, насправді виникне більше проблем. Поки що не видно, що повістки насамперед отримують люди з бойовим досвідом, дефіцитних облікових військових спеціальностей та з великою мотивацією воювати.

Декілька сотень тисяч новобранців у будь-якому випадку допоможуть створити глибину оборонних порядків на вже зайнятих територіях. А з одним мільйоном мобілізованих можна замислитись і про наступ. Питання полягає в рівні підготовки та оснащення поповнення.

За західними оцінками, на київському напрямі у березні російські війська мали перевагу перед Україною у співвідношенні сил 12:1. У Сєвєродонецьку Росія досягла переваги 7:1. У першому випадку все одно довелося відступити, а в другому вдалося зайняти місто тільки за рахунок переважної переваги в артилерії.

Зрозуміло, якщо відправляти у частини на фронті випадкових людей після одного дня підготовки, ні про наступ, ні про створення стійкої оборони годі й говорити.

Застаріла техніка та боєприпаси

З 2000 року Росія витратила на військові цілі, за різними оцінками, близько $1 трлн. Путін говорив, що частка сучасних озброєнь в армії досягла 71%, а у ВКС – 68%. Міноборони щороку звітував про передачу військам сотень одиниць нової військової техніки: ракетних комплексів, бронетехніки, літаків та гелікоптерів.

Але на полі бою в Україні сучасних видів озброєнь та військової техніки не помітно. Судячи з відомих фото- та відеоматеріалів, машини нового покоління на платформах «Армата», «Курганець», «Бумеранг» у складі військ, що діють, у принципі відсутні.

Російська ударна авіація в українській кампанії покладається на вільнопадаючі бомби і вогонь з кабрування, а не на високоточну зброю на кшталт керованих ракет і авіабомб, що планують коригувати.

Найяскравіша ілюстрація провалу модернізації збройних сил – танки. Ще у 2015 році лояльний Кремлю Центр аналізу стратегій та технологій писав:

"Основні радянські танки покоління Т-64/Т-72/Т-80 остаточно дискредитували себе під час громадянської війни в Україні своєю низькою живучістю та, як наслідок, високими втратами екіпажів. Щодо машин сімейства Т-72, ​​їх низьке виживання на полі бою та високі втрати екіпажів (через схильність до детонації боєкомплекту у разі ураження протитанковими засобами) було продемонстровано практично у всіх конфліктах за участю цих машин (у тому числі в обох чеченських кампаніях)".

Чи треба говорити, що російські війська використовують в Україні переважно остаточно дискредитовані танки сімейства Т-72 і Т-80? За час боїв задокументовано втрату понад 1200 танків, з них 90% припадає на різні модифікації Т-72 та Т-80.

Безпорадність російських танків перед протитанковими засобами (Javelin, NLAW) наголошується на спробах кустарно добронювати машини дерев'яними колодами, мішками з піском або камінням, металевими ґратами. Дерев'яний захист зустрічається також на іншій бронетехніці та вантажівках, а динамічний захист, призначений для танків, розміщують на БТР та бронеавтомобілях.

Навіть провладні експерти називають «ганьбою» ситуацію, коли на жодному стройовому танку російської армії в Україні немає комплексів активного захисту, хоча такі комплекси вперше з'явилися ще в СРСР.

У міру вибуття штатної техніки військовим доводиться розконсервувати давно зняті з озброєння зразки на кшталт ОТРК «Точка-У», танків Т-62, гарматних артилерій «Гіацинт» і Д-30.

Чи допоможе мобілізація? Очевидно, що ні.

На форумі «Армія» у серпні 2022 року Міноборони підписало контракти на постачання 3,7 тисяч одиниць нової бойової техніки. Однак на початку 2022 року у відомстві планували передати сухопутним військам лише 400 танків, БТР та БМП. Цього вистачить приблизно на 10 БТГ, а 300 тисяч мобілізованих — це особовий склад на 400 БТГ.

Навряд чи російський оборонно-промисловий комплекс за умов безпрецедентних санкцій зможе значно збільшити обсяг випуску. Не варто розраховувати і на нібито бездонні запаси та доробки радянського часу. Згідно з однією з оцінок на основі відкритих даних, Росія має в своєму розпорядженні всього 6000 танків на базах зберігання, з них лише половина знаходиться в ремонтопридатному стані. За іншими даними, доступних для відправки в Україну законсервованих танків ще менше.

Корупція

Проблеми з матеріально-технічним забезпеченням загалом та засобами зв'язку зокрема, а також хронічним некомплектом особового складу багато в чому пояснюються банальною корупцією.

Західні експерти завжди підозрювали, що вагома частина оборонного бюджету Росії витрачається неефективно, але справжній масштаб крадіжки став справжнім потрясінням. Коментар авторитетного британського Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), випущений у травні 2022 року, починається такими словами:

"Корупція в Росії всюдисуща і поширена в її оборонно-промисловому комплексі і збройних силах. Свідчення з України дають підстави вважати, що її ціною стають життя російських солдатів.

Війна з Україною показала, що в російській армії масово оснащували бойову колісну техніку дешевими китайськими шинами (замість дорогих військових модифікацій), солдати йшли під кулі у формі на 1–2 розміри більше, бо ходові розміри продавали на «Авіто», робили марші у взуття з підошвами, що відвалюються".

Більш серйозні приклади корупційних практик — історії з безпілотним літальним апаратом «Орлан-10» та радіостанціями «Азарт».

Українці зняли відео з «розпакуванням» одного з «Орланів», які потрапили до них у руки. Так світ дізнався, що у безпілотнику вартістю близько $100 000 за штуку замість спеціального обладнання для зйомки розміщується камера Canon, закріплена на липкій стрічці, а замість паливного бака — звичайна пластикова пляшка.

Із радіостанціями «Азарт» вийшло ще гірше. Передові комплекси зв'язку за ціною 300 000 рублів за штуку начисто програли конкуренцію серед військових китайських рацій Baofeng (ціна - 2000 рублів). У головному військовому слідчому управлінні Слідчого комітету Росії розслідується справа про розкрадання 6,7 млрд рублів з виділених на закупівлю радіостанцій «Азарт» 18 млрд рублів.

Чи допоможе мобілізація? Без коментарів.

Неефективність далеких засобів ураження

З початку вторгнення російські збройні сили випустили Україною понад 3500 ракет. Проте Росія досі не зуміла ні придушити українські кошти ППО та ПРО та завоювати панування у повітрі, ні зруйнувати ключові об'єкти транспортної інфраструктури на кшталт мостів та залізничних вузлів.

Одна з проблем - низька якість розвідки цілей та цілей. Цілком анекдотичні приклади ударів по туалетах, парках дитячих атракціонів, автобусних зупинках, теплицям з огірками, гаражним кооперативам принаймні частково можуть пояснюватися саме цим. Незважаючи на очевидні промахи, такі удари, як правило, зараховуються міноборони рф як влучання по виявлених цілях (так, наприклад, сталося з ударом по супермаркету, розташованому поряд із Харківським тракторним заводом).

Інше можливе пояснення – експлуатаційні характеристики російського ракетного озброєння. За американськими оцінками рівень відмов при запуску високоточних крилатих ракет досягає 50-60%. Такі відмови не тільки заважають вражати цілі, а й становлять небезпеку для самих розрахунків.

Провладні експерти визнають, що через брак масового дешевого високоточного боєприпасу російської армії доводиться робити ставку на надконцентрацію артилерійського вогню, що перетворює території, по яких завдаються удари, на місячний пейзаж без єдиної цілої будівлі.

Чи допоможе мобілізація? Ні.

Вирішення проблеми вимагає перебудови всієї військової машини. Крім того, що низка боєприпасів застаріла або використовується не за призначенням, за деякими категоріями у розпорядженні російської армії не виявилося взагалі нічого. Скажімо, ВКС не мають на озброєнні дешевого та масового керованого авіаційного боєприпасу, в ідеалі аналога західної системи Joint Direct Attack Munition (JDAM), що дозволяє модернізувати некеровані авіабомби старого зразка. Крім того, немає достатньої кількості літаків РЕБ та РТР, розвідувальних та ударних БЛА, супутників космічної розвідки.

Недостатній бойовий дух

Спроба провести військову кампанію в режимі секретності та спецоперації зіграла злий жарт: судячи з усього, значна частина російських солдатів справді не готувалася воювати і не мала жодного уявлення про цілі та завдання на території України.

Шапкозакидальні настрої на кшталт «візьмемо Київ за три дні», якщо вони й були поширені у військах, досить швидко змінилися масовими відмовими воювати і розчаруванням у військовій службі як такій.

Відверті розповіді учасників війни з російської сторони, що поступово з'являються в ЗМІ, дають ту саму картину: організаційний бардак, корупція, некомпетентність офіцерів, побутова невлаштованість, загальна втома і апатія військовослужбовців.

Чи допоможе мобілізація? Можливо. Спочатку новобранці, особливо ті, хто добровільно з'явилися у військкомати, здатні підняти бойовий дух, але наскільки цього запалу вистачить — питання дискусійне.

Низький рівень підготовки та моральних якостей солдат

Українська кампанія продемонструвала, наскільки низький людський капітал мають російські збройні сили. Багаторічні практики негативного відбору та переважне комплектування за рахунок вихідців із депресивних регіонів, де служба в армії розглядається як соціальний ліфт, призвели до катастрофічних наслідків.

Про це можна судити по місцях, де російська армія побувала, і тому, що вона залишила після себе: не лише про очевидні військові злочини на кшталт убивств цивільних осіб, зґвалтувань, мародерства.

Безліч приватних будинків і квартир на окупованих територіях були розгромлені без будь-якої видимої раціональної мети, а на стінах залишено образливі написи, які рясніють орфографічними помилками.

Фірмовий почерк російських солдатів - залишати людські екскременти на видних місцях. Працівники Чорнобильської АЕС, які повернулися на робочі місця після відходу росіян, були чимало здивовані, виявивши кал буквально в кожному робочому кабінеті (про аналогічні "послання" можна прочитати у добірці «Медіазони» з промовистою назвою «Де спали, там і срали»).

Чи допоможе мобілізація? Наскільки можна судити, ні. Судячи з безлічі відеосвідчень з мобілізованими, моральні якості тих, що закликаються, залишають бажати кращого.

Неясне цілепокладання

Російська військова кампанія в Україні не дарма здобула славу «дивної війни». Офіційно заявлені цілі настільки розпливчасті, а дії на землі настільки відірвані від них, що зрозуміти, чи рухають військові успіхи та невдачі політичною риторикою чи навпаки, — вкрай складно.

На початковому етапі російські сили вторглися в Україну відразу за дев'ятьма операційними напрямками, очевидно, розраховуючи блискавичними ударами приголомшити противника і змусити його здатися. Оперативний задум за моделлю «шок і трепет» ґрунтувався на поєднанні ударів високоточною зброєю, дій спецназу та аеромобільних сил та руху механізованих колон.

Незважаючи на успіхи на південному напрямку, де вдалося без суттєвих втрат вийти до Миколаєва та зайняти сухопутний коридор у Крим, з півночі армії довелося пійти наприкінці березня.

Другий етап очікувався як масштабна битва за Донбас: за допомогою перекинутих із півночі частин планувалося оточити та розгромити найбоєздатніші частини ЗСУ. Але битви як такої не вийшло — російська армія вкрай повільно просувалася вперед за рахунок переважної переваги (надконцентрації) артилерії, знищивши захоплену Лисичансько-Північнодонецьку агломерацію.

На третьому етапі українські війська зуміли не лише зупинити млявий наступ супротивника завдяки далекобійній західній артилерії, а й перейти в контрнаступ, перехопивши стратегічну ініціативу на херсонському та харківському напрямках.

Четвертий етап війни, який вважатимуться оголошеним з початком у Росії часткової мобілізації, очевидно, буде війною виснаження у сенсі цього терміну.

Ніхто до кінця не розуміє, в який момент путін визнає, що цілі СВО виконані: коли російські війська повністю займуть територію Донецької та Луганської областей? Чи ще й Херсонській та Запорізькій на додачу? Чи потрібно захопити Одесу, вийти до Придністров'я та позбавити Київ виходу до Чорного моря? А то й зовсім демонтувати політичний порядок, що склався в Україні? Зважаючи на все, путін і сам цього не знає.

Чи допоможе мобілізація? Без коментарів.

На фото: розгром під Білогорівкою — один із багатьох прикладів визначної некомпетентності російського командування у війні з Україною

«Аргумент»


На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

17:37
В.о. декана Кропивницької Льотної академії НАУ засуджено до п'яти років за ґратами за хабар для здійснення польотів - ОГ
17:16
Яхту Медведчука продадуть на аукціоні, а кошти передадуть Україні - The Guardian
16:39
"Хотіли допомогти ЗСУ": у Гостомелі ідіоти вкрали шматок стіни з графіті британського художника Бенксі, дикунів затримали
16:06
Єврокомісія криміналізує порушення санкцій: загрожуватиме від 5 років позбавлення волі
15:43
Влада роз'яснила, чому забороняють УПЦ МП: небезпечна для здоров’я і життя
15:02
Вікарій Київської митрополії УПЦ МП отримав підозру
14:41
У Куп’янському районі знайшли схованку зі списками поліцаїв та доноси колаборантів під час окупації (ФОТО)
14:07
Джон Хербстс: для припинення ракетних обстрілів рф потрібно відключити SWIFT
13:47
СБУ повідомила про підозру митрополиту Кіровоградської єпархії УПЦ (МП) Іосафу
13:09
Закривавлені пакунки з очима тварин: в МЗС повідомили про нові залякування з рф

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]