План стійкості після 1000 днів війни: чому це небезпечна брехня

Опитування показують, що консенсус щодо вступу до НАТО та ЄС вже є, але потрібна трудомістка, щоденна робота, щоб роз'яснювати українцям, що таке жити та працювати по-європейськи. Це жорстка робота з мільйонами людей, які отримують дохід коштом платників податків, що їм потрібно знайти інше місце на ринку праці.

Привабливі гасла – це звичайно, добре, але процеси вступу до цих організацій потребують повноцінного діалогу бізнесу, суспільства та держави щодо створення якісних інститутів для реалізації принципу верховенства права, захисту приватної власності та економічної свободи. Отримати схвалення у Верховній Раді з приводу «нумо вступати до НАТО/ЄС» - це одне, а змінювати природу і суть української держави-Левіафана, зміцненням та збільшенням якої займався останні роки Уряд, — зовсім інша справа. Смислового навантаження, яке дозволило б сформувати обґрунтовані очікування щодо готовності реформ, цей пункт не несе.

Це про управління ЗСУ, ліквідація бюрократії в армії, підвищення технологічної стійкості армії та всієї системи безпеки. Формально правильний пункт зі сфери будь-якої програми будь-якої країни. Ні депутати, ні урядовці, ні суспільство не дізналося, чим нова політика зовнішньої та внутрішньої безпеки під назвою «Фронт» відрізнятиметься від того, що ми вже бачили до і під час повномасштабної російсько-української війни. Хоча б контури нової системи управління необхідно описати, щоб мати загальне уявлення про дебюрократизацію армії, проте тут явно не до конкретики.

Немає сумніву, що потрібно розвивати військово-промисловий комплекс, створювати сучасні виробництва зброї. Це значно складніше, ніж відкрити кафе, косметичний салон або барбер-шоп.

Ключове питання, чи буде український ВПК приватним, чи державним, у пункті «Фронт» залишилося без відповіді. Українська зброя – «одна з основ незалежності». Саме цю основу українська влада ігнорувала аж до 2023 року. Критично важливо «випереджати Росію у технологіях». Зробити це у партнерстві з виробниками зброї з країн НАТО набагато швидше та ефективніше, але потрібно впустити на ринок іноземні компанії, гарантувати їм захист прав власності, безперешкодне переміщення грошей через кордон.

Це робота для Нацбанку та Уряду щодо лібералізації платіжного балансу та радикальної зміни роботи митниці. Є обґрунтовані сумніви, що президент В. Зеленський саме це мав на увазі у пункті Плану «Зброя».

Хотілось думати, що нарешті Уряд країни серйозно візьметься за інфляцію, лібералізацію фінансового ринку, ліквідацію тих численних бар'єрів, які ставлять Україну на останнє місце у світі в Індексі фінансової відкритості. Даремно сподівались, маємо знову набір “добрих намірів”.

L"Йдеться про побудову нової економічної політики, яка базуватиметься на підтримці українського підприємництва, детінізації бізнесу та безпеці його ведення, а також зниженні тиску з боку всіх державних інституцій."L

Оскільки над Планом президента працювали ті, хто вважає адекватним розвиток українського підприємництва через Стратегію доходів, кредитний режим «5-7-9%», регуляторний режим «білого» бізнесу, національний кеш-бек, “інвестиційних няньок”, є-роботу, ручний режим розблокування ПДВ-накладних, перетворення податкового, митного, валютного законодавства на суцільне решето, то, ймовірно, нова економічна політика – це те, що вже маємо у документах МВФ, ЄС, бюджетах України, податкових пропозиціях та тих проектах, які були озвучені урядовцями на численних інвестиційних форумах.

Якби йшлося про справді нову економічну політику, то Президент В. Зеленський напевно якось відреагував би на наявність марксиста Д. Гетьманцева у своїй команді, на грубе ігнорування Урядом думки бізнес та експертної спільноти з найважливіших аспектів ділового клімату.

Він би згадав, що обіцяв українському бізнесу економічну свободу, тицьнув би 150-м найнижчим за всю історію місцем України в Індексі економічної Свободи-2024 і відправив би весь Кабінет Міністрів у відставку.

А заодно б оголосив про схожу як у Д. Трампа ініціативу про радикальне скорочення розміру та функцій держави в економіці. На жаль, нічого такого не сталося, не було сказано ані слова. Тому нове обіцяє бути зовсім не забутим старим, яке де-факто добиває українське підприємництво, сприяє тінізації економічної активності та збільшує тиск на підприємців з боку сотень контрольних, силових та регуляторних органів.

Для того, щоб захищати об'єкти енергетичної інфраструктури, жодного особливого плану не потрібно. Це є частиною базових функціональних обов'язків кожного керівника в енергетичному секторі. Під час війни це також відповідальність наших ППО. Щоб зробити енергетичний сектор ефективним, потрібно провести енергетичну реформу відповідно до базових положень Енергетичної хартії ЄС. Конкуренція виробників, вибір споживачів, ефективна робота енергетичної мережі, децентралізація, поділ відповідальності держави-регулятора та приватних компаній, створення повноцінного єдиного енергетичного ринку без регіональних бар'єрів, диктату центру та тарифного зашморгу.

Реформа енергетичного сектору України потребує комерціалізації тих природних ресурсів, які понад 30 років не використовувалися. Отже, потрібна ясність щодо того, хто цим займатиметься, чиновники та старі “енергобарони” або ті приватні власники, в тому числі іноземні, які придбають активи через процедуру чесних, прозорих аукціонів. Якщо VIP-розпорядники та споживачі чужого керуватимуть українською енергетикою, як до війни, Україна ніколи не стане енергетичним хабом, адже саме таку мету озвучив президент у своєму Плані.

Так, у цьому пункті, як і в пунктах про зброю, фронт, є закриті, секретні доповнення, але в основних положеннях реформи енергосектору мають бути публічними, щоб потенційні інвестори, виробники товарів та послуг формували адекватні очікування, приймали точні рішення щодо своєї економічної діяльності.

Тут йдеться про внутрішню безпеку. Озвучено запровадження нової системи на національному рівні: безпечна область, безпечне місто, безпечна громада. Знову ж таки для зміцнення державного кордону не потрібні деякі спеціальні плани. Це musthave для всіх, хто зайнятий у цій сфері. Українські платники податків платять за охорону кордону, за боротьбу зі злочинцями, шахраями та ґвалтівниками. Чи доречний у Плані внутрішньої стійкості, який повинен відповідати на основні економічні виклики та проблеми, пункт про необхідність будівництва укриттів?

За понад 1000 днів повномасштабної війни країни-агресора Росії проти України українці вже здобули навички поведінки під час повітряних атак та обстрілів. Українці без державних програм навчаються військової справи. Ключове питання, яке вони задають: «Чи в країні буде право приватного виробництва та володіння зброєю?»

Повноцінний ринок зброї – найважливіша частина перетворення українського суспільства на непереможний, стійкий рубіж, хоч би який ворог на нас не напав. Відповіді на це ключове питання у Плані Зеленського немає, а українці не мають довіри до правоохоронних органів. Люди бачать, що вони, на жаль, набагато охочіше займаються економічною проблематикою, стежать за бізнесом, ніж за порядком та безпекою людей.

План передбачає створення «системи максимальної ефективності управління громадами, особливо тих, які ухвалили переселенців та релокований бізнес».

Безсумнівно, Україна гостро потребує повноцінного місцевого самоврядування, децентралізації системи прийняття економічних рішень, у тому числі позбавлення громад, міст від диктату національних міністерств та відомств. Розвитку повноцінного самоврядування, запуску здорової конкуренції, безперечно, допомогли б такі заходи, як вибір людьми громади головного судді, поліцейського та прокурора. Децентралізації, розвитку громад сприяє наділення повноваженнями місцевих органів влади щодо визначення параметрів економічної діяльності, доступу до землі, природних ресурсів, енергетичної, транспортної інфраструктури.

Ключовим питанням розвитку громад є чітке визначення джерел фінансування місцевої влади, розподіл повноважень та обов'язків Центру та Громади. Кожна українська громада може пред'явити Уряду країни претензії щодо низької якості монетарної політики, інфляції, наявності жорстких обмежень на переміщення капіталу, які задушать інвестиційну діяльність. Кожна громада має право вимагати від Центру виконання базової вимоги до податкової системи – її універсальність та нейтральність. Натомість План Зеленського передбачає «…створення спеціальних податкових умов для громад у прикордонних областях.»

Знаючи рефлекси та звички українського бізнесу з нейтралізації задушливого податкового, регуляторного навантаження, легко спрогнозувати бурхливе зростання кількості комерційних організацій та ФОП, які реєструватимуться у цих самих громадах, щоб отримати оці «спеціальні податкові умови». Ризики захоплення керівництва цих громад неофеодалами, потужними ресурсними групами дуже великі.

План обіцяє нову українську політику у сфері відновлення житла, національні стандарти безбар'єрності, новий підхід до освіти дітей за кордоном, модернізацію соціальної політики, зокрема системи охорони здоров'я, співробітництва держави та церкви. Обіцяється запровадження інституту множинного громадянства, безкоштовне харчування для всіх школярів, а також створення спеціального органу – Міністерства об'єднання українців. Воно займатиметься справами глобальної української спільноти.

Безперечно, важливо створити такі умови.

• За цими словами стоїть новий трудовий кодекс, ринковий, а не радянський режим ринку праці?
• "Створення умов для українців” – це гарантія для них економічної свободи?
• Турбота про людський капітал передбачає захист Людини від Чиновника, реалізацію принципу презумпції невинності, принципу доброчесності підприємця?
• Щоб відчувати себе частиною глобальної України, План гарантує захист прав приватної власності?
• Чи повернуться мільйони українців до своєї країни, якщо вона залишиться королівством олігархату, схематозу, який користується всіма витонченими інструментами тортур Левіафана?
• Чи будуть українці конкурентоспроможними на єдиному ринку з виробниками ЄС, США, країн G-20 із нинішньою податковою, регуляторною, правовою системою?

План передбачає "створення великої культурної коаліції", "культурного Рамштайну" для просування українських наративів у всіх регіонах світу. Буде створено сучасні культурні простори, оновлено культурну інфраструктуру. Взято курс на створення такого українського контенту, який міг би повністю замістити російський контент. Якщо військовий Рамштайн і НАТО в цілому перетворилися на сумнозвісний клуб НАТО “No Action - Talk Only”, то легко уявити, яким буде культурний Рамштайн. Україна і без нього є жертвою європейського й американського лівацтва.

Якщо будуть створені додаткові організації та майданчики для впровадження в Україні культурних кодів mainstream Заходу, то ми можемо отримати цілу купу всього того, що довело до культурної кризи цей самий Захід:

• DEI (diversity, equity, inclusion) - різноманітність, рівність/справедливість та інклюзивність – неомарксизм та колективізм у системі державного управління.
• Woke культура (воукізму) – нова класова теорія, яка активно просувається любителями Big State.
• Стратегія «стійкого розвитку» з її 17 цілями – потужні інструменти одержавлення людської діяльності.
• Кліматичні зміни, глобальне потепління – сумнозвісна годівниця для міжнародних та національних VIP-розпорядників чужого для боротьби із... сонцем, океаном, океанічними течіями, які тисячоліттями впливають на кліматичні зміни.

Західний mainstream сьогодні – це лженауковий economics замість повноцінної економічної науки, культура скасування (cancel culture) замість культури критичного мислення та ввічливого діалогу, вороже ставлення до приватної власності (stakeholders capitalism) та підприємництва, заперечення культури досягнень та героїв, вихваляння культу провини, інфантилізму, фаталізму, містицизму та колективної, класової безвідповідальності.

Які шанси, що такий культурний Рамштайн допоможе Україні? Які шанси, що такий культурний Рамштайн допоможе швидко провести “десовєтизацію”, “демарксизацію” української системи освіти?

Правда у тому, що шанси близькі до нуля. Досвід останніх 25 років переконливо показав, що копіювання програм західних mainstream університетів у сфері гуманітарних наук загалом та економічних наук зокрема лише зміцнив порочні практики держуправління країни, не створило потужний попит на теорію та практику свободи. Саме тому український контент у цих сферах вторинний, нудний та позбавлений зв'язку з реальністю, з живими українцями. Підставляти у формули, рівняння homo economicus Ukraine замість USA чи Germany – це точно не про просування справжньої науки, смислів та наративів українського суспільства та бізнесу.

Слава, героїзм українців — захисників своєї країни, свободи Європи та західної цивілізації мають бути увічнені. Світ має знати десятки тисяч випадків того, як українці героїчно боролися проти ворога. Їхні імена мають знати не лише в Україні, а й у школах, університетах, ЗМІ по всьому світу. У кожній країні знають про легенди та міфи стародавньої Греції. Нам потрібна книга 100+ мовами світу «Правда та перемоги сучасної України».

Так, безперечно, потрібен особливий підхід до наших ветеранів. Так, кожен воїн, сім'я кожного, хто віддав своє життя, здоров'я у війні повинен отримати індивідуальну грошову компенсацію (при звільненні цієї суми від податків) коштом репарацій Росії, коштом плану Маршалла (Трампа/Венса?) після нашої перемоги. Так, необхідна мережа надання психологічної підтримки, навчання нових спеціальностей, підтримки з інтеграцією в мирне життя. Головне, щоб економічна, соціальна підтримка не була централізована, щоб чиновники, а не самі українські ветерани вирішували, що їм робити з грошима, яке і де їм будувати житло, як й де отримувати реабілітаційні, медичні послуги. Однак саме такої персоніфікації, індивідуалізації у Плані немає.

Українське суспільство під час війни продемонструвало унікальну здатність виявляти сердечність, душевну щедрість та благодійність. Сьогодні ми спостерігаємо очевидний курс на одержавлення соціальної, благодійної діяльності. Для реалізації політики героїв це матиме дуже негативний ефект. Українці шанують, захоплюються, підтримують справжніх героїв. Тільки до чого тут чиновники та мільйони розпорядників чужого?

В. Зеленський назвав План внутрішньої стійкості першою Українською доктриною, яка має провести державу від війни до миру. Доктрина – це про філософську, політичну, правову та економічну теорію світогляду та бачення розвитку країни

План Стійкості відкидає людино-центричність, просуваючи державо-центричність.

Головним в ухваленні економічних рішень є Чиновник, а не приватний власник.

Цінність, важливість, перспективність, доцільність – це вирішуватиме Чиновник, а не інвестор. По суті, доктрина – це заявка на відродження соціалістичної, сильно централізованої державної економіки України, але під прапорами НАТО і Євросоюзу.

Після 1000+ днів повномасштабної війни країни-агресора Росії проти України, майже 4000 день російсько-української війни ми констатуємо наступне:

• Україна не має науково обґрунтованої стратегії забезпечення довгострокового швидкого економічного зростання та розвитку, яка враховує реальний стан інститутів, бізнесу та суспільства країни. Вона залишається інституційно слабкою економікою без ринкової структури капіталу та домінацією Держави практично у всіх сферах економічної діяльності.
• Український Уряд зробив ставку на Модель Держави загального інтервенціонізму, в якій головний економічний суб'єкт - VIP-розпорядники та споживачі чужого, а не на економічну свободу, приватну власність, відкриту конкуренцію та малу державу.
• План стійкості Уряду Зеленського – це набір декларацій, гасел, обіцянок, яким можна прикрити будь-яку економічну політику. Оскільки ми вже знаємо ті документи, які були розроблені Урядом у сфері економічної політики (Стратегія доходів, програма Ukraine Facility 2024-2027, програма співпраці з МВФ, Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу до 2027 року, зміни до Податкового кодексу, щорічні бюджети України), то з високим ступенем ймовірності озвучений План – це черговий документ, яким прикриватимуться бенефіціари моделі Олігархат/Схематоз.
• План стійкості не здатний створити довіру до України ні з боку потенційних інвесторів, ні з боку мільйонів українців, котрі вимушено перебувають за кордоном.
• План стійкості різко знижує шанси України на перемогу у глобальній, регіональній конкурентній боротьбі за ресурси, гроші, технології, вигідні ніші у глобальних ланцюжках цінності. Він є прикладом номенклатурної, політичної прокрастинації, нездатності приймати адекватні, відповідальні рішення у складних обставинах. Він вигідний 3% українців, здебільшого VIP-розпорядникам та споживачам чужого з держбюджету, які живуть та успішно реалізують свої життєві плани та комерційні проекти за рахунок 97% решти українців та іноземної допомоги.
• План стійкості не орієнтований на реальне зміцнення національної конкурентоспроможності, розкріпачення підприємницького капіталу, повернення мільйонів українців після перемоги в країну. Щобільше, після війни у разі збереження нинішньої системи управління суттєво збільшаться ризики громадянських конфліктів та криз із ймовірним відтоком мільйонів українців за кордон.