Росія породила єврейські погроми. Доводить історія

1.00

Нет

Погром у Махачкалі, скоєний за явного потурання ФСБ, демонструє антисемітську тяглість і природу російської влади

Погром. Це російське слово увійшло у мови народів світу без перекладу, як свого часу «спутник». Це пішло ще з часів сумнозвісних єврейських погромів ХІХ – початку ХХ століть у Російській імперії. Чому саме «єврейський погром» у виконання російської держави від імперії – до федерації став «класикою» терору за національною ознакою? А тому, що інспіруючи «народний гнів», держава безсоромно переслідувала власні інтереси, сама намагаючись не висовуватися з-за лаштунків, пише Укрінформ [2].

Читайте також: В Росії продовжили підтримку ХАМАСу єврейськими погромами і закликали вбивати євреїв у Києві та в Газа [3]

За цією ознакою, до речі, гоніння на іспанських євреїв у ХV столітті, які відкрито започаткувала королева Ізабелла, були не погромом, а державною політикою. А от до безладів у Махачкалі це не має жодного відношення. Це було класичне для зорганізованого єврейського погрому «спускання» пари в перегрітому казані народних мас. А те, що «спускати» в нинішній Росії є що і якнайшвидше, – сумніву не викликає. Одне лише приховане роздратування провальною і злочинною війною в Україні чого вартує…

Чому те, що цей погром таки був інспірований та підтримувався владою? Бо в Росії навіть поодинокі пікети, якщо вони не подобаються владі, миттєво і жорстко припиняються поліцією та спецслужбами! Спроби організації несанкціонованих мітингів придушуються ще на підходах до намічених місць проведення. А тут – жодних проблем у погромників не виникало. Неможливо уявити, щоб у традиційно проблемному та вибухонебезпечному регіоні, яким є Північний Кавказ, було б можливе захоплення аеропорту без відома та підтримки силовиків.

Антисемітизм – одна з підвалин російської ідентичності

У Росії можуть мінятися режими, очільники, ідеологічні доктрини. Незмінними залишаються дві лінії тяглості, які давно відкинула сучасна цивілізація: прагнення знищити будь-яку інакшість та «ендокринологічний» (тобто на рівні роботи залоз внутрішньої секреції) антисемітизм.

Фото: gdb.rferl.org

Росія історично є країною, де євреям не було місця сотні років. Їхнє повсякденне життя – освіта, економічна активність всіляко обмежувалися. До розділу Польської держави проживання євреїв на території Московського царства, а згодом – і Російської імперії було взагалі заборонене. Цар Іван Грозний, наприклад, заборонив в’їзд на територію Московського царства навіть єврейським купцям. Війська царя Олексія з наступної династії Романових на захоплених білоруських та українських землях виганяли єврейських мешканців зі своїх осель – за нові кордони.

І попередники, і попередниці Катерини ІІ, і вона сама проводили яскраво виражену антисемітську політику. Звісно, це виправдовувалася нібито провиною євреїв у вбивстві Христа, сфальсифікованими свідченнями із серії «кривавих наклепів» та чисельними розкольницькими релігійними рухами у Російській імперії, які не визнавали офіційного православ’я. Величезну роль відігравав й економічний фактор, євреї-торгівці та банкіри складали відчутну конкуренцію своїм московським та петербурзьким візаві, які звикли до монопольного становища на внутрішніх ринках.

Після розділу Польщі у складі Російської імперії опинилося чимало земель, заселених євреями, чиї права відразу було суттєво обмежено так званою «смугою осілості» та чисельними утисками економічних і соціальних прав, здобуття освіти тощо. До кінця існування Російської імперії євреї не мали рівних прав із іншими підданими російського царя.

Читайте також: Від антисемітизму до лютої українофобії: ганебний шлях ненависті Росії [4]

Саме цим і пояснюється активна участь євреїв як у революційних організаціях, так і їхня масова еміграція за межі «тюрми народів». Царська влада, в свою чергу, активно гнобила євреїв, інспіруючи провокації на кшталт «справи Бейліса» або фабрикацію у Департаменті поліції сумнозвісної антисемітської фальшивки «Протоколів сіонських мудреців». Ну і, звісно, єврейський погром – основний і улюблений інструмент у людиноненависницькій імперії.

Антисемітизм радянський, звичайний

Лютнева революція 1917 року скасувала обмеження, але вже невдовзі більшовицький переворот призвів до того, що євреїв, які почали ототожнювати з новою владою, яка замість імперського національного гніту принесла червоний терор і позбавлення будь-яких людських прав. Винними за це в народі, звісно, «призначили» євреїв, багато з яких заповзято і щиро взялися будувати новий світ «без смуги осілості» і тотального національного приниження.

Втім, роман євреїв з комуністичною владою продовжувався недовго. Боротьба Сталіна за владу зі «старою гвардією» більшовиків, багато з яких були етнічними євреями, призвела до спочатку прихованої, а по війні – й до відкритої антисемітської кампанії у СРСР. Карл Радек, один з репресованих більшовицьких вождів, жартував, що Мойсей та Сталін мають схожість у тому, що перший вивів євреїв з Єгипту, а другий – з Політбюро.

Ще одним мотивом переслідування євреїв була популярна серед єврейського населення ідея створення власної держави на давніх історичних землях, у Палестині. Сіоністи – прихильники еміграції євреїв, були значною перешкодою для ідеологічних комуністів, які сповідували безумні ідеї остаточного злиття націй, створення світової радянської республіки та іншої маячні.

Читайте також: Російський шизофашизм - це симбіоз комунізму та фашизму [5]

Після Другої світової війни євреїв, які ще не встигли оговтатись від усвідомлення того, що більша частина їхніх братів та сестер жорстоко знищена нацистами, почали переслідувати, звинувачуючи у заколотах проти радянської влади та намірах вбити комуністичне керівництво. Ганебна «справа лікарів», розстріл та ув’язнення членів радянського Єврейського антифашистського комітету, підготовка до публічних страт у Москві та депортації усіх радянських євреїв на Далекий Схід – не така вже й віддалена історія євреїв у Радянському Союзі.

Стратам та депортації завадила лише смерть Сталіна, але це не змінило загальної налаштованості на антисемітизм, який став державною політикою в СРСР, як в Іспанії часів королеви Ізабелли. Для євреїв знову неофіційно було введено процентні норми для здобуття вищої освіти, не брали на роботу, обмежували можливості кар’єрного зростання, країною ходили безліч гидких єврейських анекдотів.

Тож ізраїльський російськомовний поет Ігор Губерман, відомий своїми влучними «Гариками», написав про євреїв і невдалий замах есерки Фані Каплан на Леніна:

За все на евреев найдется судья.

За живость. За ум. За сутулость.

За то, что еврейка стреляла в вождя.

За то, что она промахнулась.

Приклад Держави Ізраїль, яка хоча й не вирізнялася тоді особливим рівнем добробуту, але була вільною демократичною державою, надто муляв очі керівникам СРСР. Для радянських євреїв було видумано евфемізм «сіоністи», а під самим сіонізмом розумілося не прагнення возз’єднатися зі своїм народом у своїй Державі Ізраїлі, а саме вороже ставлення до СРСР. Додатковим фактором, що сприяв антисемітській налаштованості радянського керівництва, стало те, що Ізраїль у двох війнах – Шестиденній та Війні Судного дня – вщент розтрощив війська арабських союзників СРСР.

Фото: tass.ru

У російській «тюрмі народів» народи слід періодично відволікати

Місце для «погрому ХХІ століття» – Північний Кавказ – було обране, вочевидь, небезпідставно. Дагестан і народи, які його населяють, є акумулятором протестних настроїв проти чинної російської влади. Це зумовлено багатьма чинниками, найголовніші з них – вкрай низький рівень життя, утиски за релігійною ознакою, культурною та мовною орієнтацією, перманентні репресії щодо активістів релігійних та визвольних угрупувань.

Дагестан населяють сотні народів, цей край довше від усіх на Кавказі, поряд з Чечнею, чинив спротив російській експансії 150-200 років тому. Останнє велике повстання у Дагестані проти царату і під релігійними гаслами, було придушене лише у 1878 році, з величезними зусиллями імператорської армії.

Читайте також: Колишній в'язень гетто: "Побоююся, аби ця страшна війна не перекрила події минулого" [6]

Під час чеченських війн у сучасну епоху дагестанці також надавали допомогу борцям за незалежність Ічкерії, у самому Дагестані також робилися спроби протистояти російським військам. Спрямувати невдоволення на уявних ворогів, якими знову було обрано євреїв – до незмоги простий та ефективний хід російських спецслужб, закоханих у брудні «двоходівки» так само, як і їхній чи то живий, чи то занурений у стан глибокої заморозки верховний правитель.

Звісно, можна скільки завгодно жартувати з приводу того, що махачкалінський погром відбувся навіть без участі євреїв, але день 29 жовтня 2023 року став поворотним пунктом у пострадянській історії Росії як начебто «філосемітської держави». Політика сучасного російського керівництва, яке заявляє про свою налаштованість відродити Російську імперію та СРСР, тривала кампанія з реабілітації сталінізму та царату цілком логічно призвела й до спалаху звірячого антисемітизму.

Але це не лише зараз. Навіть за часів правління путінського попередника, Бориса Єльцина, в Росії цілком вільно почували себе різноманітні неонацистські та антисемітські угрупування, як от «Рускоє національноє єдінство» під проводом Алєксандра Баркашова. Діяло створене ще за часів горбачовської перебудови ксенофобське та антисемітське товариство «Память».

Від 2005 по 2021 рік на вулицях російських міст проходили «Русские марши», в яких брали участь чисельні неонацистські організації і участю в яких не гребували найвідоміші представники російської опозиції. Останній марш було розігнано владою, це сталося напередодні об’явлення Заходу путінського ультиматуму щодо відходу НАТО на кордони 1991 року.

Питання, коли з українців росіяни переключаються на євреїв, було лише питанням часу та тактики. Кривава масакра, яку влаштували бойовики ХАМАСу, та явний російський слід у цьому всесвітнього масштабу злочині викликав у Росії спочатку спроби відбілювання злочинів російських посіпак на Близькому Сході. А потім – і натуральний погром, який обійшовся без жертв лише тому, що євреїв там не знайшли.

Читайте також: Етнічний світ у сталінську добу: спільноти виживання, спільноти іншування [7]

Зіграти на протиріччях між мусульманами та юдеями, представити конфлікт на Близькому Сході як релігійну війну і таким чином відвернути увагу мешканців Росії-мусульман від триваючої деградації Росії – це було б непоганою спробою, якби не декілька суттєвих нюансів.

Передусім, від часів щонайменше Наполеона, який вперше в європейській історії урівняв євреїв з іншими громадянами у правах, державний антисемітизм вважається проявом дикунства. У сучасному світі антисеміти з тих самих міркувань користуються маскуванням, коли засуджують Ізраїль як державу, не зачіпаючи етнічної складової питання. А от в махачкалінському «недопогромі» йшлося саме про євреїв як об’єкт ненависті.

Нарешті, після відвертої підтримки Хамасу Москвою, на тлі її дружби з Іраном та пропозицій себе в якості посередників між вбивцями з Гази та Ізраїлем, події у Дагестані є нічим іншим як відвертим шантажем Єрусалима. Натяк більш ніж прозорий – сьогодні розлючений натовп шукає і не знаходить євреїв, завтра – може і знайде...

Шлях до цивілізованого суспільства завжди пролягає вгору. Йти важко, але коли цей процес підтримують, коли тебе підтягують за руку, а іноді ще й підпирають та підштовхують ззаду – цілком можливо дотягнутися до пристойного для сучасної держави рівня. Коли ж і влада, і народ у дивному єднанні домовляються летіти донизу, у темінь середньовіччя та варварства, навіть для цього не доводиться докладати жодних зусиль.

Росія, після дагестанських подій, опустилася на цілий сходовий проліт, невдовзі глиняні ноги цього колоса неминуче підломляться – таке не раз траплялося в історії. Народам нинішньої Росії пора замислитися, чи варто наражатися на ризик бути похованими під уламками імперії, продовжуючи належати до її складу.

—

Дмитро Редько, Київ; опубліковано у виданні УКРІНФОРМ [8]

В тему: