"Розбудити приспану й нерозвиту народну свідомість". Про побут січових стрільців

1.00

Нет

Початок бойового шляху Українських січових стрільців можна прослідкувати у полкових наказах і документах історика Степана Томашівського. У той час вчений виконував обов’язки голови Наукового товариства імені Шевченка, був одним із перших, хто став до лав УСС.

Про побут січовиків у селах Ґоронда і Страбичево із вересня 1914 року до початку 1915-го йдеться у документах, які зберігаються в Національній Бібліотеці у Варшаві та у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, зазаначають у виданні "Локальна історія" [2].

"Розбудити приспану й нерозвиту народну свідомість"

Початок війни збігся для родини Степана Томашівського із сімейною трагедією. Напередодні, у віці 29 років, померла дружина історика — Олена з дому Федоровських, мати двох його малолітніх дітей Марусі і Степанка, надійна помічниця у наукових справах — вона зібрала великий масив джерел для "Етнографічної карти Угорської Русі", що до сьогодні використовується вченими.

Читайте також: Як в минулому відбувалась мобілізація та формування збройних сил в Україні [3]

Степан Томашівський у часі Першої світової війни, Відень Фото із фондів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

Степана Томашівського мобілізовали старшиною до австрійської армії, і завдяки клопотанням Бойової Управи УСС перевели до львівської військової команди.

30 серпня 1914 року легіон залишив Львів перед наступаючими російськими військами. Через Стрий, де складено присягу на вірність Австро-Угорській монархії, стрільці переїхали на Закарпаття. Увечері 5 вересня вони прибули до Мукачева й розмістились у селах Страбичево та Ґоронда. Там проведели реорганізацію легіону: створили два курені (під командуванням Михайла Волошина та Гриця Коссака) й один півкурінь (Степана Шухевича).

Командантом легіону призначили Михайла Галущинського, колишнього директора гімназії святого Володимира у Рогатині, а заступником — Степана Томашівського. Останній також виконував обов’язки містокоманданта Ґоронди. Ад’ютантом Томашівського став Дмитро Катамай — до війни політичний діяч, активний у товаристві "Січ". Оскільки командант Галущинський часто виїздив до військової команди у Мукачів, то безпосередній нагляд за військовою формацією здійснював Степан Томашівський. Він відповідав за боєздатність українського легіону (військова підготовка, охорона об’єктів, розвідка у тилу ворога), а також за внутрішнє господарство полку (забезпечував обмундирування, платню, відав закупівлею харчування та ін.).

Збереглось 22 полкові накази за підписом Степана Томашівського, значно більше — складених Томашівським і підписаних комендантом Галущинським. Вони датуються 6 вересня — 18 грудня 1914 року.

Накази розписували щоденний стрілецький побут: полковий нагляд, варту, порядок військових занять. У перших наказах йдеться про розміщення куренів, організаційні заходи щодо налагодження стрілецьких занять. Чітко були визначені й регламентовані внутрішні розпорядки у військових підрозділах: полковий нагляд, денний розпорядок, посадові обов’язки, визначено порядок їх дотримання і відповідальності.

Читайте також: Більше ніж геній: несподівані грані Івана Франка [4]

Поручник Степан Томашівський, др Никифор Гірняк, чотар Юліан Нестайко. Фото із фондів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника

Перший наказ від 6 вересня зберігається у Національній Бібліотеці у Варшаві. Читаємо про "порядок денний": година 5 вставанє, година 6 сніданя, година 7-10 вправи куренями і сотнями, година 11 обід, година 3-5 вправи четами і рядами, година 5 читаня приказу, година 9 спаня".

Але найцікавіше у ньому — про національну свідомість. Отже, стрільці мали усвідомлювати "велику відповідальність, не тілько воєнно-карну, а й національно-моральну" у взаємодії із "угорськими українцями". Томашівський констатував угорські впливи на місцеве населення, а також "прояви москвофільської і православної пропаганди". І просував, як би ми зараз сказали, лагідну українізацію, що не несе "пропаганду революційного характеру".

"Наш побут мусимо використати в сїм напрямі, щоби у людности розбудити приспану й нерозвиту народну свідомість", але без критики угорської влади й без "ображуваня або дискредитованя мадярської національности; противно теперішня хвиля велить нам користати із виявлюваної останними часами прихильности обох згаданих чинників до української національної справи".

Закони воєнного часу також передбачали відповідальність тих, що "зважаться нарушити чужу власність, зокрема місцевих людей, заховувати ся напастливо супротив жіноцтва, робити пакости, піячити, зчиняти збіговища і заколочувати нічний спокій".

Читайте також: Бойова медикиня УСС Стефанія Сіяк - воячка жіночої чоти [5]

"В бій за вольну Україну"

Українська Бойова Управа доручила Степану Томашівському зібрати й описати історію полку січових стрільців. З пропозицією написати військову хроніку він звернувся до фольклориста Михайла Возняка. Також листувався із Іваном Боберським, очільником пресової квартири при Українській Бойовій Управі. Ці документи зберігаються у Центральному державному історичному архіві Львова.

10 вересня із Ґоронди І сотня українського легіону під командуванням командира сотні Василя Дідушка вирушила до Верецького перевалу. У її складі переважали студенти і учні середніх шкіл, члени довоєнних стрілецьких товариств. Головним завданням сотні була охорона Верецького-Нижнього і Гусного перевалів.

Листівка Івана Боберського до Степана Томашівського у с. Ґоронда на Закарпатті. Із фондів ЦДІАЛ, ф. 368, оп. 1, спр. 156

Степан Томашівський супроводжував першу сотню стрільців на фронт. Вперше публікуємо текст спогадів про цю подію із документа для його історичних записок, який зберігається у ЦДІАЛ. У ньому йдеться про добровольців українського війська, які у час Першої світової війни вирушали у перший бій за волю власного народу з російським окупантом, і те, з якою вдячністю зустрічала місцева людність своїх захисників.

Документ для історичних записок

проф. Д-ра Ст. Томашівського

Страбичово 14 ІХ 1914 Угри (коло Мукачева).

Ми стояли в силї одного куріня 4 сотнї отже 800 українськиї сїчових стрільців в селї Страбичово. Курінний атаман Д-р Михайло Волошин адвокат зі Львова, сотники: Д-р Гірняк проф[есор] ґім[назії] з Рогатина, інжинєр міністерства з Відня Дудиньский, кандидат адвокатури зі Львова Василь Дїдушок і кандидат нотар[іальний] Будзиновский зі Станиславова.

Дня 11/9 1914 дістав наш курінний отаман від військової команди через начальника нашого директора ґімназ[ії] з Рогатина Мих[айла] Галущинського приказ найлучшу сотню повести через Мункачів, Воловець до Верецка і поставити до диспозиції тамтейшій військовій команді. Призначено сотню ІІІ нашого куріня І з сотником Дїдушком як найкращу. О год[ині] 1 в полудне стояла сотня з сотником і курінним отаманом на залізничнім двірци Страбичово (Mezőterebes, Bereg m.) готова в хороших наших стрілецьких строях 200 людий в половинї з маuzнікерами в половинї з Верндлями по 25 патронів на кріс.

Серед молоді панував веселий, піднесений настрій, кождий йшов з ентузіазмом в бій за вольну Україну. Потяг заїхав. По сердечній і настроєвій промові начальника Галущиньского, який в товаристві проф. д-ра Томашівського явив ся там, щоб супроводжувати першу сотню укр[аїнських] сїч[ових] стрільців у визвольний бій — підніс ся тричи голосний клич Ура! І залунала пісня Ще не вмерла Україна. Вражіня було величаве.

У Мункачеві приказано нам взяти австрийські строї (мадярські) ми просили о манлїхери для тих, що мали Верндлї — не було, торбки на хлїб не було і торнїстер не було — так що вивінованє сотнї яка в одній хвилї завінила свій вигляд — полишало дуже многого до бажаня. Навіть обуви було по більшій части без ремінцїв до шнурованя. Мимо то[го] — дух серед молодї не ослаб — навіть ті, що не дістали анї торнїстер анї відповідної обуви просились, щоб їх не оставляти — бо они бажають йти в бій за сьвяту народню справу.

Курінний атаман Д-р Волошин дістав приказ повести сотню на місце призначеня, йому додано до диспозиції і під його команду ще відділ 50 людей з двома жандармами. По перебутій ночі в магазинї на двірци в Мункачові сїли до поїзду і поїхали аж до стациї Воловец. Підчас висїданя і формаваня на стациї у Волівци дійшла нас вістка що в лісах на полудневий захід від Лавочного волочаться московські патрулї. Кур[інний] атаман велїв набити кріси і видав приказ: "Відділ 50 людей з вахтмайстром як передна сторожа йде вперед — (патролї) розвідчі гуртки по обох боках переднїм на право. 400 кроків веде сотню сотник Дїдушок який подбає про сполуку, бічну забезпеку та про задну сторожу. А сам з передною сторожею і там наладить доносити про спостереження.

У такій формациї забезпечені почали похід дорогою, що веде з Волівця до Верецка. По 8 кільометрах зауважали ми на правім горбі на право від вижного Верецка розстрільну боєву лінію з виразними запасовими відділами. Вислані там туди розвідники розслїдили і звістили, що се наші австрійські війська. Вслїд за тим Курінний атаман приказав короткий спочинок.

День був прегарний і сонячний було се 12/9 — майже горячий. Гори около чудно положені заснїжені будь лїсом будь рядами полукіпків. Ту і там полонини прикрашені маргриною, серед якої грали дзвоники. День був святочний — усїки голови св[ятого] Івана — тож і населеннє українське угорщини святочно прибране — радо нас оглядало, виносячи воду, овочі, яблока, сливки.

По 30 хвилях відпочинку — рушили вперед. Кур[інний] атаман поїхав вперед щоб у військовій команді полагодити формальности.

Командант тамтешної области підполковник Круеш приняв нашого курінного атамана вельми прияно, подякував йому за поміч з якою прибули українські січові стрільці і видав слїдуючий приказ: "нім текст".

До хвилї нашого прибутя Верецко було опорожнене від мешканців. Скоро ми появились і ввійшли до місточка – населенє зі сльозами радости повернуло до своїх ґаздівств висловлюючи нам вдяку, що прийшли їх боронити перед ворогом москалем. Потім прийшли вісти, що ворог у полудневій Галичинї значно цофнувся так що треба буде нашим посунутись в перед.

Так почалась акция Українських Січових Стрільців — перший крок воєнної поважної роботи.

На перше збройне хрещення вирушали його давні і нові друзі. Серед них — історик, мистецтвознавець Микола Голубець та історик, військовий і громадський діяч Василь Кучабський.

Читайте також: Унітарна держава чи федеративний устрій: чому Злука могла не відбутися [6]

"Помочі нізвідки"

Загальний напрям української політики ще в перші дні війни визначив маніфест Головної Української Ради — міжпартійної організації, яка визначила метою українських визвольних змагань здобуття національно-територіальної автономії. У поразці Росії вбачали запоруку визволення всієї України, або бодай її частини, що врешті-решт мало пришвидшити визволення всієї України.

До найважливіших завдань українського політичного проводу Томашівський відносив удосконалення діяльності ГУР та Бойової Управи, її активний вплив на австрійську владу з метою політичних поступок для української національної справи. Свої пропозиції він адресував співголові організації Костю Левицькому.

Степан Томашівський із дітьми Марією та Степаном у легіоні УСС на Закарпатті. Фото із фондів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника

На збільшення чисельності українського легіону командування австро-угорської армії не погодилося. Натомість у другій половині вересня замість куренів утворено партизанські загоди, завдання яких згідно з австрійським військовим планом оборони Карпат, полягало у розвідницькій службі.

Після провалу невдалого плану — утворення партизанських двадцяток для переходу у ворожий тил — сотні УСС на початку жовтня виїхали у Чинадієво у розпорядження 129-ї австрійської бригади, котра розпочала наступ у районі Хирів — Самбір — Дрогобич.

Читайте також: "Петлюра, як звичайно, вірить у "краще будуче” [7]

У Ґоронді залишилось до 600 стрільців і кадра, начальником якої був Томашівський. "Я так немилосердно обтяжений працею, що не в силі знайти кількох годин спокою… Мої нерви перестають уже нормально функціонувати. А помочі нізвідки. По відході сих трьох соток буде легче, тим більше, що поділюся працею із Рожанковським", — писав він до коменданта Галущинського 10 листопада 1914 року.

Усі негаразди стрілецького побуту у Страбичеві та Ґоронді розділили із батьком його діти.

А вже 18 грудня 1914 року його перевели до Відня. Після багатоденного переїзду на конях разом із дітьми через засніжені Карпати він уже 28 грудня був уперше присутній на засіданні Бойової Управи. Із того часу Степан Томашівський відновлює активну участь у політичному і громадському житті українців, організовує українську науку в еміграції, продовжує власні наукові дослідження.

За чотири роки війни вчений підготував понад 50 наукових праць і статей, хронологія і тематика яких охоплювала від періоду середньовіччя на українських землях і обґрунтування історичної державницької традиції до порушення актуальних питань і викликів Великої війни початку ХХ століття, які були тісно пов’язані із політичними стремліннями українців.

Ця маловідома сторінка про участь історика Степана Томашівського у легіоні УСС відтворює громадянську позицію українського інтелігента і те, з яким ентузіазмом власне життя і працю український вчений підпорядкував меті визвольних змагань українського народу напочатку ХХ століття.

—

Надія Халак, кандидатка історичних наук; опубліковано у виданні "Локальна історія" [2]

Читайте також: