Сергій Рахманін: «Все, що відбувається зараз – це підготовка до реально наступальних дій»

1.00

Нет

Фото: Сергій Рахманін, народний депутат України

Президент Франції Емманюель Макрон заявив, що Захід повинен надати Україні «відчутні та надійні гарантії безпеки». За його словами, це питання буде предметом колективних обговорень впродовж найближчих тижнів.

І наголошує Макрон, що Україна сьогодні захищає Європу і настільки добре озброєна, що Захід зацікавлений у тому, щоб вона мала надійні гарантії безпеки на багатосторонній основі. Окрім того, Макрон додав, що країнам Заходу необхідно бути набагато амбітнішими, ніж дотепер.

Сергій Рахманін, народний депутат України (фракція «Голос»), член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки в етері програми Радіо Свобода «Свобода Live [2]» зауважив: все, що відбувається зараз – це підготовка до реально наступальних дій ЗСУ. А серед росіян, тим часом, додає він, накопичується критична маса сумнівів у тому, що Росія здатна перемогти у нинішній війні проти України.

– Пане Рахманін, події в Брянській і в Бєлгородській області, все це на тлі «параду дронів» у Москві – як взагалі всі це впливатиме на тактичні кроки Кремля, на вашу думку?

– Я думаю, що радше говорити доцільно не про тактичні кроки, а про стратегічні кроки. Те, що відбувалося у Брянській області, у Бєлгородській області, атака дронів на Кремль, атака надводних дронів на судно-розвідник «Іван Хурс» – все це речі, які поступово, крок за кроком, крихта за крихтою будуть розхитувати впевненість росіян у власній безпеці, впевненість росіян у надійності своїх збройних сил, у непереможності збройних сил. Це історія про те, як буде накопичуватися критична маса сумнівів в тому, що Росія здатна перемогти у війні.

Це трохи нагадує те, що відбувалося у 1905 році під час Російсько-японської війни, у 1917 році у розпал Першої світової війни, коли на початку війни були патріотичні настрої, переможні настрої, а потім крок за кроком, поступово розхитувалася ось ця надія, ось ця довіра до влади, ось ця впевненість у переможності своїх збройних сил, своєї армії.

Те, що відбувається зараз – це речі, які поступово будуть накопичувати критичну масу тих, хто сумнівається. І тих, хто сумнівається і в елітах, і в населенні – це буде те, що буде впливати на обороноздатність Росії, на її надійність, на її безпекову ситуацію. Я би говорив про це. Про тактичні речі? Я не думаю, що це варто того, щоб приділяти цьому достатньо уваги.

Читайте також: Реконструкція 24.02.2022: кабінет Залужного, наради у Зеленського, евакуація Кабміну [3]

– Якщо говорити про новий звіт від британської розвідки, то вони кажуть про те, що командування російської армії змушене передислоковувати свої війська, зокрема, через побоювання партизанських атак. І кажуть про те, що в останні тижні російські війська все більше поступаються ініціативою, лишень більше реагують на дії української армії.

Якщо говорити про стратегію, знову ж таки, де, на вашу думку, вони будуть зосереджувати найбільші ресурси: для оборони вже захоплених позицій чи, можливо, будуть концентруватися на захисті своїх центрів «прінятія рєшєній», так би мовити?

– Я не входжу до складу Генштабу Російської Федерації. Тому мені важко судити, де вони будуть використовувати сили і засоби, коли вони будуть перекидати ресурси. Я думаю, що неприємна для них ситуація, яка сталася у Бєлгородській області, змусить їх перекидати певну частину сил і засобів ближче до кордонів для так званого прикриття кордонів.

Те, що стосується того, що вони поступаються ініціативо. То це теж правда. Але направду це і з атакою дронів, і з рейдом до Бєлгородщини – це не має стосунку, прямого причинно-наслідкового зв’язку. Росіяни поступово поступаються ініціативою. Це відбувається десь приблизно з квітня місяця, з того моменту, коли відбулися дуже ефективні контратаки Сил оборони України в районі Бахмута, на півдні і на півночі, коли розбили російські фланги, вирівняли лінію фронту. Після цього наступальний порив росіян зменшився, наступальний потенціал росіян зменшився. І вони фактично активних наступальних дій не проводять.

Те, що відбувалося на їхній території, мається на увазі атака безпілотників і рейд на Бєлгородщину, то це історія більше, яка впливає на психологію, але суттєво не впливає на ситуацію театру воєнних дій.

– Якщо згадувати інтерв’ю «Таймс» бійця з позивним «Цезар», то він каже про те, що є тисячі охочих приєднатися і будуть штурмувати доти, доки у них будуть ресурси йти далі на Москву. Загалом наскільки це серйозний виклик для Росії, на вашу думку? Чи можна такі плани партизанів вважати реалістичними?

– Я стримано прокоментую це. Я люблю фантастичну літературу, але люблю науково-фантастичну літературу. Фентезі я не дуже сильно люблю. Це з історії фантазійної літератури. Якщо ми говоримо про те, який взагалі зиск з цього, який вплив матиме вся ця історія, то будь-яка історія, яка розхитує єдність російських еліт, впевненість російських еліт, впевненість російського військового командування, одностайність ухвалення рішень, почуття безпеки, про яке писали ще у вересні місяці мій колега по комітету Забродський і головком Залужний, є речі, які будуть розхитувати це.

Ця історія про те, як розхитувати ставлення росіян до цієї війни, до своєї армії, до своєї влади. Якщо ми говоримо про героїчні рейди до Москви – це все-таки більше до письменників-фантастів. Я з повагою до них ставлюся, але не є їхнім шанувальником чи прихильником.

Але розхитувати? Це буде. Що це означає? Наприклад, коли виникає небезпека якомусь російському регіону – безумовно, це вплине на те, що якась частина населення цього регіону буде готова захищати там свій регіон зі зброєю в руках. Але це дуже маленький відсоток. Але відсоток тих, хто насправді буде почуватися у небезпеці і щонайменше не буде робити тих речей, які будуть спрямовані на безпеку свого регіону, кількість цих людей буде збільшуватися. Це точно. Тому історія про широкомасштабну партизанку, про тисячі людей, які зі зброєю в руках будуть брати Кремль – це все-таки до письменників-фантастів.

Але я не недооцінював би того, що зараз відбувається. Будь-яка річ, яка відбувається зараз, тобто і атака дронів і на Кремль, і на Московську область, і на Москву, і удар по судну-розвіднику «Іван Хурс», і заяви Пригожина – все це ті речі, які розхитують впевненість росіян, їхню віру в те, що вони цю війну можуть виграти. Тому що, як би ми не ставилися до цієї війни, в Росії все ще достатньо багато людей, які справді щиро вірять, що вони цю війну можуть виграти. Ці речі розхитують цю віру. Це нам здається смішним, що росіяни цю війну можуть виграти. Росіяни, які сидять на канапі і дивляться телевізор, їх достатньо багато, які справді вірили, що Росія перемагає. І коли до них прилітає дрон чи заїжджає БМП, то ця віра похитується.

Читайте також: Терористичний режим, держава-терорист чи спонсор тероризму? Який статус більше личить Росії [4]

– Заяви, які лунають з прокремлівських медіа, теж про це, Путін стверджує, що удар по Москві був відповіддю на удар по «штабу військової розвідки України». Конашенков 31 травня, Міноборони Російської Федерації заявили, що нібито знищили останній боєздатний корабель ВМС України. «Юрій Олефіренко» він називався. І нібито це сталося у порту Одеси. Чи може це бути правдою? І чи можете ви прокоментувати такі заяви?

– Я не буду коментувати цю інформацію з однієї простої причини. Тому що, по-перше, є офіційна точка зору офіційних органів влади, які інформують громадян України про наслідки ворожих ударів. Та інформація, яку я маю, я не маю права оприлюднювати. Я можу просто сказати про те, що ефективність російських ударів є достатньо низькою. ККД нашої системи ППО реально збільшується щоразу, його ефективність, його точність, його спроможність. І натомість збільшується кількість ефективних ударів, які здійснюються по території ворога.

Те, що відбувається зараз – є таке поняття у військовій лексиці, яке називається «формуюча операція». Тобто це удари по командних штабах, це удари по складах, по лініях забезпечення, це інформаційно-психологічні операції. Вони теж є і теж будуть. Вони теж мають ефекти і мають право на існування. Все те, що відбувається зараз – це підготовка до реально наступальних дій. Жодних таких чутливих ефектів від ракетних ударів або від ударів БПЛА по системі оборони України росіяни не завдали.

Читайте також: Український контрнаступ як виключний шанс [5]

– Пане Рахманін, ви згадали про наступ, а я хочу згадати видання «Політико», яке цитує сенатора США Ліндсі Грема. Він відвідував Київ. І він каже, що незабаром всі побачать «вражаючу демонстрацію сили з боку українців» і що на росіян «буде чекати грубе пробудження», коли почнеться український контрнаступ.

Але я хочу звернути увагу на його слова про те, що він отримав «глибоке занурення» у військові плани України від президента України і його команди. Чи дійсно військово-політичне керівництво України може ділитися детальними планами з американськими сенаторами? Чи це не загрожує витоком інформації і зривом планів?

– Я не знаю, в які таємниці посвячував президент України американського законодавця. Я далекий від думки, що плани українського Генштабу, українського командування Сил оборони можуть бути і мають бути оприлюднені, навіть в якихось деталях можуть бути доведені до відома американського гостя.

Насправді в стратегічний замисел, тобто в характер операції, в зміст операції, кінцева ціль, формат сил і засобів – це є державна таємниця, військова таємниця, воєнна таємниця, яка доведена до обмеженої кількості людей. І якщо чесно, я навіть не впевнений, вибачте за відвертість, що військове керівництво України доводить до політичного керівництва деталі цієї операції. Тому навряд чи можливий якийсь витік інформації, який може зашкодити планам українських військових. Я цього не припускаю.

Читайте також: Найдовші дні лютого: як почалася велика війна, в яку ніхто не вірив [6]

– 31 травня з’явилося відео, де Володимир Зеленський з робочою поїздкою в Одеській області. Він там представляв новопризначеного голову Одеської ОВА Олега Кіпера. Наші колеги з проєкту «Схеми» встановили, що російський паспорт дружини Кіпера – Ірини Кіпер – все ще чинний. При цьому Кіпер каже, що його дружина відмовилася від громадянства Російської Федерації. Ви можете прокоментувати призначення Кіпера головою Одеської ОВА?

– Не можу. Тому що, чесно кажучи, у нас був дуже довгий комітет. І про те, що пан Кіпер призначений головою ОВА, я дізнався щойно від вас. У мене не було достатньо інформації, щоб аналізувати. Це прерогатива президента, з одного боку. З іншого боку, для того, щоб відповідати на конкретні звинувачення, на конкретні підозри, мені потрібно трохи більше інформації.

Це людина, яка згадувалася достатньо часто свого часу, у тому числі в негативному контексті. Але для того, щоб конкретно коментувати, мені потрібно трохи більше інформації. Ще раз вибачте.

– А наскільки взагалі фактор російського паспорта у родичів призначеного високопосадовця є важливим і критичним?

– На мій погляд, є критичним. Але ставлення до цього є абсолютно різне. Я пошлюся на свій власний досвід. Ще коли ухвалювався перед повномасштабним вторгненням закон України про розвідку, я категорично наполягав і дуже довго витратив багато часу і зусиль для того, щоб наполягти на тому, щоб люди, які обіймають ключові посади в системі української розвідки, у розвідувальному співтоваристві, щоб не просто вони не мали, умовно кажучи, паспорта громадянина іншої держави, але й щоб їх близькі родичі, якщо, не дай Боже, вони мають паспорти, наприклад, хоча би громадянина держави-агресора, щоб вони не були долучені до цього.

І був певний спротив, у тому числі і з боку певної частини силових структур. Я зараз не буду аналізувати, з яких причин був цей спротив, чому це так було. Я реально поклав частину своїх сил, свого часу, мені це трохи додало сивого волосся для того, щоб переконати своїх колег по комітету спочатку, а потім по парламенту, щоб ця норма була задіяна.

Але є позиція, яку я не сприймаю, але яка, тим не менше, існує, що якщо людина довела свою відданість Україні, якщо до людини немає жодних застережень, жодних проблем, жодних вад немає в її біографії, то паспорти її родичів буцімто не мають впливу на його посаду і сумлінне виконання ними своїх обов’язків. Я вважаю, що це не так. Я вважаю, що люди, які обіймають ключові посади, у тому числі, наприклад, і посади керівників військових адміністрацій, керівників центральних органів виконавчої влади, посади керівників органів місцевого самоврядування, якщо в них є родичі, які мають паспорти інших держав, у першу чергу російські чи білоруські, принаймні до них мають виникати питання. Це моя точка зору. Я вважаю, що це неприйнятно.

—

Опубліковано у виданні Радіо Свобода [7]

В тему: