Що потрібно зробити для уникнення невиправданих смертей на фронті

1.00

Нет

Україна не може так розкидатися людьми, як Росія. Здається, це загальновідома істина. І хоча її постійно повторюють керівники держави й ЗСУ, на практиці дотримуються далеко не всі.

Одне зі свідчень — звільнення командувача Об’єднаних сил ЗСУ Юрія Содоля, який, попри давні звинувачення [2] в нехтуванні людськими життями, стрімко робив військову кар’єру. Але як уникнути невиправданих смертей на фронті? Журналісти видання "ТЕКСТИ [3]" з’ясовували разом із військовослужбовцями і військовим експертом, що потрібно для того, щоб зменшити людські втрати в армії під час штурмових операцій.

Читайте також: Американський генерал, експосол США при НАТО Даглас Люте: "Ми надали Україні достатньо, щоб не програти, але замало для перемоги" [4]

Мертва наука

Починати треба насамперед із навчання бійця — без цього говорити про решту пунктів немає сенсу.

Якісна підготовка військового повинна відбуватися в кілька етапів, пояснює командир батальйону 78-го ОДШП Іван Матейко. Вона має складатися із загальновійськової підготовки, фахової підготовки і злагодження.

Під час першого етапу людина дізнається ази військової справи, а під час наступного вивчає особливості свого військового фаху. Останній етап потрібен, щоб військові познайомилися між собою, дізналися, хто за що відповідає, навчилися гармонійно взаємодіяти на полі бою і виконувати поставлені бойові завдання.

Навчання потрібне, щоб людина відточила до ідеалу навички, які їй знадобляться на полі бою. Іван Матейко підкреслює, що саме базові навички, які людина засвоює на підсвідомому рівні, рятують життя.

БАЗОВІ НАВИЧКИ, ЯКІ ЛЮДИНА ЗАСВОЮЄ НА ПІДСВІДОМОМУ РІВНІ, РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ

“Не раз траплялися випадки, коли люди діставали поранення чи навіть гинули, бо не виконували якихось стандартних речей, які засвоюються під час базової військової підготовки. Банально не копають окоп такий, як треба, бо лінуються, зброю не чистять.

Ще один приклад — коли я заходжу на позиції, то заміновую підходи навколо себе. Розумію, скільки взяти із собою води й провіанту і так далі. Треба відточувати такі навички на навчаннях і бути готовим слухати досвідченіших бійців”, — розповідає Матейко.

Із цією думкою погоджується офіцер десантно-штурмового полку з позивним Румун.

“Буває таке, що на поле бою потрапляють військові без нагальної підготовки. Згадую, як такі військові виходили на бойове завдання й одразу всі чули нервовий крик від командира: “Розійдіться!”, тобто розосередьтеся, збільшіть дистанцію.

Ми на стримі з дрона побачили, як четверо військових виходили на штурм на відстані менш як метр один від одного — це просто катастрофа для будь-якого досвідченого штурмовика, адже одна граната вб’є одразу чотирьох людей.

ВАЖЛИВИХ ДРІБНИЦЬ СОТНІ, АЛЕ ПОЧИТАТИ І ВИВЧИТИ ЦЕ НЕМОЖЛИВО. ЦЕ ВСЕ ТРЕБА ПРОПРАЦЮВАТИ ДО РІВНЯ М’ЯЗОВОЇ ПАМ’ЯТІ

А от на навчаннях штурмовики засвоюють, що треба розійтися більш ніж на 12 м, рухатися не однією колоною, а шахматкою, щоб кожен бачив перед собою спини двох інших військових. Ось таких дрібниць сотні, але просто почитати і вивчити це неможливо. Це все пропрацьовується на полігонах до того моменту, поки не засвоїться аж у м’язовій пам’яті, а просто прочитати — це мертва наука”, — каже Румун.

Якщо людей погано вчити, то вони вчаться в боях за принципом “хто не навчився, той помер”. Таке може дозволити собі Росія, у якої значно більше населення, але якщо ми діятимемо за цим принципом, то втратимо багато людей і програємо війну.

Читайте також: Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися" [5]

Як множиться брехня

Інша проблема, яка, на думку військових, призводить до великих і невиправданих втрат, — командири часто віддають накази, не знаючи реальної ситуації на полі бою. Командири нижчих ланок не хочуть доповідати про реальну ситуацію на місці, адже бояться покарання за свої помилки чи недопрацювання.

КОЖЕН БОЇТЬСЯ БУТИ ПОКАРАНИМ, ТОМУ ВСІ БРЕШУТЬ

“Уся система в армії побудована так, що кожен боїться бути покараним, — пояснює Іван Матейко. — І буває так, що командири на нижчому рівні через цей страх не доповідають про реальну ситуацію на своїй ділянці фронту. А потім ця брехня множиться. Командир роти передає інформацію командирові батальйону, той — командирові бригади, той — іще вище, і на кожному з цих рівнів може додаватися якась нова неправдива інформація, адже кожен боїться бути покараним”, — розповідає Матейко.

Водночас, каже військовий, командування планує воєнні операції виходячи з кількості бойового складу військового формування. Хоча не всі військові, які є на рахунку військового формування, можуть виконувати бойові завдання.

“От, наприклад, у батальйоні 350 людей бойового складу. Командування бачить цю цифру так, що в батальйоні є 350 штиків, які готові виходити в бій. Хоча насправді ця цифра включає людей, які працюють у різних службах, на складах, у логістиці, тих, хто завідує фінансами, хто виконує управлінські функції і т. ін. Був реальний випадок — сержант матеріального забезпечення однієї з рот пішов на штурм і втратив ногу. У результаті з майном у роті тепер повний хаос”, — розповідає військовий.

Матейко каже, що непідготовлених людей не можна відправляти на бойові завдання, адже, незважаючи на проходження загальної військової підготовки, вони не мають достатньо досвіду й знань, щоб брати участь у штурмі. Докладніше про те, чому без підготовки переводити людей із підрозділів забезпечення на бойові завдання, — це погана ідея, читайте в колонці Івана Матейка [6].

Ще одна проблема — навіть найвище військове керівництво має свій страх перед політичною верхівкою. А політичне керівництво часто може віддавати накази з огляду на власні інтереси та політичну обстановку в країні, а не ситуацію на фронті.

Читайте також: Україна використовує передові програми цифрової розвідки і стеження, тому росія не може її перемогти - WP [7]

Портрет командира

Але лише підготовлених бійців недостатньо. Для кожної воєнної операції потрібні грамотне планування та ефективні командири, наголошує Румун.

“Наведу аналогію, щоб простіше пояснити: батько просить дитину взимку розбити лід перед будинком ломиком. Дитина не складає собі в голові план, що спочатку треба надіти рукавиці, щоб не обморозити пальці, натягнути шапку, а хапає ломик і біжить розбивати лід.

Оцими дітьми є швидко вирощені комбати або комроти, які ще два-три місяці тому були солдатами або сержантами, а потім пройшли навчання офіцерів і стали командирами. Такі люди чують команду взяти якусь посадку і бігом рвуться в бій без належної підготовки, навіть самі іноді виходять на завдання”, — каже Румун.

“Планування воєнної операції повинно відбуватись інакше, — Румун повторює прописну істину, яку засвоїли далеко не всі. — Професійне військове керівництво має спочатку здійснити наземну й аеророзвідку, вивчити ландшафти місцевості, на якій планується операція, визначити маршрути висування і шляхи евакуації, мати чітку ситуаційну обізнаність, щоб не відбувся дружній вогонь. І для цього всього потрібно підготувати матеріальне забезпечення”.

“Військове планування — це наука, — додає Румун. — На жаль, багато хто вважає, що можна просто піти повоювати півтора місяця, потім півтора місяця побути на курсах і стати справжнім офіцером. Але це не так”.

Читайте також: Чому Україна зараз програє у стратегічній адаптації до війни [8]

Моральний кодекс

Дуже часто військове керівництво любить саме таких відчайдушних солдатів, які рвуться першими в бій. І саме їх просувають на посади командирів. Румун вважає, що справжній командир — це не зухвалий військовий, який понад усе хоче здійснити подвиг. Командир повинен мати бойовий досвід, бути виваженим у прийнятті рішень, володіти лідерськими якостями, а також мати моральний кодекс — цінувати людське життя.

Щоб виявити такі якості, до відбору кандидатів на посади треба залучати психологів, які зможуть зрозуміти, чи виражена в людини емпатія і чи цінуватиме вона людські життя або ж, навпаки, чи має людина схильність до садизму, вважає Румун.

Змусити командирів цінувати людські життя нереально. Наприклад, деякі військові та цивільні пропонують [9] запровадити кримінальну відповідальність за невиправдані втрати. Це неможливо, пояснює аналітик Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк. “Такої практики не існує в західних країнах. Неможливо визначити в законі, які втрати були виправданими, а які ні”, — каже Кевлюк.

Певний відсоток втрат закладається в планування воєнних операцій, пояснює аналітик. Але передбачити реальну кількість втрат неможливо — усе залежатиме від ситуації на місцях.

Проте в оцінку командира керівництво мало б включати і рівень втрат, який впливав би на його кар’єру. Звісно, це динамічний показник, який залежить від інтенсивності боїв на певній ділянці фронту. Але зараз командир може дістати на горіхи за дрібниці, при цьому керівництво нічого йому не скаже за втрачені життя, які можна було б зберегти.

І рядові бійці добре знають, які командири віддають адекватні, продумані накази й ретельно планують свої операції, а які люблять махати шашками й посилати на вірну смерть. Це знання варто формалізувати і для вищого керівництва.

Також варто створити військову прокуратуру і військові суди. Адже в найбільш кричущих випадках, коли через суспільний резонанс починаються розслідування втрат, цивільне правосуддя не має достатньо компетенцій, щоб вирішити, що було зроблено правильно, а що ні.

Також важливо зробити так, щоб принцип збереження життя став одним із основних для командирів. Для цього не потрібно запроваджувати кримінальне покарання, достатньо того, щоб командири, які воюють ефективно і бережуть життя, піднімалися кар’єрними сходами. На жаль, приклад Содоля доводить, що це не завжди так.

Читайте також: «Росію виснажують, а Україні не дають упасти. Доведеться воювати вдовгу» - військовий аналітик Агіл Рустамзаде [10]

Децентралізація

Перший рік війни ми вигравали завдяки гнучкості, коли низові командири в межах поставлених завдань багато питань вирішували самостійно. Згодом, коли ситуація стабілізувалася, армійська бюрократія родом із СРСР почала знову набирати сили й ускладнювати там, де потрібне спрощення, і спрощувати там, де потрібен складний підхід.

СМІЛИВІСТЬ ТА ІНІЦІАТИВНІСТЬ ПЕРШОГО РОКУ ВІЙНИ ПОСТУПИЛИСЯ МІСЦЕМ СТРАХУ ПЕРЕД НАЧАЛЬСТВОМ

Сміливість та ініціативність першого року війни поступилися місцем страху перед начальством. Тобто ми втратили одну з переваг над російською армією.

Але тут постає питання якості офіцерів, бо далеко не всі готові діяти ініціативно, на свій страх і ризик.

Та в ідеалі, якщо нам вдасться вирощувати достатню кількість відповідальних і розумних командирів, акцент має бути на “мережецентричній війні”, коли командир дістає загальний наказ, а як він його виконуватиме — це вже його справа. Зрештою, за цим принципом і організовані війська НАТО.

Читайте також: Прикриваючи власні прорахунки з проведення мобілізації, тепер із нас роблять націю ухилянтів [11]

Технологічна перевага

Останній пункт у цій статті не стосується управління людським ресурсом, але він важливий для зменшення втрат. Україні потрібна технологічна перевага над ворогом, особливо в повітрі, вважає військовий Румун.

“Дві керовані бомби по пів тонни, випущені з одного винищувача, роблять прорив в обороні противника приблизно на 500 метрів, — пояснює він. — Деякі цивільні питають у нас, чи не можна цю тонну накидати за рахунок артилерії. Теоретично можна, але ніколи снаряд або міна не зробить того, що робить одна бомба”.

Проблема в тому, що на сьогодні Росія займає панівну позицію в повітрі. Ми своєю авіацією не можемо збивати Су-34, який запускає керовані авіабомби (докладніше про це тут [12]).

Також ворог має перевагу в розвідувальних безпілотниках. Деякі з них, стартувавши на окупованій Харківщині, можуть залетіти в глиб території і фотографувати те, що відбувається аж у Полтаві (про це докладніше тут [13]).

Повернути перевагу в повітрі українській армії можуть американські винищувачі F-16, на які Україна все чекає. Оснащення цих літаків дасть змогу пілотам виявляти [14] ворожі цілі на відстані 200 км і уражати їх на відстані 180 км, що переважає можливості російських літаків. Це суттєво зменшить втрати від керованих авіабомб. Але росіяни готуються до появи F-16 і збільшують дальність польоту своїх КАБів.

ПОТРІБНО МАСШТАБУВАТИ ВСІ УСПІШНІ СПОСОБИ УРАЖЕННЯ РОСІЙСЬКИХ БПЛА НАШИМИ ДЕШЕВИМИ ЗАСОБАМИ

Розвідувальні безпілотники, які зараз є головною складовою російського процесу знаходження, наведення та оцінки наслідків атаки, мають узагалі бути об’єктом найпершого пріоритету: потрібно масштабувати всі успішні способи ураження дешевими засобами — від FPV-дронів та легкомоторних літаків до комплексів ППО з невеликими й дешевими боєприпасами для ураження саме таких цілей.

Однак загалом суттєве зменшення втрат можливе лише тоді, коли ЗСУ змінять підходи в управлінні.

—

Валерія Павленко [15], опубліковано у виданні Texty.org.ua [3]

Читайте також: