Княгиня Ольга належить до найбільш знаних фігур давньоруської історії. І хоча вона не трактується «Повістю минулих літ» як самостійна правителька [1], все таки їй літопис приділяє надзвичайно багато уваги, наводячи про неї різного роду відомості легендарного характеру. До того ж княгиня Ольга прийняла християнство і навіть зарахована Православною Церквою до лику святих.

При цьому цікаво відзначити, що чимало оповідей про княгиню Ольгу мають «шлюбний характер». Зрештою, нема в цьому нічого дивного. Все таки жінка – та ще така, яка реально опинилася на престолі, виконуючи роль регентки при малолітньому князеві Святославу.

Ми не знаємо, звідки родом княгиня Ольга. Не знаємо, при яких обставинах і з яких причин вона була пошлюблена князем Ігорем, ставши київською княгинею. З цього приводу існують численні гіпотези. Однак вони не підтверджені надійними джерелами і, радше, базуються на певних розмірковуваннях, котрі авторам цих гіпотез видаються достовірними.

Певно, можемо стверджувати, що Ігор і Ольга були варязького роду. Принаймні на користь цього свідчать їхні імена, які, схоже, мають скандинавське походження. Хоча і тут є дослідники, які це заперечують.

Читайте також: Чи могла Русь прийняти західний варіант християнства? Релігійна політика княгині Ольги й князя Ярополка [2]

Уже в пізніший період з’явилися майже романтичні легенди про любов Ігоря й Ольги. Зокрема, таку легендарну оповідь зустрічаємо в житії княгині Ольги, опублікованої знаним українським агіографом XVII ст. Дмитром Тупталом. Існує думка, що вона була укладена в XVI ст. у Псковській землі. І в ній подається, що майбутня княгиня там народилася. Звідси різні гіпотези, що Ольга походила із Псковщини. Хоча довіряти цьому житію, яке з’явилося досить пізно і до того ж має виражені моменти «локального патріотизму», особливих підстав немає.

Ось як у цьому житії представлена любовна історія Ольги та Ігоря:

«А князь Ігор, юначого дійшовши віку, ловами бавився. Привелося йому, навколишні городи та села землі своєї проходячи й ловами тішачись, побувати в тих краях, які нині є в межах Псковського граду. Там біля… селища Вибудського лови діючи, побачив на протилежному боці ріки бажану здобич, але не міг перебратися через ріку, бо не мав човна. І, невдовзі, побачивши якогось молодика, що плив по ріці в човнику, [і] його до берега покликавши, звелів себе за ріку перевезти. Коли ж пливли вони, поглянув Ігор на обличчя гребця того, і побачив, що не юнак то є, але дівчина.

Була ж блаженна Ольга, про яку нам належить оповідати, вельми вродливою. І поглянувши на неї, негайно уражений [був] у серце, і розгорівся до неї хтивістю, і почав говорити слова любасні, які спокушали [дівчину] до негідних любощів. Вона ж, розгадавши збентеження думок його і хтивості розпалення, почала до нього не юначим, але старечим розумом, перебиваючи бесіду його, говорити: "Для чого бентежишся, о княже, суєтне думаючи? Слова бо твої явно свідчать про негідне бажання твоє, що наругу мені сотворити хочеш. [Але] цього не буде, я бо про те й чути не хочу.

Але, молю тебе, пане, послухай мене і відкинь від себе ці безглузді й ганебні думки, яких соромитися належить: згадай же і подумай про себе, що князем є, а князю треба бути немов світило, для всіх — образом діл добрих, як правителю й судії законів людських. Ти ж якого нині хочеш припуститися беззаконня? І якщо сам творитимеш зло, зборений нечистою хтивістю, то як зможеш іншим заборонити злотворіння, і праведно судити [у] державі твоїй? Відкинь же таку твою ганебну жагу, якою чесні люди гидують, і [за те] тебе, хоча й князем є, можуть зненавидіти, і знущатися [над] ганебними діяннями твоїми. Знай і те, що, хоча й саму мене тут бачиш, і проти твоєї сили [нічого] не вдію, проте не переможеш мене. Якщо бо маю бути твоїм насиллям переможена, то негайно стане для мене захистом глибина річкова. Краще бо мені в чистоті померти й вóди ці мати замість труни, ніж дівочій [цноті] моїй бути порушеною".

Такі й інші численні слова про цнотливість вимовила до Ігоря блаженна Ольга. Він же, це почувши, отямився й засоромився свого безумства, і нічого не мігши відповісти проти [того], мовчав, соромлячись. І так, ріку перепливши, розлучилися. І дивувався князь такій розсудливості та цнотливості юної дівчини. Це — початок добрий [житія її], і диву подібно, [що] блаженна Ольга, яка ще не відала Бога, і ні Заповідей Його не чула, такий показала подвиг цноти, дівочу свою чистоту пильно уберігаючи. І премудрими словами, які від розуму, подібного чоловічому, виходили, хтиву лютість юного князя приборкала, і привела його до тями.

Невдовзі князь Ігор з родичем своїм Олегом пішов знову до Києва, бажаючи там влаштувати престол великого князівства Всерóссійського. І зробили так: сіли княжити у Києві, а у великому Новгороді, як і в інших великих руських містах, намісників своїх посадовили.

Читайте також: Ми звикли вважати, що хрестителем Русі є князь Володимир. А може справжній хреститель - Анастас? [3]

[Коли ж] настав час великому князю Ігорю брати шлюб, багато дівчат красних вибрані були, аби котрась із них удостоїлась царських хоромів, [та] не полюбилася жодна князю. Але згадавши цнотливу й прекрасну Ольгу, негайно за нею родича свого Олега послав. І з великою честю привів її до Києва, й одружився з нею законним шлюбом» [2].

Маємо благочестиву історію в християнському дусі. Юний князь Ігор, зустрівши дівицю Ольгу, відчув до неї сексуальний потяг. І ладний був збезчестити її. Тим паче, що обставини дозволяли це йому зробити – адже молоді люди опинилися сам на сам у човні. Однак Ольга зуміла переконати Ігоря, що цього не треба робити. Адже він князь! І не повинен чинити беззаконня.

У цьому випадку Ольга постає як справжня християнка – хоча, підкреслюється в житії, вона лишається язичницею.

Зрештою, як зазначається в цьому тексті, князь Ігор, коли настав йому час «брати шлюб», проігнорував багато «красних дівчат», згадав «цнотливу й прекрасну Ольгу» та «одружився з нею законним шлюбом». Словом, такий собі гепі енд.

Але чи так було насправді? Існує чимало підстав засумніватися в цій історії.

По-перше на Русі в той час існувало багатожонство. Про це свідчить, зокрема, й «Повість минулих літ» [3]. Князь Ігор міг одружитися і з «красними дівчатами», які йому пропонувалися, і з Ольгою. Однак він одружується лише з нею – тобто поступає майже як християнин. І їхній шлюб виглядає як християнський. Схоже, агіограф видавав тут бажане за дійсне.

По-друге, із житія випливає, що Ольга не належала до знатних осіб. Вона, наче простолюдинка, сама плаває човном по озері. І її збирається зґвалтувати Ігор. В принципі, нічого дивного в цьому немає. Давньоруські князі мали численних наложниць із дівчат-простолюдинок. Однак одружувалися вони, як правило, з дівчатами зі знатних родів. Тобто ймовірність того, що князь Ігор узяв «законний шлюб» лише із простолюдинкою Ольгою дуже мала.

По-третє, якщо довіряти хронології «Повісті минулих літ», то Ігор мав би взяти «законний шлюб» із Ольгою уже в доволі зрілому віці.

Адже в 6453-у році (945-у від Різдва Христового за константинопольським літочисленням), коли вбитий був цей князь, то Святослав був ще малим. Хоча, як зазначає літопис, Святослав міг сидіти на коні і навіть спробував кинути списа. Принаймні на той час йому було років шість-сім чи трохи більше.

Припустимо, що Святослав народився близько 940-го року. Якщо його батьком був князь Ігор, то останньому мало би бути близько шістдесяти літ. Адже на сторінках літопису князь Ігор з’являється ще в 882-му році – хоча й говориться, ніби на той час він був ще недолітком. Середній же вік людей тоді становив від 30 до 40 років. Дуже мало хто доживав до 60-ти років, а тим паче в такому віці народжував дітей. Лишається лише припустити, що Ігор становив виняток.

Отже, у Ігоря з’являється син, коли князь став стариком. І то син від помітно молодшої жінки, яка йому в дочки, а то і у внучки годиться. Тому оповіді про «велику любов» юного Ігоря до Ольги виглядають, чесно кажучи, не дуже переконливо.

Загалом можемо констатувати, що розповіді про «велику любов» князя Ігоря й Ольги, представлені в літературі агіографічного характеру, є легендами, які мають виражену християнську інтерпретацію й укладені «заднім числом».

Читайте також: Фахівці показали, як виглядала Десятинна церква - перший освячений храм у Київській Русі [4]

Натомість у «Повісті минулих літ» маємо ще одну «шлюбну історію» княгині Ольги, яка має язичницький характер. Це оповідь про сватання до неї древлянського князя Мала й розправу цієї правительки над древлянами.

Ігор, як свідчать не лише давньоруські, а також ромейські (візантійські) джерела, був убитий древлянами, коли той збирав із цього племені данину під час полюддя.

Подальші події розгортаються досить цікаво. У Києві лишається Ігорева жінка Ольга з малолітнім сином Святославом. Тобто нема кому керувати Київською державою. Святослав робити цього не може (він ще малий), Ольга – так само (не жіноче це діло).

І ось у такій ситуації древлянські мужі вирішують взяти реванш та зайняти київський престол – при чому сподіваються зробити це мирним шляхом, полюбовно, одруживши свого князя Мала з Ольгою. У такому випадку древлянська еліта витіснила би варягів з Києва, взявши під контроль цей важливий град. Звісно, про любов Мала до Ольги чи навпаки тут не йшлося – звичайний політичний розрахунок.

Ось як ця подія подається в «Повісті минулих літ»:

«І сказали деревляни: «Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем» [4].

Маємо на початку розповіді цілком реалістичну картину. Однак далі літописець вдається до міфотворення, розповідаючи про сватання до княгині Ольги:

«І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим [узвозом] у човні, бо тоді вода текла біля Гори київської, і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі…

І розповіли Ользі, що древляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе, і мовила їм: «Добрі гості прийшли». І сказали древляни: «Прийшли, княгине». І мовила їм Ольга: «Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?» І сказали древляни: «Послала нас Древлянська земля, кажучи так:

«Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Древлянську землю. Іди-но за нашого князя за Мала»,— бо ім’я йому було Мал, князю древлянському. Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.

Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І прийшли до них [кияни], кажучи: «Зове вас Ольга на честь велику». Вони ж сказали: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». І сказали кияни: «Прийдеться нам [нести]. Князь наш убитий, а княгиня наша хоче [йти] за вашого князя». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигорджуючись, у великих застібках. І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, [так] і вкинули з човном у яму. І, приникнувши [до ями], Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.

І пославши Ольга [послів] до древлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів, які держать Древлянську землю, і послали по неї.

Спалення деревлян у лазні 

Коли ж древляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи [їм] так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони, [слуги], тоді розпалили мийню, і ввійшли древляни [туди], і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла [Ольга] запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.

І послала вона [послів] до древлян, кажучи так: «Се вже йду я до вас. Тож зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму». Вони ж, почувши [це], звезли медів вельми багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до гробу його і плакала по мужеві своєму. І повеліла вона людям своїм насипати могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли древляни пити, і звеліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними. І сказали деревляни Ользі: «Де є друзі наші, що їх ми послали по тебе?» А вона відповіла: «Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого». І як упились древляни, звеліла вона отрокам своїм пити за них, а сама відійшла звідти і потім наказала отрокам сікти їх. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і спорядила воїв на рештки їх» [5].

Читайте також: 11 липня, відзначають день княгині Ольги [5]

Схоже, ця розповідь – така собі сага в скандинавському стилі. Так, древлянські кращі мужі начебто сказали: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». У цьому випадку бачимо, що пересуванню на човні протиставляється пересування на суші – на конях чи піхотою. Відомо ж бо, що варяги, здійснюючи походи, пересувалися човнами. І човен часто служив їм другою домівкою.

Окрім того, маємо в цій оповіді ще однин вияв варязької помсти. У Києві послам пропонують піти митися в мийню (баню). Ті згоджуються. А там їх спалюють живцем. Подібне знищення ворогів зустрічається в скандинавських сагах. Наприклад, є оповідь про те, що шведська аристократка Сігрід Гордячка таким самим способом розправлялася з деякими своїми женихами, зокрема руським князем Вишеславом [6].

Розповідь про помсту княгині Ольги древлянам також видається язичницькою. Головною її ідеєю є ідея кровної помсти. Загалом ця оповідь далека від християнського світорозуміння.

У згаданій розповіді говориться також, що Ольга справляє тризну по вбитому мужу. Тризна ж – язичницький звичай. А її інтерпретація в літописі, звісно, подається в язичницькому дусі. Напередодні тризни насипають високий горб-могилу над похованням Ігоря. З різних описів, зокрема мусульманських авторів, відомо, що саме так чинили руси-язичники. Під час самої тризни присутні п’ють та їдять. І, згідно з язичницьким звичаєм, Ольга звеліла древлянам наготувати медів. Самі ж древляни під час тризни добряче напиваються. А зі свідчень мусульманських авторів випливало, що тризни над померлими в русів перетворювалися у великі гульбища. Бо язичники не сприймали смерть як щось трагічне. Для них це був перехід з одного світу в інший.

Зрештою, Ольга знищує град Іскоростень – столицю Древлянської землі.

Знищення Іскоростеня

Під 6454 роком (946-го р. від Різдва Христового за константинопольським літочисленням) про цю подію говориться таким чином:

«Ольга з сином Святославом зібрала воїв, багатьох і хоробрих, і пішла на Древлянську землю. І вийшли древляни насупротив. І коли зійшлися обидва війська докупи, кинув списом Святослав на древлян, а спис пролетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був [Святослав] зовсім малим. І сказав [воєвода] Свенельд і [кормилець] Асмуд: «Князь уже почав. Ударимо, дружино, вслід за князем».

І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в городах своїх. А Ольга кинулася з сином своїм на Іскоростень-город, бо ті [городяни] вбили були мужа її, і стала довкола города з сином своїм. А деревляни заперлися в городі і кріпко боролися з городських стін, бо знали вони, що самі вбили князя і на що [довелося б їм] здатись.

І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города. І намислила вона так: послала [послів] до города, кажучи: «Чого ви хочете досидітись? Адже всі ваші городи здались мені, і згодились на данину і обробляють ниви свої і землю свою. А ви хочете з голоду померти, не згоджуючись на данину?» Древляни ж [їй] сказали: «Ми раді б згодитись на данину, але ти будеш мстити за мужа свойого». І сказала їм Ольга, мовляв: «Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну мужеві моєму. Тому я вже не буду помсту чинити, а хочу взяти потрохи данини і, помирившися з вами, піду назад». Запитали тоді древляни: «Чого ти хочеш од нас? Ми раді дати і медом, і хутром». Вона ж сказала їм: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра. Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись бо ви єсте в облозі, тож дайте мені се мале».

Древляни ж раді були [цьому]. Зібрали отож вони од двора по три голуби і по три горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга тоді сказала їм: «Се вже покорились ви єсте мені й моїй дитині. Ідіть-но в город, а я завтра відступлю од города і піду в город свій». Деревляни ж раді були [цьому], увійшли в город і розповіли [про все] людям. І обрадувалися люди в городі.

Ольга тим часом, роздаючи воям кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла [їм] кожному голубові й горобцеві прив’язати трут, обгортаючи [його] в маленькі платочки [і] ниткою прив’язуючи до всіх голубів і горобців. І звеліла Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців.

Читайте також: Московія, вона і є – Московія. Демонтаж триває [6]

Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх.

А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити данину» [7].

У цій розповіді немає нічого християнського. Літописець не вдається до християнського моралізаторства й не використовує християнську символіку. Натомість маємо типову героїчно-язичницьку повість, де героїня завдяки підступу, хитрості перемагає противників і жорстоко розправляється з ними.

Щоправда, виникає питання, чому літописець, який, безперечно, був християнином, вирішив використати ці язичницькі оповіді й включити їх до свого історичного наративу.

На нашу думку, таке включення мало певну ідеологічну мету – але не християнську. У «Повісті минулих літ» чітко простежується протистояння киян-полян і древлян. Літописець писав з позицій «києвоцентризму» і йому йшлося про те, аби принизити землі Древлянської. Легенди про помсту Ольги древлянам для цього добре підходили. Адже вони «доводили», що жінка, яка, звісно, поступається мужам, може перехитрити «нерозумних» древлян. Зрештою, легенди про помсту Ольги, схоже, були популярними серед киян і тому ними гріх було не скористатися – незважаючи на їхній язичницький характер.

Примітки:

1. Літопис руський. Київ, 1989. С. 11.

2. Святитель Димитрій Ростовський (Туптало). Житіє св. Ольги [7].

3. Літопис руський. С. 8-9.

4. Там само. С. 32.

5. Там само. С. 31-33.

6. Войтович В. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква, 2006. С. 246.

7. Літопис руський. С. 34-35.

—

Петро Кралюк [8], лопубліковано у виданні РІСУ [9]

---

В тему: 

• Петро Кралюк: Юродивий «русскій мір» [10]
• Границы раздора. Украинские земли, которые Россия не подарила Украине [11]
• Почаїв – місце святості [12]
• Ганьщина украинцев, предшествовавшая Новороссии [13]
• Тарас Шевченко проти Імперії. Правителі Росії боялися його пророцтв [14]
•  Українізації ... України за радянських часів: скільки їх було? [15]