Пост Медведєва про Північний Казахстан хоч і був видалений, але відображає очікування найбільш войовничої частини російського суспільства і добре вписується в нинішню політичну дискусію всередині Росії, де практично не залишилося ніяких табу.

Казахстан вважається чи не найближчим російським союзником після Білорусі, тому Москві було б логічно очікувати від нього якоїсь підтримки у війні з Україною. Адже Казахстан завжди бере участь у різноманітних інтеграційних проєктах Росії, включаючи військову ОДКБ, а під час січневих заворушень президент Касим-Жомарт Токаєв зміг утримати владу багато в чому завдяки допомозі Кремля.

Однак насправді реакція Казахстану виявилася більш ніж прохолодною: країна дотримується антиросійських санкцій, не визнає "ДНР" і "ЛНР", скасовує парад 9 Травня [2] і таке інше. Про це йдеться у матеріалі опублікованому на сайті Центру Карнегі [3].

 Якщо додати сюди перебої з транзитом казахської нафти через російську територію, то не дивно, що багато хто серйозно сприйняв видалений пост [4] Дмитра Медведєва про те, що після України Москва може задуматися про долю Північного Казахстану. Наскільки виправдані побоювання, що в Росії визріває конфлікт ще з одним сусідом?

Читайте також: Рашист Медведєв погрожує окупацією Грузії та Казахстану [5]

Союзник без Z

Поведінка Казахстану з початку війни не збігається з уявленнями багатьох у Росії у тому, як мають діяти союзники. Особливо сильне враження справив виступ Токаєва на Петербурзькому економічному форумі у червні, коли він у присутності Путіна заявив, що не планує визнавати "ДНР" та "ЛНР" [6]. І з того часу подібних заяв із Казахстану прозвучало чимало [7] .

Більше того, казахське керівництво підкріплює свою риторику діями:  надсилає [8] Україні гуманітарну допомогу, не відмовляється від прямих контактів [9] із президентом Зеленським. У країні заборонили [10] зображення Z/V у публічних місцях, відмовилися [11] проводити парад 9 травня та навіть схвалили [12] проведення в Алмати антивоєнного мітингу.

В принципі, Казахстан дозволяв собі неприємні для Москви жести і раніше, що не заважало тісній співпраці двох країн. Проте нині розбіжності намітилися й у економічному співробітництві. Казахська сторона не поспішає допомагати російським компаніям обходити західні санкції, не хоче легалізувати паралельний імпорт та забороняє російським та білоруським далекобійникам ввозити в країну товари з Європи. Єдині, кому в Казахстані безумовно раді, - це компаніям, що йдуть з Росії, але Москва так просто їх відпускати не збирається.

Коли в цій атмосфері почалися перебої з транзитом через Росію казахської нафти, багато хто замислився, чи це не помста Москви?

Читайте також: Как в постсоветских странах относятся к войне в Украине [13]

Своєчасні випадковості

Росія дійсно має чимало можливостей нагадати Казахстану, як дорого Нур-Султану можуть обійтися зіпсовані відносини з Москвою. За великим рахунком, за бажанням Росія може перекрити Казахстану його головне джерело доходу – експорт нафти. Нафтогазовий сектор забезпечує понад 40% [14] доходів казахського бюджету, а 80% експортних поставок нафти йде через розташований на російській території Каспійський магістральний нафтопровід (КТК), найбільша частка у якому належить Росії (31%).

Є, звичайно, й інші маршрути для експорту: через порт Баку, трубопроводом до Китаю та залізницею до Узбекистану. Але жоден з них не зрівняється з КТК за обсягом, ціною та швидкістю доставки.

Мало того, перекривши Казахстану настільки важливе джерело доходу, Москва могла б натиснути не лише на Нур-Султан, а й на головного покупця казахської нафти – Євросоюз. Показати європейцям, що відмова від російської нафти може позбавити їх ще й казахської, а це понад мільйон барелів на добу.

Не виключено, що саме цю загрозу й мала на увазі Росія, коли двічі – у середині червня та на початку липня – призупиняла роботу КТК [15]. Обидва рази припинення збігалися з неприємними для Москви заявами Токаєва: про намір Казахстану дотримуватись антиросійських санкцій та про готовність країни допомогти стабілізувати ситуацію на енергетичному ринку Європи. Обидві призупинення були короткочасними, але цілком могли обернутися аваріями [16] на казахських підприємствах безперервного циклу.

Експорт нафти далеко не єдина слабка точка Казахстану, куди може натиснути Росія. Наприклад, Казахстан в не повному обсязі забезпечує себе продовольством. З деякими товарами в нього все гаразд (борошно, яйця, рис), але з низки статей [17]  – наприклад, масла, цукру, молока – залежність від імпорту з Росії критична.

Росія, в принципі, стабільно лідирує у зовнішній торгівлі Казахстану – у 2021 році на неї припали рекордні $24,2 [18] млрд, п'ята частина товарообігу. Чималу частку в імпорті Казахстану з Росії складають нафтопродукти, залізо та добрива (майже весь імпорт йде з Росії), автозапчастини (частка Росії трохи менше половини), а також деякі товари машинобудування (до 15%).

Сьогодні більше половини вантажопотоку в та з Казахстану проходить [19] через територію РФ. Інші варіанти є: до Європи через Південний Кавказ, на південь через Узбекистан та Туркменістан є залізниця до Китаю. Але все це виходить помітно дорожче. Показовий випадок стався у жовтні 2021 року, коли під час енергокризи китайська провінція Чжецзян уперше імпортувала вугілля з Казахстану. Навіть тоді, незважаючи на існуючу залізницю, гакоподібний маршрут [20] Чорним морем через російську територію виявився вигіднішим.

Читайте також:  Похоронить империю. Национальные движения накануне распада СССР. Часть 7: Туркменистан [21]

Зараз чи потім

Після вторгнення в Україну в російській зовнішній політиці залишається дедалі менше неможливого. Прогнозувати подальші дії Москви, виходячи з суто раціональних критеріїв, стало ненадійно. Здається, що російське керівництво діє емоційно, і якщо Путін визнає, що поведінка Токаєва на Петербурзькому форумі була образливою, то цього може бути достатньо, щоб Кремль не довго роздумував про відповідь.

Проте поки що Москва, зважаючи на все, намагається показати, що за межами українського питання готова дотримуватися з сусідами довоєнних принципів – мовляв, усе у нас з усіма нормально, а Україна сама винна. У Центральній Азії головним пріоритетом Росії завжди було зміцнення дружніх політичних режимів. Тиснути на Казахстан зараз, душити його економічно, змушувати підтримувати війну та вимагати розриву із Заходом – будь-яка з цих дій послабить нинішнє керівництво, яке й так не до кінця оговталося після січневих заворушень.

А ось готовність Токаєва привселюдно заперечувати Москві, навпаки, зміцнює його позиції в казахському суспільстві. Його починають сприймати як самостійного політика, який не залежить ні від Назарбаєва, ні від Путіна. Якщо Кремль спробує змусити Токаєва здати назад, то ризикує спровокувати нову хвилю суспільного невдоволення в Казахстані, яка, до того ж, накладеться на невирішені економічні проблеми.

Готуючись до вторгнення в Україну, Росія навряд чи розраховувала на таку зовнішню підтримку, тим більше, з боку Казахстану. Тобто, не можна сказати, що казахське керівництво своїм холодним ставленням не виправдало російських очікувань. Звичайно, у Москві навряд чи стали б терпіти пряму критику, але цю межу Казахстан не переходить. Тому, незважаючи на масштаб війни, яку розв'язала Росія проти України, російсько-казахські відносини поки що кардинально не змінюються.

До того ж зараз, коли Росія і так ізольована на західному напрямі, їй як ніколи важливо продемонструвати добрі стосунки на решті всіх – у тому числі і з сусідами в Центральній Азії.

Читайте також: Похоронить империю. Национальные движения накануне распада СССР. Часть 5: Казахстан [22]

Однак усіх невипадково так сильно стривожив видалений пост Медведєва. Текст хоч і був вилучений, але він відображає очікування найбільш войовничої частини російського суспільства і добре вписується в нинішню політичну дискусію в Росії, де практично не залишилося табу. Схожі претензії до Казахстану регулярно зустрічаються у заявах російських офіційних осіб, не кажучи вже про неофіційні.

А головне, посада Медведєва просто переносить на відносини з Казахстаном ту логіку, якою Росія вже керується у відносинах з Україною. І якщо в одному випадку Кремль вважає подібну аргументацію достатньою для виправдання військового вторгнення, то що заважає йому вчинити так само і в інших випадках? Чим різні республіки колишнього СРСР відрізняються у цьому відношенні одна від одної? Так, поки що в Москві начебто вважають казахський режим дружнім, але російські критерії дружності стають все більш неявними.

У трійці тісно пов'язаних один з одним режимів колишнього СРСР Росія – Білорусь – Казахстан останній явно вибивається із загального ряду та намагається знайти свій шлях – з оновленням вищого керівництва, без ворожості із Заходом, з більш відкритою та ринковою економікою. Очевидно, що чим далі, тим сильніше розходитимуться траєкторії розвитку Росії та Казахстану, створюючи між ними нові джерела напруги. Тому є сумніви, що Москва – з усіма її важелями тиску на Нур-Султан – буде готова з легким серцем відпустити свого союзника йти іншим шляхом.

—

Темур Умаров [23]  опубліковано на сайті Центру Карнегі [3]

В тему:

• Уроки казахского [24]
• Как Россия топила в крови Казахстан. История Алаш-Орды — уроки для Украины [25]
• Казахстан: танцы на граблях [26]
• Как Сталин усмирял непокорных казахов [27]
• Русские в Казахстане: заложники «Русского Мира» [28]
• Ждут ли русские в Казахстане «вежливых людей» [29]
• Ждут ли русские в Казахстане «вежливых людей». Часть 2 [30]
• Угрозы для Назарбаева: насколько стабилен Казахстан [31]