Міжнародне гуманітарне право визначає, що підпорядкування населення окупаційній державі не має наслідком нехтування патріотичним почуттям вірності Батьківщини. Однак, це питання більшою мірою відноситься до національного права, що містить кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність.

В цій публікації на сайті Української Гельсінської спілки з прав людини [2]  прокурор відділу Офісу Генерального прокурора, кандидат юридичних наук Валерій Жидков розбирає колабораційну діяльність з точки зору міжнародного гуманітарного права та національного законодавства України.

Валерій Жидков

Що таке колабораціонізм?

Тимчасова окупація РФ частини території України призвела до появи та поширення різноманітних форм та напрямків співпраці мешканців цих територій з окупантами. Такий різновид протиправної поведінки як в міжнародному, так і  національному законодавстві, отримав назву «колабораційна діяльність».

Термін «колаборація», «колабораціонізм» походить від французького collaboration, що означає співпраця, співробітництво з ворогом. «Колабораціонізм» часто використовують для означення добровільної співпраці (на противагу вимушеній) окремих груп чи прошарків населення окупованих територій з окупантами [1]. Словник української мови визначає «колабораціонізм» як зрадницьке співробітництво з фашистськими загарбниками в окупованих ними країнах під час Другої світової війни [2].

Читайте також: Як Росія «вирощує» зрадників в Україні та кого вважати колаборантами  [3]

Своєю чергою, у правових дослідженнях колабораціонізм розглядається як складне явище, яке має свій прояв у різних сферах життєдіяльності населення, що опинилося під окупацією. Так, сучасні дослідники розмежовують колабораціонізм, що передбачає політичну угоду з окупантом; «кооперування» з окупаційною владою у цивільних галузях; колабораціонізм як «спільне ведення війни» на боці окупаційних сил [1]. Також виділяються такі форми колабораціонізму: 

• воєнний – сприяння противнику зі зброєю у руках: служба у військових формуваннях, поліцейських структурах, в органах розвідки та контррозвідки;  

• економічний – співробітництво у будь-яких галузях економіки; культурний (духовний) – співробітництво з окупантами в духовній сфері, що сприяє поширенню серед населення вірнопідданських почуттів;

• побутовий колабораціонізм, пов’язаний із встановленням дружніх відносин між окупантами та населенням; 

• політичний, адміністративний колабораціонізм – співробітництво в окупаційних органах влади [3; 4, с. 50; 5 с. 42]. 

До цього переліку можна додати освітній колабораціонізм, який спрямований на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти та пропаганду, кримінально правову карність якого було вперше встановлено в чинному законодавстві України[6]. 

1. Заєць О.М. Юридична характеристика дефініції колаборація. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 45-46.

2. Портал української мови та культури Словник UA [4]. 

3. Албул С. В. Колабораційна діяльність: питання визначення та відповідальності. [5] Одеський державний університет внутрішніх справ [Електронний ресурс].

4. Заєць О. М. Колаборація: поняття, сутність та перспективи застосування. Організаційно-правові аспекти взаємодії правоохоронних та судових органів під час розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних з військовою агресією РФ проти України : матер. Науково-практичного семінару (м. Дніпро, 30 квітня 2022 р.). Дніпро: ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2022. С. 50.

5. Єгоров С.О. Деякі правові аспекти відповідальності за колабораційну діяльність. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 42-45.

6. Політова А.С. Дискусійні питання щодо кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 89-94. 

Затримання у Херсоні працівниками СБУ директора рекламного агентства, якого підозрюють в колабораційній діяльності. Фото: СБУ

Добровільна співпраця

Водночас, якщо поглянути на колабораційну діяльність з точки зору спрямованості дій колаборантів, то можна виділити дві форми такої протиправної поведінки. Перша, яка полягає у безпосередній прямій допомозі державі-агресору в узурпації влади на окупованій території окупаційною адміністрацією, що очевидно є кримінальним правопорушенням, яка становить найбільшу суспільну небезпеку. Це не викликає питань відповідальності таких колаборантів, які, по суті, виступають пособниками окупантів. Зазвичай, під час такої діяльності колаборантами можуть також вчинятися воєнні та інші злочини.

Друга форма колабораційної діяльності більш складна з точки зору правозастосування, бо вона може носити гуманітарний характер, метою чого є забезпечення життєдіяльності, вирішення побутових проблем населення окупованих територій, або дотримання прав людини на окупованій території, і становить меншу суспільну небезпеку. Вочевидь, що ця форма протиправної співпраці хоч і вважається колабораціонізмом, але її суспільна-небезпечність в рази нижча ніж так званий «воєнний колаборціонізм». Крім того, в більшості випадків об’єктивно такі дії нічим не відрізняються від звичайної трудової діяльності населення, яка була до окупації.

Наприклад, розглядаючи причини співпраці місцевого населення з окупантами у економічній сфері, український дослідник О. Потильчак доводить, що ці дії відбуваються вимушено через тиск загальної трудової повинності та життєвих обставин. Тому цих людей не можна віднести до колабораціоністів у повному розумінні цього слова [7, c.89, 8 с. 60]. 

Як наслідок, добровільна співпраця населення з окупаційною владою в такий спосіб в гуманітарній сфері та сфері захисту прав людини, потребує не тільки свого виокремлення, але й аналізу її ступеню тяжкості та криміналізації.

Метою вказаного дослідження є спроба поглянути на чинну національну законодавчу регламентацію колабораціонізму з огляду на вимоги актів міжнародного гуманітарного права. Для вирішення цього завдання в роботі аналізуються проблеми правозастосовної практики, пов’язані з різним ступенем та характером участі громадян у взаємодії з окупаційною владою, що неодмінно повинно враховуватися під час визначення суспільної небезпечності такої девіантної поведінки. 

Читайте також: Як відсіяти держзрадників на перших виборах після перемоги. Їх не має бути ані в парламенті, ані в місцевих радах… [6]

7. Письменний Є. Колабораціонізм як суспільно-політичне явище в сучасній Україні (кримінально-правові аспекти): наук. нарис Сєвєродонецьк : Румянцева Г. В., 2020. 120 с. 

Правоохоронці затримали підозрюваного у колабораціонізмі на Харківщині. Фото: СБУ

Кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність 

Законом України від 3 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» внесено зміни до Кримінального кодексу України, що набрали чинності 15.03.2022, та якими вказаний кодекс доповнено новою статтею 111-1 «Колабораційна діяльність», що визначає таку діяльність.

Пояснювальною запискою до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» визначається, що колабораціонізм як явище підриває національну безпеку України та становить безпосередню загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційного ладу та іншим національним інтересам України, тому повинен нести за собою відповідальність, встановлену законом. Крім того, постконфліктне врегулювання неможливе без відновлення справедливості та обмеження ряду прав осіб, причетних до співпраці з ворогом, що можливо вирішити виключно законом [9]. Наведене підкреслює рівень небезпеки для українського суспільства колабораційної діяльності в умовах міжнародного збройного конфлікту. 

Змінами, внесеними до ст. 111-1 КК України, передбачено відповідальність за колабораційну діяльність, яку за формою поведінки об’єднують в наступні групи: 

1) інформаційне співробітництво із державою-агресором; 

2) робота в інтересах держави-агресора; 

3) дійова підтримка держави-агресора; 

4) економічна співпраця із державою агресором; 

5) воєнна співпраця із державою агресором [11; 1, с.19]; 

6) освітня співпраця. 

За своєю структурою ст. 111-1 КК України (Колабораційна діяльність) складається із восьми частин та примітки, в якій наведено тлумачення термінів «публічність», «заходи політичного характеру», «здійснення інформаційної діяльності» та «тяжких наслідків». Що ж стосується поняття «колабораційна діяльність», то воно включає такі форми: 

1) публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України; 

2) публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України [6].

Диспозиція статті 111-1 КК України передбачає різноманітні форми діяльності, які вважаються суспільно небезпечними, бо фактично будь-яка діяльність, пов’язана з роботою та отриманням доходу на окупованій території може вважатися кримінально-протиправною.

Наприклад, комірник в незаконних органах, утворених на окупованій території, може бути суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України. А особи, що виконували технічні функції (наприклад – продавці), залежно від їх умислу, можуть бути пособниками в злочині, передбаченому ч. 4 ст. 111-1 КК України [11].

Водночас, як в доктрині, так і в практиці, все частіше починають лунати думки, про те, що стаття 111-1 КК України поширюється на надзвичайно широке коло осіб [12]. Фактично в національному законодавстві запроваджено механізм за якого окремі форми гуманітарного колабораціонізму прирівняні до воєнного. Втім, відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, це питання підлягає розрізненню, оскільки така сфера в умовах збройного конфлікту є вкрай важливою для цивільного населення, що опинилося в окупації. 

Читайте також: Украина кишит коллаборационистами [7]

6. Політова А.С. Дискусійні питання щодо кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 89-94.

9. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» [8]. (дата звернення 30.11.2022).

11. Кравчук О., Бондаренко М. Колабораційна діяльність: аналіз нової статті 111-1 КК. ГО «Вектор прав людини». [9] Київ, 2022. 

12. Мудрецький Р. В. Відповідальність за колабораційну діяльність. Актуальні питання кримінально-правової кваліфікації, документування та розслідування колабораціонізму: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Одеса, 21 липня 2022 року). Одеса, 2022. С. 76-78.

Ілюстративне фото pixabay.com

Окупація та міжнародне гуманітарне право

Ключовими актами в галузі міжнародного гуманітарного права, які визначають правове положення населення на окупованих територіях є: Женевські конвенції та Додаткові протоколи до них; Гаазькі конвенції та додатки до них; Звичаєве право та інші джерела такого права.

Згідно із статтею 43 додатку (Положення про закони і звичаї війни на суходолі) до IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі (далі – IV Гаазька конвенція) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.

З фактичним переходом до рук окупанта повноважень легітимної влади він повинен вживати всіх залежних від нього заходів для того, щоб, по можливості, відновити і забезпечити громадський порядок і безпеку, дотримуючись існуючих у країні законів, за виключенням випадків, коли це абсолютно неможливо [13].

Підґрунтям вказаних вимог IV Гаазької конвенції є принцип гуманності, який зобов’язує окупанта забезпечити подальшу життєдіяльність на окупованій території, належну гуманітарну ситуацію, встановити та дотримуватися певних правил поводження, у тому числі з цивільним населенням та військовополоненими. Цей принцип також є основою Женевських конвенцій, які, зокрема, регулюють поводження з військовополоненими та цивільним населенням під час збройних конфліктів.

Стаття 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни (далі – IV Женевська конвенція) передбачає, що під захистом цієї Конвенції перебувають ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є [14]. Таким чином конвенція захищає цивільних осіб, які залишились на території, де триває збройний конфлікт чи відбулась окупація. При цьому, наведені положення IV Женевської конвенції передбачають захист осіб, які перебувають не лише в окупації, а також на території, яка ще не є окупованою, проте на якій вже відбувається збройний конфлікт.

Захист прав особи на окупованій території включає норми гуманного поводження, яке є частиною звичаєвого міжнародного права, тому є присутніми у вищевказаних конвенціях [15], що свідчить про важливість гуманітарної сфери під час збройного конфлікту. 

Окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті (стаття 54 IV Женевської конвенції) [14].

Читайте також: Зрадники палають, партизани працюють! Вибухові історії з авто колаборантів [10] 

13. IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі. [11] (дата звернення 30.11.2022).

14. Конвенція про захист цивільного населення під час війни [12](дата звернення 30.11.2022). /

15. Ерік Девід Принципи права збройних конфліктів: Курс лекцій, прочитаних на юридичному факультеті Відкритого Брюссельського університету. – М.: Міжнародний Комітет Червоного Хреста, 2011. – 1144 с.

Колабораціонізм в міжнародному гуманітарному праві

Міжнародне гуманітарне право визначає, що підпорядкування населення окупаційній державі не має наслідком нехтування патріотичним почуттям вірності Батьківщини. Однак, це питання більшою мірою відноситься до національного права [15], що містить кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність. 

Професор-міжнародник Ерік Девід, підсумовуючи основні змістовні норми міжнародного гуманітарного права, що притаманні взаємодії населення з окупантом, відзначає: 

– кримінальне право окупованої держави продовжує застосовуватися на її окупованій території (наприклад, щодо фактів співпраці з ворогом);

– закони держави-окупанта не виправдовують дій співробітників поліції та цивільних осіб на окупованій території, що вчиняють дії в інтересах окупанта та на шкоду окупованій державі та її громадянам (такі факти підпадають під пособництво ворогу);

– виконання обов’язку підкорятися приписам держави окупанта не повинно включати дій, спрямованих проти власної держави (приклади: участь у взятті заручників; арешти євреїв у 1940-1945 р.р.; страти ув’язнених тощо) [15].

Таким чином, можна зробити проміжний висновок, що погляд на колабораційну діяльність (лише ту, яка не завдає шкоду державі чи її громадянам) в розрізі міжнародного права свідчить про те, що гуманітарна складова добровільної співпраці населення з окупантом підкреслюється в міжнародних актах та її слід враховувати при кримінально-правовій кваліфікації таких дій колаборантів.

На практиці часто виникають, так би мовити, порогові ситуації, коли при підтримці порядку окупованої держави особи ризикують викликати звинувачення у порушення вірності окупованій державі [15], що відмічалось міжнародною практикою. Іноді буває важко провести чітку межу між законними діями та колабораціонізмом [15], що свідчить про необхідність комплексного підходу до дослідження питання колабораційної діяльності, та розрізнення не лише її форм, а також умов здійснення та наслідків.

Читайте також: Чому однієї лише заборони діяльності проросійських партій в Україні недостатньо [13]

15. Ерік Девід Принципи права збройних конфліктів: Курс лекцій, прочитаних на юридичному факультеті Відкритого Брюссельського університету. – М.: Міжнародний Комітет Червоного Хреста, 2011. – 1144 с. 

Затримання підозрюваного в колабораційній діяльності, який агітував голосувати за приєднання регіону до РФ. Фото: СБУ

Підтримка ворога? 

Спробую розвинути означену професором Еріком Девідом ситуацію, що демонструє необхідність розмежування колабораційної діяльності, яка має на меті безпосередню підтримку ворога, та діяльності, необхідної для забезпечення гуманітарної сфери та прав громадян на окупованій території.

Так, робота служб з надзвичайних ситуацій, особливо під час проведення бойових дій, може бути спрямована на допомогу не лише окупанту, а також цивільним особам, оскільки вона рятує життя, здоров’я, майно цивільних, інфраструктуру населених пунктів. До подібних прикладів також слід віднести діяльність підприємств житлово-комунального та транспортного господарств, що забезпечують потреби населення на окупованій території; наявність продуктових та побутових магазинів (ринків), що необхідні для життєдіяльності людей.

Правосуддя в окупації

Якщо ж перейти до сфери забезпечення прав людини на тимчасово окупованій території, то окупаційна держава на виконання норм міжнародного гуманітарного права повинна забезпечити ефективне судочинство на окупованій території, а також може поширювати на населення такої території дію положень, які є необхідними для виконання нею зобов’язань, що покладаються на неї відповідно до цієї Конвенції, та підтримання ефективного управління територією (ст. 64 IV Женевської конвенції) [14].

При цьому, у разі порушення положень про кримінальну відповідальність, ухвалених окупаційною державою, вона може передавати обвинувачених своїм неполітичним військовим судам, які належним чином організовані за умови їхнього розташування на окупованій території (ст. 66 IV Женевської конвенції) [14].

Ключовою умовою діяльності судових органів на окупованій території є неполітичний характер такої діяльності, а також забезпечення справедливої процедури та практичної реалізації права на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.

У будь-якому випадку держава-окупант зобов’язана дотримуватися права кожної людини на ефективне відновлення прав у разі порушення її основних свобод (ст. 8 Загальної декларації прав людини; ст. 13 Європейської конвенції з прав людини) [15], що підкреслює необхідність забезпечення захисту прав людей, які перебувають на тимчасово окупованій території, та можуть потребувати такого захисту.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кіпр» проти «Туреччини» (Заява № 25781/94), яким встановлено порушення ряду прав людей, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини, внаслідок окупації території Кіпру, відзначено, що для людей, які проживають на окупованій території, життя триває [16]. Це свідчить про вразливість життя, прав та свобод цивільного населення під час окупації та необхідність їх правового захисту.

Виконання вищевказаних норм міжнародного гуманітарного права по забезпеченню ефективного судочинства (наприклад, щодо захисту людини від злочинних посягань у сфері кримінального судочинства) на окупованій території напевно неможливе без відповідних органів та установ, які здатні це забезпечити. Однак, їх діяльність буде вважатися протиправною по відношенню до держави, територію якої окуповано. 

Читайте також: Росія створила мережу таємних агентів в Україні до вторгнення – Reuters [14]

14. Конвенція про захист цивільного населення під час війни [12] (дата звернення 30.11.2022). 

15. Ерік Девід Принципи права збройних конфліктів: Курс лекцій, прочитаних на юридичному факультеті Відкритого Брюссельського університету. – М.: Міжнародний Комітет Червоного Хреста, 2011. – 1144 с.

16. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кіпр» проти «Туреччини» [15] (Заява № 25781/94). (дата звернення 16.12.2022). 

Ілюстративне фото pixabay.com

Колабораціонізм в України 

Наведені ситуації засвідчують, що колабораційна діяльність у гуманітарній сфері та сфері прав людей, хоч і може вирішувати певні гуманітарні проблеми, а також забезпечувати права цивільних осіб, що узгоджується з нормами міжнародного гуманітарного права, однак, не виключає кримінальної відповідальності за внутрішнім законодавством.

Так, діяльність будь-яких осіб у вищевказаних установах на тимчасово окупованій території України відповідно до національного законодавства України автоматично утворює склад злочину, передбачений відповідною частиною статті 111-1 КК України, без будь-яких застережень та виключень щодо умов, мети і мотивів здійснюваної ними діяльності, її наслідків.

З урахуванням характеру колабораційної діяльності у гуманітарній сфері та сфері захисту прав людей доцільним може бути окрема дефініція таких складів злочинів, а також визначення їх рівня суспільної небезпеки. Це надасть можливість відмежовувати (розмежовувати) її від іншої колабораційної діяльності, яка є більш суспільно небезпечною (воєнний, політичний колабораціонізм тощо). 

Читайте також: Чому український суд такий добрий до прихильників російського фашизму? [16]

Натомість, таке законодавче передбачення широких форм колабораційної діяльності (фактично будь-якої діяльності без розмежування) призводить до того, що остаточне вирішення цього питання залишається за правозастосувачами у даній сфері – дізнавачами, слідчими, прокурорами та суддями. Ставлення особі в провину ознак колабораційної діяльності за таких умов з високим ступенем вірогідності призведе до відсутності єдності в правозастосуванні, бо остаточне вирішення цього питання буде залежати від відмінностей у фаховій підготовці зазначених правозастосувачів, різного рівня їх правосвідомості тощо. Не можна виключати і того факту, що широка дискреція посадових осіб правоохоронних органів та суду з цих питань можливо викликатиме збільшення різного роду зловживань.

Водночас, вчинення особами, які здійснюють колабораційну діяльність, воєнних та інших злочинів (наприклад: державної зради, вчиненої працівниками правоохоронних органів, суддями, та іншими особами, які приймали присягу на вірність служінню українському народові і Україні; участь в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях; надання допомоги державі-агресору у веденні бойових дій проти Збройних Сил України тощо), навпаки, становить більшу суспільну небезпеку.

На дев’ятий рік міжнародного збройного конфлікту між РФ і Україною, та, особливо, після дев’яти місяців відвертої війни та збройної агресії Росії, мабуть вже ні в кого не виникає сумніву щодо однозначної відповіді на питання: «Чи дотримується РФ під час війни з Україною обов’язкових норм міжнародного гуманітарного права?».

Так, створення окупантом так званих правоохоронних та судових органів на окупованій території може використовуватися ним не для захисту прав громадян, а для здійснення репресій та вибіркового кримінального переслідування населення з метою придушення його можливого спротиву окупації, а також притягнення до кримінальної відповідальності правоохоронців, військовослужбовців (військовополонених) Збройних Сил України за сам факт участі у воєнних діях, що буде порушенням норм міжнародного гуманітарного права, що і відбувається на тимчасово окупованій території України.

Разом з тим, встановивши широкі форми та коло суб’єктів відповідальності за колабораційну діяльність, національне законодавство України не враховує інший характер дій окупанта та деяких колаборантів.

Так, воно не передбачає кваліфікованих видів злочинів за такі дії осіб, які обіймають посади у правоохоронних та судових органах на тимчасово окупованій території України, як, наприклад: 

• незаконне затримання, привід, домашній арешт, тримання під вартою; 

• незаконне позбавлення волі; 

• притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, у тому числі колишніх чи діючих військовослужбовців (військовополонених) Збройних Сил України, правоохоронців та інших осіб, за сам факт прийняття участі у збройному конфлікті, національно-патріотично налаштованих громадян України; 

• примушування давати показання; 

• порушення права на захист; 

• постановлення завідомо неправосудного вироку тощо. 

Все це  може мати місце на такій території, враховуючи відсутність дієвих інструментів захисту цивільного населення на окупованій території від свавілля як з боку окупантів, так і справжніх колаборантів.

Примітка 4 до статті 111-1 КК України передбачає лише матеріальне визначення тяжких наслідків (шкода, що в одну тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) від колабораційної діяльності.

Висновки 

Не дивлячись на достатньо широке законодавче передбачення різних форм колабораційної діяльності, КК України не розмежовує таку діяльність на ту, яка спричиняє наслідки (більш суспільно небезпечну), а також на ту, яка не тягне їх настання (менш суспільно небезпечну). Тобто не містить будь-яких застережень щодо умов, мети, мотивів та результатів такої діяльності, а тяжкі наслідки такої діяльності передбачають лише майнову шкоду. Натомість, у кримінальному законодавстві відсутні кваліфіковані види таких злочинів, що можуть вчинятися особами, які займають посади у так званих правоохоронних, судових та інших органах, створених на тимчасово окупованій території України.

Як вбачається, таке законодавче регулювання кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність може призвести до вибіркового правосуддя, порушення таких загальних засад кримінального провадження як верховенство права, рівність перед законом та судом, а також не забезпечить застосування до таких осіб справедливої процедури кримінального переслідування, що свідчить про певну недосконалість цієї правової норми.

Крім того, зі звільненням Збройними Силами України тимчасово окупованих територій перед нашим суспільством постає складне питання, від правильного вирішення якого буде залежати майбутнє нашої держави, а саме – погодження нового суспільного договору з приводу подальшого проживання та співіснування на одній території з мешканцями деокупованих територій України, які перебували в окупації, та значна частина яких так чи інакше взаємодіяла з окупантами та може вважатися колаборантами, наділення їх громадянськими, політичними та економічними правами, що передбачає подальші роздуми та дослідження.

«Аргумент» [17]

В тему:

 

• Нарешті співачок Лорак та Повалій, які й досі розважають російських фашистів, офіційно визнали колаборантками [18]
• СБУ затримала зрадника, якого росіяни призначили керувати окупованим селищем Димер на Київщині [19]
• На Харківщині затримали зрадника: був керівником у "поліції" в окупованому Ізюмі [20]
• В Раді стало на одного зрадника менше [21]
• Син та племінник зрадника Портнова по шахрайській схемі втекли з України як волонтери «за гуманітаркою» [22]