
Попри те, що в духовних закладах царської Росії нав’язувалася учням російські релігійні традиції та російська імперська культура, все таки вони в Україні ставали осередками, в яких викладали й навчалися люди, що прилучилися до українського національного руху вкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Річ у тім, що викладачі й учні цих закладів, як правило, походили з священицьких родин, котрі були тісно пов’язані з українським людом, знали його мову, культуру, традиції, пише історик Петро Кралюк у виданні РІСУ [2]. І тому, отримавши певну освіту, намагалися це «стихійне українство» культивувати на більш високому, «вченому» рівні. Показово, що один з найпопулярніших українських прозаїків того часу Іван Нечуй-Левицький саме походив з сім’ї сільського священика й навчався в духовному закладі.
Читайте також: Українізації ... України за радянських часів: скільки їх було? [3]
Такі заклади, всупереч діям російської церковної влади, часом ставали такими собі «осередками українства». До їхнього числа можна віднести й Волинську духовну семінарію в Житомирі. Її відносно коротка історія є цікавою й пов’язана вона з низкою діячів української культури.
Цю семінарію перевели з Кременця до Житомира в 1902 р. На час її «житомирського становлення» припали революційні події 1905-1907 рр. Вони стимулювали розгортання в Російській імперії українського національного руху. Цей процес захопив Житомир й Волинську духовну семінарію.
Читайте також: Агент радянських спецслужб «Глєбов» [4]
Зокрема, на проукраїнських позиціях стояли семінарські викладачі літератури Юліан Тиховський та Захар Курдиновський. Навесні 1906 р. першого навіть усунули від викладання в семінарії за його українство. Щоправда, на його місце прийшов Петро Абрамович (1881-1931?) [1], який теж належав до симпатиків українського руху.
Про цього діяча варто сказати кілька слів. Народився він на Волинському Поліссі, в селі Мизове Ковельського повіту. Батько його належав до духовного стану, був дяком-учителем. Петро Абрамович навчався у Волинській духовній семінарії в Кременці, а потім у Санкт-Петербурзькій духовній академії, демонструючи неабиякі успіхи.
Навчаючись у академії, водночас відвідував лекції в Санкт-Петербурзькому археологічному інституті. Закінчив академію й отримав ступінь магістра. Його магістерська робота стосувалася мови рукописів богословських праць Льва Толстого. Вона мала певне «опозиційне спрямування», оскільки релігійно-філософські погляди цього російського письменника не приймалися Російською Православною Церквою. У 1906 р.
Петро Абрамович почав викладати російську словесність у Волинській духовній семінарії в Житомирі, а з часом і в інших навчальних закладах містах. У 1909 р. він приєднався до «Товариства дослідників Волині». Незважаючи на викладання російської словесності, Петро Абрамович виявляв чималий інтерес до української культури, мови й став одним із активістів українського руху у Волинській губернії.
Входив до керівного складу відновленої в Житомирі в 1917 р. «Просвіти», був членом партії Українських соціалістів-революціонерів.
Читайте також: Як московити вкрали українську легенду про подорож Андрія Первозванного [5]
У 1918 р. разом із релігійними та громадськими діячами Житомира організував Братство св. Спаса, цілями якого стало відновлення давніх українських церковних традицій, створення шпиталю-притулку для старих та немічних людей, братської школи, друкарні, хору, а також запровадження церковних відправ українською мовою.
У 1919-1920 рр. Петро Абрамович займався організацією вищого навчального закладу в Житомирі, який тоді називався учительським інститутом, а пізніше – Інститутом народної освіти. Він був першим його ректором у 1919-1920 рр., а потім викладав у ньому українську мову та літературу.
Чималу увагу Петро Абрамович приділяв формуванню бібліотеки цього навчального закладу, поповнюючи її книгами з приватних поміщицьких бібліотек, які зазнавали нищення. Завдяки йому вдалося сформувати бібліотечний фонд, у якому знаходилося чимало давніх українських книг.
Багато робив цей діяч для процесу українізації на Житомирщині в 20-их рр. ХХ ст. Пізніше за свою українську діяльність зазнав переслідувань з боку органів радянської влади. Його доля в 30-их роках є невідомою.
Працювали в семінарії й інші свідомі викладачі-українці. Серед них варто вказати на Ореста Фотинського (1862-1931) [2]. Він народився на Південній Волині в сім’ї священика. Студіював у Волинській духовній семінарії в Кременці та в Київській духовній академії. Після закінчення навчання викладав у Волинській жіночій єпархіальній школі (1888—1916), Волинській духовній семінарії (1916—1918), а також у жіночій (1900—1916), першій чоловічій (1907) та приватній чоловічій (1905—1908) гімназіях у Житомирі.
У роки визвольних змагань та за часів радянської влади працював викладачем історичних дисциплін у вчительській семінарії (1917—1924) та Волинському учительському інституті й інституті народної освіти (1919—1929) на посаді професора. Займався науковими дослідженнями.
Читайте також: Біля витоків москвофільства та малоросійства. Римо-католицький та османський чинники [6]
Йому належить низка цікавих праць з історії України, зокрема «Социнианское движение на Волыни в 16–17 вв.» (1894), «Из архива Жидичинского монастыря» (1896), «Послание митрополита Никифора к волынскому князю Ярославу Святополковичу» (1896), «Юрий Немирич. Эпизод из истории Волыни XVII века» (1896), «Обыкновенные люди старой Волыни: из семейной хроники двух поколений дворян Загоровких во 2 половине 16 в.» (1900), «Дорогобуж Волынский: историко-археологический очерк» (1902), «О происхождении южно-руского казачества» (1903), «Волынский религиозный вольнодумец XVII в.» (1905), «Очерки из истории быта монастырских крестьян на Волыни в 17–18 вв.» (1910). Орест Фотинський був членом різноманітних наукових товариств, займався археографічними дослідженнями. Став одним із засновників «Товариства дослідників Волині» [3], до якого належали учні та випускники Волинської духовної семінарії.
(3).jpg)
Проукраїнські настрої, які існували в Житомирі, знаходили й своє «практичне виявлення». Так, під час революції 1905-1907 рр. серед учнів Волинської духовної семінарії виникла організація громадсько-політичного характеру «Українська громада», засновником якої став Лука Гаськевич. Він же й очолював цю організацію, поки не загинув від рук жандармів.
Коли закінчилася революція, «Українська громада» змушена була перейти на нелегальне становище. Після загибелі Луки Гаськевича її очолив Никанор Абрамович (1883-1969), молодший брат згадуваного Петра Абрамовича. У майбутньому він став одним із чільних діячів Української Автокефальної Православної Церкви.
«Українська громада» нелегально друкувала літературу на гектографі, яку й редагував Никанор Абрамович [4]. Під впливом останнього, зокрема, став свідомим українцем став громадсько-церковний діяч та релігійний філософ Арсен Річинський (1892-1956) [5], який навчався у Волинській духовній семінарії. Останній писав таке у своїх спогадах про українофільську діяльність учнівської молоді в Житомирі:
«... раз чи два на місяць перекрадалися зимовими вечорами на житомирські передмістя на сходини підпільного українського гуртка шкільної молоді — тільки для того, щоби з товариських рефератів знайомитися з рідною історією та літературою. Мусіли оглядатися на шкільне «начальство» і на поліцію, — а що вже найбільше потерпала тоді мабуть вдовиця, яка за 2 карбованці впускала нас на ці сходини до своєї хати» [6].
У Волинській духовній семінарії в Житомирі навчалися знані діячі українського руху. Це згадуваний Арсен Річинський, який займався створенням українських організацій на Західній Волині в 20-30-их рр. ХХ ст. Він також боровся за українізацію Православної Церкви в цьому регіоні. Він зазнав переслідувань з боку польської влади у міжвоєнний період, опинився в концтаборі «Береза Картузька», а на початку Другої світової війни репресований радянською владою.
Читайте також: Для чого Сталін відновив Московський патріархат: український чинник [7]
Також вихованцями Волинської духовної семінарії в Житомирі були знаний український перекладач, письменник Микола Хомичевський (Борис Тен) [8] (1897-1983), який, до речі, у 20-ті рр. ХХ ст. належав до керівників Української Автокефальної Православної Церкви, а також поет, один з найталановитіших представників української письменницької «Празької школи» Олекса Стефанович (1899-1970).
Безперечно, українське середовище, яке сформувалося в Житомирі на початку ХХ ст. й давало про себе знати у Волинській духовній семінарії, так чи інакше вплинуло на цих людей і визначило їхній «український вибір».
—
Виноски:
Про Петра Абрамовича див.: Романчук К. Життєвий шлях Петра Абрамовича. Волинські історичні записки. Житомир, 2011. № 6. C. 133—139.
Манько М. Фотинський О. Острозька академія XVI-XVII cт. Острог, 2011. С. 443-444.
Шевчук М., Титов В. Відоме і невідоме «Товариство дослідників Волині». Україна: наука і культура. Київ, 1990. Вип. 24. С. 70-77.
Дублянський А. Тернистим шляхом. Життя митрополита Ніканора Абрамовича. Лондон, 1962. С. 6-7.
Про Арсена Річинського та його погляди див. : Кралюк П., Шкрібляк М. Історія релігієзнавства в Україні. Київ, 2017. С. 129-139.
Річинський А. До щастя, слави і свободи. Львів, 1930. С. 26.
—
Петро Кралюк; [9] опубліковано у виданні РІСУ [2]
Читайте також:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/statt/istoriya/nasha-istoriya
[2] https://risu.ua/volinska-duhovna-seminariya-v-zhitomiri-ta-ukrayinskij-nacionalnij-ruh_n149234
[3] https://argumentua.com/stati/ukra-n-zats-ukra-ni-za-radyanskikh-chas-v-sk-lki-kh-bulo
[4] https://argumentua.com/stati/agent-radyanskikh-spetssluzhb-gl-bov
[5] https://argumentua.com/stati/yak-moskoviti-vkrali-ukra-nsku-legendu-pro-podorozh-andr-ya-pervozvannogo
[6] https://argumentua.com/stati/b-lya-vitok-v-moskvof-lstva-ta-maloros-istva-rimo-katolitskii-ta-osmanskii-chinniki
[7] https://argumentua.com/stati/dlya-chogo-stal-n-v-dnoviv-moskovskii-patr-arkhat-ukra-nskii-chinnik
[8] https://risu.ua/boris-ten-mikola-homichevskij-yak-religijnij-diyach_n149029
[9] https://risu.ua/petro-kralyuk_t10499
[10] https://argumentua.com/stati/tserkva-tezh-l-n-ya-frontu
[11] https://argumentua.com/stati/upts-mp-v-ukra-nskomu-krimu-blagoslovlya-okupant-v-na-zakhist-ros-osvyachu-khnyu-zbroyu
[12] https://argumentua.com/stati/ivan-kotlyarevskii-protiv-imperii
[13] https://argumentua.com/stati/v-iskove-sp-vrob-tnitstvo-ukra-nts-v-ta-polyak-v-davn-tradits
[14] https://argumentua.com/stati/piskop-mefod-i-tserkovnii-medvedchuk-z-xvii-stol-ttya
[15] https://argumentua.com/stati/taras-shevchenko-proti-mper-pravitel-ros-boyalisya-iogo-prorotstv
[16] https://argumentua.com/novini/petro-kralyuk-yurodivii-russk-i-m-r
[17] https://argumentua.com/stati/lv-vskii-piskop-piskop-iosif-shumlyanskii-bitva-p-d-v-dnem-1683-r