Як московити вкрали українську легенду про подорож Андрія Первозванного

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Літописна легенда про поставлення хреста на Київських горах

 У «Повісті минулих літ» зустрічаємо розповідь про подорож на руські землі апостола Андрія Первозванного. Ця подорож здійснюється шляхом «із варяг у греки». Перед оповіддю в літописі йде детальний опис вказаного шляху, який в основному здійснювався по Дніпру і поєднував «море Варязьке», тобто Балтійське, і Понт-море, власне море Чорне.

«Коли ж поляни жили особно по горах сих [київських], то була тут путь із Варяг у Греки, а із Греків [у Варяги]: по Дніпру, а у верхів’ї Дніпра – волок до [ріки] Ловаті, а по Ловаті [можна] увійти в Ільмень, озеро велике. Із того ж озера витікає Волхов і впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить у море Варязьке» [1]. Інакше кажучи, описується Балто-Чорноморський простір, на якому утвердилась Давньоруська держава.

Своєю подорожжю Андрій Первозванний ніби освячує цей простір. Особливим місцем святості стають Київські гори, де з часом мав постати Київ. Про це говориться таким чином:

Читайте також: Почаїв – місце святості

«Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням божим прийшов і став під горами на березі.

А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору» [2]. 

Пам'ятник апостолу Андрію Первозваному в Києві

Пам'ятник апостолу Андрію Первозваному в Києві

Далі мова йде про те, що Андрій Первозванний подався до Новгорода. Правда, в «Повісті минулих літ» відвідання апостолом Новгорода не трактується як високий місіонерський чин. Андрій лише оповідає про звичаї новгородців і дивується їм: «І прибув він до словен, де ото нині Новгород і, побачивши людей, тут сущих, – який їхній обичай, і як вони миються і хвощуться, – здивувався їм».

Апостол Андрій, опинившись у Римі, навіть оповідав таке: «Дивне бачив я в землі Словенській. Коли йшов я сюди, бачив бані дерев’яні. І розпалять вони їх вельми, і роздягнуться, і стануть нагими, і обіллються мителем, і візьмуть віники, і почнуть хвастатись, і [до] того себе доб’ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною – і тоді оживуть. І так творять вони повсякдень. Ніхто їх не мучить, а самі вони себе мучать, і творять не миття собі, а мучення» [3]. Із землі словенської далі апостол здійснює подорож через море Варязьке й інші водні шляхи до Риму.

Читайте також: Як мінявся образ Московії в очах православного духовенства Київської митрополії у XVII ст.

Він «за приреченням божим» не лише здійснює подорож шляхом «із варяг у греки», а й ставить на Київських горах хреста і пророкує, що тут «возсіяє благодать божа». Київські гори, тобто місце, де з часом виникає Київ, набувають святості. Тим самим ніби вказується: Київ має стати центром Руської держави.

Зовсім інакше представлена в легенді земля словенська, там, де з часом постав Новгород. Тут апостол не здійснює ніяких сакральних дій, він лише вивчає звичаї місцевого люду й дивується їм.

Фактично, в легенді маємо протиставлення київської (полянської) землі новгородській (словенській). Якщо перша постає як освячений терен, то друга, радше, – як земля дивних звичаїв. У такій інтерпретації, очевидно, далася знати конкуренція двох головних осередків на шляху «із варяг у греки» – Києва та Новгорода.

Про цю конкуренцію неодноразово йдеться в «Повісті минулих літ». Літописець, який творив у Києві, з одного боку, мав певний «комплекс неповноцінності» щодо новгородців – адже останні неодноразово завойовували Київ, як це було за часів Олега, Володимира Великого чи Ярослава Мудрого. Новгород ніби «давав Києву князів». Але ті князі, опинившись у Києві, перетворювали його в «матір городів руських», тобто Київ визнавався столицею Русі. Відповідно, київські літописці намагалися звеличити своє місто і хоча б частково понизити Новгород, його значення. Таке пониження якраз маємо в Андрієвій легенді. Принаймні воно є одним із важливих її аспектів.

Аналіз легенди не дає підстав вважати, що в ній мова йшла про місіонерську діяльність. Для апостола Андрія перебування на Руській землі – лише подорож із Греції до Риму. Він, судячи з неї, ніде не проповідує – ні на Київських горах, де не застає людей, а лише говорить, що тут «буде город великий»; ні на землі словенській, де, заставши людей, спостерігає лише за їхніми звичаями й дивується їм.

Читайте також: Иван Котляревский против Империи

Церковний історик Іван Малишевський, який працював у Київській духовній академії, звертав увагу на те, що в ранніх давньоруських пам’ятках («Слові про закон і благодать» Іларіона, «Житії Бориса і Гліба») нічого не говорилося про апостольську проповідь на землях Русі. Цей дослідник вважав, що Андрієва легенда з’явилася за часів київського князя Всеволода Ярославовича (1078-1093) при митрополиті Єфремі.

А в текст «Повісті минулих літ» вона була внесена в середині ХІІ ст. за правління князя Ізяслава Мстиславича та митрополита Климента Смолятича, які прагнули унезалежнити Київську митрополію від Ромейської (Візантійської) імперії. Андрієва легенда утверджувала думку, ніби Руська Церква, як і Церкви Ромейської імперії, веде свій початок з апостольських часів і не поступається їм у «первородстві» [4].

Очевидно, можна погодитися, що Андрієва легенда – творіння відносно пізніх часів, коли в Русі утвердилося християнство, а сама Давньоруська держава переживала піднесення. Інша річ, чи можна в цій легенді вбачати «інструмент» утвердження незалежності Київської митрополії від Ромейської імперії? Принаймні текст легенди, вміщений у літописі, не дає підстав так вважати.

Тут ми не маємо ніякого протиставлення Русі Ромейській імперії. Остання та Рим постають як основні точки цивілізаційної та християнської географії (показово, що в легенді ці точки не протиставляються, а перебувають у єдності). Русь же трактується як маргінес цивілізованого й християнізованого світу. Як уже зазначалося, згідно з легендою, тут апостол Андрій не проповідує.

Проповідує він у Синопі, тобто на землях Ромейської імперії, а потім прибуває до Корсуня (Херсонеса), де дізнається про шлях по Дніпру. Корсунь, що відіграв помітну роль у християнізації українських земель, ніби постає пограниччям цивілізованого світу. Звідси й починається шлях Андрія Первозванного «за приреченням божим» по Русі.

Читайте також: Як московські попи «приватизували» почаївських святих

Загалом можемо констатувати, що легенда про подорож апостола Андрія виникла в Києві, на «українському ґрунті». І її можна розглядати як елемент давньої української культури. Однак цю легенду з часом почали активно використовувати росіяни, піддаючи її переробці.

Андріївський червонець, Російська імперія, 1753 р.

Андріївський червонець, Російська імперія, 1753 р.

Так, згадуваний І. Малишевський вказував, що ця легенда, ввійшовши в «Повість минулих літ», потім неодноразово піддавалася «доопрацюванню». Так, у «Степенній книзі», яка є московською компіляцією 60-их рр. XVI ст., з’явилося повідомлення, що Андрій поблизу Новгорода, в селі Грузині, залишив свій жезл. Потім з’явилися повідомлення про плавання цього апостола Ладозьким озером і т. ін. У цих легендарних доопрацюваннях можна побачити спроби реабілітації новгородців, намагання показати, що й на їхніх землях апостол Андрій, як і в Києві, лишив сакральні знаки.

Зокрема, у «Степенній книзі» про перебування Андрія Первозванного в Новгороді говориться наступне: «Коли прийшов святий апостол Андрій туди, де нині стоїть Великий Новгород, то поставив там свій жезл, в селі, що зветься Грузино, де тепер знаходиться церква в честь апостола Андрія Первозванного» [5].

У «Похвальному слові святому апостолу Андрію Певозванному», яке мало поширення в Новгороді й проголошувалося в новгородських храмах, читаємо:

«А опісля Христовий учень Андрій скромне й цнотливе веде життя, і землю обходить, й Понтійського моря досягає, і до Північних країн іде, і до меж слов’янських доходить, тут, сповнившись благодаттю Святого Духа, пророцьки звістує, і місцю славу передбачає, і знамення небесного царя хрест встановлює там, де пізніше виникло місто Київ. І звідси знову пливе по Дніпру, і до Ловаті-ріки звідси приходить, потім цією рікою до Великого озера досягає, Ільмень – так воно називається. І цим озером допливає у Велику ріку, в Волхов входить, і Великого Новгорода досягає, і в межах славного Великого Новгорода пливе вниз по Волхову і далі, і на відстані від Великого Новгорода в 60 поприщ доходить до місця і тут свій жезл занурює в землю. І з тих пір це місце прозивається Грузино». Далі говориться про те, що на цьому місці виник храм святого Андрія, в якому знаходився цей жезл. І хоча храм багато разів горів, але жезл лишався неушкодженим [6].

Військово-морський прапор Росії

Військово-морський прапор Росії 

У казковій повісті «Мунга – Герман», яка була записана в середині ХІХ ст. в Ростовському повіті, розповідається, що колись на місці села Грузино стояв терем князя Перея-Тучі, син якого, Яромир, купаючись у Волхові, тяжко захворів: його тіло вкрилося виразками; волхви передрекли йому оздоровлення в тому випадку, якщо його рани омиє кров праведника.

Перей і його брат Мунга не пропускали ні одного човна, що пропливав тут. Убивали 9 із 10 чужоземців та їхньою кров’ю орошали тіло Яромира. Однак нічого не допомагало, поки не з’явився святий апостол Андрій. Він погодився зцілити хворого, хрестив його та його рідних, Мунгу перехрестив у Германа, взяв його з собою, але оставив потім на одному з островів озера Нево, на острові Валаам [7].

Читайте також: Ганьщина украинцев, предшествовавшая Новороссии

Загалом новгородські легенди про місіонерську діяльність Андрія Первозванного з’явилися набагато пізніше її літописної версії. Говорити, що вони відображували якісь реалії, проблематично. У них бачимо хіба що намагання звеличити Новгородську землю, утвердити думку про те, що вона за своєю сакральною значимістю не поступається землі Київській.

Знак ордену святого Андрія Первозваного

Знак ордену святого Андрія Первозваного

Андрієва легенда надалі послужила інтересам Московської та Російської держави. Її намагався використовувати Іван Грозний. Ведучи розмови з ватиканськими послами, він наголошував, що Русь прийняла віру не від греків, а від апостола Андрія, отже, є апостольською.

Відродження й трансформація Андрієвої легенди відбулися за Петра І, коли йшов активний процес становлення Російської імперії. У 1698 р. з’явився орден Андрія Первозванного, на якому знаходилися букви SAPR (Sanktus Andreas patronas Russiae, тобто Святий Андрій – покровитель Русі).

Це був перший орден у Московії. З часом він став найвищою нагородою Російської імперії. Андрій же, згідно з Євангелієм, був рибалкою. Тому в імперській Росії його перетворили в покровителя мореплавців. Одним із перших соборів, який був побудований у Петербурзі, став Андріївський собор. Вважалося, що Андрій Первозванний, здійснюючи свою подорож Руссю, не міг оминути Неву. Блакитний андріївський хрест (ніби під колір моря) був розміщений на російському військово-морському прапорі. До речі, в 1998 р. орден Андрія Первозванного був відроджений у Російській Федерації.

Читайте також: Тарас Шевченко проти Імперії. Правителі Росії боялися його пророцтв

Андріївський храм у Санкт-Петербурзі

Андріївський храм у Санкт-Петербурзі

Підсумовуючи вищесказане щодо Андрієвої легенди, можемо констатувати наступне: ця легенда з’явилася в кінці ХІ – на початку ХІІ ст. на «українському ґрунті», у період піднесення Київської держави. Основним її завданням було освячення геополітичної осі давньої Русі – шляху «із варяг у греки».

При цьому звеличувався Київ як основний осередок на цьому шляху, йому надавалося сакральне значення, оскільки це місце було освячене апостолом Андрієм. Пізніше відбулася московізація зазначеної легенди, утверджувалася думка, що не тільки Київ був освячений цим апостолом, а й Новгородська земля. Зрештою, Андріївська легенда отримала нову інтерпретацію в імперській Росії, ставши одним з її символів. Зокрема, апостол Андрій став покровителем морського флоту цієї держави. І нині Андріївська легенда продовжує використовуватися в Росії.

Петро Кралюк,  опубліковано у виданні РІСУ - Релігійно-інформаційна служба України


Примітки:

  1. Літопис руський. Київ, 1989. С. 3.

  2. Там само.

  3. Там само. С. 3-4.

  4. Малышевский И.И. Сказание о посещении Русской страны св. апостолом Андреем. Труды Киевской духовной академии. 1888. Т. 2. № 6. С. 300-344.

  5. Сказания Новгорода Великого. Санкт-Петербург, 2004. С. 41.

  6. Там само. С. 43-44.

  7. Сказания Великого Новгорода, записанные Александром Артыновым. Москва, 2000. С. 65-69.


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

10:00
Мінкульт нарешті перевірить стан Почаївської лаври, якою користується московський патріархат
08:06
Втрати росії на фронті перевалили за півмільйона осіб
20:00
На вихідні в Україні переважно сухо, вдень +17-26°С
18:08
Влада дає рпц в Україні місяць часу на звільнення Нижньої лаври, далі застосують силу, - Карандєєв
17:13
До суду передали справу генерала Володимира Тоцького, ексзаступника голови СБУ часів Януковича
16:59
Генштаб ЗСУ скоротять на 60%
14:18
Першого заступника директора НАБУ відсторонили через розслідування можливого витоку інформації
12:06
Об "небесну сотню" витерли ноги: суд закрив провадження щодо 4 начальників "Беркуту" та ексчиновника МВС через закінчення строків давності. Це диверсія
11:50
Dragon Capital заявив про тиск на бізнес з боку БЕБ (тобто, ОП)
10:00
Китай і Бразилія опублікували спільне комюніке: підтримують "мирну конференцію" щодо України лише за участю рф

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]