Чи перейматимуться зрадники, що їх позбавили вищих військових звань?.. Чи й справді «ми переграли російські ФСБ та ГРУ на всіх фронтах»? 

29 червня офіційний речник СБУ Артем Дехтяренко в інтерв’ю «Главкому» [2] заявив: «Ми переграли російські ФСБ та ГРУ на всіх фронтах». На запитання, чи готова СБУ коментувати арешт у Сербії ексгенерала Андрія Наумова, який очолював головне управління внутрішньої безпеки СБУ, Артем Дехтяренко відповів: «Ця людина уже давно – з 2021 року – не працює в СБУ. І ми не можемо коментувати якісь вчинки людей, котрі не є нашими співробітниками». 

Помовчимо. Подумаймо. Проаналізуймо.

6 липня Юрій Швець, американський аналітик українського походження, колишній совєтський розвідник, який працював офіцером-аналітиком у резидентурі КҐБ у Вашингтоні, а після розпаду СССР перебрався до США, де заснував власну аналітичну фірму з питань корпоративної безпеки (corporate security investigator) у міжнародному бізнесі у своєму щоденному політичному та економічному аналізі світових проблем на власному YouTube каналі розповів про малоприємні для керівництва українських спецслужб речі:

«Судя по сообщению российского информационного государственного агенства «Спутник» (это следует учесть при оценке этого сообщения) российские хакеры взломали серверы ГУР МО Украины и похитили огромное количество сведений о личном составе и агентуре этой военной разведки. Какая-то часть из них (не менее тысячи) УЖЕ ПОЯВИЛАСЬ В ПУБЛИЧНОМ ПРОСТРАНСТВЕ. Речь идет о резидентурах, о личном составе резидентур. 

Это второй страшнейший удар по разведсообществу Украины. Первый был нанесен во времена президенства Януковича. Когда россияне работали прямо на Владимирской, в здании СБУ, где они фактически взяли под контроль компьютерную сеть и вытащили оттуда сведения о личном составе и, что самое страшное, об агентуре украинских спецслужб не только СБУ, но и военной разведки. И потом были случаи, когда благодаря этому взлому (предательству) некоторые сотрудники украинских спецслужб (даже не СБУ, а других подразделений) попали в большие неприятности, даже оказалась за решеткой в РФ.

 Что это сейчас было? Действительно ли хакеры взломали или это результат действия «крота» внутри ГУР? Я склоняюсь к мнению, что это скорее всего действия «крота». То есть глубоко законспирированного агента, работающего на российские спецслужбы. Почему? В предыдущем случае не было хакеров. Взломали изнутри. Даже не взломали, а просто зашли в компьютерные сети СБУ изнутри и выкачали всю необходимую информацию. 

Согласно здравому смыслу, после провала, который стал известен после Революции достоинства, после того как Янукович бежал, с точки зрения логики нужно было сделать каждую компьютерную сеть локальной: ГУР – отдельно, СБУ – отдельно. Если это было сделано, то «крота» следует искать только в ГУР. Если нет – то и в СБУ. 

Один из высших руководителей СБУ сейчас блуждает в качестве туриста в Сербии и дает показания. Сербские спецслужбы дружественные российским спецслужбам и таким образом это и может быть источником утечки информации».

Довіряти російській інформаційній державній аґенції «Спутниик», де порядкують одіозні Дмітрій Кісельов і Маргарита Сімоньян, безумовно, не варто. Недарма Юрій Швець, згадуючи «Спутник», зазначає: «это следует учесть при оценке этого сообщения».

Але щось таки трапилось. Можна припустити, що у реально існуючого «крота» почало «підгоряти», він відчув, що запахло смаленим. А провести евакуацію аґента в умовах війни непросто. Тож треба відволікти увагу противника. Можливо, саме через це й вигулькнула історія з російськими хакерами, які зламали сервери ГУР МО України та викрали відомості про особовий склад й агентуру воєнної розвідки, відтак частина цієї надтаємної інформації начебто появилася в публічному просторі.

Sic! Жодна поважаюча себе розвідка НІКОЛИ і НІЗАЩО не оприлюднить списки ворожої агентури. Цьому є пояснення: розшифровану агентуру в подальшому можна використати – перевербувати, зіграти з нею «втемну» тощо.

Але Юрій Швець, либонь, не випадково згадує про одного з керівників СБУ, який «зараз  блукає як турист у Сербії та дає покази»…

І має рацію. 22 червня 2020 року журналіст Володимир Бойко написав:  «У червні 2019 року під час заслуховування керівного складу СБУ, Бакановим І. Г. Президенту України В. Зеленському доведено хибну інформацію про те, що Наумов А.І. є добрим фахівцем та викриватиме резонансні справи <…> За годину роботи керівником підрозділу внутрішньої безпеки СБ України Наумовим А.О. ліквідовано профільний підрозділ контррозвідки; фахових співробітників по лінії протидії спецслужбам Російської Федерації виведено у розпорядження та переведено до інших підрозділів; вакантні посади управління заповнено співробітниками СБУ, які мають низький фаховий рівень, неодноразово потрапляли до компроментуючих ситуацій, окремі з них перебувають під слідством; перспективні матеріали за лінією протидії спецслужбам РФ визнано такими, що не заслуговують на увагу» [Бойко В. Наші вітання Андрію Наумову 

Щоб зробити посаду Наумова генеральською, Володимир Зеленський 2020 року підписав указ про надання внутрішній безпеці СБУ статусу Головного управління. 14 жовтня 2020 року Наумову було надане звання [3] «бригадний генерал СБУ».

 Та вже 3 липня 2021року закритим указом Президента Володимира Зеленського Андрій Наумов був звільнений з посади начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ. 

Читайте також: Війна: помилки треба виправляти вже зараз [4]

За кілька годин до вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року Наумов утік з України. У розшук чомусь  не був оголошений. Якою була реакція Президента України? Він своїм Указом №197/2022 від 31 березня 2022 року понизив бригадного генерала Андрія Наумова у військовому званні на один ступінь.

Дивна якась логіка – за зраду Батьківщини негідників понижувати у військових званнях замість того, щоб застосовувати до них 111 Статтю КК України, оголошувати в розшук.

У нічному відеозверненні за підсумками 31 березня Володимир Зеленський заявив: «Зараз у мене немає часу займатися всіма зрадниками. Але поступово всі вони покарання отримають. Тому вже більше не генерали ексначальник Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Наумов Андрій Олегович та ексначальник УСБУ в Херсонській області Криворучко Сергій Олександрович».

А ще Зеленський наголосив, що «ті військовослужбовці вищого офіцерського складу, яким щось завадило визначитися, де їхня Батьківщина, які порушують військову присягу, дану на вірність українському народу щодо захисту нашої держави, її свободи та незалежності, неодмінно будуть позбавлені вищих військових звань відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних сил України».

Чи перейматимуться зрадники, що їх позбавили вищих військових звань?..

7 червня Наумов був заарештований на кордоні між Сербією та Північною Македонією через спробу незаконного перевезення великої суми незадекларованої валюти та коштовного каміння. Повіримо, що жодного електронного накопичувача інформації зі списками української агентури в Росії тощо в утеклого зрадника не було? Бо «ця людина уже давно – з 2021 року – не працює в СБУ і ми не можемо коментувати якісь вчинки людей, котрі не є нашими співробітниками».

Читайте також: На шляху до ЄС знову антикорупційний саботаж? [5]

10 червня на сайті Цензор.НЕТ [6] було оприлюднене повідомлення такого змісту: «Ексначальника внутрішньої безпеки СБУ Наумова досі не оголосили в розшук, хоча понад 2 місяці відомо про його місцезнаходження. Про це у Facebook пише агент НАБУ Євген Шевченко: «Як вже відомо, екс-генерал СБУ Наумов (той самий близький друг і гаманець Баканова) задовго до вторгнення продавав росіянам таємну інформацію. 23 лютого він виїхав за межі України і вже незабаром було відкрито кримінальне провадження (за ст. 111 «Державна зрада») і проведені певні слідчі дії (в тому числі обшуки). Я вирішив допомогти нашим правоохоронцям заарештувати зрадника. Певним чином мені вдалося з’ясувати його місцезнаходження – на той час він перебував у Німеччині, разом з ним також знаходився і його друг-контрабандист Александр Акст, про ТОП-корупційні схеми якого неодноразово писав Юрій Бутусов». 

За словами Шевченка, 2 квітня він звернувся до Офісу Генпрокурора і «запропонував надати їм локації проживання і діючі номери телефонів Наумова та Акста». «Минув день – відповіді не було. Минув тиждень – тиша. Зрештою пані Ірина Венедіктова дала зрозуміти, що арешт Наумова її не цікавить. Згодом я дізнався, що підозру Наумову досі (!) так ніхто і не підписав і в міжнародному розшуку зрадник також не перебуває! Висновки робіть самі», – підсумував він. 

Чи й справді «ми переграли російські ФСБ та ГРУ на всіх фронтах»? Поміркуймо. 

Підозріла історія, пов’язана з ІТ-технологіями. «Слуги народу» внесли до Верховної Ради законопроєкт, що дозволяє IT-фахівцям виїздити з України під час воєнного стану. Політтехнолог Олексій Голобуцький справедливо обурюється: «Ініціатива настільки абсурдна, що мала би викликати сміх – але під час війни викликає дуже серйозні підозри. <…> Результатами ініціативи «слуг» (якщо її приймуть) стане: скорочення податків, що отримував бюджет; скорочення кількості валюти, що отримував бюджет (бо ІТ-галузь працює переважно на експорт); додаткові демографічні втрати молодших поколінь (якщо айтівці таки рвонуть за кордон на постійно); розбурхання суспільного конфлікту «безробітні фахівці проти айтівців [7]».

Речник СБУ нагадує, що основна сфера відповідальності СБУ – це контррозвідувальна діяльність, протидія розвідникам іноземних держав. Правильно. Але чи й справді «ми переграли російські ФСБ та ГРУ на всіх фронтах»?

1 липня 2020 року  на території трьох бригад Повітряних сил ЗСУ у Хмельницькій, Одеській і Херсонській областях слідчі Державного бюро розслідування  незаконно вилучили сім приладів – клістронів. Від чого зенітні установки стали небоєздатні. Для чого працівники ДБР вилучали клістрони й супровідну документацію? Ймовірно, хтось підказав, що треба саме вилучити, а не тільки оглянути й підтвердити наявність. Можна припустити, що йшлося про перевірку «на вошивість» протиповітряної оборони ЗСУ. І схоже, що завдання вони виконали. Ймовірно, в Росію дійшла інформація про маркування приладів і супровідну документацію. Спецслужбам Кремля не складно було встановити, на яких складах зберігалися клістрони і хто причетний до передачі елементів військової техніки  для ЗСУ. Скандал за участю ДБР – це підказка агресору, як знизити рівень боєздатності українських Повітряних сил. Вилучення кількох клістронів – це понад добу діра в повітряному просторі завширшки декілька сотень кілометрів.

3 липня 2021 року ДБР заявило, що «в той же день слідчі ДБР повернули три прилади в одну з військових частин, ще чотири прилади будуть повернуті сьогодні». Було також публічно оголошено, що «керівництво ДБР ініціювало проведення службового розслідування, під час якого буде дано оцінку правомірності дій працівників Бюро». Втім знайти повідомлення про результати цього розслідування не вдалося.

Читайте також: Як назавжди позбутися держZрадників та проросійських партій в Україні [8]

12 січня 2022 року інформаційному порталі Центру «Миротворець» з’явились додаткові матеріали [9] по цій скандальній справі: «Все це творили прикриваючись Ухвалою судді Хмельницького міськрайсуду (в межах т.з. кримінального провадження №62020240000000492), яка не давала дозволу на вилучення. Ухвала дозволяла лише огляд в/ч та дивізіонів, які входять до її складу. А тепер по суті. Слідчі достеменно знали, що придбання клістронів було результатом вдалої спецоперації наших спецслужб, і придбити їх було неможливо ні у який спосіб, крім як із залученням розвідувальних органів, оскільки наші системи ППО в основному ще радянських часів і виробником запчастин для них є російський агресор… У результаті дій слідчих ДБР були «засвічені» номери електронних пристроїв, що дозволило ФСБ російського агресора досить швидко вирахувати та заарештувати задіяну у постачанні клістронів в Україну агентурну мережу наших спецслужб. Канал отримання клістронів для наших систем ППО був знищений діями ДБР… До речі, незважаючи на заподіяну шкоду оброноздатності України, яка призвела до важких наслідків, ця слідча (Оксана Богатюк. – Ред.) досі працює в ДБР».

28 липня 2021 року на сайті trtrussian.com [10] була оприлюднена інформація такого змісту: «Ростовський обласний суд засудив росіянина Дениса Лобова і громадянина Вірменії Арарата Хачатряна до 9 років і 6 місяців і 10 років і 5 місяців тюремного ув'язнення відповідно за контрабанду радіолокаційного обладнання для зенітно-ракетних систем С-300 з Росії в Україну».

LIGA.net [11]10 червня 2022 року скерувала до Офісу генпрокурора та Держбюро розслідувань запит із проханням підтвердити, що ДБР навіть після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну утримувало та не повертало військовим техніку, критично важливу для роботи систем ППО.

Відповідь [12] з Офісу Генерального прокурора: «За принципової позиції прокурорів (цікаво, що саме спричинило появу цієї  «принципової позиції»? – О. Р.) Офісу Генерального прокурора суд передав оборонному підприємству високотехнологічні прилади, які не виготовляються в Україні та є однією з основних складових зенітно-ракетних комплексів – клістрони. Вони були вилучені у ході досудового розслідування кримінального провадження в осіб, які незаконно ввезли їх на територію України та планували продати оборонним підприємствам за завищеною вартістю».

Бутусов також повідомив, що через рік після штурму бази підрозділу «Шведа» і затримання його бійців всі живі, і «ніяких претензій до них немає». ГУР надало документи про те, що вся діяльність групи узгоджувалася з військовою розвідкою, і всю зброю було надано нею ж. Однак СБУ так і не закрила кримінальне провадження про «незаконне зберігання зброї».

Згадаймо історію. У грудні 1952 року під час підготовки проекту постанови ЦК КПСС «Про Головне розвідувальне управління МҐБ СССР» на одному із засідань Комісії Сталін зауважив: «Не можна бути наївним у політиці, але надто не можна бути наївним у розвідці. <…> Розвідка – свята, ідеальна для нас справа. У розвідці має бути кілька сотень людей-друзів (це більше, ніж агенти), готових виконати будь-яке наше завдання».

Читайте также:  ДБР не спростувало знищення матеріалів НСРД у 140 резонансних справах [14]

Згодом Александр Сахаровський, який майже два десятиліття очолював зовнішню розвідку СССР, відверто визнав: «У сучасному світі, коли ядерна зброя зробила застосування військової сили застарілим методом, тероризм повинен стати нашою основною зброєю».

У вересні 2016 року в Рівному був убитий колишній майор ГУР Іван Мамчук – помста за те, що 2008 року допомагав грузинам збивати російські літаки. У квітні 2017-го в Маріуполі був підірваний полковник СБУ Олександр Хараберюш, агентом ФСБ вчинена невдала спроба замаху на подружжя Осмаєвих, демонстративно вбиті шляхом підриву автомобіля полковник ГУР Шаповал і полковник контррозвідки СБУ Возний. Безумовно, без «крота» не обійшлося.

Є й інші трагічні історії. Ввечері 9 грудня 2015 року під час проведення «спецоперації щодо припинення діяльності диверсійно-розвідувальної групи» бійці СБУшної «Альфи», виконуючи чиєсь замовлення, в київській квартирі вбили Олега Мужчиля, героя російсько-української війни.

«Ліквідація співробітника ГУР Міноборони Олега Мужчиля, більше відомого у ветеранських колах як «друг Лісник», у 2015 році Службою безпеки Україні – це політичне вбивство. Про це заявив підполковник ЦСО «Альфа» Андрій Дубовик – один з героїв російсько-української війни в інтерв'ю Геннадію Друзенко» (інтернет-видання «Апостроф [15]», 30 березня 2021). Пряма мова Дубовика: «Поступила вказівка на ліквідацію. Я не можу сказати точно, хто давав. Але на базі був представник адміністраці президента. За словами очевидців був Таранов, був Устіменко (командир «Альфи», він керував операцією), був якийсь зв’язок с Банковою... Це було політичним вбивством».

8 липня 2020 року СБУ затримала оперативну групу розвідників ГУР МО України. Того ж дня був був обстріляний командир групи (позивний «Швед»), який відїжджав на машині від будинку на Позняках, де мешкав. В інтерв'ю Цензор.Нет [16]  підполковник ЗСУ Михайло Ніколов розповів про брутальне затримання військових розвідників: «Змушений назвати речі своїми іменами – операція зі звільнення полонених в ОРДЛО була зірвана керівництвом України… У мене виникло враження, що ціль була просто розкрити операцію і зв’язати нам руки. Це може бути вигідно тільки ворогові. Хоча Міноборони повністю підтвердило наші повноваження, СБУ не закриває справи... Відбувається системний «злив» інформації, причому це робиться публічно, ніби випадково. Нашу групу розкрили вже після нашого затримання. Групі захоплення Альфа СБУ сказали, що ми терористи. Вони не повірили, що ми є співробітниками Міноборони. Коли побачили документи та дізналися, чим ми займаємось, то «альфівці» сміялися: «Як ви можете безкоштовно йти до Донецька, ми й за гроші туди не підемо, країна це не оцінить!» Якщо чесно, я побачив, що в СБУ є сепаратисти, які не збираються воювати з ворогом». 

У висліді була зірвана ретельно спланована і підготовлена спецоперація зі звільнення українців з російської катівні в Донецьку – так званого концтабору «Ізоляція». З цього приводу на Youtube [17] можна переглянути цікавий сюжет –  «Як керівництво країни зірвало спецоперацію зі звільнення українців».

А ще можна згадати про «вагнергейт», про скандал із заступником міністра внутрішніх справ України Гогілашвілі [18], його дружиною і начальником ГУР  тощо. Появилось чимало конспірологічних версій, чому на початку масштабного вторгнення російських військ 24 лютого не було підірвано мости з Криму та мости через Південний Буг чи Дніпро…

Олександр Литвиненко, ексофіцер ФСБ, якого отруїла луб’янська «контора», застерігав: «Якщо спецслужба будь-якої держави дозволяє безкарано хазяйнувати на своїй території спецслужбі іноземної держави, самостійно проводити оперативні заходи, то насамперед це втрата державного суверенітету і недалекий день, коли ця іноземна держава призначить у цій країні свого Президента»…

Настанови з вербування агентури в системі державної безпеки СССР ховались під грифом «цілком таємно». Ось деякі положення (вельми повчальні) з цих інструкцій – своєрідна «класика жанру», яку широко використовують спецслужби усього світу: «Вербування агента – система здійснюваних органами державної безпеки агентурно-оперативних заходів, спрямованих на залучення до секретної співпраці з ними особи, здатної надати їм допомогу у вирішенні розвідувальних або контррозвідувальних завдань. <…> Вивчення кандидата на вербування передбачає отримання та оцінку даних, що дозволяють зробити висновок про придатність або непридатність підібраної для вербування особи до агентурної роботи, про основу, на якій може бути здійснено вербування, та умови, необхідні для успішного проведення вербування.

Читайте также: Колишні топчиновники України працюють на фсб та контактують із агентурою в Україні (ПРІЗВИЩА) [19]

Про придатність кандидата до агентурної роботи можуть свідчити дані про його особисті якості, що відповідають вимогам, які пред’являють агенту, про наявність у кандидата задатків та здібностей, розвиток яких після вербування дозволить йому успішно виконувати завдання органів державної безпеки, а також про його становище та зв’язки, про характер взаємовідносин, з особами, які цікавлять органи державної безпеки, чи наявність умов встановлення з цими особами потрібних зв’язків.

Вивчення кандидата на вербування здійснюється різними методами з використанням різних засобів: агентів, довірених осіб, офіційних джерел… До методів перевірки та вивчення кандидатів на вербування належать: ознайомлення з різними документами, що містять відомості про кандидата на вербування; спостереження за поведінкою кандидата; залучення кандидата до виконання оперативних доручень; бесіда; ознайомлення з результатами діяльності кандидата, у яких відбиваються якості його особи.<…> Характер доручення кандидатові визначається виходячи насамперед з мети його вербування. Кандидата треба перевіряти на дорученнях, близьких за характером до тих завдань, які він виконуватиме після вербування.

В усіх випадках основним сенсом процесу вербування є психологічний вплив оперативного працівника або агента-вербувальника на вербованого з метою формування у нього мотивів, які спонукатимуть дати згоду на надання органам держбезпеки негласної допомоги і розпочати практичні дії».

В арсеналі спецслужб існує цілий спектр методів і заходів, про які пересічний громадянин навіть не здогадується. Приміром, так звані «вербувальні операції», «вербувальні контакти», «контакти на нейтральній основі», коли кандидат на вербування не здогадується, що спілкується з представником спецслужби, «оперативні контакти», коли ділові стосунки, які налагоджує оперативний працівник з кандидатом на вербування з метою вивчення, визначення придатності до вербування, формування основ для вербування та здійснення інших вербувальних заходів.

Є просто ідеальні об’єкти для вербування. 

У Конгресі США просять Байдена перевірити можливі зв'язки Єрмака з Росією. Перша українка в Палаті представників Конгресу США Вікторія Спартц 8 липня направила президенту Байдену листа щодо можливих зв'язків глави ОП Андрія Єрмака із РФ. «На підставі різноманітних розвідувальних даних, дій Єрмака в Україні та його ймовірних угод із Росією, Конгресу необхідно терміново отримати цю інформацію, щоб підтвердити або спростувати різні серйозні звинувачення», – зазначила Спартц. [20]

А ще Спартц зазначила, що Єрмак призначив Олега Татарова своїм заступником з питань правоохоронних органів для боротьби з корупцією, який натомість, «як добре відомо президенту Байдену, затягує призначення незалежного антикорупційного прокурора понад рік, що призвело до непрацездатності САП та НАБУ».

Ще раніше на цю ж тему Григорій Омельченко, Герой України, генерал-лейтенант, начальник відділу військової контррозвідки СБУ (1992–1995), народний депутат України 2–6 скликань опублікував статтю [21] «Офіс Зеленського – резидентура спецслужб Росії?»

—

Олег К. РОМАНЧУК, PhD, шеф-редактор журналу «Універсум»

На цю тему: 

• ДБР у тилу вимагало військові премії, в бюро відбрехуються [22]
• Знову дружочкі. Як у Зеленського "обирали" голову ДБР, який тепер їздить на елітному авто, віджатого у спецназу, та вибірково розслідує справи [23]
• Як вибори голови ДБР стали черговим фарсом Офісу президента Зеленського [24]
• У ДБР публічно збрехали, що допитували Єрмака у справі "вагнерівців" [25]
• У керівництві ДБР немає жодного українця [26]