20 січня 2023 року Міністерство освіти і науки України повідомило, що цьогоріч історія України не належить до пріоритетних предметів, іспити з яких обов’язково мають скласти абітурієнти для вступу до вишів.

У виданні "Тиждень [2]" зібрали коментарі фахових істориків, які поділились своїми міркуваннями про те, як чиновники цілеспрямовано знецінювали історичну науку протягом минулого десятиліття, у чому полягає проблема вивчення цієї дисципліни в Україні, а також до чого веде незнання історії сьогодні.

Юрій Терещенко, доктор історичних наук:

«Ці наміри без перебільшення є злочином проти українського державотворення»

Попри те що історія України в нашій незалежній державі виявилася фактично єдиною дисципліною, яка формулювала національну свідомість молоді в умовах тотального російського інформаційно-ідеологічного тиску, відбувалося послідовне скорочення годин на її вивчення. Зручним приводом для фактичного знищення викладання історії України у вищій школі виявилися реформи в галузі освіти й намагання України увійти до загальноєвропейського освітнього простору. Обов’язкове вивчення національної історії, згідно з твердженнями наших горе-реформаторів із Міністерства освіти, нібито заважає цим намірам.

У 2009 і 2015 роках науково-освітянська спільнота та громадськість намагалися припинити наміри Міністерства освіти обмежити або ліквідувати викладання у вишах історії України, української мови, історії української культури, філософії та інших дисциплін як обов’язкових, але марно. Очільники МОН посилалися на «низький» рівень їх викладання, відсутність зацікавленості у студентів, на те, що вони нібито суперечать «ідеології європейської інтеграції» вищої освіти тощо.

Науковці наголошували на тому, що в умовах російської воєнної агресії проти України, яка супроводжується безприкладною ідеологічною та інформаційною експансією, викладання історії України набуває особливої ваги і є вкрай необхідним засобом захисту державних інтересів у духовній сфері. Інтелектуали передбачали, що сумнівні посилання на європейській досвід, чергова економія коштів заохотять чиновництво до подальшого скасування чинних нормативів вивчення історії України. Зі скасуванням викладання дисципліни та закриттям кафедр у вищих навчальних закладах відбулося виключення історії України з переліку обов’язкових іспитів для абітурієнтів цього року, що позбавляє шкільну молодь належних стимулів для отримання знань про Батьківщину. Ці наміри без перебільшення є злочином проти українського державотворення й формування національної свідомості суспільства.

Віталій Михайловський, доктор історичних наук:

«Саме історія є нашою потужною зброєю у цій війні»

 Міністерство освіти вміє здивувати. Історія не є обов’язковою в національному мультипредметному тесті (НМТ) у 2023 році. На перший погляд, у цьому рішенні, що озвучив міністр освіти Сергій Шкарлет, є своя чиновницька логіка і, звісно, турбота про абітурієнтів. Два обов’язкові предмети – українська мова та математика, інші предмети – за вибором, де можна вибрати те, що більше пасує до напряму майбутньої вищої освіти. Цього цілком достатньо на думку спеціалістів міністерства.

Читайте також:  Як держава «карає» за прибутковість культурні інституції: історія Довженко-Центр [3]

Сьогоднішня ситуація, коли частина учнів навчається онлайн, частина – очно, а ще одна частина – за кордоном, де часто поєднують дві школи, українську та країни, у якій перебувають, не сприяє доброму навчанню. Стрес та невизначеність є нашим сьогоденням. І з цим важко сперечатися.

Але чи є якась сучасна країна у світі, де власну незалежність відстоюють через те, що національно свідома математика об’єднує людей у націю? Якщо так, то будь ласка. Бажаю успіхів у згуртованості на основі подібних елементів ідентичності.

Якщо без іронії, то сьогодні відмова від історії, яка нас захищає, є величезною помилкою. Саме історія дає нам змогу нам бути іншими, ніж ворог, і є нашою потужною зброєю у цій війні.

Тетяна Осташко, кандидатка історичних наук:

«Задумана “реформа” підриває суспільне значення історії України як суспільнотворчої науки».

«Експерименти» з так званою оптимізацією навчального процесу у вишах призвели спочатку до скорочення кількості годин викладання курсу історії України у вищих навчальних закладах, згодом – до ліквідації кафедр історії України та й самої дисципліни. Зрештою ми отримали черговий сюрприз – виключення історії України з переліку обов’язкових іспитів для абітурієнтів цього року. Науковці неодноразово зверталися до Міністерства освіти та уряду, попереджаючи, що в українській освіті складається загрозлива ситуація. Адже скорочення, а тепер уже й ліквідація стимулів для вивчення історії України в середній школі є прямою загрозою духовному відродженню України, розбудові її державності, національної культури та освіти.

Сьогодні українці ведуть важку гібридну війну, складовою якої є не лише збройна боротьба з ворогом на фронті, а й розгалужений пропагандистський апарат, що маніпулює історичними фактами й термінологією. Не маємо забувати, що імперія Романових, а згодом Лєніна – Сталіна – Путіна, ніколи не припиняла й не припинить спроб загарбати Україну в різний спосіб –від відкритого збройного нападу до інтенсивної русифікації. Це сенс її існування. Адже це робилося не тільки Валуєвським та Емським указами, доплатами «за обрусєніє края», а останні десятиліття – за допомогою ширення масової культури серед простого населення й корупційного підгодовування українських урядовців, та й не лише українських.

Читайте також:  Чому ті, хто мали давно бути люстровані, продовжуть працювати у владній верхівці? [4]

Українці прагнуть підвищення загальнонаціонального рівня свідомості та почуття громадянської солідарності, які вкрай необхідні сьогодні, у час війни, і завтра – в добу подальшої розбудови держави. Виховання в нашої молоді ефективних механізмів формування патріотичних почуттів та моральних рис людей громадянського суспільства потребують усебічного вдосконалення. Ось чому нищення стимулу у вигляді складання іспиту для абітурієнтів позбавить предмет історії України в середній школі серйозних важелів впливу. Зрештою, задумана «реформа» підриває суспільне значення історії України як суспільнотворчої науки.

Варто також нагадати, що сучасне й майбутнє України залежить від нас самих, від усіх громадян – українців, росіян, євреїв, поляків, татар, представників інших національностей – усіх, хто сьогодні бореться за нашу державу, її добробут, мову, культуру, всіх, хто бажає бачити свою країну самостійною і європейською. І те, що всіх нас об’єднує, – це наша спільна історія – історія землі, за яку нині ллється кров, історія України, без якої немає майбутнього. Тож нам украй необхідно чітко усвідомити всі загрози, засвоїти уроки нашого минулого. Більше того, маємо не позбавляти стимулів для вивчення історії України, а навпаки, збільшувати можливості для її викладання та пропагування.

Ігор Сердюк, доктор історичних наук:

«Ми сидимо у дірявому човні, що нікуди не пливе, а тільки дрейфує за вітрами й поволі тоне».

Я вважаю, що постановка питання про «скасування історії» істотно звужує бачення проблеми та веде до обговорення її симптомів, а не причин. При цьому саме питання до обговорення ставлять у маніпулятивний спосіб: спочатку озвучують інформацію про виключення історії з переліку обов’язкових іспитів, а потім говорять про проблему: «До чого веде незнання історії?».

Якщо ми вважаємо, що без обов’язкового іспиту діти не знатимуть історію (чи інший предмет), то в такий спосіб визнаємо, що весь шкільний курс є неефективним, бо учні вчать лише ті дисципліни, іспити з яких вони складатимуть. А це, своєю чергою, ще більш важлива проблема якості нашої шкільної освіти, зокрема й історичної. Отже, якщо ми говоримо, що скасування іспиту означає незнання, то що ж тоді учні й учителі робили всі шість років на уроках?

Наступний важливий момент, про який не говорять – скасування ДПА четвертий рік поспіль. Там історія могла би бути обов’язковим предметом і опосередковано впливати на «вагу» атестата й рейтинг абітурієнта при вступі.

Зрештою, останній і головний складник – якість цього «знання історії» (чи інших предметів). Якщо відверто, то у більшість ЗВО беруть усіх. Пороговий бал на контракт настільки низький, що випускнику достатньо просто прийти на ЗНО чи мультипредметний тест і дати (або вгадати) дві-три правильні відповіді з того чи того предмету. Це ж стосується й історії. Бо тут нас цікавить лише сам факт наявності іспиту, але хто й коли цікавився його результатами?

По суті, часто абітурієнт на такому іспиті показує дуже погані знання з історії, далі з низькими балами вступає на контракт на істфак. Там його чотири роки «тягнуть», бо «не можна втрачати контингент», потім ще «протягують» через магістратуру, бо «це ж ставки і години». Згодом ця людина без жодних знань, окрім тих, що освіта – це повна фікція, отримує посаду й формує, скажімо, гуманітарну політику десь на місцях.

Читайте також:  Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися" [5]

Нинішнє обговорення «скасування історії» у мене асоціюється з інформаційно-психологічною спецоперацією для відволікання уваги від важливіших проблем, як-то: оголошення умов іспиту та вступу всього за кілька місяців до початку кампанії, повсюдне толерування плагіату і псевдонауки, низьку якість освіти як такої, тотальну бюрократизацію та провальний менеджмент. Інакше кажучи, ми сидимо у дірявому човні, що нікуди не пливе, а тільки дрейфує за вітрами й поволі тоне. При цьому ми не латаємо пробоїни та не вирішуємо проблеми з керованістю, обираючи натомість шрифт, яким переписати назву цього човна, або сперечаємось про те, в який колір пофарбувати гнилу й поточену хробаками палубу.

P.S. Висловлене вище жодним чином не заперечує того, що історію знати потрібно. Однак, якщо ми дійсно говоримо про «знати», то слід вибудовувати ефективну і якісну систему, в якій оте «складати іспит»  – це лише один з елементів, і до того ж явно не засадничий.

Наталія Старченко, докторка історичних наук:

«Нація – це найбільша спільнота, яку об’єднує «пам’ять» про спільне походження».

Як відомо, народження нації починається із символічного «першого крику» – відповіді на питання «звідки ми», «яким є наше довге минуле». У той час спільноти, «пригадуючи» свою історію (геть легендарну чи з елементами реальних подій), не рефлексували над питанням її вартості. Бо історія була тотожна відповіді на питання «хто ми». Із певною часткою спрощення можна сказати, що нація – це найбільша спільнота, яку об’єднує «пам’ять» про спільне походження.

Одинадцять місяців від події, яка розділила історію України на «до» та «після», з очевидністю продемонстрували на прикладі росії, яку жахливу реальність можуть створити/легітимізувати маніпуляції історією. Ця цинічна пропаганда, проте, знаходить достатньо співчуття на Заході, тож нею не можна просто знехтувати.

Тімоті Снайдер у своїх лекціях про історію України пояснює: для західного світу росія «існувала завжди», а Україна, яка оприявнилася хіба тридцять років тому, виглядає, як усе нове, підозріло. Додаймо: цілком поважні академічні кола, вирощені на повоєнних теоріях націй та націоналізму і в атмосфері фобій перед новими націоналістичними загрозами, схильні були до засвоєння російських наративів про непевність та штучність України як держави, про брак у неї власної історії та про небезпеку «націоналізації пам’яті». Активна робота російських спецслужб та фінансові вливання у формування сприятливого наукового клімату на Заході на сьогодні теж дуже недооцінені.

Читайте також:  Тімоті Снайдер: Україна буде останньою країною, куди вторглася Росія [6]

За цих умов зростає складність завдань, що стоять перед українською владою та істориками, у кожного на своєму майданчику. Скажімо, для істориків викликом є ціла низка недосліджених проблем минулого, від яких не сховатись у своїй Касталії, а водночас і цілком прагматичне завдання – сучасний якісний підручник з історії. Влада відповідає у свій спосіб, зокрема прийняттям закону «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» (від 13.12.2022 р.).

А водночас Міністерство освіти і науки України прибирає з національного мультипредметного тесту [7] для майбутніх вступників до ЗВО історію як обов’язковий предмет, обмежившись українською мовою й математикою. Ні, я не буду розмірковувати, що важливіше – математика чи історія. Та й за інших умов відсутність історії серед обов’язкових предметів, можливо, і не викликала б такої гострої реакції, адже останніми роками вона не тішилася особливою увагою (ані на академічному рівні, ані в освітній системі).

Однак є два «але». Перше – функції історії як важливої частини ідентичності, адже саме задля «остаточного вирішення українського питання» росія провадить свою «спецоперацію» в Україні. Швидкість, із якою на окуповані території завозять російські підручники, – що може бути вагомішим аргументом у розмові про важливість історії. Для українців їхнє минуле – це питання не схоластичного знання, це питання буття. Війна триває не лише на фронті, а її результат визначатиме не лише військова поразка росії. Це настільки очевидні речі, що рішення Міністерства виглядає щонайменше дивно.

Друге «але» набагато складніше і стосується стану української школи. Адже тестування в тому вигляді, у якому воно існує, пов’язане, на жаль, із питанням, чи будуть учні та їхні батьки брати до уваги успішність із певного предмета, а чи ні. Тому завдання, очевидно, іншого рівня складності, ніж проблема «математика versus історія».

Аби навчання в школі не уподібнювати до звичного «тут читаємо, тут оселедець загортаємо», варто змінити сам зміст іспиту, зробити його на кшталт того, який існував у Києво-Могилянській академії до введення загальнодержавного зовнішнього тестування. Серед блоків, запропонованих у тодішньому випробуванні абітурієнтам, був один предмет на вибір із природничого циклу, математика, українська мова та література, англійська й історія. Тестування тривало три години, а до результатів застосовувався коефіцієнт залежно від обраної абітурієнтом спеціалізації.

Можна сказати, що це заскладно. Утім, перед нами як нацією постали порогові виклики. Мусимо мислити широко.

Роман Лехнюк, кандидат історичних наук:

«Пропонована МОН та парламентським комітетом схема НМТ на 2023 рік є абсурдною»

Спільне рішення Міністерства освіти та науки й парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій є хибним, прикрим, проте навряд чи несподіваним. До нього зацікавлену частину суспільства готували організованим комітетом голосуванням про формат Національного мультипредметного тесту (НМТ).

Більшість опитаних виступили за включення до НМТ двох обов’язкових предметів та третього – на вибір учнів. Про репрезентативність та врахування усіх чинників у такому опитуванні зайве говорити, адже не якість була його метою, а просування бажаного результату. А зважаючи на вже давніший курс МОН щодо просування математики як обов’язкового предмету для ЗНО/НМТ, то підсумок виявився прогнозованим.

Пропонована МОН та парламентським комітетом схема НМТ на 2023 рік є абсурдною із низки причин. По-перше, історія України – це засадничий предмет при формуванні в учнів національної ідентичності, історичної пам’яті та, в кінці кінців, розуміння важливих історичних процесів та причинно-наслідкових зв’язків, без вони не розумітимуть повноцінно не лише минуле, але й теперішнє. А теперішнє наше – це війна на виживання супроти агресора, котрий зробив нашу ідентичність, історію та пам’ять чи не головним об’єктом для знищення.

Читайте також:  Мирослава Барчук: Правда посередині – це брехня [8]

По-друге, маємо нечувану ситуацію: навіть на історичні факультети можна буде вступити, не здаючи історію України. Зате з математикою. На іноземну філологію, до прикладу, також можна цього року вступати без здачі тесту з англійської чи іншої мови. Про вплив такого підходу на якість майбутніх студентів-першокурсників можна лише здогадуватись, але відсоток «випадкових пасажирів», вочевидь, зросте на багатьох спеціальностях.

Ще один тривожний і зайвий елемент багатьох учасників даної дискусії – це штучне протиставлення історії та математики. З моменту запровадження останньої як обов’язкового предмету ЗНО декілька років тому чимало прихильників цього рішення тішились, що нарешті можна відсунути цю «взагалі не науку» історію кудись подалі. Натомість прихильники обов’язковості історії України часто вбачають у поточному статусі математики загрозу для власного вибору й бачення.

Тут замість підходу «або-або», потрібен підхід «і-і». Насправді обов’язковими мають бути й математика, й історія України, адже кожен із цих предметів є вкрай важливим для формування повноцінної людини та громадянина. Проте якщо метою чиновників та депутатів є спростити життя собі й тим учнів та їх батьків, кому байдуже на суть, лиш би вступити до ВНЗ було простіше, то кращої ситуації за нинішній абсурд сподіватись важко.

—

Джерело: ТИЖДЕНЬ [9]

В тему:

• Освітяни зта науковці вернулися до влади та СБУ через призначення Шкарлета [10]
• С медалью от Табачника, соратник Януковича. Что нужно знать о потенциальном главе МОН [11]
• Міністр Шкарлет, шахрайство в науці та «поляна» за дисертацію [12]
• В докторській в.о. міністра науки Шкарлета - плагіат [13]
• Плагіатор Шкарлет почав роботу з підробки - змінив на сайті новину про себе (ФОТО) [14]
• Російські вуха в докторській дисертації міністра освіти Сергія Шкарлета [15]
• Плагіатний паровозик Шкарлета. Науковці знайшли ще цілу купу краденого у в.о. міністра освіти  [16]
• 87,4% роботи – суцільний плагіат: вчені проаналізували статтю в.о. міністра Шкарлета на докторську дисертацію [17]
• Плагіатор Шкарлет вже захищає Поплавського від звинувачення у сексизмі  [18]
• В.о. міністра освіти і науки став плагіатор, любитель дорогих машин за держкошт і поціновувач Януковича Шкарлет [19]