Світ перебуває в переломній точці історії. Чи подолають наші партнери нерішучість у 2024 році?

1.00

Нет

Результати воєн в Україні й Ізраїлі визначатимуть сенс перших десятиліть, а може, і століть третього тисячоліття, – каже політик і дипломат Роман Безсмертний

Закінчується десятий рік російсько-української війни та другий рік її повномасштабної фази. Як загалом оцінюєте події 2023-го та які з них вважаєте знаковими?

– Наше політичне керівництво нарешті починає усвідомлювати, що необхідно переходити до розбудови власної військової індустрії. Це було очевидно ще 2014-го, і те, що ми дійшли до розуміння цього, я виділив би як головну подію року. Якщо реалізуємо цей перехід, то вплив України на перебіг подій стане визначальним.

Друга надважлива річ – становлення української армії, особливо у плані офіцерства. Армія існує, коли є військова еліта. Третя подія, що вплинула на ситуацію в Україні, – це початок війни на Близькому Сході. Для багатьох у світі, зокрема політичних лідерів, стало очевидно, що ця війна, а також російсько-українська визначатимуть сенс перших десятиліть, а може, і століть третього тисячоліття. Воєнні дії в Ізраїлі затягуються. Це не просто боротьба з терористичною організацією ХАМАС, фактично це ірансько-ізраїльська війна.

Читайте також: Які пʼять ключових викликів можуть чекати Україну в 2024 році [2]

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, 58 років, політик і дипломат. Народився 5 листопада 1965-го в селі Мотижин Макарівського району Київської області. Батько працював землевпорядником, мати – медсестрою. Закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту – нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Кандидат політичних наук. Працював учителем історії в райцентрі Бородянка на Київщині. Народний депутат чотирьох скликань. Один з авторів Конституції України 1996 року. Був представником президента Леоніда Кучми у Верховній Раді. Працював віцепрем’єром, заступником глави Адміністрації президента Віктора Ющенка. Був послом у Білорусі. Представляв Україну в політичній підгрупі на переговорах у Мінську. У січні 2019-го створив партію ”Рух +380”. Балотувався у президенти. Одружений із 52-річною Тетяною Мокріді. Від першого шлюбу має доньку Лілію, 34 роки. У Тетяни – син, 32-річний Владислав. Спільні діти – 11-річні Єлизавета й Анастасія. Слухає класичну музику, колекціонує вінілові платівки та раритетні книжки

Доленосною подією є рішення про початок переговорів щодо вступу України та Молдови в ЄС.

По-перше, воно компенсує деякі проблеми, що виникли впродовж року у відносинах між Україною та об'єднаною Європою.

По-друге, важливо, що в цьому процесі перебуває і Молдова. Це свідчить про дієвість позиції європейської спільноти, про те, наскільки вона розуміє необхідність гарантування безпеки цього процесу.

По-третє, європейська спільнота нарешті наздоганяє за активністю Сполучені Штати Америки у своїй допомозі – й не лише ресурсній, а й політичній. Політична співпраця та взаємодія визначають інші складові – економічні, промислові, виробничі, ресурсні. Недооцінювати цих речей не можна. Також важливо, як буде розпланований цей процес у сенсі розуміння того, які ресурси будуть задіяні і яка перспектива – близька, середня й далека – для України. Бо від цього залежить багато людських доль в умовах війни.

Також ключовий для нас був Вільнюський саміт НАТО 11–12 липня, який ухвалив рішення, що Україна долучиться до Альянсу без плану дій щодо членства. Ця подія визначає наш подальший рух у безпековому форматі.

Війна входить у затяжну фазу. Як це впливатиме на суспільство, що перебувало в ейфорії від успіхів Збройних сил України 2022 року?

– Для мене від початку було незрозуміле переконання, що в результаті контрнаступу буде звільнено Крим і Донбас. Контрнаступ не є синонімом слова "перемога". Він передбачає постійні чергування тактики наступальних та оборонних боїв. Для нас важлива стабілізація, з точки зору міжнародної та внутрішньополітичної ситуації.

Генеральний штаб і головнокомандувач мають виконувати завдання, поставлені політичним керівництвом держави. У цій ситуації більше розмов, ніж процесу. Я бачу зміцнення України – і в плані безпеки, і в плані Збройних сил та економічного потенціалу. Стану української армії не порівняти з тим, що був 2014-го чи навіть 2019 року.

Песимізм, що набрав обертів у листопаді, – наслідок російської комбінованої інформаційно-психологічної атаки, а також помилок в інформаційній діяльності державного керівництва. У давньокитайському трактаті Сунь-цзи "Мистецтво війни" є фраза: "Війна – це насамперед брехня". Ситуація на лінії фронту змінювалася на користь України, але чомусь віялово розходився плач, що "все пропало".

На жаль, це типово для українського політикуму. Він має перебувати якомога далі від оперативно-тактичної ситуації на лінії фронту. Але в України є брак тямущих військових експертів, які можуть тлумачити ці речі. Є серйозна прогалина в роботі Міноборони та Генштабу щодо правдивого інформування журналістського корпусу. У соцмережах 90 відсотків інформації – неукраїнського походження. Чому з-за кордону повіяло песимізмом? Бо США й низка європейських держав входять у черговий виборчий цикл – і на поверхню підіймається багато піни, а на піні, як казав академік Юхновський, завжди багато сміття.

За 10 років війни українці могли стомитися, але я не знаходжу літературного слова, щоб прокоментувати тезу: "Світ стомився від України". Державному керівництву треба бути готовим до рутинної роботи з роз'яснювання та донесення правди про ситуацію українцям і реалізовувати цю роботу спільно із союзниками. Є багато помилок у діяльності багатьох органів, але про них не слід говорити під час війни. Україна вперше в історії будує демократичну державу в умовах воєнних дій. А війна потребує особливого правового та виконавчого режиму. Періодичні збої в ньому призводять до песимістичних настроїв, на які добре лягають психологічні операції противника.

Загалом я оптимістично дивлюся на ситуацію. Те, про що українці говорили в 2014–2019 роках, нарешті доходить до західної еліти, а отже, підтримка України зростатиме, а світ все більше переконуватиметься в тому, чим є путінська Росія.

Читайте також: Фюрер-сюрприз. Чому фашизація Росії застала Захід зненацька і це ще не кінець [3]

2023-й запам'ятався корупційними скандалами із закупівлями в Міноборони. Сплеск корупції пов'язаний із тим, що знову почалася централізація, казали ви. Як протистояти корупції? Чи можливий розвиток децентралізації в умовах воєнного часу?

– Не треба плутати управління військами й ресурсами для оборони та загальну систему. У жодній демократичній країні ви не побачите речей, свідками яких ми є внаслідок централізації. Жодна держава навіть під час війни не обмежувала контролю опозиції та цивільного контролю за державними коштами. Якщо кожен корупційний скандал розглядати детально, то побачимо низку порушень щодо публічності прийнятих рішень.

Молода демократія, збудована з 1991 року, вже врятувала Україну від поразки. Державне керівництво має розуміти й усвідомлювати, що рішення щодо засобів масової інформації чи усунення громадського контролю використання державних ресурсів шкодять становленню демократії. Дії держави мають зберігати публічність і дотримання законодавства. Не треба пояснювати утиски демократії війною. Наше законодавство недосконале, але досить добротне щодо контролю суспільства за використанням публічних ресурсів.

Сплеск корупції – це наслідок чергової спроби централізувати ресурси. У Конституції чітко зазначено, що зупиняється в частині прав людини під час війни. Хочу звернути увагу на публічні розмови про вибори в Україні. Більшої дурниці годі було очікувати. Конституція забороняє проведення виборів представницьких органів в умовах війни.

Для чого треба було пів року нагнітати ситуацію в інформаційному полі? Тож першою причиною згадуваної депресії в суспільстві були саме розмови про вибори. Такі речі завдають великої шкоди. Усі очікували передвиборчої боротьби – мовляв, от тепер всиплемо опонентам. Якщо інформаційне поле наповнювати такими речами, не лишається місця для справді важливих моментів, що потребують обговорення. Замість роз'яснення ситуації суспільству розповідали про абсолютно незаконну під час війни виборчу кампанію.

Після інтерв'ю головнокомандувача Валерія Залужного британському виданню The Economist почався його конфлікт із державним керівництвом. Зокрема, депутат провладної партії Мар'яна Безугла розгорнула кампанію з цькування воєначальника, звинувачуючи у провалі контрнаступу, радянізації армії та закликаючи до звільнення з посади. У чому причина конфлікту державного й армійського керівництва?

– За законами війни, політики мають визначати мету, а військові – здійснювати оперативно-тактичне управління. Теоретики воєнного мистецтва казали: якщо військові визначатимуть мету, така війна ніколи не закінчиться. Наші політики такі незрілі, що досі не спромоглися визначити мету. Одні бачать її як вихід на державний кордон, інші – як капітуляцію Росії.

Я порадив би: не бийте по руках піаністів – вони грають, і гра ця сьогодні має найвищу оцінку у світі. Звісно, в ЗСУ є недоліки – це розуміє і Генштаб, і Міноборони. Армія народжується на наших очах, вона має певний потяг до радянщини, якого треба позбуватися. Щодо прийняття кадрових рішень – закони України чітко визначають їхній порядок. Є ті, хто уповноважений їх приймати. Політичні оцінки можуть звучати різні – ми живемо в демократичному суспільстві. Раджу не рефлексувати на такі речі, бо кожен має право висловлюватись і давати оцінку. Депутатам раджу вивчати статути разом із Генштабом. Там справді є радянізація, але ці статути затверджували тоді, коли більшість нинішніх депутатів у пуп'янку була.

Андерс Фог Расмуссен, екскерівник НАТО, заявив про можливість введення військ Альянсу в Україну. Глава МЗС Дмитро Кулеба зазначив, що Київ про це не проситиме. За вашими словами, вступ країн НАТО у війну з Росією – питання часу. Чи може це статися 2024 року?

– Треба розрізняти участь держав – членів НАТО в цій війні та участь самого Альянсу. Ніщо не заважає кожній країні окремо відправити війська в Україну, формальних перепон немає. Інша річ – чи приймуть ці країни відповідні рішення.

Щодо питання часу – є деякі хибні оцінки загальнополітичної ситуації в Європі та світі. Перша помилка – твердження, що Росія не планує війни з країнами НАТО. Кремлівський режим живе війною, і основною його метою є не тільки завоювання України. Москва не зупиниться в цій війні. А от якщо Україна вийде на свої кордони й зупиниться, то Росія за кілька років відновить свій потенціал. Найбільш імовірним є її напад на Балтійські держави, що також є членами НАТО.

Друга помилка – переконання, що силовий тиск на Росію може спровокувати її використати ядерне озброєння. Якби вона була готова до таких дій, то вже вдалася б до них. За 10 років війни проти України вона не раз перебувала на межі катастрофи. Внаслідок дій західних політиків, які намагалися умиротворити загарбника, Росія зцілювала рани та продовжувала агресію. Нерішучість Європи шкодить Україні. Затягування прийняття важливих рішень не дають нам завдати швидкого удару й перемогти.

Чи подолають наші партнери цю нерішучість 2024 року?

– Вашингтон зрештою прийме рішення запросити Україну в НАТО. Скільки років триватиме ця процедура – невідомо, але аргументи для прийняття вже визріли. Бойові дії й окупація певних територій, за статутом НАТО, не є обмеженням для запрошення. Україна сьогодні робить ключовий внесок у європейську безпеку. Зволікання з наданням їй допомоги сприятиме розростанню війни, виникненню нових її вогнищ, найперше – на Балтиці та Балканах. У цьому світлі війна на Близькому Сході для багатьох виявилася неочікуваною. Але вона почалася, і багато в чому з подачі Росії.

Читайте також: Читайте також: Експерт Центру оборонних стратегій: "Доки Україну тримають у сірій геополітичній зоні небезпеки, Путін надіється переламати нас" [4]

Тобто атаки ХАМАСу в Ізраїлі безпосередньо пов'язані з війною Росії в Україні?

– Вони не просто пов'язані, Москва є головним вигодонабувачем від початку цієї війни. Управління й підготовка підрозділів, що брали участь у нападі ХАМАСу 7 жовтня на Ізраїль, забезпечення їх боєприпасами – це робота Кремля спільно з Іраном за промислової підтримки Китаю. Усі це знають, але сором'язливо роблять вигляд, що до подій в Ізраїлі не причетні ні Москва, ні Тегеран. Інформаційно ця війна подається як терористична акція проти держави Ізраїль. Ще 2021-го я говорив про формування осі Мінськ – Москва – Тегеран – Пекін – Пхеньян. Нині її вже сформовано.

Який політичний зиск отримає Росія від війни на Близькому Сході?

– Зверніть увагу, що відбувається в Конгресі США. Об'єднання допомоги Україні, Ізраїлю й Тайваню ледь не завалило політичний формат, що нині діє у Штатах. Ситуація, породжена співпрацею Росії, Ірану та Китаю, поставила США як головного союзника України перед нелегким іспитом, складання якого затягнулося на певний час. І це негативно позначилося на західному світі.

Президентські вибори у США відбудуться в листопаді 2024 року. Як зміниться ситуація для України, якщо чинний президент Джо Байден збереже крісло? А якщо його посяде Трамп?

– Суть не в тому, хто стане переможцем. Президент Байден у нещодавньому зверненні до американців заявив, що світ перебуває в переломній точці історії, маючи на увазі війни в Україні й Ізраїлі. Нерозуміння багатьма американськими політиками цього перелому визначає їхню позицію. Складається полярна ситуація – одні проти допомоги Україні, інші вважають її недостатньою. Президент Зеленський побував із візитом у Вашингтоні. Потрібні такі візити, потрібна робота в інформаційному полі – для роз'яснення значущості цієї війни для США.

Україна з 2014-го до 2017 року пояснювала світу, що війна на її території – не громадянська. Пам'ятаю свої зустрічі з європейськими журналістами, коли був учасником Тристоронньої контактної групи. Тоді до Києва прибули до пів сотні найкращих журналістів, які хотіли в усьому розібратися. І вони ставили такі запитання, що я був не при собі через їхнє нерозуміння ситуації. Це явище спостерігається досі. Тому дипломатичний корпус, ЗМІ, соцмережі повинні доносити нашим союзникам те, що бачимо й розуміємо ми.

США залишиться нашим головним партнером. Треба, щоб такий рівень партнерства в України був і з Німеччиною, Францією, Британією та іншими західними країнами. Це дасть змогу сформувати міжнародну коаліцію, яка спільними зусиллями завдасть удару Росії. Вона – ворог не тільки для нас, і ми маємо переконати в цьому світ. Нинішні дії світової спільноти – аморальні щодо України. Бо ми не маємо ресурсу, щоб самостійно здолати агресора. Зусилля треба об'єднати. В операції "Буря в пустелі" проти Іраку брали участь об'єднані війська понад десятка держав.

Читайте також: Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний підсумував рік війни на першій прес-конференції [5]

В умовах війни на виснаження Україна потребує великих обсягів новітньої зброї. У цій ситуації військова допомога Заходу може виявитися недостатньою. Чи дозріло політичне керівництво до розуміння необхідності переорієнтувати економіку на потреби фронту?

– Розуміння цієї необхідності в політичного керівництва є. Але для цього потрібен запуск низки об'єктів за межами України. Будівництво оборонних підприємств треба робити спільними проєктами з країнами НАТО. Тоді це матиме швидкий результат і працюватиме на безпеку всього західного світу. Заодно прискорить інтегрування нашої країни в європейську спільноту.

Війна – це трагедія, але й дає шанс, казали ви. Який шанс нам дається на 2024 рік?

– Якщо здійснимо поступ у зміцненні держави й армії, то, безумовно, це прислужиться тому, щоб перемогти ворога й використати випробовування війною як інструмент становлення української державності та вирішення економічних і промислових питань.

Ситуація, в яку ми потрапили з початком війни на Близькому Сході, вплинула на перебіг подій у всьому світі, і в Україні зокрема. Тут треба говорити не лише про нашу перемогу, а й про новий світовий порядок. І участь у цьому процесі мають брати всі.

—

Дмитро КНЯЖИЧ, фото: Олександр КОСАРЕВ; опубліковано у виданні "КРАЇНА [6]"

В тему: