Коли війська Росії увійшли до Криму та Донбасу в 2014 році – програма «русскій мір» запрацювала і здійснює свою руйнівну дію й донині. В основу цієї пропаганди лягла православна релігія. З огляду на це, саме Православна Церква зобов'язана розвінчувати теологічні фальсифікації Патріарха Кирила, який був одним із головних її творців.

Виступ Кирила на XXV з'їзді Всесвітнього російського народного собору [2] сколихнув весь світ. Але він нічого нового на ньому не сказав. Адже до того було 24 таких «собори». На останньому Патріарх просто узагальнив усе раніше сказане і єдине нове, що він додав – то це назвав «СВО» «священною війною».

Читайте також: Проголошення РПЦ «священної війни» Росії проти України та Заходу схоже на звичайний фашизм: детальний розбір тез [3]

«СВО» в його розумінні – то не війна Росії проти України, а боротьба «святої Русі» проти споконвічного ворога православ’я – «колективного Заходу». Він і раніше нічого не говорив про війну проти України, а завжди наголошував, що Росія бореться із «цивілізацією зла» на своїй землі. У свідомості росіян, в суспільно-політичній та церковній думці Росії Україна – то не окрема держава, а окупована Заходом частина святої Русі – хрещальна купіль російського народу. Кордони Росії священні тому, що це границі Церкви. Війна тому й священна, що її очолює Російська Церква, яка є охоронницею традиційних цінностей «цивілізації русского міра».

Заради ефективного впровадження у свідомість українців пропаганди «русского міра» Патріарх Кирил перетворив РПЦ, органічною частиною котрої є УПЦ, на розпухлу бюрократичну, добре контрольовану систему, в якій ставив на посади рафінованих функціонерів.

Російська та українська церковно-політична еліта, користуючись переказами старців, різними легендами і сказаннями, часто перекручуючи Писання і святоотцівське передання, десятки років створювала безглузді, за духом язичницькі, «православні» міфи, ідеологеми і міфологеми. Ця каламуть дуже довго жила в церковній свідомості і у війні проти України показала своє істинне обличчя та відродилася з новою силою.

Читайте також: Московський патріархат в Україні: від співпричастя до співучасті у звірствах [4]

Промови Патріарха – це не проповіді, а звичайна пропаганда особистих політичних інтересів Путіна. Але, якщо у нацистській Німеччині, наприклад, національною стилізацією та популяризацією імперської політики займався Геббельс, то в сучасній Росії це робить православний Патріарх.

Патріарх не філософ, який створює систему думки. Він ідеолог, який конструює міф, щоб люди вірили у владу та виконували її накази, як волю Божу, бо «праведна влада … слідує справжнім цінностям і спрямовує людину і суспільство до Бога». Патріарх говорить як досвідчений політик – так, що для пересічної людини неможливо одразу зрозуміти, коли він церковний пастир, а коли таємний чиновник держапарату. Спробуємо розділити ці дві іпостасі.

Є мистецтво церковної проповіді, яке називається гомілетика.

Проповідь по суті своїй є тлумаченням Євангельських сюжетів і тому проповідь Христоцентрична. Її побудова дуже проста: початок береться з євангельського уривка, пропонованого Церквою на цей день, потім наводиться приклад життя за Христом святих чи простих людей, та й наприкінці робляться практичні висновки. Але промови Патріарха Кирила побудовані за іншим принципом, хоча також ведуть до практичних результатів.

Є така наука риторика, яку вивчають політики та психологи для ефективного впливу на людей, а сучасні піар технології дозволяють досягти максимальної ефективності впливу на психіку людини. Промови нинішнього Патріарха не підлягають законам гомілетики і не підпадають під визначення проповіді. Це пропаганда ідеї «русского міра» побудована в традиціях тоталітарної риторики з великою кількістю слоганів, які легко запам'ятовуються і довго не вилазять із голови, стаючи звичним і навіть природним компонентом мови.

Читайте також: Судовий вердикт та експертиза: УПЦ - це структури РПЦ. Юридичні висновки суду у цій справі [5]

У певній послідовності, історично та причинно-наслідково, вибудовується ланцюжок ідеологеми, наприклад, «домінанта святості», «цивілізаційний вибір князя Володимира», «цінності русского міра», які потрібно захищати від «секулярного світу», який є «західним», та «Заходом» вже «робилися спроби його знищити». Але ми – «свята Русь», ми вистоїмо та «захистимо православ'я», бо там, де росіян, тобто православних, недолюблюють чи утискують, – утискують російську святиню. І як російська православна людина може спокійно сидіти вдома, якщо в Україні відбувається «дискримінація за віросповідальними та національними ознаками»?

У кожній проповіді, у кожному виступі на цих слоганах-симулякрах ставиться особливий наголос, аж ніяк не на образі Христа, а на необхідних, вже зроблених оратором замість слухачів висновках, робиться потужний емоційний натиск. Будь-яка ідеологема завдяки мові стає частиною внутрішнього світу людини, прослухавши її, людина не може про це не думати. Дрова вже покладені в піч, головне тепер запалити та підтримувати в топці вогонь.

Про Христа Патріарх говорить рідко і побіжно. Його ідеологія користується релігійним лексиконом, історичним досвідом і цінностями, що вже існують у суспільстві, щоб творити нову дійсність. Тому його доктрина є модерною за способом побудови та викладу: «Сьогодні наша країна знаходиться на порозі нового історичного вибору, нового етапу розвитку. У цей момент ми повинні подумати над тим, як не копіювати щось за старими шаблонами, а, підносячись до рівня справжньої соціальної творчості, дійти нового світоглядного синтезу».

Патріарх вміло використовує стилістичний прийом протиставлення, гри на контрастах. Ось що він говорив відразу після того, як війська Росії у 2014 році увійшли на територію України: «Зараз приходять трагічні відомості про те, що іноді, допитуючи людей, ці люди з іншого табору, які не приймають поняття «русский мир», запитують, спокушаючи людину, чи не є ти прихильником «русского міра» . І якщо той мужньо відповідає, що так, його знищують. Ну а якщо сил не вистачає сказати «так», людина мовчить чи каже щось, що приємно почути мученикам» . У будь-якій ідеології підносять одних і принижують інших, і таким чином підтримують бойовий «духовний» тонус. «Одне це поняття – русский мір – виводить із себе наших супротивників», – стверджує Патріарх Кирил.

Читайте також: Російський «православний джихад». Чому Ватикан ігнорує доктрину РПЦ й Кремля проти України та Заходу? [6]

Такими методами у Радянському Союзі культивували ненависть до навколишнього світу і завдяки цьому внутрішньо, душевно спаювали у безликий моноліт людей. Адже люди в Росії здебільшого дивляться телевізор із благоговінням, як батюшку споконвіку слухали. І зараз людина не чекає і не готова внутрішньо почути з амвона політичні промови, її свідомість максимально некритично налаштована, адже у святому місці вимовляються святі слова.

Замість Христа в Церкві на проповіді вірянам пропонують «слов'янські цінності», а цінності, як відомо, можна легко продати. Такі речі просто накручують психіку людей, як будильник, який у певний час задзвенить. А людина запам'ятовує не так слова, як внутрішню логіку ідеологічного меседжу. Вона, не думаючи, слухає, бо тут мислити неможливо. І, не вибираючи, не сумніваючись у собі діє, бо доповідач в рясі своїми словами запалює низькі пристрасті.

Міфологізація свідомості людини завжди призводить до сліпої, фанатичної віри. Гіперболізуючи віру в себе, у свої сили, люди знаходять віру в тих, хто втілює на практиці цю примітивну картину світу: «цивілізація добра – Росія» та «цивілізація зла – решта не російського світу». Отже, яким є твій моральний «цивілізаційний вибір»? Зрозуміло, який!

Після прослуховування на одному подиху полум'яних промов проповідника в душі виникає нерадісне почуття причетності до Церкви, а відчуття приналежності до «великої держави». Усі складні моральні питання видаються настільки спрощеними, що далеко і до безсловесних докотитися – слухай – мовчи – дій. Ідеологія неспроможна відкривати в людини якісно нову глибину пізнаваного ним світу, вона звужує світогляд у межах міфологеми і оцінює: «Русскій мір – це духовне, і культурне, і ціннісне вимір людської особистості» (Патріарх Кирил).

Жодної високої парадигми у прагматичній філософії життя Патріарха немає, над нею працює не думка богослова, а інститут піар-менеджерів. Доктрина «русского міра» – це ж політичний новотвір. Промови Гундяєва — це модерний синтез історичних протиріч:

«Давня Русь, Свята Русь – домінанта святості та висоти людського духу. Ми позначили цю цінність словом «віра» . Російська імперія, що перетворила невелику країну на колосальну світову імперію від океану до океану. І ми знайшли слово, яким покривається ця реальність – державність. Потім революція. Ми відповіли: було прагнення людей справедливості. Якби цього прагнення не було, то жодна пропаганда не спрацювала б. А за радянських часів? … Ми сміливо можемо прийняти, включити до своєї власної філософії життя? Було – солідарність» (Патріарх Кирил). «Віра», «державність», «справедливість», «солідарність»…

Ні словом, ні духом про Христа не згадується у цій фундаментальній промові. Слово – носій духу, який живе у тих, хто вимовляє це слово. Я не знаю, чи може жити Святий Дух у словах, які бояться Христа.

Коли б Патріарх не говорив, чи то дванадесяте свято, чи то Великдень чи Різдво, ви почуєте ті ж слогани і зробите ті самі висновки. До незвичних у храмі слів люди згодом звикають, а потім вважають їх нормою проповіді, а згодом і звичайним, природним явищем у житті. Зрештою, після потужної апологетики ідеології цитатами зі Священного писання, вона стає істинною.

Якщо гітлерівська пропаганда німецького нацизму розпалювалася протягом одного десятиліття, то російська – розпочинаючи із 1996 року – вже третій десяток років розганяє ненависть росіян до інших народів під гаслами «священної війни». Можна собі тільки уявити скільки ще акумульовано в російському народі і до яких наслідків це може призвести, якщо світ не зупинить Росію.

Читайте також:  Для гальмування заборони московської церкви в Україні "слуги народу" знайшли нову причину [7]

Дуже не хочеться щоб глибоку і древню православну традицію майбутні покоління ототожнювали із «русскім міром». Отже спробуємо відділити пшеницю від полови – справжнє християнство від російської соціальної релігії – «русского міра». Нажаль через війну, яку веде Росія проти України під гаслами «русского міра», вона зачепила усі верстви українського суспільства. Хто ще, як не теологи і кому ще як не Православній Церкві Україні потрібно першій дати гідну відсіч пропаганді «русского міра», через яку вже десятий рік поспіль гинуть українці?

Вважаю, що ПЦУ має поставити питання про засудження доктрини «русского мира» на світовому рівні. Гадаю, що реакція світового православ’я на церковну пропаганду Кирила дещо млява і запізніла. Не дивлячись на це, усім небайдужим мирянам та духовенству потрібно на всіх площадках викривати те зло, яке несе пропаганда «русского міра» для людства. Адже Патріарх Кирил неодноразово наголошував, що «русскій мір» не має кордонів – «русский мір» там де росіяни.

—

Денис Таргонський [8], опубліковано у виданні РІСУ [9]

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України [10]
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [11]
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина [12]
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду [13]
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [14]
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні? [15]
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів [16]
• Як бреше російська православна церква [17]
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)? [18]
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев [19]
• Що не так з росією? [20]
• Несостоявшееся государство путина [21]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці» [22]
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [23]
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину? [24]
  [19]