Місце, де лікують душі. Саме так іноземні добровольці, які воюють в Україні, називають реабілітаційний центр «Ланка». Тут вони не лише проходять лікування. Військовослужбовців оточують сімейною турботою та теплотою.

Як було створене це місце, хто проходить тут реабілітацію та яка основна місія «Ланки» — пише видання «Новини Донбасу [2]».

«Я взяла квиток в один кінець»

Реабілітаційний центр «Ланка [3]» на Київщині відкрила Тетяна Гацура-Яворська. Весною 2022 року вона приїхала в Україну з Білорусі. Залишити свою країну Тетяні довелося таємно. З 2006 року вона займалася там захистом прав людини, потім створила правозахисну організацію «Звяно», але після протестів 2020 року режим Лукашенка побачив у подібній діяльності пряму загрозу. Проти Тетяни порушили кримінальну справу, а потім заарештували.

«У СІЗО я пробула 10 днів — це той термін, за який тебе повинні або звинуватити, або відпустити. Мене відпустили за 10 днів без пред'явлення звинувачень. Поки я була у СІЗО, вони провели повторний обшук. Побили мого чоловіка, вимагали паролі від моєї техніки. Йому сказали, що він має 48 годин, щоб виїхати та убезпечити себе, і якщо він цього не зробить, то його теж заарештують, а потім депортують», — згадує Тетяна.

Читайте також: Як під час війни виживають та борються невеликі громади? Дослідження [4]

Засновниця центру «Ланка» Тетяна Гацура-Яворська. Фото: Новини Донбасу

Дитину Тетяни силовики пригрозили відправити до соціального притулку, тому її чоловік вирішив все ж таки виїхати. Тетяні, хоч і не висунули звинувачень, але відпустили зі статусом підозрюваної та забороною залишати територію Білорусі.

«Я писала клопотання з проханням дозволити мені виїзд із країни на 10 днів, щоб побачити мою родину. Є така процедура, якщо людина має такий статус, можна видати такий дозвіл, але мені відмовляли. Двічі я зверталася. Востаннє це був січень 2022 року. Мені знову відмовили», — розповідає правозахисниця.

Тетяна була у Мінську, коли почалася повномасштабна війна. Вона згадує мітинг у той день, який відбувся, попри те, що більшість активістів уже виїхали з Білорусі чи перебували в ув'язненні.

«Здавалося, що багато хто вже настільки заляканий, бо виходити на вулиці, протестувати — це кримінальна стаття, швидше за все. Але вийшло дуже багато людей. Коли нас затримали, ми сиділи у гаражі, це були різні соціальні верстви. Там була дівчинка, у якої дитині рік і вона намагалася довести, що як це так, що це відбувається? Я дитину свою залишила, бо не можу на це дивитися. Там були бізнесмени, молоді люди та пенсіонери. Абсолютно різні люди», — згадує Тетяна.

Засновниця центру «Ланка» Тетяна Гацура-Яворська. Фото: Новини Донбасу

Саме після початку повномасштабного вторгнення Тетяна Гацура-Яворська вирішила залишити Білорусь. Довелося виїжджати нелегально. В Україні вона одразу почала займатися волонтерською діяльністю — збирала гроші на закупівлю апаратів вакуумної терапії ран для госпіталів. Великий внесок у це, за словами правозахисниці, зробила білоруська діаспора в Італії.

«Вони домовилися, щоб в Україну це вивозилося, оминаючи дистриб'ютора. Якби ми робили це через представника, це було б набагато дорожче. Ми зібрали понад 100 тисяч євро за два роки та возили не лише апарати, а й витратні матеріали. Це дуже важливий метод лікування, коли людина має серйозні поранення. Апарати відкачують увесь бруд, рідину з рани і немає загнивання. Це допомагає уникнути ампутацій», — каже Тетяна Гацура-Яворська.

Волонтерська діяльність занурила Тетяну в реальність війни. Вона їздила до лікарень, спілкувалася з лікарями, бачила поранених, а невдовзі вирішила відкрити реабілітаційний центр «Ланка».

Читайте також: Як служать у ЗСУ українські капелани: "Сьогодні він хоче прийняти Бога, а завтра йому йти у бій" [5]

«Ми називаємо "Ланку" реабілітаційний центр сімейного типу»

Зараз у «Ланці» проходять лікування п'ятеро військовослужбовців — троє громадян Грузії та двоє з Білорусі.

Гіо приїхав до України навесні 2022 року. Сам він родом із Грузії, але коли почалася велика війна, працював у Німеччині. Своє рішення пояснює просто: під час війни у ​​1992-1993 роках лише українці допомагали Грузії. В Україні Гіо служив у Першому грузинському легіоні, потім у Окремому батальйоні особливого призначення Міноборони Чеченської Республіки Ічкерія. Це добровільний підрозділ у складі Міжнародного легіону тероборони України. У квітні 2024 року Гіо отримав поранення.

«Були у Часовому Яру. Чотири людини наших були на завданні і одна загинула. 128-міліметровий міномет відстріляв снаряди, уламок один потрапив мені в око. Робили операцію, тепер не бачу», — розповів Гіо.

Разом із Гіо воював його друг Зураб, який зараз теж реабілітується у «Ланці». Гіо називає його своїм охоронцем. Коли Гіо поранило в Часовому Яру, Зураб прийшов за побратимом і витяг його.

Добровольці Зураб і Гіо. Фото: Новини Донбасу

За час існування «Ланки» тут реабілітувалися понад 60 людей. Багато з них — іноземні добровольці.

«Будь-яка нормальна людина, яка бачить те, що творять росіяни, принаймні в моральному плані зобов'язана сюди приїхати. Є люди, які кажуть: "Це не наша війна". Наша. Якщо росіянам європейці таки дадуть тут виграти, а ми якщо дамо, то ніхто вільний не буде. Це боротьба за спільну нашу свободу», — упевнений доброволець із Білорусі Андрій (ім'я змінено).

Окрім грузинів та білорусів, у центрі проходили лікування росіяни, колумбійці, канадці, шведи — географія дуже широка. Допомагати не лише українцям, а й іноземцям — у цьому Тетяна Гацура-Яворська також бачить місію «Ланки».

«Українці, які служать, мають сім'ї, рідних, соціальні зв'язки, своє житло. Іноземці, які приїжджають воювати в Україну, у них цього немає. Дуже часто вони навіть погано знають мову. Їм непросто. Якщо людина потрапляє до лікарні з пораненням, вона взагалі не розуміє, що навколо неї відбувається. Лікарі не мають часу користуватися перекладачем, щоб щось пояснювати. Ми зрозуміли, що можемо бути корисними для такої категорії військових», — розповідає Тетяна.

Читайте також: Десятки тисяч українців втратили на війні руки та ноги. Як і за чий рахунок їх протезують, пояснює лікар [6]

Реабілітаційний центр «Ланка». Фото: Новини Донбасу

Що являє собою реабілітація? У «Ланці» немає спеціалізації, що це конкретно психологічна допомога чи якась ще. Військовослужбовці відновлюються в центрі після поранення рук, ніг, спини, вони можуть звернутися сюди з гастроентерологічними чи неврологічними проблемами. Наприклад, Зураб лікує у «Ланці» головний біль.

«До нас звертається людина, яка пише, яка у неї проблема. Ми з нею зв'язуємося, дізнаємось, що їй насправді потрібно, щоб зрозуміти, можемо допомогти чи ні. Тому що можуть бути проблеми, які потребують стаціонару. А може бути так, що у людини важка залежність, ми не зможемо з цим впоратися. Лікар призначає початкові обстеження, діагностику. Ми записуємо людину на всі ці процедури, обстеження, консультації», — розповідає Тетяна.

За час свого існування «Ланка» обросла соціальними зв'язками та зараз співпрацює з Київським діагностичним центром у Дарницькому районі столиці. Тут команда вже має своє коло лікарів, які допомагають військовослужбовцям безплатно. Це такі спеціалісти, як уролог, гастроентеролог, невролог, кардіолог, ортопед, хірург, реабілітолог. Якщо пацієнту потрібен інший фахівець, Тетяна з командою шукають його у платних клініках, але для бійців це все одно безплатно, як і проживання у «Ланці». Солдата за потреби доправляють на лікувальну фізкультуру, водні процедури, їм забезпечують дієту.

У спортзалі. Фото: Новини Донбасу

«Мінімально у нас є 10 днів, бо на 10 днів часто дають відпустку військовим. Максимально ми говоримо, що два місяці, але насправді у нас було два довгожителі, які жили по 4-5 місяців. Це час, коли людина приїжджає, про неї піклуються, вона розуміє, що у неї зі здоров'ям не так і отримує допомогу, щоб поправити здоров'я», — каже Тетяна.

Паралельно військові можуть займатися на уроках із гончарної майстерності, різьблення по дереву. Для них створюють різні активності, але найважливіше — це відчуття домашнього тепла, яким оточують бійців, каже грузин Гіо.

«Я як вдома, так і тут. Тут тепло душам. Душам допомагають. Тут немає різниці — грузин, українець, білорус, колумбієць», — ділиться враженнями Гіо.

Читайте також: Вони мстяться росії за історичні образи: NYT розповіла про добровольців ЗСУ з колишніх радянських республік [7]

Гіо. Фото: Новини Донбасу

Після реабілітації багато хто з добровольців підтримують стосунки між собою, залишаються друзями.

«Знаєте, є дитячі будинки сімейного типу. Ось у нас реабілітаційний центр сімейного типу. У більшості випадків люди приїжджають, тому що у них немає родини, цих теплих стосунків, вони не мають такої підтримки. І насправді, мені здається, це найважливіше, навіщо вони приїжджають», — вважає Тетяна.

У плані фінансової допомоги «Ланку» підтримує білоруська діаспора, організація «Волонтерська сотня», фонд «Відродження», звичайно, велику роль відіграють донати. Крім цього в центр регулярно приїжджають волонтери з різних країн, які допомагають добровольцям.

Читайте також: Колишній керівник військової розвідки Грузії нині воїн ЗСУ: Шанс для Грузії – це перемога України у цій війні і вихід на кордони 1991 року [8]

Росіяни, білоруси та грузини не можуть повернутися до своїх країн, але й в Україні залишатися не можуть

Після реабілітації в «Ланці» Гіо планує повернутися або на передову або ж у частини, що займаються охороною, Зураб теж знову збирається на фронт. Інших варіантів у них особливо немає, адже, повернувшись до Грузії, на добровольців чекає кримінальне переслідування. Гіо розповідає: так уже було з одним із його друзів, якого засудили за те, що воював на боці України. Потім добровольця помилувала президент Саломе Зурабішвілі.

«Там із державою проблеми, і тут проблеми. Ми для грузинської держави, для всіх, хто там зараз сидить, ми всі терористи», — каже Гіо.

Але в такому становищі перебувають не лише громадяни Грузії, а й Росії та Білорусі. Добровольці навіть після серйозних поранень в Україні мають лише три шляхи — або знову воювати, або виїжджати до третьої країни, або залишатися тут нелегально.

«Для росіян, білорусів та грузинів це велика проблема. Вони не можуть повернутися до своїх країн, але вони їхали в Україну не для того, щоб просто тут жити. Ці люди, на відміну від колумбійців, наприклад, мають мотивацію допомогти Україні. І виходить такий парадокс, що люди приїхали допомагати Україні, але Україна не дуже хоче їм допомагати», — розмірковує Тетяна Гацура-Яворська.

Дитячий малюнок із вдячністю військовим у центрі «Ланка». Фото: Новини Донбасу

Наприкінці серпня Верховна Рада ухвалила [9] закон про правовий статус іноземних добровольців, які воюють на боці України. Його ініціювали нібито насамперед саме для росіян та білорусів. Тоді наголошувалося, що закон передбачає можливість одержання добровольцями дозволу на імміграцію чи громадянство навіть на підставі прострочених паспортів. Але, за словами Тетяни Гацури-Яворської, ця ініціатива життя іноземців не спростила.

«Щоб мати право отримати посвідку на проживання в Україні, потрібно бути два у шлюбі або три роки служити у ЗСУ без розриву контракту. Порівняйте: два роки у шлюбі та три роки на війні. Ще можна п'ять років навчатися в університеті, і ти також отримуєш право на постійну посвідку на проживання в Україні. Для мене це взагалі незрівнянні речі. До того ж ще не було трьох років війни. У принципі людей, які мають три роки контракту без розриву, коли буде три роки війни, я думаю, їх будуть одиниці», — каже Тетяна.

На її думку, учасники бойових дій мають право хоча б на тимчасовий дозвіл на проживання, що дозволить їм залишатися та працювати в Україні легально.

«Коли людина звільнена, вона іноземець-ветеран, її ніхто не зобов'язаний лікувати. У нас є хлопець, росіянин Артем, він пішов у 18 років, здається, з 26 лютого 2022 року. Він мав важке поранення. Прилетів дрон, обидві руки, обидві ноги постраждали. Наразі він свої питання після того, як його звільнили за станом здоров'я, вирішує сам. Так не має бути. Це дитина, їй 20 років, і вона фактично залишилася інвалідом, і жодних соціальних гарантій немає. Вони найманці чи захисники? Тому що на сьогодні вони просто найманці», — каже Тетяна.

Правозахисниця, як і більшість добровольців, вірить, що колись повернеться до своєї країни, вже в іншу Білорусь, і зможе змінювати щось там, але це, на її думку, буде можливим лише після перемоги у цій війні.

«Те, що Україна зараз робить, протистоїть такому монстру — це дуже важкий історичний момент, в якому українці показують себе як справді сильна нація. Це дуже важливо. Це не може не захоплювати. Якщо дивитися глобальніше, то, як говорила Валерія Новодворська, Україну треба берегти, бо без України ні Білорусі не буде, нічого не буде. Україна здатна кинути виклик такій величезній та потужній Росії», — каже Тетяна Гацура-Яворська.

—

«Новини Донбасу [2]»

Читайте також: 

• Звичайні герої. В'єтнамці, які залишились воювати за Україну та жити в ній: "Це просто моя батьківщина" [10]
• Герої нашого часу. Як українські шведи пережили російську окупацію Херсонщини [11]
• Не цигани, а роми. Як знаменита нацменшина живе, б’ється на війні й розвиває Україну [12]
• "На своїй землі". Історії вихідців із Центральної Азії, які залишаються жити в Україні під час російського вторгнення [13]
• Історія українця, який після 20 років у Москві став кулеметником у ЗСУ: «Я бачив цей фашизм зсередини» [14]