Історія українця, який після 20 років у Москві став кулеметником у ЗСУ: «Я бачив цей фашизм зсередини»

Версия для печати

Киянин Олег поїхав у Росію на початку 2000-х разом із родиною. Займався там IT-бізнесом, мав нерухомість, на нього працювали понад сто людей.

 У подкасті «Свої серед своїх» для Радіо Свобода він розповів про те, як поступово втратив усіх друзів-росіян, перестав платити податки і зрештою став на захист України. Аудіоверсію розмови можна послухати на подкаст-платформах Google, Apple, ​Spotify, у YouTube, а також на сайті Радіо Свобода.

Нині Олег з позивним «Махно» відновлюється після важкого поранення, в якому втратив руку. Своє прізвище не називає, щоб не нашкодити двом близьким людям, які залишилися в Росії.

Успішний бізнес та початок змін

Перші роки у Москві Олег, каже, почувався чудово. Займався девелопментом нерухомості, консалтингом.

«У той час у Росії не було чогось такого занадто імперського. В побутовому плані, я маю на увазі. Упереджень з приводу того, що я – українець, не було. Навпаки, я завжди підкреслював своє походження. Крім того, я ніколи не був найманцем, люди завжди працювали на мене», – розповідає чоловік.

За переписом 2010 року в Росії проживали приблизно 1,9 млн українців. Це була друга за чисельністю нацменшина після татар. Наразі невідомо, скільки українців залишилося в Росії. Низка проукраїнських організацій заборонена.

За словами Олега, до Росії загалом він ставився досить відсторонено, сприймав країну як місце, де можна заробити грошей.

У Москві Олег займався бігом, технічним дайвінгом, плаванням

Почувався комфортно аж до початку протестів через фальсифікації під час президентських та виборів у Держдуму РФ в 2011-2012-х роках.

«Тоді росіяни стали схожі на людей. І щось мене перемкнуло. Я був на всіх оцих збіговиськах, на всіх мітингах. Ставився до них так, як до своїх, розділяв відповідальність, зважаючи, що вже десять років там прожив», – згадує чоловік.

Найбільші мітинги, за даними очевидців, відбулися після виборів у Держдуму 5 грудня 2011 року – понад десять тисяч учасників. А 10 грудня на Болотній площі, за різними оцінками, було до ста тисяч людей. Після виборів президента РФ у травні 2012-го, на яких обрали Володимира Путіна, в Москві відбулася акція «Марш мільйонів», де також нарахували кілька десятків тисяч учасників.

За даними правозахисної організації «ОВД-Інфо», протягом протестів у 2011-2012 роках затримали понад 5 тисяч людей.

Зрештою ці мітинги нічим, окрім затримань та переслідувань, кажуть правозахисники, не закінчилися. Далі, вже у 2014-му, Олег ходив на антивоєнні мітинги. Один із найбільших відбувся 15 березня і мав назву «Марш миру» – учасники виходили на демонстрації у різних містах Росії, організатори говорили про сто тисяч людей.

Акції тривали і після того, але їхній розмах поступово зменшувався, каже Олег. Поки не залишилися лише нелегальні, які відвідували мало людей.

У Олега з’явилися думки повертатися в Україну, але дружина відмовила.

«Ви завжди можете знайти безліч відмовок, якщо вони вам потрібні. Наприклад, на мене працювали на той час приблизно 100 людей. Бізнес – це історія, яку ти не вимкнеш раптово».

Відсторонення від російського. Вихід у тінь

Залишаючись у Москві після початку російсько-української війни, Олег спочатку намагався пояснити своєму оточенню, чому дії Росії неприйнятні. Йому здавалося, що на них подіяла російська пропаганда, і з цим ще можна щось зробити. Однак з часом зрозумів, що ніякі його аргументи не діють, а більшості населення взагалі байдуже, що відбувається на Донбасі.

Десь у 2016-му чоловік майже перестав спілкуватися з друзями-росіянами та обмежив своє споживання російського контенту: книжок, подкастів, фільмів. Тоді ж припинив займатися технічним дайвінгом – усі партнери, каже, виявилися «ватниками».

Читайте також: Хто вони — «ватники», які й досі симпатизують фашитській Росії

«Мені було абсолютно некомфортно з ними поділяти будь-які ризики. Тому просто кинув все».

Олег «Махно»

Щоб відволіктися, почав цікавитися філософією. За словами Олега, після початку війни він поступово припинив платити податки в Росії і вивів свій бізнес у тінь.

«Суворість російського законодавства компенсується необов’язковістю його виконання», – каже Махно.

Дорога з Туреччини до Київського плацдарму

У січні 2022-го чоловік розумів, що рано чи пізно повномасштабна війна розпочнеться і потрохи почав до цього готуватися. Дітей, які отримали освіту і жили в Австралії, попросив зробити для дружини австралійську банківську картку.

У лютому він з нею поїхав у Стамбул. Там мав відсвяткувати День народження та зустрітися з донькою. Про вторгнення дізнався від сина.

Подорож до Туреччини для Олега продовжилася поїздкою до України – 27 лютого він уже був у літаку до Будапешту, а звідти – до Варшави. Далі – до українського кордону і автобус у Львів.

У Росію родина Олега більше не поверталася. Майно допомогли продати друзі, які там залишилися.

«Зрештою я приїхав до Києва. Незважаючи на те, що всім казав, що знаю, що робити, почав шукати, куди приткнутися. Тому спочатку поїхав до рідного Печерського військкомату», – пригадує «Махно».

Там його не чекали, оскільки військового квитка в нього не було, а відновлювати в той час його ніхто не збирався. Зрештою йому дали контакти добровольчого батальйону «ОУН».

Читайте також: Леся Рой: Ворог мусить піти з нашої землі. Або лягти в неї

Фото з особистого архіву «Махна»

Через кілька тижнів він вже брав участь у бойових діях на Київщині. У травні пішов на співбесіду під час формування 47-го батальйону, тоді ще при 30-й бригаді. Незважаючи на те, що чоловікові 57 років, він має чудову фізичну форму, тому співбесіду пройшов без проблем.

Поки батальйон формувався, «Махнові» дуже хотілося в бій. Виникало відчуття, що війна пройде повз. Так він зміг послужити у розвідці, а затим потрапив у 78-й полк «Герць», де і отримав поранення.

Втрата руки і бажання лишитися у ЗСУ

Під час бойового завдання Олег із побратимами зайшли у російський окоп. Окупанти розвернули свої міномети і почався обстріл.

Олега поранило, його друга засипало землею. Їх відкопали і почали надавати допомогу, затим почалася евакуація. До пункту евакуації було не менше від чотирьох кілометрів.

«У мене тоді ще була рука. Натомість вже мав проникнення в груди, уламок в коліні та гомілці. Рука була пошматована, але ще була», – розповідає Олег.

Так вони пройшли десь два кілометри, назустріч вийшла група евакуації, і Олега поклали на ноші. Почали перебігати відкриту ділянку. Хлопці зупинилися перепочити, і через пять хвилин прилетіла міна.

Читайте також: Разговор с «ватником»

«Вбила мого побратима. Вбила одного з тих, хто ніс мене та хлопця-сапера, який з нами виходив, а двох, хто мене ніс, поранило. Мені остаточно відірвало руку. Два хлопці-медики лишилися неушкодженими, вони допомогли тим, кого поранили. А я собі вже без руки, таки взяв її іншою рукою, пішов у напрямку наших окопів. І дійшов», – згадує військовий.

Після цих слів «Махно» наголошує, що для нього – це не кінець війни і не кінець його історії.

«Махно»

Це не закінчиться зі смертю Путіна. У них там нічого не зміниться, поки вони не відчують приблизно те, що ми відчуваємо зараз тут

Зараз «Махно» продовжує лікування у Львові, його дружина приїхала зі Стамбулу, щоб його підтримати. Чоловік не шкодує, що не повернувся в Україну раніше – зробив це, коли був готовий. Зважаючи на досвід життя у Росії, воювалося йому легко:

«На всі запитання: «Чому?» відповідаю: «Я бачив цей фашизм зсередини». На відміну від більшості українців, я не здогадуюся, а точно знаю, що це. Це не закінчиться зі смертю Путіна. У них там нічого не зміниться, поки вони не відчують приблизно те, що ми відчуваємо зараз тут».

Про незалежні соціологічні опитування в Росії, кажуть фахівці, зараз говорити неможливо. Однак, згідно із наявним соціологічним опитуванням компанії Russian Field, у червні 2023 року 35 відсотків росіян скасували б рішення про повномасштабне вторгнення російських військ в Україну.

Натомість на початку вторгнення 71% росіян відчували гордість через війну з Україною.

Читайте також: Оксана Забужко: Захід прогледів російський фашизм

Олег сподівається, що держава або його діти забезпечать йому біонічний протез і він повернеться на службу. Чоловік усвідомлює, що навряд знову буде кулеметником, та вірить, що зможе робити щось корисне.

«Якщо не спишуть – велика подяка. Якщо скажуть: «Йди звідси, ти не годний», я точно знайду собі якусь роботу в Україні».

—

Наталія Патрікєєва, опубліковано у виданні Радіо Свобода

Читайте також: 

• Ярослав Грицак: І нація, і держава вимагають регулярного ремонту
• Спасти себе і спасти ціле людство - місія українців
• Про роль України в побудові нової світової архітектури безпеки
• «Мертва рука» Путіна та російська понтократія
• Олена БІЛОЗЕРСЬКА: "Уперше війна відбувається так відверто й неприховано: ми або вони, до кінця"
•  Украина: как становятся патриотами
• Марія Берлінська: Українське суспільство зараз — про свободу