Олена БІЛОЗЕРСЬКА: "Уперше війна відбувається так відверто й неприховано: ми або вони, до кінця"

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Олена БІЛОЗЕРСЬКА

Щоб Росія відповіла по повній, як нацистська Німеччина, потрібно взяти Москву й підписати з наступниками Путіна повну й безумовну капітуляцію. Якщо цього не станеться, відповість лише частково і з часом буде нова російська агресія. 

З Оленою Білозерською журналісти видання  "Країна" спілкувались у месенджері. Попереджає, що дуже зайнята по службі. Пропонує відповідати на запитання в письмовому вигляді. Жартує, що їй краще вдається писати, ніж говорити.

2014 року ви пішли на фронт добровольцем. Чим відрізняється тодішня війна від теперішньої?

– Не лише звірствами. По-перше, відрізняється масштабами. У попередні роки Росія не використовувала ракет і авіації, не так активно застосовувала важке артилерійське озброєння. По-друге, не намагалася захопити всю Україну. По-третє, російська армія більше не маскується під місцевих "шахтарів і трактористів". Уперше війна відбувається так відверто й неприховано: ми або вони, до кінця.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА

Олена БІЛОЗЕРСЬКА, 42 роки, військова. Народилася 5 серпня 1979-го в Києві. Батьки – інженери. Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв. Працювала в друкованих та електронних засобах масової інформації. 2010 року разом з одеським журналістом Олексою Ярославцевим створила інформаційне агентство ”Поряд з вами”. Стала відомою завдяки висвітленню у блогосфері патріотичних і протестних акцій. Зазнавала переслідувань під час режиму Януковича. Після цього, крім журналістики, почала займатись і правозахисною діяльністю. Брала участь у Революції гідності. У травні 2014 року пішла добровольцем на війну. Служила снайпером у підрозділах ”Правого сектора” та Української добровольчої армії. 2018-го закінчила офіцерські курси при Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського й підписала контракт зі Збройними силами України. До 2020-го служила у 503-му окремому батальйоні морської піхоти ЗСУ на посаді командира взводу самохідних артилерійських установок. Нагороджена орденом ”За мужність” ІІІ ступеня. Цьогоріч, 24 лютого, повернулася на службу у Збройні сили. Військове звання – лейтенант. Пише вірші та прозу. 2019 року видала документальну книжку ”Щоденник нелегального солдата”, що витримала два видання й була номінована на Шевченківську премію. Улюблена на цей час книжка – ”Життя P.S.” Валерії Бурлакової. Фільм – ”Вітер зі сходу” Робера Енріко. Любить солодощі. Заміжня. Живе в Києві

Морально готові бути йти воювати?

– Готова була до цього ще за 10 років до початку війни. З 2004-го я була членом УНА-УНСО. По вихідних у нас проводили вишколи, де навчали основ військової справи, тактики пересування малих груп, правил роботи диверсійних підрозділів – саме на випадок російського вторг­нення. Нашими інструкторами були ветерани локальних війн 1990-х. У ті роки я не вірила, що ці знання знадобляться мені на практиці, заняття були для мене як хобі. Думала: ну яка війна в наш час в Україні? Це маячня. Навіть якщо почнеться, то воюватиме армія, а мене туди не візьмуть, бо я – жінка. Хіба – на якусь паперову роботу, але я на це не погодилася б. Думала, максимум моєї участі в можливій війні – приїхати на блокпост десь на другій лінії оборони й узяти в солдатів інтерв'ю. Я не могла прорахувати й передбачити, що в перші дні й місяці війни з'являться добробати, де з цим усім буде значно простіше. Але вже тоді я знала: якщо почнеться війна, ми всією командою одразу ж вирушимо на фронт. Так і сталося.

Знали, що будете снайпером?

– Так. Але думала, що не в армії, а в партизанах. У мене є ключові якості для цієї професії – терпіння, впертість, посидючість. А от із фізпідготовкою є, на жаль, проблеми.

Чоловіки насміхалися: який із неї снайпер?

Був у моєму житті випадок. Років за п'ять до початку війни була в діловій поїздці разом із чоловіками, які мали бойовий досвід. Сказала їм, бо прийшлося до слова, якщо в Україні почнеться війна, стану снайпером. У готелі мій номер був по сусідству з їхнім, стіни тонкі, і я чула, як вони насміхалися з мене – мовляв, який із неї снайпер. Тоді ще була невпевненою в собі, сильно переживала. А потім доля склалася так, що з одним із тих чоловіків я випадково зустрілася на війні. 2016-го йшла на позицію зі снайперською гвинтівкою, а назустріч – група новоприбулих військових. Він був серед них. Упізнав мене. Було приємно.

Снайперська гвинтівка в мене з'явилася не одразу. Спочатку воювала з легальним цивільним карабіном на базі АКМ. Потім змінила три гвинтівки – Mauser 98k, СВД і Z-10, яка в мене з 2017-го. Назвала її Галею, бо балувана. Порівняно з радянською стрілецькою зброєю потребує ретельного догляду.

"Галя" – чистокровна українка, зроблена компанією "Зброяр". Коли сказали, що вона важча за мою попередню гвинтівку, не повірила – така зручна.

Щоб зробити постріл, довго доводиться перебувати на позиції?

– По-різному. Іноді години, іноді хвилини. Часто днями не робиш жодного пострілу. А на свою першу підтверджену ціль я чекала рівно 10 секунд. Тепер мій патрон коштує близько 90 гривень. Це недорого.

Гвинтівку назвала Галею, бо балувана

Дальність пострілу снайперських гвинтівок, з якими працюють українські військові, залежить від марки зброї й калібру патрона. У моєї максимальна – 800–900 метрів. А щоб влучити впевнено – 500–600. Високі професіонали використовують інші калібри – там уже можна працювати на півтора кілометри й далі.

Раніше ви казали, що 2022-й мав стати для вас роком відпочинку й відновлення здоров'я. Але після 24 лютого ви знову в ЗСУ. Де вас застала звістка про початок великої війни?

– Удома, в Києві. Від вибухів не прокинулася, "з гармати не розбудиш" – це про мене. Чоловік сказав: "Вставай, почалося". Ми зібралися за годину й вирушили до військової частини, в яку записалися напередодні. Дістатися з купою речей і власною зброєю було неможливо – служби таксі не працювали. Зрештою з частини приїхав підлеглий власною автівкою і нас забрав.

Несподіванкою вторгнення Росії не стало, про це багато говорили й писали. Були попередження західних розвідок, говорила з військовими зі свого оточення, які все правильно розуміли, писала статті з порадами про збирання тривожних валізок. Але все-таки свідомість опиралася, відмовлялася вірити, що Путін настільки псих, щоб розв'язати в центрі Європи бойові дії масштабу, якого Європа не бачила з 1940-х. Виявилося – настільки.

Люди, які йшли до війська 2014 року, відрізняються від тих, хто йде служити тепер?

– Нині воює все більше людей цивільних професій. Ті, кого у 2014–2015 роках оминула мобілізація, могли взагалі нічого не знати про війну на Донбасі. А після 24 лютого люди масово пішли у військкомати. Наприклад, брат мого чоловіка раніше не воював. Пішов добровольцем і тепер перебуває в найгарячішій точці війни. Багато знайомих, які в попередні роки знайшли себе як журналісти й волонтери, нині теж на передовій.

Яке ставлення до жінок-військових? Чи правда, що їм доводиться працювати більше за чоловіків, щоб здобути авторитет?

– Не те щоб більше, достатньо й на одному рівні. Та навіть і це не обов'язково, коли йдеться про завдання, що вимагають значної фізичної сили – у цьому переважна більшість жінок поступається чоловікам. Важливо мати професіо­налізм і мотивацію. Якщо це є, все буде добре. Із власного досвіду: буває так, що в частину приїздить з інспекцією якесь високе начальство і, побачивши на "чоловічій" посаді жінку, починає її екзаменувати. І якщо жінка проявить себе не повним олігофреном, тобто знатиме плюс-мінус те саме, що й пересічний чоловік на відповідній посаді, начальство вважатиме її мало не генієм і хвалитиме. Для когось це неприйнятно – мовляв, це зневага до жінок – але ж нам, дівчатам, це до біса зручно. Тому я не обурююсь.

Чи знаходите на фронті час для догляду за собою?

– Як і всі. Між жінками й чоловіками немає в цьому плані різниці. Єдине – трохи більше часу треба на миття голови, бо волосся довге. Під час війни не користуюся жодними косметичними засобами. Хоча я ж залишаюся публічною людиною і коли просять про якесь інтерв'ю чи коментар відеозв'язком, то є проблема. Коли вже не 20 років і ти дико втомлена й ненафарбована, то у глядачів, які звикли бачити на екрані доглянутих жінок, це викликає асоціації не з війною, а зі шкідливими звичками чи хронічними хворобами. Я не люблю мати такий вигляд, тож доводиться викручуватись. Якось у дівчини з відділу кадрів позичила олівець для очей, бо моя косметичка загубилася 24 лютого під час зборів. Хоча фарбуватися не люблю. Навіть у мирному житті косметику використовувала лише для зйомок.

Що в цей період викликає у вас усмішку?

– Жарти побратимів – часто на теми, зрозумілі лише військовим. Ми взагалі багато жартуємо і сміємось.

Часто вдається спілкуватися з рідними?

– Телефоном говоримо майже щодня. Проблема не у відсутності спілкування, а в постійному контролі – щоб не сказати зайвого, адже розмови прослуховуються. Ось це дратує – неможливість відверто обговорювати з близькими своє життя, думки й те, що в тебе відбувається.

У чому сила українських воїнів?

– У мотивації та ініціативі. От у росіян під час бою всім керує один командир достатньо високого рангу. Якщо його вибивають, решта не знає, що робити, і стає легкою здобиччю для наших військових. А в нас сержант, який місяцями сидів десь на опорному пункті зі своїм підрозділом, звик відповідати за все, що відбувається, і вміє приймати самостійні рішення. Але росіяни поки що мають перевагу в бронетехніці, авіації та артилерійському озброєнні. Щоб усе це повибивати, треба дочекатися постачання за лендлізом.

Кажуть, що російські військові погано озброєні. Це правда?

– Так. Але цього поганого озброєння у них, на жаль, дуже багато. Як і їх самих. Треба робити так, щоб їх було менше.

Союзники надають нам зброю. Як швидко наші військові зуміють її опанувати?

– Максимально швидко, бо в людей величезна мотивація. Але змушена констатувати, що темпи отримання нової зброї нижчі, ніж мали би бути.

Читайте також:  Професор Федір Шандор проводить пари прямо з окопу на Сході України: «Ми воюємо за освічену націю»

Росія відповість за свої злочини?

– Щоб відповіла по повній, як нацистська Німеччина, потрібно взяти Москву й підписати з наступниками Путіна повну й безумовну капітуляцію. Якщо цього не станеться, відповість лише частково і з часом буде нова російська агресія. Якщо вважати закінченням війни звільнення всіх українських територій включно з Кримом, тоді війна триватиме ще не менш як рік. А якщо – знищення Росії спільними з союзниками зусиллями – тоді значно довше.

Треба взяти Москву й підписати повну капітуляцію Росії

Наступників Путіна я згадала за аналогією з наступниками Гітлера. Він застрелився, а вони підписали капітуляцію Німеччини.

Говорять про можливий повторний наступ російських військ на Київ. Це може стати реальністю?

– Якби росіяни були в змозі взяти чи оточити Київ, вони зробили б це ще в лютому-березні. Якщо на театрі воєнних дій не відбудеться якихось суттєвих змін на користь Росії, то повторний наступ на Київ малоймовірний. Інша річ, цим можуть лякати, щоб Україна не перекидала всіх військ на схід.

Тривають розмови про необхідність створення нової системи європейської безпеки. Яку роль там відведуть Україні?

– Як показали події останнього десятиліття, до НАТО наприймали якусь кількість країн, керівники яких, судячи з їхніх дій і висловлювань, підкуплені російськими газорублями. А оскільки будь-яке рішення Альянсу вимагає схвалення всіма його членами, він як інструмент колективної безпеки не працює. Вочевидь, час створювати нове об'єднання, до якого ввійдуть країни, готові одразу ж почати воювати, якщо нападуть на одну з них чи державу, яку це об'єднання вирішить захистити. До нього мають увійти держави, які мають підготовлену й мотивовану армію, значні військові та економічні можливості. Це можуть бути США, Велика Британія, Україна, Польща, країни Балтії. Україна в цьому об'єднанні, вочевидь, гратиме роль силової складової. Наш досвід ведення бойових дій вивчатиме весь світ.

2019-го ви видали документальну книжку "Щоденник нелегального солдата". Є бажання написати книгу про цю війну?

– Напишу обов'язково. Якщо виживу, буде продовження "Щоденника…"

Тепер війну ілюструють значно менше. І як військова вважаю, що це правильно. Адже журналісти через незнання або конкуренцію між собою можуть оприлюднювати те, що не можна розголошувати. Але як інформаційник і людина, яка бачить свою місію у фіксації історичних подій для нащадків, я оплакую колосальні масиви безцінної інформації, яка тепер не фіксується і втрачається назавжди.

Розумію, що під час війни не можна казати всю правду, але хотілося б, щоб наші офіційні джерела все-таки давали людям більше об'єктивної інформації. Бо коли люди бачать, що від них щось приховують, починають користуватися ворожими джерелами, які тотально брешуть і працюють не в наших інтересах.

Що найперше зробите після перемоги?

– Заберу додому моїх хвостатих. Вони тепер у селі у свекра. Він минулої осені овдовів. Залишився зовсім один, бо вся його родина – двоє синів, невістка й онук – пішла на війну. Нині з ним двоє його і двоє моїх собак, четверо котів покійної дружини і троє – моїх. Якщо не собак, то хоча б котів – Сільвера, Бусольку й Касю – мрію якнайшвидше забрати додому.

Ірина МАМРИГА, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО, опубліковано у журналі "Країна"


В тему:  


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]