Адвокат і старший солдат Євгенія Закревська: "Перший обстріл нашої позиції в Києві – це був friendly fire"

|
Версия для печатиВерсия для печати
Євгенія Закревська. Фото: Maria Matiashova

Мало про кого таке можна сказати, але Євгенія Закревська – людина з бездоганним реноме. Відома київська адвокатка, захисниця родин Небесної сотні, керівник юридичної компанії та лобіст майданівських інтересів у судах.

Женя до останнього вела напрямок судових справ Майдану, публікувала щотижневі звіти у виданні “Новинарня“, робила все, щоб винні у злочинах проти Майдану були покарані. Але, як виявилося, одночасно адвокат Закревська проходила військові вишколи, тренувалася в територіальній обороні Києва – готувалася до війни.

СТАРШИЙ СОЛДАТ ЗСУ ЄВГЕНІЯ ЗАКРЕВСЬКА. Фото надані Євгенією Закревською, з ФБ та відкритих джерел 

Із перших днів великого вторгнення вона – на контракті в територіальній обороні Збройних сил України. Старший солдат, старший стрілець в одному з батальйонів столичної ТрО.

Хоча і в Києві в умовах наступу русні траплялося непросто, для Закревської було принциповим вирватись із “жулянського котла” в зону реальних бойових дій. Тепер вона виконує бойові завдання на Харківщині. Після основних обов’язків займається аналітикою й аеророзвідкою.

У цьому довгому, а головне – щирому інтерв’ю ми говоримо про “дружній” та справжній вогонь, який уже пережила Женя; забезпечення й призначення підрозділів тероборони; адвокатів та жінок на війні; як воно взагалі – одній дівчині в роті; про звільнені села Харківщини, врятованих тварин, російських воєнних злочинців, війну за конвенціями і без; адвокатську діяльність і суди Майдану під час війни, і не лише.

Читайте також: "Перше, що влаштовували росіяни, коли захоплювали місто або селище, – це місце для тортур та вбивств" 

“До війни готувалася. Так, наче за мною лінія Маннергейма”

– Хто чи що стало вирішальним у твоєму рішенні стати військовослужбовцем територіальної оборони ЗСУ? Чи був у тебе досі військовий досвід, стрілецькі чи тактичні тренування?

– Я тренувалася з теробороною ще за кілька місяців до вторгнення. Стріляти я вже вміла, і певні тактичні навички в мене були. Із 2014 року періодично проходила різні вишколи.

– Як виглядала “учебка” в ТрО в лютому-березні?

– Та як… У нас не було окремої “учебки”. З четвертого дня, здається, ми вже виконували бойові завдання. Тримали визначені позиції в якійсь там лінії оборони.

Навчання проводились паралельно. Поводження зі зброєю, ІБН (індивідуальні бойові навички – “Н”), тренування, фізуха, тактика, робота на блокпостах. Крім того, нас вивозили на стрільби, на тактичні стрільби. Окремо навчали гранатометників, кулеметників, навчали роботі з ПТРК. Далі, коли ми розжились саперними лопатками і переїхали подалі з Києва, нас навчили рити окопи (посміхається).

– Яке в тебе зараз військове звання й посада?

– Я старший солдат. Стрілець чи то старший стрілець.

Також у вільний від стрільби час займають аеророзвідкою і аналітикою.

– Чи не пропонували тобі стройовики (або військкомат) посаду в ЗСУ за профілем адвоката? Бо є такі приклади.

– Від мене не було такого запиту. І я не зовсім розумію, що це могла б бути за посада.

Якби я могла працювати адвокатом, я би продовжувала свої справи. Але такої можливості не було. 24 лютого я пішла в пункт збору нашого батальйону, коли зрозуміла, що адвокатом я тепер працювати не зможу. Все.

Суди в Києві не працюють. Росіяни захопили аеропорт Гостомеля, вже зовсім близько до Києва. Місто потрібно захищати. Зараз. Уже. Фізично. Зброєю. Собою. Своєю присутністю в цьому місці в цей конкретний час.

У мене ніколи не було особливого бажання займатися юридичною чи паперовою роботою в армії. Я цього максимально уникаю.

– Як ти сприймала загрозу вступу російських військ до Києва в перші дні й тижні після вторгнення?

– Як реальну загрозу, яку ми маємо відвернути. Так, наче прямо за тобою лінія Маннергейма.

Моя пошта і месенджери ломилися від застережливих, попереджувальних, підтримуючих, а в певний момент уже й панічних листів і повідомлень про необхідність евакуації, зокрема від наших американських і європейських друзів і партнерів. Які точно все знали за даними розвідки. Знали, що “нам гаплик і треба тікати”.

Але я таку опцію не розглядала. В мене не було “плану Б”. Евакуюватись із Києва я не збиралася.

Я відписувала на всі пропозиції виїхати одне й те саме скопійоване повідомлення – що ми лишаємось в Києві і будемо за нього битись. І ми не віддамо його росіянам.

Я знала, що я вмію стріляти. Знала, куди потрібно прийти, коли почнеться, і де мені дадуть зброю. (На жаль, власної в мене не було. І я просто це зробила. Як і багато інших.

Читайте також: Капелан Сергій Цьома: «Зараз усі конфесії об’єднує те, що проти нас один сатана»

Очікування ДРГ, якої не було: “як ми тоді один одного не перестріляли – загадка”

– У яких подіях оборони Києва ти встигла взяти участь?

– Наша роль в обороні Києва полягала в тому, що ми там були і тримали позиції. Спочатку на одному танконебезпечному напрямку, потім на околицях міста. Нічого особливо героїчного. Просто там, де були ми, вивільнялися підрозділи ЗСУ, і вони могли робити щось корисніше.

Інша річ – частина нашого підрозділу у зведеному загоні стояла на позиціях в Ірпені на підсилення ЗСУ, на “нулі”. Але перед нашою ротацією в Ірпінь місто звільнили.

Потім ми героїчно “врятувалися” з “жулянського котла” в Харківську область.

Будинок на Оболоні після ракетного обстрілу, 14 березня 2022

– Ок, що в цей час викликало найбільші емоції?

– О, емоцій на початку було достатньо. Але емоції не завжди корелюють із реальною небезпекою.

Наприклад, суперемоційною була бойова тривога в перший день передислокації – на підставі, як виявилося, фейкової інформації, що по Шулявському мосту їдуть російські танки, а прям біля нас – ДРГ…

Уяви – вузький коридор у підвалі, один вихід, з якого очікується штурм, і в цьому коридорі, як сардини в банці – сто людей з автоматами, із патроном у патроннику, частина вже зі знятими запобіжниками і пальцем на спусковому гачку. Половина з них тримає цей автомат другий раз у житті. Всі на взводі, в дикому стресі чекають на “ДРГ”, якої все нема й нема… Якої взагалі немає.

Як ми один одного тоді не перестріляли – загадка.

– Яким було твоє “бойове хрещення”? Перший обстріл?

– Перший ворожий обстріл, який влучив по наших позиціях, – це теж таке собі було. Це була випадкова ракета, очевидно, збита нашою ППО. Ну, тобто це не було прицільно. Ми не були ціллю.

АЛЕ ТАК СТАЛОСЯ, ЩО Я БУЛА В ПРИМІЩЕННІ, КУДИ ЦЕЙ УЛАМОК ЗАЛЕТІВ,

і так, певною мірою це можна назвати бойовим хрещенням.

Ну, бо в той момент ти не знаєш, що це просто випадковий уламок, який пробив стіну, спалив диван і заповнив кімнату їдким димом впереміш із пилюкою і якоюсь хрінню зі стін. Видимість – нуль. Вуха заклало. Смердить горілою пластмасою. Пісок в очах (тут ти чітко розумієш, навіщо потрібні окуляри), ти падаєш із ліжка, хапаєш автомат, бронік і виповзаєш в коридор. І тут бронік і каска вперше не здаються тобі незграбними і “юзлес”…

А, забула, головне – ще окремий квест, повернутися, знайти в тому білому тумані берці і взутись! Бо я була боса.

Очікуєш атаку, штурм, продовження обстрілу. Адреналін фігачить ще довго… Але продовження тоді не було.

Наслідки бою біля станції метро “Берестейська” в Києві, 26 лютого

– Ти так сказала про “перший ворожий” обстріл, який влучив по наших позиціях, що я зрозумів – був і “дружній вогонь”. Справді, в Києві в перші тижні такого траплялося чимало. Кажуть, що і бій на Берестейській був “дружнім”, і не тільки там. Це пояснюють нескоординованістю, великою автономністю підрозділів, психологічною “накрученістю” людей зі зброєю. Виходить, тобі доводилося стикатись із такими випадками?

– Саме так.

ПЕРШИЙ ОБСТРІЛ НАШОЇ ПОЗИЦІЇ В КИЄВІ – ЦЕ БУВ FRIENDLY FIRE.

Добрячий такий… Буквально в перші дні. Добре, що тоді ніхто не постраждав.

Євгенія Закревська і Джавеліна. Київ, березень 2022

– Чи станом на зараз уже розв’язана ця проблема?

– Станом на зараз хіба свій дрон свої зіб’ють, якщо не попередять про польоти… А так – не чула, щоб у нас у зоні відповідальності чи в сусідів був “френдлі фаєр”.

Читайте також: Один день роботи українських танкістів на Донбасі

“ТрО виходила на кордон, коли шлях їй розчистили ЗСУ”

– Я вже зрозумів, що зараз ти з підрозділом ТрО перебуваєш у Харківській області на підсиленні кадрових бригад ЗСУ. У чому полягає ваша робота? Чи відчуваєш себе запитаною?

– Так. Ми в ТрО у Харківській області, на підсиленні ЗСУ. Проводимо аеророзвідку, аналізуємо велику кількість даних. Допомагаємо бити орків. Взаємодіємо з сусідніми підрозділами.

– На кордон часом не виходили? Бо один із місцевих підрозділів під час наступу на Харківщині наробив шуму відосом зі свого виходу на кордон з РФ. 

– Ми на кордон не виходили. Ну, і по секрету скажу, з того, що я бачила – ТрО виходила на кордон, коли шлях до цього кордону розчистили ЗСУ.

І ці фоточки з прикордонними стовбчиками – це трохи позерство. Але хай (посміхається). Якщо це комусь піднімає бойовий дух.

– Що піднімає твій бойовий дух?

– Мій – відео з дрончика. А ще більше, якщо дивитись це дійство онлайн.

Щодо того, чи на своєму я місці – думаю, так. Я вважаю себе тут корисною. Мій мозок й інші здібності використовуються, і, я думаю, використовується ефективно й саме з тією метою, з якою я прийшла сюди.

Я бачу, що мені ще потрібно вивчити й опанувати, і зроблю це.

Я АДЕПТ НИЗОВОЇ КООРДИНАЦІЇ. ДУЖЕ ЦІКАВО СПОСТЕРІГАТИ, ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ.

– Як?

– Коли арта, командири розрахунків, аеророзвідка різних підрозділів координуються між собою і працюють у своєму секторі на спільну мету. Це дає офігенно крутий синергетичний ефект і чудовий результат.

Ну, і ще я вважаю, що детальне опрацювання сектору аеророзвідкою і супровід дронами наступу чи інших маневрів має стати золотим стандартом нашої військової доктрини. Такий підхід зберігає людей і дозволяє наступати з мінімальними втратами або взагалі без них. І саме так має бути.

– Чи були втрати в підрозділі?

– Втрати… Один хлопець на посту отримав контузію, іншого посікло склом трохи. Легкі “300”. (Інтерв’ю відбувалося до того, як підрозділ зазнав першої безповоротної втрати, яка стала дуже болісною для Євгенії – “Н”).

Читайте також: 20 дней в обороняющемся Мариуполе команда журналистов AP документировала военные преступления русской армии

“У мізках російських бійців і командирів зашито допустимість, а то й необхідність бути не просто загарбником, а й катом, ґвалтівником”

– Звільнені села Харківської області – які вони? Що кажуть люди?

– Я особисто спілкувалася з місцевими мало і побіжно. На рівні – “як пройти”, “чи цілий міст” і т.д. Ну, і котиків люди шукали своїх…Тобто якихось задушевних розмов в мене не було.

Але якось був цікавий момент – один наш розвідник заговорив з місцевим, і щоб “зійти за свого”, зробив це російською. А дідусь відповідає українською. Так, у Харківській області в селах багато україномовних, попри всі міфи. Ну, і як би вийшов конфуз – ти підозрюєш у місцевих жителях сепарів, а “найбільшим сепаром” виявився ти сам. Ще не відомо, що той дідусь подумав. Довелося іншим втрутитися в розмову і дякувати діду трушним суржиком.

Старший солдат Євгенія Закревська

– Чи доводилося тобі спілкуватися з місцевими жителями, які пережили воєнні злочини росіян або були свідками?

– Ні. Спілкуватися з жертвами в ролі бійця не доводилось. Але я багато спілкувалася в ролі адвоката ці вісім років.

– Я чув пропозиції залучати адвокатів до фіксації злочинів русні в Україні. А ще – залучати тероборонівців до збору доказів воєнних злочинів ЗС РФ (навіть подали законопроєкт). Чи ти таким не займаєшся? І як взагалі ставишся до обох пропозицій?

– Тероборонівці – комбатанти, тобто особи, напряму залучені в міжнародний військовий конфлікт. Докази, зібрані комбатантами, або свідчення комбатантів, можуть за певних умов прийматись і МКС (Міжнародним кримінальним судом), і трибуналом, який, можливо, буде створено. Але їхня юридична сила апріорі буде “нижчою” за докази, зібрані правоохоронними органами, представниками потерпілих чи громадськими організаціями.

Тобто це (залучення ТрО) можливо. Але на тероборону не можна робити ставку в зборі доказів воєнних злочинів РФ. Хіба там, куди не мають доступу інші. У той момент і в тій місцевості, коли до місця злочину, до жертв чи свідків не можуть фізично приїхати більш неупереджені суб’єкти.

– На твою думку, чому на деяких територіях російська армія влаштовує “Бучу” і геноцид, а на деяких – обходиться порівняно “малою кров’ю”?

– Така різниця – сума багатьох факторів. Не хочу їх аналізувати. Це як вишукувати, що жертва зробила не так, що викликала аж такого звіра в агресорі, або вишукувати “кращих русских”.

Російська армія – агресор. Крапка. Всі. Кожен солдат. Кожен офіцер. Без винятків і “бідних хлопчиків, які не знали, куди їх везуть, і бояться чинити опір командуванню”. Тому їх потрібно вигнати з нашої території, а при військовій необхідності – знищити. Вбити. Такі правила війни. Це вони її розпочали, вони на це підписались. Вони це й отримають.

Нічого особистого. Але багато з цих агресорів – ще й воєнні злочинці. Тож цих останніх, які виживуть, потрібно не просто вигнати чи взяти в полон і обміняти на наших – їх треба судити.

МІЖ БІЙЦЕМ АРМІЇ АГРЕСОРА І ВОЄННИМ ЗЛОЧИНЦЕМ НЕМАЄ ЗА ЗАМОВЧАННЯМ ЗНАКУ “ДОРІВНЮЄ”.

Агресивну війну потенційно можна вести й дотримуючись законів і звичаїв війни. Так би мовити, по “женевським понятіям”, тобто за конвенціями.

– Поясни для неюристів.

– Це коли комбатанти воюють тільки з комбатантами і не завдають умисної шкоди цивільним. Коли не бомбардують цивільні об’єкти, не стріляють просто для розваги в некомбатантів, не катують їх, і взагалі нікого, не ґвалтують, коли належним чином поводяться з військовополоненими… Тобто це коли повністю дотримуються Женевських конвенцій.

Це все одно агресія, все одно війна – зі смертями, скаліченими долями, стражданнями і жахом. Але це умовно “шляхетна війна”.

Євгенія Закревська на гутірці фестивалю “Бандерштат” 2021 року

Коли задумувалися і приймалися Женевські конвенції, не було мети позбутися війн як таких, і карати тих, хто розв’язує війну. Це вважалося нереалістичним. Але тоді (починаючи з 1860-х років – “Н”) хотіли надати війні трохи “людського обличчя”, позбутися зайвої, непотрібної для досягнення військових цілей жорстокості, захистити мирне населення, уникнути зайвих жертв, зробити війни трохи більш “людяними”, як би це парадоксально не звучало.

Але це все не про армію росії. Здається, в них прямо у військовій доктрині і мізках бійців та командирів зашито допустимість, а то й необхідність бути не просто бійцем-загарбником, а й бійцем-катом, бійцем-ґвалтівником, бійцем – воєнним злочинцем.

В АРМІЇ РФ ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ ПРИРІВНЯНІ ДО ВІЙСЬКОВОЇ ДОБЛЕСТІ.

Тому в мене до такого ворога – якісно інший рівень ненависті.

– Ти вже згадала про порятунок котів, і в тебе в фейсбуці багато фоток із Харківщини з кошенятами й кицьками. Звідки вони?

Старший солдат Закревська і кошеня Куля

– Всі ці коти – це Північна Салтівка (найбільш постраждалий від артударів район Харкова – “Н”). Всі домашні, люблені… Їх залишили господарі, коли тікали з-під обстрілів… Їх там жах як багато…

Ми ходили визволяли їх, зачинених у квартирах… Деякі господарі просто спецоперації організовували, щоб евакуювати потім своїх киць. Деякі, вже як відкинули орків, приходили, шукали, забирали, але таких одиниці.

Кицька Котлета

Ось цю кицю (показує) з позивним Котлєта боєць із позивним Чубакка пристроїв у сім’ю в Києві.

Читайте також: Репортаж из Запорожья, где ВСУ отбивает атаки российских захватчиков: «Все населенные пункты будут отбиты»

Забезпечення ТрО через “зірковий” підрозділ

– Давай про ТрО на війні. Забезпечення. Яка частина твого екіпу казенна, а яка – надана волонтерами, придбана особисто?

– Нам відразу в пункті збору видали зброю й аптечки. І бронежилети. Не всім, правда, вистачило. Аптечки ми потім доформовували за допомогою волонтерів, кому не дісталося. А мій бронік був таким широким, що я не могла тримати автомат. У ньому не було сенсу. Я його відразу віддала комусь, кому не вистачило і кому він підходив по розміру.

Потім ще кілька разів видавали броніки, але на мою комплекцію в ЗСУ так і не було нічого більш-менш реалістичного. Хоча “стандартизованих” хлопців за місяць-два таки забезпечили броніками на 100%.

Але коли є вибір – можна вдягнути легенькі волонтерські плити чи зручні плитоноски від “Балістики” – очевидно ж, що оберуть. Тому багато хто здав броніки ЗСУ і замінив їх на волонтерські.

У мене було кілька апгрейдів волонтерських плит і плитоносок. Виявилося, що за кордоном плити мають розмір – різний для людей різних комплекцій, і для жінок! А в нас – стандарт – 30 на 25 см. І це ще норм, з такими я можу ходити, і навіть бігати й стріляти. Хоча все одно дивно – чому бронеплита на здорового мужика і на мене має бути однакового розміру? В чому глибинний сенс цього стандарту?

Взагалі, пропорцію скільки чого нам дали – казенного, волонтерського і свого, порахувати важко. Я перший час активно займалася залученням волонтерки і сама закуповувала частину спорядження для підрозділу. Працювала з фондами – Притули, “Повернись живим”, із чудовим волонтерським проектом U-Hero.

Але спочатку ми забезпечували потрібним спорядженням і корисними ніштяками нашу найбільш “бойову” частину – розвідку, гранатометників, ГШР (група швидкого реагування) і т. д. Тобто це все було не собі, а іншим.

Крім того, знайти щось на дівчат малих розмірів дуже важко. Це завжди були якісь волонтерські індивідуальні подарунки.

Хоча один комплект форми, берці і шолом, мені якимось дивом дісталися таки від нашого забезпечення. Мого розміру! Утім, яке там диво – це наш “Байкер” довго вишукував і таки знайшов.

Ти би знав, як це непросто – вдягнути і взути роту!

Ну, бо тобі потрібно не просто 100 кітелів, штанів і берців. Тобі потрібні ці речі конкретних розмірів. Які треба дізнатись, привести до ладу (військові, українські, європейські, XL тощо), а потім фіксити – хто вже одянутий, хто ні.

Коротше, за досвідом – перше замовлення за “нормальним розподілом”, коли ти взагалі не знаєш розміри, дає той самий результат.

Але нам гріх скаржитись. У нас зірковий підрозділ. З нами служили декілька власників виробників тактичного спорядження і бронежилетів – M-TAC, “Балістика” (і ще служить) – вони робили шикарні підгони своєї продукції. Але теж здебільшого чоловічі розміри.

Та за цей час потроху я таки майже повністю екіпувалася.

БОЖЕ, СКІЛЬКИ БУЛО РАДОСТІ – ПРОСТО ОДЯГТИ КУРТОЧКУ ЧИ ФЛІСКУ СВОГО РОЗМІРУ, КОЛИ ТИ ДВА МІСЯЦІ НОСИЛА НА ТРИ РОЗМІРИ БІЛЬШІ,

підкочувала рукава, воно все висіло, виглядало як мішок… Бр-р-р.

– Крім екіпу явно є й інші питання щодо забезпечення.

– Звичайно, екіп – це лише частина проблеми. Зв’язок (рації), камери відеоспостереження, комп’ютерне обладнання, щоб все це працювало, автомобілі, тепловізори, генератори, ПНБ (прилади нічного бачення), дрони, приціли і т.ін.

Це все в підрозділі – відсотків на 60% волонтерка, за моїми суб’єктивними оцінками. Решта – куплено або профінансовано безпосередньо нашими бійцями або їхніми компаніями. Тут участі ЗСУ майже немає.

“Поїла і в касці”

Користуючись нагодою, хочу сказати моїй тезці Женічці Сєрій велике дякую за камери і позашляховик. Камери – це дуже класна штука. Якщо грамотно обладнати ними СП (спостережний пункт), можна вивільнити людей на постах і суттєво зменшити ризики.

Медицина – майже все, крім аптечок на дві третини роти, – теж волонтерка.

Медичку (евакуаційну машину) купили приблизно навпіл за зібрані гроші і власні гроші підрозділу.

Читайте також:  Отец Сергий Дмитриев: «Я не могу простить сегодня врага, пришедшего нас убивать»

“Те, що піхота на першій лінії, не означає, що нас кинули самих без підтримки”

– Ще в березні доводилося чути багато нарікань на погану організацію підрозділів ТрО, безлад, їх слабке забезпечення. Зараз нова тенденція в інформаційному полі – раз-по-раз вискакують листи, дописи в соцмережах, звернення від мобілізованих у ТрО зі скаргами на те, що їх кидають на першу лінію фронту, “з автоматами на танки”, ненавчених, без належної підтримки, проти переважаючих сил противника. Як прокоментуєш таке?

– У нас було навпаки. Після звільнення Київської області нас намагалися кинути “охороняти охоронювані об’єкти” в глибокому тилу. Ми це називали жартома “жулянським котлом”.

МИ САМІ ПРОСИЛИСЬ НА ФРОНТ, ПИСАЛИ РАПОРТИ.

Коротше, вирвалися з “київського котла”. Правда, не всі.

Якщо про досвід нашого підрозділу, то я не спостерігала ситуацій, коли когось прямо кидали “з автоматами на танки”. Є різні роди військ і в нас, і в противника. Піхота, артилерія і танки працюють в одному секторі з обох боків. І в кожного – свої завдання.

ТрО – це легка піхота. А в піхоти дуже рідко бувають танки… Хіба що трофейні. Автомат плюс саперна лопатка – це і є основна зброя піхотинця. Плюс кулеметники, плюс гранатометники. Танчики, міномети десь поруч – прикривають. Подалі – артилерія.

Те, що піхота на першій лінії – це не означає, що нас кинули самих без підтримки.

Підтримка є. І повір, для ворожої артилерії саме наші танчики і броньована техніка будуть більш цікавою мішенню, ніж піхота.

Старший солдат Євгенія Закревська

Звісно, важливо, щоб це все було скоординовано. Щоб командири відділень і бійці теж володіли такою інформацією. Щоб був хороший зв’язок. Щоб була розвідка й аеророзвідка.

ОБІЗНАНІСТЬ, ХОРОША КООРДИНАЦІЯ ЗНІМАЄ 50% СТРАХУ І ПІДВИЩУЄ ШАНСИ НА ВИЖИВАННЯ ТА УСПІШНЕ ВИКОНАННЯ ЗАВДАННЯ.

А тримати лінію фронту, сидіти на позиціях – це і є завдання. І хтось його має виконувати.

І позиція “хай замість мене помре хтось інший, спеціально навчений” мені якось не імпонує.

Ну, і я не зовсім розумію, що значить “ненавчені”? А чому не вчилися весь цей час хоча б із моменту вторгнення? Вже ж три місяці пройшло.

Найменше часу вчитись було в Київської, Харківської ТрО. Бо вони формувалися, коли ворог уже стояв на окружній.

Ти бачив від них такі відеозвернення? Я – ні.

– До речі, чи вдається стежити за соцмережами й новинами в армії?

– Коли як. Зведення читаю щодня, аналізую карту. Іноді в нас більше новин, ніж у соцмережах. Іноді нічого не відбувається, тоді читаю більше.

Жіноча рівність і нічна робота

– Знаю, ти по роботі невиправна “сова”. Чи змінився твій графік сну в армії? Як виглядає тепер твій розклад дня?

– Я не те щоб сова. Просто вночі менше відволікають і краще працювати. Тут ніч – це ідеальний час, щоб відпрацьовувати відео. Ну, бо на ранок вже потрібні свіжі координати, апдейти. Цим користувалися і ставили мене вночі оперативним черговим.

Хоча ці дві функції можна більш-менш суміщати, лише коли нічого не відбувається. А це буває рідко.

– Чи є зараз час для навчань, стрільб? Друзі в інших підрозділах ТрО на бойових скаржаться, що з цим туго.

– Давно вже не стріляли. Так, цього мені не вистачає. На цій позиції це трохи складно.

Питання не тільки в часі, а і в можливості безпечно виїхати. Раніше було вивозили.

Старший солдат Євгенія Закревська

– Що для тебе найскладніше, найбільш незвичне в армійському житті?

– Особливо нічого не можу пригадати. Можна сказати, що життя мене до цього підготувало.

– Добре. А от тема – жінки в армії на дев’ятому році війни. Скільки їх тепер (на прикладі твого підрозділу), чи рівні вони з чоловіками, яку роботу виконують, чи копають/риють на рівні з усіма?

– Якийсь час я була одна. Наразі нас двоє. Загалом за весь час у роті побувало шестеро жінок.

Жінки рівні. Але не однакові з чоловіками. Ні, ми не копаємо зараз. І не всі чоловіки копають, якщо що.

Ну, тобто якщо мова про персональний окоп – то так, я його копала нарівні з усіма. Але позиції наразі риють і укріплюють частина підрозділу. Я ж несу чергування, виїжджаю на бойові завдання, аналізую інформацію. Раніше ще займалась волонтеркою, тепер цим лише епізодично. Є якісь налагоджені канали, плюс щось надає батальйон, цим уже займається служба забезпечення.

– Як жінка вирішує побутові проблеми? Чи немає інших проблем у чоловічому колективі?

– У будь-якому колективі можуть бути проблеми. Якихось специфічних проблем, притаманних саме чоловічому колективу – не можу згадати. Хіба що виявилося, що чоловіки капець як люблять пліткувати, і більше, ніж я очікувала, “дружити проти когось”. Ну, і мірятись яйцями.

Побутові проблеми – вони теж більш-менш спільні: організувати нормально гігієну, помивку непросто, коли немає води, світла, свіжого повітря, не кажучи вже про каналізацію.

Адвокат Євгенія Закревська, 2021. Фото: Стас Юрченко

Що ще… А, я клямку повісила на двері в туалет. Бо вона, виявляється, тільки мені знадобилась. І певний час пішов на те, щоб її помітили й не ломилися, коли закрито… Довелося вживати нецензурну лексику і затасканий мем про “простріляні коліна”. Це не виглядало суперінтелектуально. Але допомогло.

Коротше, чоловіки – люди як люди, якщо ти про це. З ними можна нормально співіснувати, воювати, працювати, виживати, дружити, дуркувати, домовлятися про певні правила і дотримуватись їх. Не те, щоб я раніше цього не знала. Але такого концентрованого ізольованого чоловічо-котячого колективу в мене раніше не було.

– Що по кухні?

– Не повіриш, серед чоловіків немало таких, які дуже смачно готують, і ще й заморочуються, щоб щось цікаве з ніфіга зробити в забутому богом підвалі. Бубочки.

Я в принципі не сильно страждаю без смачної домашньої їжі, але це такий класний бонус.

Але, якщо підсумувати жіночу тему… Коли я була сама, дівчачого спілкування мені не вистачало, я дуже скучила і сумувала за нашими дівчатами (посміхається).

Справи Майдану та їхні “герої” під час великої війни

– Чи доводилося тобі застосовувати правову, юридичну підкованість на військовій службі?

– На жаль, так. Але я намагаюсь цього уникати.

Юридичні аргументи ідуть в хід, коли не вийшло “пояснити нормально”. Тобто коли конфлікт вже доволі глибокий і навряд чи вирішиться без втрат для обох сторін. Або коли потрібно подолати заскорузлість чи лінь когось нагорі в бюрократичній армійській машині.

ШВИДКІСТЬ РОБОТИ ЮРИДИЧНОГО МЕХАНІЗМУ РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ В АРМІЇ НЕСУМІСНА З ТЕМПОМ ПОДІЙ І НЕОБХІДНОЮ ШВИДКІСТЮ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ.

Ця різниця є і в цивільному житті, але вона не така разюча.

– Знайомі прокурори в ТрО розповідали, що паралельно з військовою службою намагаються дистанційно виконувати свої попередні обов’язки – вести справи, подавати якісь клопотання. Чи тобі паралельно з війною вдається керувати своєю компанією, працювати в АДГ?

– РАУ (Рада адвокатів України) прийняла рішення, що служба в армії адвоката під час воєнного стану не є порушенням принципу несумісності. То ж користуюсь цим.

Якщо можу і коли можу – подаю клопотання, готую процесуальні документи. Вичитую те, що підготували інші. Ну, і менеджмент АДГ (Адвокатської дорадчої групи, яка веде “справи Майдану” – “Н”) і нашої юридичної компанії (“Нобіліс” – “Н”) значною мірою досі на мені.

Брати участь у судових засіданнях – фактичної й технічної можливості не маю. Хоч на певні важливі засідання планую проситися у відпустку.

– Чи відновилося вже звичайне функціонування судів, зокрема засідання у справах Майдану? Яка їх частина призначається до розгляду?

– Так, суди вже працюють. Із травня частина процесів відновилася. Наприклад, у головній справі Майдану – про розстріл на вулиці Інститутській – відбувся допит обвинувачених, Маринченка і Тамтури. Сторони доповнили свої докази, і в наступному засіданні переходимо в дебати.

Адвокат Євгенія Закревська, 2021. Фото: Стас Юрченко

Адвокатська дорадча група відновила роботу і по цьому напрямку теж. Наразі вже публікуємо анонси судових засідань. Адвокати ходять в засідання. Скоро, сподіваюсь, і до підсумків дійде. І до вироків.

Від початку війни ми (АДГ) переорієнтувалися на документування воєнних злочинів РФ.

– Багато справ Майдану перебувають під загрозою (обвинувачені можуть уникнути покарання) через те, що в них спливає термін давності. Чи може статися так, що війна зіграє на руку таким обвинуваченим і вироки не будуть винесені? Чи можливо вдаватися до якихось процесуальних рішень, щоб зупинити ці пісочні годинники?

– Намагаємося цього не допустити чи мінімізувати. Наші адвокати працюють над цим, і прокурори майданівського департаменту – також.

Тут не потрібно вигадувати велосипед, потрібно використовувати всі можливості КПК для того, щоб завершити судовий процес у розумні строки. Але це потребує вольових зусиль всіх сторін, включно з судом. Якщо пустити напризволяще – строки сплинуть, і все.

– Чи відомі тобі випадки, коли обвинувачені в справах Майдану (“беркутівці”, поліція абощо) воюють на фронтах другої кампанії? Хто і як саме?

– От нещодавно окупанти у Херсонській області призначили “керівником поліції” Володимира Ліпандіна. Він підозрюваний у справі про побиття активістів у січні 2014 року. Ліпандін тоді очолював управління МВС України в Черкаській області. Підозрюється в організації побиття місцевих активістів і координував тітушок.

Була також інфа, що Сергій Зінченко (втіклий беркутівець, обвинувачений у справі про розстріл на вулиці Інститутській 20 лютого) воює на стороні РФ. Але підтвердити чи спростувати не можу.

– А знайомі адвокати воюють?

– Наша Марина Ліліченко пішла службити в ЗСУ.

В мене в підрозділі в різний час було три адвокати. З них один у цивільному житті, в певному сенсі, – опонент.

– Цікаво, хто це?

– Якщо вони захочуть назвати свої прізвища – самі це зроблять.

Діма Гадомський із “Мертвими юристами” систематично публікують хороші інтерв’ю з адвокатами в ЗСУ, які готові до публічності. Адвокатів в армії багато насправді.

Євгенія Закревська і Дмитро Гадомський (ліворуч)

“Планую влітку подорожувати по Криму”

– Чи є люди, які для тебе на війні відкрилися з нового, кращого чи гіршого боку?

– Війна показала, що мої друзі – справжні, що мої стосунки – справжні, що на моїх близьких можна покластися, а мої колеги можуть більше, ніж думали самі.

У мене немає розчарувань. Всі мої стосунки з людьми виявились такими, як я розраховувала.

Навіть наш гід, курдський друг Орхан, з яким ми подружилися два роки тому в Туреччині під час сходження на Арарат, на початку війни запропонував прихисток у себе нам і всій родині. А потім, коли зрозумів, що ми не поїдемо, побажав удачі в бою. Це прям було дуже.

– На твою думку, скільки триватиме війна? І де ти бачиш себе через пів року, рік?

– Не знаю, скільки триватиме війна. Але я планую цього або наступного літа подорожувати по Криму. Випити кави на Чатир-Дазі, скупатись в Ласпі, потусити на джаз-фесті в Коктебелі (все – в Криму – “Н”). І так і буде.

Або за мене хтось це зробить.

Дмитро Лиховій, опубліковано у виданні НОВИНАРНЯ


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]