Як воюють професори українських вишів. Зіркові та робочі будні 101-ї бригади тероборони Закарпаття

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Про Закарпатську ТрО країна заговорила ще у перші дні війни — щоправда, це були переважно саркастичні жарти на адресу тих, хто “на фото у Фейсбуці захищає Україну десь під Мукачевом”. Але пройшов час і ось — закарпатська тероборона на сході, виконує бойові завдання разом з іншими підрозділами. І часом запалює не тільки на фронті: деякі бійці закарпатської ТрО стають символами цієї війни з росією.

Про те, як проходять зіркові та робочі будні закарпатської тероборони — в матервалі Укрінформу.

Професор УжНУ Федір Шандор у складі закарпатського батальйону тероборони тепер у

Той самий професор Шандор, що крутіший за Джолі

Звісно, що найвідомішою зіркою закарпатської бригади ТрО є професор Федір Шандор. Історію одного фото Шандора, що читає з окопів лекції з туризмознавства своїм студентам в УжНУ, знає весь світ. Фото облетіло мережу, поширювали його на всіх рівнях — від простих користувачів до посольств європейських держав. Професор, який читає лекції поміж несенням служби на гарячому напрямку, справді вразив усіх. Бо “освічена нація — це те, за що ми воюємо” - скаже потім він. На Закарпатті, до слова, де Федір Шандор є дуже відомим (він організовує події та фестивалі, допомагає розвивати нові стартапи, просувати локальні бренди, Шандора жартома називають “батьком закарпатського туризму”), одразу після публікації знаменитого фото запустили флешмоб #яйогознаю — усі соцмережі були заповнені фото з професором Шандором.

Читайте також:  Професор Федір Шандор проводить пари прямо з окопу на Сході України: «Ми воюємо за освічену націю»

Він на війні з першого дня, до військкомату прийшов добровольцем, на фронті опинився у квітні після проходження підготовки в області. Зараз риє окопи, несе службу, підтримує побратимів, чекає на перемогу.

- До керівництва ми з побратимами самі звернулися, що хочемо їхати на фронт. Це було в усній формі. Заяву зробили одразу після вишколу на Закарпатті.

Жартома цікавлюся у Шандора, чи його вже нагородили відзнакою умовно “За популяризацію Закарпатської бригади ТрО” та чи беруть побратими автографи?

- Ні, нагород не було (сміється), в той день я якраз чергував, то лекцію відчитав — і пішов копати. І наступного дня теж копав. Лопата у цій війні — головний інструмент, важливіший за танки: чим глибше зариєшся, тим більше шансів вижити. А щодо автографів — тут на фронті цього нема взагалі. Тут усі побратими. А поважають тут не за славу, а за те, що ти тут, що не втік і не сховався, а відстоюєш свою землю.

Знаєте, якось знайомий науковець мені сказав, мовляв, таких, як я, у Другу світову в глибокий тил евакуйовували — маючи на увазі цінні кадри. У нас зараз навпаки: усі цінні кадри — на фронті. Це й науковці, і митці, бізнесмени та політики...

 

 

Про що свідчить ця тенденція? Про те, що українці розуміють свій моральний обов’язок. Ми — це тіло під назвою “Україна”, яке з допомогою закордонної вакцини - “ленд-лізу” мусить знищити цей вірус, що називається “рашизм”. Чим швидше його зупинити, тим для всіх буде краще.

- Яким є ваш особистий вклад у перемогу, шукали свою місію у цій війні?

- Вона така, як в усіх: піти на війну та захищати свою батьківщину, сім’ю, бити рашистів тут, щоб вони не лізли далі вбивати, грабувати та ґвалтувати. Мужчина повинен захистити тих, хто на нього надіється. У всіх зараз така місія. І це нормально, - каже Шандор.

 

Війна має свою естетику, її вивчає культовий закарпатський гід

Закарпатський гід Владислав Товтин служить із Шандором в одному підрозділі. Він часто робить дописи про службу у себе на сторінці у Фейсбуці — слідкувати за ними закарпатцям, що знають Товтина, так само цікаво, як і ходити із ним туристичними стежками Ужанською долиною чи “Шляхом гуні” (це два найпопулярніші проєкти Владислава, що стосуються закарпатського туризму за два останніх роки) чи готувати за традиційними рецептами закарпатської кухні, якими Товтин полюбляє ділитися. (Він висвітлює, власне, й кулінарію на війні — традиційну закарпатську паску, що, як відомо, не солодка, без родзинок та глазурі, дуже чекали бійці ТрО на Сході.)

А зараз фани культового закарпатського гіда стежать за тим, як просто під час служби Товтин розкопує артефакти Другої світової. Або за його розповідями про відпочинок на травневі десь у лісі на сході країн : “Будні закарпатської тероборони: життя на природі, робота із землею, здорове харчування і багато інших захоплюючих пригод”. Або ж очима Товтина побачити ліс на сході та зрозуміти, чим він відрізняється від рідного, карпатського.

- До війни я був кілька разів на зборах резервістів, а контракт про службу в резерві ТрО підписав акурат напередодні вторгнення — 23 лютого. Ну, і вже з наступного дня довелося приступати до служби. Для мене важливо брати участь у війні, у 14-15 роках я не потрапив у зону АТО, а зараз служба в резерві ТрО дає таку можливість — підготувавшись, без відриву від звичайного життя воювати, але не підписувати контракт.

Щодо того, що про Закарпатську ТрО ходили меми на початку війни — так можна було говорити і про Хмельницьку, Тернопільську бригади. Зараз усі займаються справою на фронті, а тоді так вийшло, бо у війні брали участь переважно харківський, київський, сумський загони.

- Тут нелегко, - каже Владислав. - З одного боку це шок: ти бачиш ті постріли, розриви, бомбардування. Але потім до всього звикаєш. Спокійніше в тому плані, що тут менше інформаційного шуму. Коли сказав друзям та знайомим, що я на фронті, мене засипали повідомленнями про те, що ми тут в оточенні, мовляв, зараз усім кінець. Довелося пояснювати, що насправді все трохи інакше і нікого тут під танки з автоматами не кидають. ТрО - це легкообзроєні підрозділи, ми маємо свої функції й завдання і виконуємо їх.

Щодо моїх фейсбучних зведень про життя на фронті — це закономірно, бо війна має свою естетику. Я турист, багато ходжу в гори, для мене нескладно заночувати в лісі чи в полі, пересидіти дощ. Я ці речі сприймаю, як належність. Бо можна ж фоткати розвалені будинки, розбиті дороги та спалені танки — у мене є й такі фотки. Я просто фокусуюся на іншому.

Життя продовжується, у мене є колектив, є друзі і побратими, ми стоїмо плече до плеча. Дуже класно, що у підрозділі люди з одного регіону, ми розуміємо жарти, у нас однакові традиції. Це додаткова підтримка, - підкреслює Товтин.

 

Історія про те, як науковці “скинулися” на 12 дронів

Історією ще одного бійця з науковим ступенем “доктор наук” зі мною поділилися у прес-службі 101 бригади Закарпатської тероборони. Це керівник одного з підрозділів у бригаді, колишній держслужбовець, до лав бригади влився як переселенець на Закарпатті. Чоловік евакуйовував із міста на півночі друзів у перші дні війни, згодом після евакуації із зони бойових дій сам став на облік у військкоматі на Західній Україні та пішов воювати, а дружина із сином лишилися в області і волонтерять. Історія — одна із тих, що стала хорошою класикою для Закарпаття у часи великої війни.

Професор керує важливим підрозділом у бригаді. Для того, аби працювати краще, підключив колег у науковій сфері, всі скинулися і закупили 12 дронів, вартістю від 70 тисяч гривень. Гроші збирала українська та європейська наукова спільнота. Також із колегою склалися грошима і придбали бус для взводу, тепер є можливість краще пересуватися разом з особовим складом і робочим обладнанням.

- Щодня ми буваємо у дуже важких місцях, - розповідає військовий. - Проте якогось страху чи складності від ситуації не відчуваєш. Навпаки, переживати війну десь у багатоповерхівці у великому місті чи у маленькому містечку на заході України набагато важче, ніж тут, коли ти береш у цьому безпосередню участь. Радий, що так склалося, що всі члени моєї сім’ї — на своїх місцях у цей час. Жінка влаштувалася вчителем англійської на Закарпатті, діти ходять у садок і школу. У вихідні  дружина працює в ресторані, де безплатно годують переселенців (миє, носить посуд), а ще разом із дітьми плетуть сітки для військових. Якось ці сітки нам у підрозділ передавали. Усі працюємо і чекаємо, коли це все закінчиться і ми почнемо відбудовувати нашу державу. Скоріше би вигнати всіх цих тарганів з нашої землі!

Тріо “Крию”, що народилося на позиціях східного напрямку

Крім професорів є у бригаді й актори театру та викладачі консерваторій. Тріо бійців із Закарпатської ТрО, які виконують класичними голосами в терцію “Калину” або ж читають поезії Шевченка, одразу ж стало знаменитим. Це ще одна “фішка” Закарпатської ТрО — нових записів тріо бійців, що співають класику з автоматами в камуфляжі та в “кікіморах”, слухачі чекають із нетерпінням.

Ми спілкуємося з одним з учасників тріо — Андрієм. Він потрапив до Закарпатської ТрО як переселенець після того, як евакуювався в Ужгород з Ірпеня.

- В Ірпені, коли почалися обстріли у перші дні війни, ми з дружиною та дворічним сином були в бомбосховищі. Потім, як у місті вже не було світла, води і газу, якось намагалися із сусідами готувати їжу на відкритому вогні, заготовляли дрова. Поруч прилетів і розірвався снаряд — я отримав поранення та контузію. На той час мер якраз дав наказ терміново покинути місто, ми евакуювалися. Поїхали в Ужгород, знайомих там не мали, просто вирішили, що це буде найбезпечніше місце, - розповідає співак.

У Києві Андрій, до речі, виступає на сцені Київського театру оперети — грав ролі Містера Ікса в однойменній виставі, графа Данила із “Веселої вдови” та Степана (“За двома зайцями”). Співу навчався свого часу в академії ім. Чайковського, у знаменитого Романа Майбороди.

- З колегами, з якими зараз співаємо у тріо, ми були знайомі до війни, але заспівали разом вже в теробороні. Зустрілися випадково, ми всі служимо в різних підрозділах, а коли зустрілися, одразу ж захотіли зробити запис. Згодом почали влаштовувати для побратимів імпровізовані концерти: співаємо, читаємо поезію. Раз на тиждень-два вдається записати нову річ, це тут дуже важливо. Допомагає не втрачати надії, вірити в перемогу та знати, за що ми воюємо. Бо воюємо ми і за свою культуру також, - каже Андрій.

Наостанок запитую, чи обговорювали ідею після війни створити колектив і концертувати?

- Так, ідея така є, ми проговорювали, в майбутньому хотіли б співати колективом.

- Про назву думали? Може, тріо “Снайпери”?

- Ні, - відповів Андрій, - про назву наразі не думали.

А вже увечері того дня, коли ми спілкувалися, написав коротке смс.

“Є назва. Тріо “Крию”.

Отак в окопах на Донбасі народжуються зірки.

Як депутат міг і не йти, але просто не уявляю для себе іншого рішення

Є у Закарпатській ТрО і депутати. Власне, нещодавно в облраді підрахували, що там їх аж троє — крім Федора Шандора (політична сила “Слуга народу”), це ще Денис Ман (“Європейська солідарність”) і Василь Якубець (“За майбутнє”).

Про війну говоримо із Денисом Маном, він у ТрО з перших днів повномасштабного вторгнення і на своїй сторінці у Фейсбуці активно ділиться усіма враженнями про те, що відбувається навколо нього.

 

Насамперед питаю, чому поміняв статус обласного депутата на солдата ТрО?

 - Ще до початку російського вторгнення в лютому, десь за два тижні, прийшов у військкомат з двома моментами: по-перше, записатися в тероборону, а по-друге, спільно з керівником бригади ТрО та обласним воєнкомом визначити, чим облрада могла б допомогти системі тероборони Закарпаття, тоді якраз виділялися додаткові кошти — на Закарпатті ми знайшли на це понад 60 мільйонів. Почали працювати над другим питанням, а до першого повернулися знову вже дещо згодом. Рішення було готовим ще до початку масштабної війни, оскільки всі навколо говорили про неї як близьку реальність, хоча ніхто не бачив, що в державі йде активно підготовка. У нас є чимало прав у Конституції, та обов'язок служити і захищати вважаю не чимось ефемерним, і не думаю, що депутати якісь особливі. Так, міг залишитись вдома, роботи вистачає на всіх фронтах, та маю тверде переконання, що в цей час кожен, хто готовий взяти до рук зброю, має це зробити. Щодо себе — просто не уявляю, що міг прийняти інше рішення.

До війни Денис Ман не мав жодного військового досвіду.

- Я не служив, бо або навчався на стаціонарі, або була бронь під час моєї роботи в ОДА. І не видавалося нагоди пройти якісь навчання. Тому весь час після вторгнення, поки наш підрозділ був на території області, я намагався вчитися. Ми всі вчились. Мабуть, 90% добровольців з нашого підрозділу — це люди, які ніколи раніше не тримали зброї в руках. Тому ми вчилися і несли караул, тренувалися, стріляли, збирали/розбирали зброю, несли пости на перевалі. Про емоції. Завжди питають, чи страшно. Скажу відверто: страшно, певно, не бояться лише самовпевнені і, вибачте, дурні. Та в цей час мають перемагати геть інші відчуття й емоції. Відповідальність, мабуть, ключова тут. Завжди є втома, є час від часу виснаженість, але ніколи не було думки, що даремно.

Денис розповідає, що їхні позиції на передовій зараз передбачають використання навичок, набутих раніше на підготовчому етапі.

- Кожна із задач, яку ми отримуємо, важлива: захист, закріплення позицій, караули, формування укріплення — це невеликий перелік наших щоденних операцій. Тут нема простих завдань, але ніхто не скаржиться. Не можу сказати, де наші позиції, однак скажу, що поряд із нашим ТрО несуть службу і виконують бойові задачі дуже професійні військові, якими пишається Україна з початку війни в 2014 році. Вони першими приймають удар на себе, у них важке озброєння, зокрема й сучасне, яке отримала Україна від міжнародних партнерів. Вони великі молодці. І ми всі повинні насамперед допомагати їм у їхніх потребах.

Зараз, каже Денис, забезпечення в армії йде з різних джерел - Міноборони, облради та ОВА, відправляють допомогу закарпатські громади та волонтери.

Він наголошує: це не війна військових, це війна всієї України.

Тут, на передовій, дуже відчуваєш, що нині кожен українець на своїй позиції наближає перемогу.

Тетяна Когутич, Ужгород, опубліковано у виданні Укрінформ

Фото з особистих архівів респондентів


В тему: 

 

 

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]