Удари Сил оборони України по російській інфраструктурі та армії: чому тимчасове припинення вогню більше грає на руку Путіну

1.00

Нет

Щонайменше 67 відсотків українських ударів виявилися успішними, в інших випадках результат атак залишається невідомим або ж довести причетність до них України неможливо. До категорії “Невідомо” також занесено відео з українськими дронами, що пролітають над територією Росії, мета яких невідома

Радіо Свобода [2] спільно з українським проєктом Frontelligence Insight і групою волонтерів проаналізувало понад сто супутникових знімків і з’ясувало, що збитки від українських ударів по російській енергетиці за останні пів року становили щонайменше 60 мільярдів рублів або 658 мільйонів доларів (за менш консервативними оцінками – майже 80 мільярдів). Крім того, за цей же період було пошкоджено або повністю знищено десятки російських військових об’єктів.

Реальна шкода російській енергетиці та економіці загалом може бути вищою, зазначають експерти: підрахунок є мінімальною оцінкою, що ґрунтується на даних, які можна верифікувати, головним чином на супутникових знімках, а також відео з місць ударів і тих випадках, коли російська сторона сама підтвердила шкоду.

Під час оцінки шкоди, завданої українськими ударами військовим об’єктам, команда Frontelligence Insight аналізувала атаки з погляду їхнього впливу на перебіг бойових дій, а не з погляду вартості знищеного обладнання або боєприпасів.

На основі наданих проєктом GeoConfirmed (він займається геолокацією різних інцидентів під час російсько-української війни) даних журналісти склали свою базу, що охоплює атаки на російські або окуповані території з 1 вересня 2024 року до 12 лютого 2025 року.

Читайте також: Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [3]

Аналіз практично повністю заснований на ударах, верифікованих сервісом GeoConfirmed. Реальна кількість ударів за вказаний період може бути більшою.

Найбільшу кількість успішних ударів по об’єктах усередині Росії та на окупованих територіях було зафіксовано в листопаді 2024 року.

Якщо на початку розглянутого нами періоду українські удари частіше припадали на військові об’єкти (здебільшого йдеться про склади боєприпасів), то поступово вектор зміщувався на нафтові або газові сховища, а також нафтогазопереробні заводи: у січні дві третини від усіх верифікованих ударів припало саме на них.

Найчастіше українські дрони або ракети вражали ціни на відстанях у діапазоні 100-150 кілометрів. Трохи менше ударів було завдано в діапазонах 150-200 і 50-100 кілометрів. Це свідчить про те, що удари найчастіше наносяться по цілях, розташованих відносно недалеко від російсько-українського кордону або лінії фронту. Ще рідше трапляються удари в діапазоні 450-500 кілометрів (у цій зоні досить багато діючих російських НПЗ і військових складів).

У діапазоні дальності 850-900 кілометрів було всього чотири удари, три з яких припали на Чечню: там було пошкоджено будівлі Університету спецпризначенців імені Володимира Путіна і казарми місцевого ОМОНу. Ще один удар у цьому діапазоні припав на Ленінградську область, на порт Усть-Луга. Кілька дронів успішно подолали відстань понад 1000 кілометрів.

У більшості випадків середня відстань до цілі не перевищує 650 кілометрів. Вибір цілей для ударів ближче до кордону може пояснюватися кількома факторами. Щоб дрон пролетів більшу відстань, йому потрібно більше палива, за рахунок цього може знижуватися розмір бойової частини дрона і потенційна шкода об’єкту.

Військовий аналітик і засновник проєкту Frontelligence Insight [4], який пише в соціальній мережі X під ніком Tatarigami_UA [5], зазначає, що що більшу відстань дрону необхідно подолати, то більші шанси, що його збиватимуть, оскільки на своєму шляху він зустрічатиме більше систем ППО. При цьому в радіусі 650 кілометрів від українського кордону все ще знаходиться велика кількість цікавих для ЗСУ цілей.

Тисячі тонн боєприпасів і знищені штаби. Оцінка шкоди військової інфраструктури

Команда Frontelligence Insight проаналізувала українські удари по російських військових об’єктах. У період з вересня 2024 року до лютого 2025 року Україна застосовувала дедалі ширший спектр озброєнь, включно з різними типами безпілотників, крилатими і балістичними ракетами.

Нижче ми даємо короткий переказ висновків, до яких дійшли аналітики Frontelligence Insight. Повний матеріал доступний за посиланням [6]..

Вересень 2024 року став місяцем найуспішніших ударів по російській військовій інфраструктурі, зазначають аналітики. Саме тоді було знищено два стратегічні склади боєприпасів у Торопці та Тихорецьку, які, як зазначає команда Frontelligence Insight, відігравали ключову роль у постачанні російським військам 120-мм і 82-мм мінометних снарядів, ракет, а також боєприпасів до стрілецької зброї та вибухових речовин. Тихорецьк, зокрема, був ключовим складом для артилерійських боєприпасів, які постачали з Північної Кореї.

За різними оцінками, внаслідок удару по складу в Торопці було знищено від 30 [7] до 160 [8] тисяч тонн боєприпасів, що завдало відчутного удару по прифронтових ланцюжках поставок, зазначають аналітики.

Команда FI розробила власну систему оцінювання шкоди, засновану на двох ключових показниках: рейтингу шкоди і значущості мети.

Рейтинг збитку варіюється від 0 до 4, де 0 означає відсутність впливу, а 4 – повне знищення об’єкта. Наприклад, удар по складу, що залишив незначні структурні пошкодження – вибиті вікна і невеликі дірки, які не вплинули на функціонування об’єкта, – буде оцінено в 1 бал, у той час як практично повне знищення того самого об’єкта буде оцінено в 3 бали.

Значимість цілі слідує аналогічній логіці: 0 означає, що ціль не має військового значення, в той час як рейтинг 4 присвоюється критично важливим об’єктам, втрата яких може вплинути на перебіг війни на оперативному або навіть стратегічному рівні.

Читайте також: Навмисний удар рашистів по лікарням і при чому тут феномен кацапства [9]

Перемноживши ці значення, ми отримуємо коефіцієнт впливу ударів: єдиний показник, що відображає як ефективність, так і значущість удару.

За оцінкою аналітиків Frontelligence Insight, більш ніж половина ударів у період з вересня по лютий мали низький коефіцієнт впливу. На це міг вплинути відносно невеликий розмір боєголовки в деяких українських безпілотниках великої дальності.

“Хоча на відеозаписах, особливо знятих вночі, часто можна побачити стовпи полум’я, які вражають своїми розмірами, ці візуальні ефекти можуть бути оманливими. Ефект часто посилюється через те, що під час удару об поверхню паливо, що знаходиться всередині безпілотника, запалюється. Реальний структурний збиток при цьому досить обмежений, якщо за цими стовпами полум’я не слідують тривалі пожежі або вторинні вибухи”, – пояснюють аналітики.

На думку Майкла Кофмана, старшого наукового співробітника Фонду Карнегі, вплив українських ударів по російських військових об’єктах потрібно оцінювати в контексті ведення бойових дій.

“Ефект на полі бою був найпомітнішим у тих випадках, коли Україна атакувала склади боєприпасів і органи управління військами (штаби різних рівнів). Ударні кампанії із застосуванням крилатих ракет і ракет ATACMS при цьому часто не збігалися в часі з проведенням бойових операцій ЗСУ. Рішення західних партнерів про надання ракет, їхню кількість і обмеження на їхнє використання ускладнювали проведення українською армією великих наступальних або оборонних операцій. Удари ЗСУ були важливою ланкою ланцюга, що впливала на дії російських військ, але не ключовою, і самі по собі не могли розв’язати проблеми, що спостерігаються на полі бою”, – вважає Кофман.

Аналітики FI вважають, що перерозподіл цілей на користь інфраструктурних об’єктів, починаючи з листопада 2024 року, пов’язаний не з ніхкою ефективністю ударів по військових цілях, а усвідомленою тактикою українського командування.

Чорне золото, що горить. Оцінка збитків по резервуарах

За підрахунками Радіо Свобода, за півроку, що розглядаються в цьому дослідженні, українські дрони завдали ударів по нафтогазових виробництвах і місцях зберігання природних ресурсів щонайменше 25 разів.

Вілл Тіль, інженер-хімік із 32-річним досвідом роботи в галузі переробки, розвідки та видобутку нафти і газу, розповів Радіо Свобода про відмінності між нафтопереробними заводами і нафтобазами.

Нафтобази являють собою об’єкти, що містять тільки резервуарні потужності і призначені для зберігання або перевантаження сировини і продукції з одного виду транспорту на інший, в той час як НПЗ є складним комплексом не тільки різних резервуарів (для сирої, проміжної та готової продукції), а й технологічних установок (ректифікаційні колони, реактори, сепаратори, установки крекінгу) для хімічної або фізичної переробки нафти на цінніші продукти, що поділяються на світлі (бензин, гас, дизельне та реактивне паливо, нафтопродукти, нафтопродукти, нафтопродукти, нафта) і нафти (нафта). На НПЗ також є також залізничні та автомобільні термінали для завантаження і розвантаження танкерів та інша допоміжна інфраструктура: трубопроводи, насоси, електростанції.

Ще 20 років тому, зазначає інженер, російські НПЗ існували в основному для забезпечення внутрішнього ринку і не були орієнтовані на експорт продукції. Російський економіст Володимир Мілов пояснює, що за радянських часів на НПЗ здебільшого виготовляли мазут (для опалення) та дизельне пальне, а виробництво бензину та решти світлих нафтопродуктів було невисоким через низький рівень автомобілізації в країні.

Після цього почалася глибока модернізація і розширення нафтопереробних заводів: цілу низку НПЗ кардинально перебудовано, і тепер вони тепер володіють можливостями глибокого перероблення нафти (до 100%) і високим виходом світлих нафтопродуктів (близько 80% і вище), зазначає Мілов. Багато російських нафтопереробних заводів, зазначає Вілл Тіль, побудовано за стандартами, які відрізняються від прийнятих на Заході: наприклад, на них не використовуються великі резервуари для зберігання сирої нафти на 60 тисяч тонн, а також відсутні великі ємності для зберігання готових продуктів. Вілл Тіль резюмує, що в Росії немає великих НПЗ у західному розумінні, натомість багато малих і середніх, серед яких є як доволі застарілі (здебільшого на півдні Росії), так і сучасні (в європейській частині РФ і Західному Сибіру).

Комплекси перекачування нафти або нафтоперекачувальні станції (НПС) є логістичними перевалочними пунктами, і удари по них можуть бути особливо болючими для Росії. Один із таких пунктів, НПС “Андреаполь” у Тверській області (важлива частина Балтійської трубопровідної системи-2), останнім часом був двічі атакований українськими дронамі: у січні та лютому. Незважаючи на те, що на свіжих супутникових знімках станція візуально не пошкоджена, а знімки в період після січневого удару дуже поганої якості, НПС, як писає [10] Bloomberg, через пошкодження на якийсь період припиняла перекачку нафти в балтійський порт Усть-Луга – важливий хаб російського експорту нафтопродуктів.

Газопереробні заводи (зокрема, атакований у лютому Астраханський ГПЗ) призначені для перероблення природного газу і газового конденсату, виділення цінних вуглеводневих фракцій, а також виробництва газової сірки.

Газосховища порівняно з нафтосховищами практично не зазнавали атак: це, найімовірніше, пояснюється низькою вартістю газу. Єдиний удар по газовому сховищу – Казанській кущовій базі скраплених газів – у січні 2025 року, за нашими підрахунками, знищив три газові газгольдери і пошкодив ще два з максимальним об’ємом кожного в 170 кубічних метрів (сама ємність розрахована на 200 кубометрів, але граничний обсяг продукції, що зберігається всередині, зазвичай не перевищує 85%), при цьому завдані збитки можна оцінити загалом у максимум 74 тисячі доларів або шість із половиною мільйонів рублів = переважно за рахунок вартості обладнання, а не згорілого газу. Схожа за обсягом знищеної продукції (465 кубометрів) атака на нафтосховище в Осенцах (Пермський Край) завдала майже вчетверо більшої шкоди – її можна оцінити в 250 тисяч доларів.

На основі супутникових знімків ми проаналізували збитки, завдані російським нафтогазовим заводам і сховищам. Аналіз включає в себе тільки оцінку на основі видимих із супутникових знімків пошкоджень, тобто знищених або пошкоджених резервуарів. Атаки на різні нафтові або газопереробні заводи ми оцінювали окремо через свою специфіку: найчастіше ушкодження непомітні на знімках, але підтверджуються непрямими факторами.

Читайте також: Ракетний удар по Національній дитячій спеціалізованій лікарні "Охматдит" в Києві. Путін вирішив вбивати дітей ракетами [11]

Загалом унаслідок українських ударів, за підрахунками “Радіо Свобода”, за останні півроку було знищено 50 резервуарів, ще 47 було пошкоджено. Для оцінки ми використовували три моделі: усі знищені резервуари були заповнені повністю (тобто на 90% від загального обсягу), наполовину (45%) або на одну шосту частину (15%). За замовчуванням ми вважали, що в резервуарах зберігалася нафта марки URALS і оцінювали її за ціною 12 лютого 2025 року, 70,01$ за барель.

До вартості всієї потенційно знищеної нафти ми додали вартість відновлення знищених резервуарів. Наприклад, за оцінкою російських фахівців нафтогазової галузі, які попросили не згадувати їхніх імен, вартість спорудження вертикального сталевого резервуара об’ємом 5000 м3 становить приблизно 67 мільйонів рублів або 747 тисяч доларів.

У таблиці нижче наводиться сумарна шкода. Похибка підрахунку викликана неможливістю завжди точно визначити розмір резервуара із супутникових знімків. У такому разі ми ґрунтувалися на усереднених показниках.

Найбільший за сумарною втратою удар по нафтосховищу стався 7 жовтня. У Феодосії (анексований Крим) було знищено 11 резервуарів загальним обсягом 69 тисяч кубічних метрів. Максимальна шкода (вартість нафти і спорудження резервуарів), за нашими оцінками, могла перевищити 37 з половинною мільйонів доларів або 3,3 млрд рублів.

У переважній більшості випадків не тільки знищені резервуари, а й візуально лише пошкоджені (іноді незначно) так і не були відновлені після ударів.

Єдиним винятком є пошкоджений унаслідок січневої атаки резервуар у порту Усть-Луга в Ленінградській області: незначно пошкоджений дах резервуару РВС-30000 було полагоджено протягом місяця.

Економічний оглядач Радіо Свобода Максим Блант припускає, що російські компанії не поспішають відновлювати резервуари, очікуючи закінчення війни в Україні.

Інші експерти з нафтової галузі, з якими поспілкувалося Радіо Свобода, підтверджують, що російські нафтові компанії можуть побоюватися повторних ударів по об’єктах. У відновленні, на думку опитаних експертів, також можуть заважати санкції, перевантаженість виробництв і брак робочих рук.

Споруда нових резервуарів може розтягнутися на місяці, але й відновлення пошкоджених – також досить трудомісткий процес. Зрештою, у відновленні ємностей може не бути необхідності. Як зазначають експерти, російські НПЗ навмисно знижують випуск продукції через українські удари, а готова продукція практично відразу ж перерозподіляється або відправляється на нафтові танкери.

Читайте також: Парадокси міжнародної системи безпеки. Варвари, які очолили Радбез ООН, знищують дитячі лікарні в Україні [12]

“Загалом, якби [росіяни] дійсно хотіли ремонтувати резервуари, вони могли б це зробити. Але це було б марною тратою матеріалів, виробничих потужностей і кваліфікованої праці”, – вважає анонімний співробітник однієї з європейських організацій з експортного контролю.

Якщо вважати всі пошкоджені сховища (крім відновленого в Усть-Лузі) знищеними, завдані збитки значно зростають, випливає з наших підрахунків.

Чорне золото, що горить. Оцінка за виручкою

Як зазначають наші співрозмовники, найбільшої шкоди російській економіці завдають не удари по нафтобазах, а атаки на нафто- і газопереробні заводи, оскільки це більш технічно складні й дорогі конструкції, їхня важливість для російської нафтопереробної галузі та експорту нафтопродуктів також вища, їх складніше і дорожче відновлювати в умовах санкцій.

Зміщення вектора ударів ЗСУ в бік НПЗ і ГПЗ простежується і в зібраній РС статистиці.

Радіо Свобода не вдалося знайти у відкритому доступі свіжі дані про виручку і виробництво більшості російських нафтопереробних заводів, хоча раніше така інформація розміщувалася на їхніх офіційних сайтах, але оцінити економічний збиток можна спираючись на доступні дані минулих років.

3 лютого атаці безпілотників піддався Волгоградський НПЗ, що належить “Лукойлу” і випускає 4% всього бензину і 7% дизпалива в Росії. Унаслідок атаки пошкоджень зазнали установка первинної обробки нафти й естакада наливу [13], сам завод на тиждень зупинив роботу, після чого працював [14] на 60% від своєї потужності. Виручка заводу за 2023 рік склала майже 70 мільярдів рублів або 777 мільйонів доларів. Збитки від одного дня простою заводу можна оцінити в 192 мільйони рублів або 2 мільйони 130 тисяч доларів. Таким чином завод втратив за тиждень простою приблизно 1 344 000 000 рублів (15 млн $), збитки через скорочений ремонт протягом ремонту можна оцінити ще в 1,8 – 2,9 млрд рублів (20-32 млн $), а загальні збитки, не враховуючи вартості відновлення устаткування, склали 3,2 – 4.2 млрд рублів (35 – 47 млн $).

24 січня атаки зазнав Рязанський НПЗ “Роснефти”, внаслідок удару було знищено резервуар РВС-20000, ще два було пошкоджено, випливає із супутникових знімків. Також повідомлялося [15] про пошкодження залізничної естакади наливу, розташованої впритул до цих резервуарів, і про пошкодження установки гідроочищення авіагасу, яка забезпечувала 100% потужностей заводу з цього виду палива. Унаслідок атаки завод зупинив [16] відвантаження палива на 18 днів.

Експерти в нафтовидобувній сфері розповіли Радіо Свобода, що фактично це означає для заводу повну втрату виручки на цей період. Виручка Рязанського НПЗ за 2020 рік склала 26 з половиною мільярдів рублів або 72 мільйони щодня (794 тисячі доларів). Тритижневий простій у такому разі обійшовся заводу щонайменше в 12,8 – 14,2 млн $.

Найуспішнішою атакою, за нашими підрахунками, виявився удар 3 лютого по Астраханському газопереробному заводу “Газпрому”: внаслідок атаки згоріла установка з переробки стабільного газового конденсату У-1.731, її ремонт затягнеться [17] на 3 – 6 місяців. Ця установка виробляла бензин, дизельне паливо і мазут, а також була задіяна у виробництві газової сірки – Астраханський ГПЗ є найбільшим її постачальником у Росії.

За даними [18]Reuters, Астраханський ГПЗ за 2024 рік переробив 1,8 млн тонн стабільного газового конденсату та виробив 800 000 тонн бензину, 600 000 тонн дизельного палива і 300 000 тонн мазуту. Вартість цієї продукції, судячи з усереднених ринкових цін, становить 83 мільярди рублів. Виручка заводу за 2024 рік склала 120,9 млрд рублів (майже на 6 мільярдів менше, ніж у 2023 році). Таким чином установка У-1.731, імовірно, забезпечувала 69% всієї виручки заводу. Наші співрозмовники зазначають, що завод може продовжувати роботу, навіть незважаючи на втрату установки, наприклад, продаючи неперероблений стабільний газовий конденсат, тим самим знижуючи навантаження сховищ, але навіть у такому разі сховища рано чи пізно заповняться і завод буде змушений зупинити роботу або знизити виробництво. За даними [14] The Moscow Times станом на середину лютого завод повністю простоював.

За консервативними оцінками (якщо завод упродовж 3 – 6 місяців продовжуватиме роботу з нефункціонуючою установкою газового конденсату), Астраханський ГПЗ може втратити 20,5 – 40 млрд рублів (228,3 – 456,6 млн $) . Якщо ж завод на цей період повністю припинить роботу, то втрати становитимуть 30 – 60 млрд рублів (331 – 662 млн $).

Новошахтинський НПЗ неодноразово зазнавав атак навесні та влітку 2024 року і двічі призупиняв [19] роботу. Ще однієї атаки він зазнав у грудні 2024 року – тоді було знищено резервуар об’ємом п’ять тисяч кубометрів і пошкоджено [20] установку первинної обробки нафти.

На відміну від інших аналогічних підприємств, Новошахтинський НПЗ опублікував на офіційному сайті свіжі фінансові дані [21]. Виручка заводу за 2023 рік склала [22] 175 мільярдів рублів. Якщо екстраполювати доступні дані за перші 9 місяців 2024 року, за які завод відвантажив 2 590 335 тонн готової продукції, підсумкову річну продуктивність можна оцінити в 3 453 780 тонн. Таким чином через весняно-літні удари продуктивність заводу впала на 27%, як порівняти з 2023 роком, тож можна очікувати й падіння виручки на 27%, тобто на 47 мільярдів рублів.

Читайте також: Злочини російських загарбників очами жителів села на Херсонщині: "Найгіршими були буряти – крали все, що бачили" [23]

Падіння виручки російських підприємств нафтогазової сфери, крім ударів, може бути пов’язане і з іншими факторами, наприклад, ефектами санкцій.

Наприклад, НПЗ “Лукойла” в Кстово (Нижегородська область) піддавався атакам безпілотників у березні 2024 року. У січні дрони також атакували прилегле до заводу підприємство СИБУР. Попри відсутність ударів по самому НПЗ наприкінці 2024 – на початку 2025 років, на заводі вийшла [24] з ладу одна з двох критично важливих установок каталітичного крекінгу, що переробляють сиру нафту на готову продукцію з високою часткою виходу світлих нафтопродуктів (бензин, гас, дизельне та реактивне паливо). Причиною виходу з ладу стала поломка компресорного обладнання іноземного виробництва, “яке неможливо замінити найближчим часом через західні санкції”. Раніше, у грудні 2023 року, з ладу з аналогічної причини виходила і друга, більш сучасна установка. Нижньогородський НПЗ унаслідок цього може щодня втрачати близько 20% своєї виручки (установки крекінгу забезпечують нехай і значний, але не весь вихід світлих нафтопродуктів на підприємстві). Полагодити таку установку в умовах санкцій, як стверджується, найближчим часом не вдасться.

НПЗ "Роснефти" в Новокуйбышевске, Самарская область НПЗ “Роснефти” в Новокуйбишевську, Самарська область

Виходячи з усіх підрахунків, за останні півроку верхня межа прямої шкоди (без урахування втрат Новошахтинського НПЗ, у разі якого ми не враховували ефекту грудневого удару, і за умови, що Астраханський завод усе-таки працюватиме, нехай і не на повну потужність) російській економіці від українських ударів, за оцінками Радіо Свобода, Frontelligence Insight та команди волонтерів, склала 59,4 млрд рублів або 658 млн $. У разі повної зупинки Астраханського ГПЗ на півроку, сумарний збиток становитиме 77.9 млрд рублів або 863,4 млн $. Це приблизно піввідсотка від сумарного доходу Росії від експорту нафти у 2024 році, який, за оцінками Міжнародного енергетичного агентства, однак, становив [25]189 млрд $.

“Критична позначка”. Який збиток НПЗ небезпечний для російської економіки

Наш аналіз збитків покладається тільки на відкриті дані й оцінює збитки виключно по об’єктах як таких, а не нафтогазовій промисловості або російській економіці загалом.

Оцінити загальне зниження продуктивності російської нафтової промисловості внаслідок останніх українських атак поки що складно, але троє наших співрозмовників, які тривалий час займаються аналітикою нафтової галузі, зазначають, що зниження виробничих потужностей російських НПЗ хоча б на 15% значно б’є по російській економіці – вони називають цю цифру “критичною позначкою”.

Про це свідчить і досвід 2023 року: тоді, за оцінками джерел Reuters [26] у НАТО, внаслідок серії українських атак потужності російських НПЗ скоротилися на 15% (14% за оцінками [27]Bloomberg), унаслідок чого в березні 2024 року російська влада ввела заборону на експорт бензину “для захисту внутрішнього ринку”. Фактично, як зазначають наші співрозмовники, це означало, що обсягів виробленого бензину вистачало тільки для внутрішнього споживання, оскільки, за даними за 2023 рік, велика [28] частка російського бензину вироблялася для внутрішнього споживання (87%), а 13%, що залишилися, йшли на експорт. Таким чином, зниження виробничих потужностей на 14% призвело до неможливості продавати паливо за кордон. У березні 2024 року, як писало видання Financial Times, влада США звернулася до України з проханням перестати завдавати ударів по російських НПЗ, щоб уникнути зростання світових цін на нафту та заходів у відповідь з боку Москви. [29]

Після тимчасового призупинення дії ембарго з 20 травня до кінця липня 2024 року російський уряд знову повернув експортну заборону в серпні, дозволивши з грудня вивезення пального тільки виробникам. У зв’язку з останніми атаками, як зазначають наші співрозмовники, паливне ембарго було продовжено [30] до кінця літа 2025 року.

Співрозмовники “Радіо Свобода” зазначають, що навіть у разі зниження виробничих потужностей на 30% російська влада зможе задіяти для переробки нафти “запасні аеродроми” у вигляді білоруських НПЗ, здатних переробляти значні обсяги нафти: там розташовано два великих заводи – Мозирський і Новополоцький, здатних сумарно переробляти близько 24 мільйонів тонн нафти.

“Локальні дефіцити палива – це тактичний військовий ефект, але загальне скорочення потужностей – це прямий удар по грошовому валютному потоку. Обидва фактори можуть бути важливими. Останній може бути особливо важливим, якщо Україна посилить удари по логістичних нафтових хабах, з яких експортується нафта. Наприклад, порти”, – каже Вілл Тіль.

Економічний оглядач Радіо Свобода Максим Блант зазначає, що нафтопереробні потужності в Росії взаємозамінні, і зупинка одного або декількох підприємств дає змогу завантажувати інші потужності (зокрема й білоруські НПЗ, які зіштовхнулися з недозавантаженням унаслідок міжнародних санкцій). Перенаправлення сировини для переробки підвищує витрати, створює додаткове навантаження на транспортну інфраструктуру (яка в Росії і без того перевантажена), однак дає змогу уникнути дефіциту і різкого зростання цін.

Як зазначають наші співрозмовники з нафтовидобувної сфери, взаємозамінність підприємств, про яку говорить Максим Блант, може бути порушена або принаймні ускладнена в разі пошкодження на бодай кількох російських НПЗ установок каталітичного крекінгу, які виробляють високооктановий бензин, а також установок гідроочищення, що використовуються для виробництва пального з низьким вмістом сірки, зокрема авіаційного пального, через їхню дефіцитність та високу цінність для виробництва нафтопродуктів, а також складнощів із їхнім лагодженням у випадку руйнування нафти в нафтових заводах.

Скорочення можливостей зберігання нафти через руйнування резервуарів також призводить до проблем, зазначає головний аналітик Badon Hill Group, директор із контенту американського видання Malcontent News і автор подкасту [31]про російсько-українську війну Девід Обельц. Зазвичай загальна заповнюваність сховищ залишає 50-70%. Через надлишкове виробництво нафти Росія і так має проблеми зі зберіганням готової продукції, а українські удари тільки посилюють їх, вважає Обельц. Про брак потужностей для зберігання свідчить використання для цього Росією старих радянських однокорпусних танкерів у Чорному морі. За даними [32]Goldman Sachs, на якірних танкерах може перебувати до 17 мільйонів барелів сирої нафти, оскільки інші резервуари для зберігання переповнені, а виробництво значно перевищує попит. Без скорочення виробництва це значення може [32]зрости до 50 мільйонів барелів, вважають аналітики американського видання Malcontent News.

Максим Блант вважає, що українські удари поки що не завдали істотної шкоди російській економіці: говорити про серйозні зміни можна буде в разі випереджального зростання цін на пальне всередині Росії та дефіциту пального в регіонах, де атаки українських безпілотників були найефективнішими. Поки ж, вважає Блант, дефіциту або подорожчання, що виходить за рамки сезонних коливань, немає. При цьому він зазначає, що повною мірою оцінити ефект можна буде тільки за підсумками посівної кампанії, яка зазвичай супроводжується підвищеним попитом на паливо.

На сьогодні, резюмує експерт, навіть верхня межа “вилки” підрахованих фінансових втрат – 80 млрд рублів – у масштабах російського нафтогазового сектора не виглядає критичною.

Як зазначає Reuters, російський експорт нафтопродуктів морським шляхом у 2024 році знизився [33] на 9,1% або на 0,8 млрд$ порівняно з попереднім роком внаслідок сукупності чинників: українських ударів, санкцій (“прощальний” санкційний пакет адміністрації Байдена в січні 2025 року, спрямований проти “тіньового флоту” Росії, може лише посилити ці тенденції), і внутрішньої заборони на продаж нафтопродуктів за кордон. Водночас економіст Володимир Мілов називає таке падіння таким, що “перебуває на рівні похибки” і є незначним у макроекономічному відношенні.

Мілов зазначає, що, незважаючи на українські удари по російських НПЗ, 2024 року вони мали непостійний характер: пік припав на зиму-весну, після чого до кінця року спостерігалося відносне затишшя.

Для посилення ефекту ударів українські війська мають проводити регулярні атаки на великі унікальні крекінгові установки на сучасних російських НПЗ, які просто нічим замінити в умовах санкцій, а висока регулярність ударів заважала б їхньому лагодженню, вважає Мілов.

Мілов нагадує, що за підсумками 2024 року відбулося зниження випуску продукції за статтею “виробництво коксу і нафтопродуктів” на 2% у річному вираженні (окремо щодо нафтопродуктів інформація не публікується). На думку експерта, на це вплинули українські удари.

Найбільшої шкоди було завдано сфері виробництва високооктанових бензинів, тому що саме установки, які виробляють його, найскладніше ремонтувати – це унікальне обладнання виробництва фірм UOP або BASF, їхня продукція не має аналогів ні в Росії, ні в Китаї, тому в разі пошкодження установок каталітичного крекінгу, на думку Мілова, домогтися взаємозамінності за рахунок підвищення продуктивності на інших заводах, де є ці сучасні установки, не можна, вони й так максимально завантажені.

Йдеться насамперед про модернізовані НПЗ у європейській частині Росії та Західному Сибіру: підприємства “Лукойла” в Нижегородській, Волгоградській областях і Пермському краї, “Газпрому” – у Москві, Ярославлі та Омську, а також “Роснефти” в Рязані, пояснює Мілов.

Непрямим підтвердженням значних збитків у сфері виробництва високооктанових бензинів Мілов називає зростання цін на преміальний бензин АІ-98: до кінця лютого 2025 року його ціна становила [34] майже 84 рубля за літр. На початку 2024 року він коштував на 15 рублів або 22% дешевше.

Попри те, що цього бензину виробляється значно менше порівняно з іншими марками (близько мільйона тонн на рік, тоді як загальний випуск автобензинів становить 40 мільйонів тонн), Мілов називає індикативною саме ціну на АІ-98, оскільки вона не регулюється так званим “паливним демпфером” (механізм компенсації для недопущення зростання цін через урядові субсидії). Для порівняння: субсидована масова марка АІ-95, що субсидується, за цей самий період зросла в ціні лише на 11%. У 2024 році демпферні субсидії склали [35]2 трильйони рублів (22,5 млрд$) – саме вони, на думку Мілова, дали змогу не допустити різкого зростання цін на АІ-95. Хоча основним фактором тут було зростання світових цін на нафту, проте, зазначає Мілов, ця цифра показує, що за стримування цін на нафтопродукти Росія сплачує суттєві гроші з бюджету. Ще одним стримуючим фактором з боку російського уряду Мілов називає заборону на експорт бензину.

При цьому наслідки ударів по застарілих НПЗ у південній частині Росії, що знаходяться недалеко від кордону з Україною і виробляють в основному бітум, мазут і дизель, Мілов називає незначними для російської економіки: у відповідь на зниження виробничих потужностей російські компанії можуть просто почати експортувати більше сирої нафти, що і відбувається, судячи з останніх даних Міжнародного енергетичного агентства. Так, за даними МЕА, експорт російської сирої нафти в лютому збільшився на 90 тисяч барелів на добу, а експорт нафтопродуктів – упав на 190 тисяч барелів на добу, якщо порівняти з січневими показниками та на 420 тисяч, якщо порівняти з торішніми показниками за цей період. [36]

Мілов також зазначає, що для більшого ефекту від ударів, крім вибору рідкісних і критичних для нафтоперероблення цілей у вигляді сучасних НПЗ, повинна постійно розширюватися і географія українських ударів, щоб порушити загальну “взаємозамінність” російських підприємств, про яку говорив Максим Блант, інакше макроекономічний ефект від українських ударів залишиться непомітним і керованим з російського боку.

Українські удари по російських нафтопереробних заводах почастішали на початку 2025 року і тривають досі: схоже, українські дрони справді намагаються вражати складні установки на сучасних НПЗ. За останні тижні на Рязанському НПЗ було пошкоджено установку гідроочищення авіагасу, на Волгоградському НПЗ під удар потрапила установка первинної обробки нафти, що спричинило зниження продуктивності підприємства до 50-60%, а також установка з переробки стабільного газового конденсату на Астраханському ГПЗ, пошкодження якої може призвести до повної або часткової зупинки роботи підприємства до літа 2025 року.

Уже за межами періоду наших спостережень, у середині лютого, було знову атаковано НПЗ у Рязані (було пошкоджено [16]установку первинної переробки нафти), НПЗ у Сизрані (у лютому та березні, внаслідок останнього удару було також пошкоджено установку первинної переробки) та Уфі (там могло бути пошкоджено установку Л-24-7, призначену для гідроочищення нафтових дистилятів, а також знищено два магістральні трубопроводи подачі сировини та три резервуари). [37]

Вілл Тіль зазначає, що українська армія сьогодні прагне завдавати ударів по всіх трьох основних ланках російської нафтопереробної промисловості: самих НПЗ, транспортувальних хабах (НПС) і російських портах, тобто по “експортній ланці”. Українські удари, на думку аналітика, переслідують дві конкретні цілі: скоротити фінансові потоки в Росію і створити локальні короткострокові логістичні проблеми, які можуть вплинути на ситуацію на фронті. На сьогодні оцінити успішність нової кампанії українських атак на російські нафтогазові виробництва з погляду цих двох цілей ще не можна, як і судити про їхній глобальний вплив на російську економіку.

Удари на тлі переговорів про припинення вогню

18 березня, після телефонної розмови між президентами США і Росії Дональдом Трампом і Володимиром Путіним, стало відомо [38], що президент Росії погодився на 30 днів відмовитися від ударів по енергетичній інфраструктурі України. Через кілька годин після розмови, однак, російські військовослужбовці завдали удару [39] по критичній енергетичній інфраструктурі Слов’янська в Донецькій області, знеструмивши половину міста. У ніч на 19 березня російська армія також атакувала енергосистему залізниць Дніпропетровської області.

Україна, зі свого боку, ударила [40] по нафтобазі поруч зі станицею Кавказька в Краснодарському краї. Російське Міноборони у своєму прес-релізі звинуватило [41] Україну в спробі “зірвати мирні ініціативи США”, промовчавши про власні удари по українському енергетичному сектору. У заяві також сказано, що в момент отримання наказу від Путіна про припинення ударів по енергетичній інфраструктурі в російському небі перебували 7 безпілотників, які нібито прямували до об’єктів української енергетики, але вони були збиті російськими системами ППО. Незалежного підтвердження цієї інформації немає.

Після телефонної розмови з Трампом президент України Володимир Зеленський погодився на 30-денне припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. При цьому в ніч на 20 березня під час нальоту безпілотників на Саратовську область, в результаті падіння уламків відбулася [42] пожежа на нафтобазі в Енгельсі. Невідомо, чи була нафтобаза метою атаки, чи пожежа стала наслідком роботи російської ППО.

Пізніше ударом було пошкоджено [43]і газовимірювальну станцію “Суджа” в Курській області. Через цю станцію російський газ постачали в Європу, поки 31 грудня 2024 року відповідний контракт не закінчився, а Україна не стала його продовжувати. Росія і Україна взаємно звинуватили одна одну в ударі по станції. Станом на 21 березня, тобто в день атаки, вона перебувала під контролем українських військ.

Горящая ГИС "Суджа" Палаюча ГІС “Суджа”

Експерти з нафтогазової галузі зазначають, що навіть якщо тимчасового припинення ударів по об’єктах енергетики дотримуватимуться місяць, російські компанії не встигнуть за цей час відновити попередні пошкодження. При цьому наші співрозмовники вважають, що це припинення вогню більше грає на руку Росії, а не Україні.

“Українські удари по російській енергетичній інфраструктурі, на мій погляд, набагато ефективніші, ніж російські атаки на інфраструктуру енергопостачання України. Грошовий потік від нафти – король Росії, і ми бачимо, що атаки на НПЗ, НПЗ і на хаби перекачування та експорту газу й сирої нафти працювали з фінансового погляду”, – вважає Вілл Тіль.

Команда Frontelligence Insight зазначає, що хоча кількість українських ударів по військових об’єктах за ці пів року може бути недостатньою для того, щоб переломити перебіг війни на користь України, їхня частота та ефективність набагато вища, ніж у 2022 і 2023 роках. Можливості України в нанесенні ударів по російських енергетичних об’єктах також значно зросли, як порівняти з попередніми роками, зазначають аналітики.

Аналітики FI не виключають, що якщо війна продовжиться, кількість українських ударів по російських військових і енергетичних об’єктах, так само як і їхня ефективність, можуть зрости. Розвиток можливостей України у сфері виробництва і застосування безпілотних систем ще не досяг піку.

Водночас у Frontelligence Insight вважають, що завадити розвитку безпілотних систем або принаймні сповільнити його можуть швидка адаптація сторін конфлікту до нових тактик супротивника, а також можливе припинення передавання розвідувальної інформації з боку США, яка особливо гостро необхідна у випадку з дальніми ударами вглиб Росії.

Євгеній Легалов [44], опубліковано у виданні Радіо Свобода [2]

В тему: