Українка з Луганщини про роботу в одному з німецьких дитсадків: “Тут виховують особистостей, а не гвинтиків у системі”

1.00

Нет

“Допоможи мені зробити це самому” – такий девіз написано біля входу до дитсадка в німецькому Дортмунді. Саме цього принципу дотримуються вихователі під час спілкування з дітьми. Дорослі “не височать” над малечею, а перебувають на одному рівні.

Тут важлива повага до дитини, навіть якщо їй кілька місяців. Вихователі не дають директивних вказівок дітям, чим їм займатися в той чи той час, натомість прислухаються до їхніх бажань.

“Нова українська школа” [2]продовжує серію публікацій про досвід українських учителів та вихователів у закордонних закладах освіти. Нагадаємо, що розповіді стосуються лише окремих шкіл та дитсадків, а не системи освіти країни загалом.

Цього разу своїм досвідом роботи в дитячому садку Німеччини поділилася Олена Лебрам, родом із міста Ровеньки, що на Луганщині, яке наразі перебуває в тимчасовій окупації. У 2018 році жінка переїхала до німецького Дортмунда (земля Північний Рейн-Вестфалія). Уже понад рік вона працює в місцевому дитсадку – “Сімейний центр Монтессорі”.Далі – пряма мова.

“ПОВАГА ДО ОСОБИСТИХ КОРДОНІВ – ГОЛОВНЕ ПРАВИЛО КОМАНДИ ДИТСАДКА”

З початком повномасштабного російського вторгнення до Німеччини приїхало багато українців. Частина з них були з дітьми та шукали садочки й школи в новій країні. У Німеччині й до цього були проблеми з кадрами в освітній сфері – не вистачало вихователів та вчителів. Тож із появою українських дітей у місцевих закладах освіти зросла потреба в педагогічних працівниках.

В Україні я декілька років працювала вихователькою в садочку, тож вирішила спробувати влаштуватися на роботу за цією посадою в Дортмунді, щоб допомогти українським дітям адаптуватися. Однак, оскільки в мене не було визнаного в Німеччині диплому про педагогічну освіту, мене взяли на посаду помічниці вихователя.

Співробітниці дитсадка “Сімейний центр Монтессорі”: зліва на право – Олена Лебрам, Куїдад Ель Асрі, Михаела Райнеке

Ця робота оплачується мінімально, але враховується як педагогічна практика для подальшого скороченого процесу навчання, щоби отримати кваліфікацію “Педагогічний працівник дитячого садку” (Pädagogischer Fachkraft). У такий спосіб я маю відпрацювати 1 200 практичних годин, після цього можу пройти скорочене навчання та стати педагогинею.

Загалом у Німеччині сфера освіти є компетенцією федеральних земель. У кожній землі своя система законів і правил, які регулюють дошкільну, шкільну, професійну й вищу освіти. Від землі до землі тут відрізняються і програми, і критерії оцінювання, і навіть дати канікул.

Читайте також: Як Україна (не) потрапляє у шкільні підручники в Німеччині [3]

У кожній землі є своє Міністерство сім’ї, молоді й освіти. Саме воно визначає правила та закони, за якими виховуватимуться, навчатимуться діти та працюватимуть заклади освіти. Тож принципи роботи садочків теж різняться, навіть у межах одного міста.

У Дортмунді немає державних дитсадків. За все платять батьки, частково міська адміністрація та благодійні організації, як-от “Карітас”, Червоний Хрест тощо. Звісно, звертають увагу й на фінансову спроможність батьків, тому фіксованої суми для всіх сімей немає. Хто отримує мінімальну зарплату, той і платить менше. Якщо батьки мають статус соціально незахищених осіб, які отримують меншу суму від мінімальної, то дитсадок може оплачувати центр зайнятості (Jobcenter). Якщо зарплата висока, то за дитсадок батьки можуть платити й до 1 000 євро на місяць.

Садочок, у якому працюю я, виховує дітей за педагогікою Монтессорі й тут роблять акцент на практичному навчанні та вихованні дітей як особистостей. Навіть дитину, якій кілька місяців, теж вважають особистістю та поважають її думку. Самі ж заняття спрямовані на розвиток природних інтересів дитини. У такий спосіб у дітях виховують самостійність, демократичність та відповідальність.

Загалом у дитсадку приблизно 80 дітей і поділені вони на чотири групи:

у першій групі (ясла) діти від 6 місяців до 2 років;
друга група – діти від 2 до 6 років;
третя група – діти від 3 до 6 років і діти з особливими потребами;
четверта група – також діти від 3 до 6 років.

У яслах деякі діти ще не вміють самостійно ходити, тому для них є багато приладів для пересування, спеціальні манежі з іграшками. Малеча, яка рухається самостійно, більш мобільна, тому потребує більше уваги.

Взагалі дитсадки тут передусім створені для того, аби допомогти дитині краще соціалізуватися перед школою, навчитися комунікувати з дітьми, а вже потім підготувати до шкільної програми, як-от вивчити букви та цифри. Але й це не є обов’язковою вимогою.

Філософія дитячих садків у Німеччині – це не виконання методичних планів, а насамперед повага до дитини.

Тому в нашому садочку вихователі не дають директивних вказівок дітям – чим їм займатися в той чи той час – натомість прислуховуються до бажань самих дітей.

Вихователі не є центром класу, усі працівники перебувають на рівні з дітьми. Під час спілкування ми ніколи не дивимося на дітей зверху вниз, а завжди присідаємо, щоби очі були на одному рівні. У нас для цього навіть є спеціальні маленькі стільці з колесами. Коли діти граються на підлозі, ми переміщуємося на цих стільцях, щоби перебувати на одному рівні.

Обладнання та іграшки в групі розташовані так, що дитина без проблем може взяти самостійно те, що їй треба для гри. Тобто навіть найменших дітей привчають до самостійності, дають їм можливість самим робити нескладну роботу (принести свій сніданок, прибрати за собою посуд, самостійно вдягнутися).

Вихователі терпляче чекають, поки дитина сама впорається з одягом. Якщо дитина попросить про допомогу, їй пояснять, як краще зробити, допоможуть і обов’язково змотивують зробити самостійною. Але не примушують, а просто пропонують.

Якщо, наприклад, дитина комфортніше почувається в памперсі, то їй ніхто не скаже, що вона вже доросла для нього. Самі ж памперси міняють лише вихователі й у дітей також питають на це дозвіл. Адже повага до особистих кордонів дитини – це головне правило всіх співробітників садка.

Читайте також: «Це кращий варіант, ніж платити тисячі доларів і втікати». Як українські виші заробляють на війні [4]

У кожній групі працює три вихователі й один практикант (той, хто навчається на вихователя або педагогічного працівника). Я працюю з понеділка до п’ятниці в закріпленій за мною групі: допомагаю вихователям, організовую дітей під час занять у групах, супроводжую їх під час прогулянок та загалом допомагаю і дітям, і вихователям за їхніми проханнями.

Кожна група в садочку має своє приміщення з різними зонами для діяльності: для навчання, ігор, дослідів тощо. Крім цього, усі меблі та іграшки зроблені так, щоби діти не могли травмуватися. Усі архітектурні й ландшафтні проєкти пристосовані для дитини і її потреб. Від будівлі до ігрових майданчиків – усе достатньо мобільне й легко трансформується відповідно до ситуації.

Наприклад, меблі не мають гострих кутів. Самі ж парти в нас мобільні, їх легко можна пересувати й формувати з них коло, ряд тощо.

Одне із приміщень із мобільними партами

Також кожне приміщення має 2–3 виходи на невеликий дитячий майданчик кожної з груп. А ще в класах великі вікна, щоби вихователі із приміщення могли спостерігати за дітьми, які вийшли гратися на вулицю.

Великі вікна садочка виходять прямо на подвір’я

Усі шафи в нас поділені на зони. Діти знають, наприклад, що в цій шафі олівці та фарби, в іншій – іграшки для розвитку (для вивчення фруктів, овочів, тварин, букв тощо). І кожна дитина займається тим, що їй до вподоби. У нас немає такого, коли всіх дітей саджають за парти й змушують щось писати абощо. Я вважаю, що це правильно. Адже не всі діти знаходяться на однаковому рівні розвитку – комусь букви й цифри ще просто можуть бути нецікавими.

Читайте також: Про переваги та недоліки освітніх систем в Україні та Норвегії [5]

НЕ ЗА ПАРТАМИ, А НА ПРАКТИЦІ: ЯК ГОТУЮТЬ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ

Навчання дошкільнят відбувається не за партами, а у формі гри та з індивідуальним підходом. Вихователь сідає разом із дитиною, пояснює їй, що потрібно виконати, і контролює процес. Разом вони рахують, вчать букви й дні тижня, назви овочів, фруктів. Усе це не тільки на окремих заняттях, а й під час прогулянок, у спілкуванні, підготовці до свят. Тобто навчальний процес інтегрований у життя.

Найбільше діти люблять одразу застосовувати ці знання. Тож ми часто просимо, наприклад, старших діток порахувати з меншими до десяти. Тоді старші почуваються дуже розумними та із задоволенням допомагають меншим.

Також у садочку ми вчимо дітей основ демократії та того, як функціонує суспільство. Для цього в нас є “Стовп демократії” – такий собі тренажер для дітей щодо того, як працює демократія. Наприклад, коли в групі ми обираємо меню на наступний тиждень, то кожна дитина отримує помаранчевий м’ячик.

Тоді ми пояснюємо: хто обирає піцу, то кидає м’ячик у першу трубу, хто овочева печеня – у середню трубу, а хто хоче фрикадельки, то кидає м’яч у третє відділення. Потім разом рахуємо кількість м’ячиків у кожній трубі. Де більше – та страва й перемагає. Так формуємо меню на тиждень.

“Стовп демократії” в садочку Монтессорі

Також цікаво, що діти не грають у якісь чарівні історії чи казки, а грають у життя. Тобто не принцеси й космонавти, а поліцейські, пожежники, водії сміттєвозів, лікарі, продавці тощо.

Навіть правила дорожнього руху діти вивчають як пішоходи в теорії й на практиці разом із вихователями під час прогулянок вулицями. А після “іспиту” з ПДР діти, як і дорослі водії, отримують посвідчення пішохода зі справжньою печаткою і підписом директора дитсадка.

Посвідчення пішохода, яке видають дітям.

Розвиток малечі вихователі записують в окремих папках на кожну дитину. Зокрема, щороку проводять заміри дитини (ріст, об’єм руки, вага тощо). Також діти проходять тести, де вихователі фіксують їхні навички тощо. Згодом під час зустрічей із батьками вихователі все це обговорюють.

Читайте також: Висока вологість, погана вентиляція, без грошей на ремонт та без сховища взагалі: що змінилося з облаштуванням укриттів у закладах освіти [6]

БЕЗ ТИХОЇ ГОДИНИ, АЛЕ З НОЧІВЛЕЮ З БАТЬКАМИ В САДОЧКУ ТА СПЕЦІАЛЬНИЙ ДЗВІНОК ДЛЯ ТИШІ: ЩЕ ДЕКІЛЬКА ЦІКАВИНОК

Цікаво, що в садку немає обов’язкової тихої години. Ми не примушуємо дітей щось робити через силу. Головний девіз – допомогти дитині зробити щось самостійно. Тож якщо вихованець чи вихованка почувається втомлено, може піти в окрему кімнату для відпочинку в будь-який час. Там є подушки, м’які стільці, ковдри, іграшки. Дитина може піти туди, закритися завісою і просто лежати, ніби в коконі.

Місце для відпочинку дітей

Дітям нічого не нав’язують. У такий спосіб вони вчаться самостійно відчувати свої потреби та кордони, а вихователі мають поважати вибір дитини. Тут виховують не гвинтиків у системі, а особистостей.

Немає в садочку й чотириразового харчування. Діти їдять тричі: зранку, в обід і мають перекус о 14:30, бо перебувають у садку до 16:00.

Сніданок їм дають батьки з дому, обід привозить кейтеринг, на перекус діти отримують фрукти або овочі, печиво, йогурт або вівсяні пластівці.

Під час прийому їжі вихователі не годують дітей, вони їдять самостійно. Усе, що можуть зробити вихователі, це допомогти відкрити тару з їжею, якщо дитина не може зробити це самостійно.

Їдальня садочка

За обідом діти не отримують, як в Україні, готові тарілки із супом чи кашею. Усі страви, що пропонують на обід, стоять на столі, за яким сидить 8 дітей. Вихователь пояснює, що це за страви й потім діти по черзі самі накладають собі те, що вони обирають.

Також у дитсадку є діти з вегетаріанських або мусульманських сімей, тож вони отримують спеціальну їжу, до якої звикли.

Читайте також: Лінгвоцид упродовж чотирьох століть. Мову чи язик треба захищати в Україні [7]

Важливо, що кожна дитина бере собі стільки, скільки може з’їсти. Ми вчимо їх не тільки демократії, пропонуючи їм вибір, але й відповідальності. Дитина повинна з’їсти все, що вона сама поклала в тарілку. Якщо їжі забагато й щось залишилося, то малеча не отримує десерт. Але ніхто нікого не сварить.

У такий спосіб виховується розумне споживання й економія ресурсів. Цьому приділяється велика увага в німецькому суспільстві. Тож уже із садочка діти знають, як сортувати сміття. Вони ніколи не покладуть папір у контейнер для пластику, а рештки яблука в контейнер для скла.
Спілкування з дітьми відбувається спокійно, без підвищення голосу. Якщо вихователі бачать, що діти в групі занадто галасливі, тоді вони використовують спеціальний дзвіночок. Коли вони в нього дзвонять, то діти вже знають, що це сигнал “Бути тихішими”. І тоді вихователь спокійним тоном каже: “Я вважаю, що ми розмовляємо дуже гучно. Це не добре, бо в нас є діти, які займаються чимось іншим і ми їм заважаємо сконцентруватися. Давайте ми будемо поважати одне одного й не будемо гучно розмовляти”.

Але це не означає, що діти мають ходити навшпиньках. Якщо дитина стає занадто активною та потребує виплеснути енергію, для цього в нас є окреме місце в холі. Там є багато різних іграшок, дитячі автомобілі, на яких можна їздити, фізкультурні лавки, кухня з дерев’яним посудом, крісло-качалка, книжки, розмальовки тощо. Діти можуть туди вийти, сповістивши про це вихователів, і гратися там, бігати, вивільняти енергію.

Місце в коридорі, де діти можуть вивільняти свою енергію

Також у цьому холі ми проводимо спільні зібрання. Щоп’ятниці діти там співають, діляться власними історіями, грають в ігри, роблять руханки тощо.

Значну увагу в садочку приділяють і прогулянкам на свіжому повітрі. Уже всі, напевно, чули про ігри й у дощ, і в сніг, і коли сонце. Це і про наш садок також. Дитина може гратися в багнюці, сидіти в ній, щось ліпити тощо. Вважається, що в такий спосіб діти краще пізнають світ.

На такі випадки батьки купують спеціальний одяг (штани та куртки), який не промокає та легко відпирається. Часом у дітей є 5–6 комплектів такого “одягу для багнюки”. Награвшись, діти знімають із себе цей одяг, ми його розвішуємо просушити на лавках або десь під накриттям, а потім батьки забирають його додому. Самі ж вихователі нічого не перуть. Якщо ж дитина не хоче йти на вулицю, вона може гратися в холі чи в класі.

У дитсадку немає загальних батьківських зборів, натомість із батьками проводять спільні активності.
Наприклад, на Різдво батьки готують якісь страви, приносять їх до садочка й разом із дітьми святкують. Вихователі готують маленькі подарунки для дітей. Така тепла атмосфера налагоджує контакт між усіма учасниками.
Також у садку час від часу влаштовуємо дитяче кафе для дітей та мам, де вони можуть попити чаю та з’їсти щось смачненьке.
Є й окремий день для татусів із дітьми – вечірка з грилем та ночівлею в садочку. Ввечері батьки збираються з дітьми на території закладу, смажать там сосиски й навіть їдять чипси з дітьми. А потім татусі та діти ночують у приміщенні дитсадка. Для цього ми даємо їм матраци, хтось приносить спальники тощо. У цей день мами мають можливість відпочити, а татусі – побудувати кращі стосунки з дітьми.

Пропрацювавши понад рік у німецькому дитсадку, можу зробити висновок, що тут однією із запорук успіху держави є діти та освіта. І досвід наших німецьких колег цінний для нас передусім тим, що тут виховують незалежних та сильних особистостей. А повага є базовим принципом для всіх у дитячому садку. Поважають тут одне одного, особисті кордони, природу, культуру, релігію, закони й правила.

Читайте також: Історики коментують рішення Міністерства Шкарлета: «Ці наміри без перебільшення є злочином проти українського державотворення» [8]

Правила й порядок – це теж частина й основа функціонування демократії в суспільстві. Якщо починати виховувати ці принципи в дітей із дитсадка, то є велика ймовірність того, що вони виростуть і стануть основою щасливого, демократичного, гуманного й заможного суспільства.

Тож нам потрібно якнайшвидше позбавлятися спадку радянської педагогіки, яка виховувала гвинтиків у системі, а натомість враховувати досвід інших закордонних колег, творчо переробляти, доповнювати й розвивати незалежних і сильних особистостей.

—

Ірина Троян, опубліковано у виданні “Нова українська школа” [9]

Фото: Олена Лебрам

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум [10] за підтримки National Endowment for Democracy (NED) [11] .

В тему: