Нова школа України: можливості та виклики

Версия для печати

1 вересня в Україні офіційно стартує реформа освіти - Нова українська школа. Понад 448 тисяч першокласників сядуть за нові парти в оновлених класах. Там їх зустрінуть підготовані вчителі, котрі працюватимуть за новими методиками, які до цього в Україні практикували лише окремі педагоги.

Змін українська школа потребує давно - не косметичних, як-то точкові корективи навчальних програм, оновлення шкільного обладнання без наповнення змістом чи й взагалі показові зміни для написання хвалебних звітів.

Ось кілька промовистих цифр про стан української освіти:

• Під час дослідження «Моніторинг сприйняття прогресу реформ», яке Kantar TNS провело для Національної ради реформ рік тому, 67% опитаних відповіли, що школа має вчити застосовувати знання на практиці та ставити цілі, але тільки близько 10% сказали, що школа це справді робить.

• Ажіотаж у медіа викликали цьогорічні погані результати ЗНО з математики. Ось, що написано у звіті Українського центру оцінювання якості освіти: «Половина тестованих під час спрощення раціональних виразів припустилися суттєвих помилок, зумовлених поганим знанням формул скороченого множення та правил скорочення дробів». «Оскільки розв’язування чи не всіх завдань з курсу алгебри та геометрії в старших класах базувалося на застосуванні навичок, набутих у 5–9-х класах, то помилки, зроблені тестованими під час обчислень, скорочень або розв’язування найпростіших рівнянь і нерівностей, призвели до неправильних розв’язань завдань з тем, які вони вивчали в старшій школі».

У звіті УЦОЯО можна знайти такі ж факти і щодо інших предметів. Володимир Бахрушин, експерт групи Реформа освіти та науки Реанімаційного Пакету Реформ, радник Міністра освіти і науки говорить, що невтішними є результати ЗНО не лише з математики. Проаналізувавши результати тестувань за 2008, 2014 та 2018 роки, він доходить висновку, що насправді за останні десять років українська освіта ані погіршилась, ані покращилась - вона просто лишилась на тому самому незадовільному рівні.

• Чимало українських шкіл не є безпечними для учнів, адже там панує атмосфера насилля. За минулорічними даними ЮНІСЕФ, 67% українських школярів віком від 11 до 17 років стикалися з цькуванням. 24% учнів постраждали від булінгу, а 48% з них нікому про це не розповідали. Також, за інформацією МОН, у 2017-2018 навчальному році шкільні психологи отримали близько 109 тисяч звернень через цькування учнів.

• Вчителі та шкільні адміністрації перенавантажені паперовою роботою, через що втрачають мотивацію та не мають достатньо часу, щоб приділяти увагу якісному навчанню учнів і розвитку школи. За даними дослідження «Діти і папери: як досягти балансу в школі», проведеного ГО EdCamp Ukraine спільно з МОН, вчительство у середньому працює 66 годин на тиждень (включаючи роботу, яку вони беруть додому). Із них на укладання документації педагоги витрачають 7 годин. Управлінський персонал з 76 робочих годин на папери витрачає 12.

На цю тему: Дикунство: регіони провалили втілення проекту Нова українська школа

Ці та інші проблеми і має вирішити реформа освіти. Її мета - створити цікаву, зорієнтовану на життя освіту з демократичними практиками управління на всіх рівнях.

ЩО ЗМІНИТЬСЯ ДЛЯ УЧНІВ?

Всі зміни роблять для учнів, саме тому мета освітньої реформи зводиться до одного: у школі людина має отримувати якісні знання, які дозволяють їй бути реалізованою і щасливою в майбутньому.

Отже, насамперед, реформа освіти - про якість. В українській школі вчитель транслює знання і вимагає, щоб діти їх відтворювали. Водночас, до цього рідко додають практичну складову і демонстрування взаємозв’язків між предметами. У результаті, учні можуть добре знати фізику, але не розуміти, як цими знаннями скористатися, і як вони пов’язані з аналогічними темами, наприклад, з хімії.

Тепер же знання стають інструментом для вирішення реальних життєвих проблем. Один з девізів реформи - практикоорієнтованість освіти.

Щоб цього досягти, МОН заклало в новий закон «Про освіту» (набув чинності 28 вересня 2017 року) компетентності. Компетенетність - це «динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність». Говорячи простими словами, компетентність - це те, як людина вміє застосовувати знання в подальшому навчанні, роботі і побуті.

Згаданий вище закон закріпив такі 10 рівнозначних компетентностей:

• вільне володіння державною мовою;

• здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;

• математична компетентність;

• компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;

• інноваційність;

• екологічна компетентність;

• інформаційно-комунікаційна компетентність;

• навчання впродовж життя;

• громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;

• культурна компетентність;

• підприємливість та фінансова грамотність.

Важливо, що Державний стандарт загальної середньої освіти (документ, що визначає результати навчання) можуть доповнювати цей список. Стандарт, на відміну від закону, затверджує Кабінет Міністрів, що значно спрощує можливість змінювати список компетентностей і відтак - оперативно відповідати на виклики часу.

Для компетентностей є спільними наскрізні вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими людьми.

Це все - не ноу-хау Міносвіти. Список компетентностей українського випускника формувався з урахуванням Рекомендацій Європейського Парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя. Їх сформовано на основі аналізу і прогнозування потреб ринку праці.

Звісно, знання і професійність мають велике значення для хорошого працівника (тому в списку є так звані академічні компетентності). Проте вміння працювати в команді, конструктивно вирішувати конфлікти, шукати нестандартні рішення проблем і брати за них відповідальність - так само невід’ємні характеристики працівників успішних компаній.

До недавнього часу українська освіта зосереджувалась на академічній складовій (із одночасним нехтуванням практики) і не зважала на розвиток м’яких навичок. Це і має виправити реформа.

ЯКИМ БУДЕ НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ВЧИТЕЛЬ?

Компетентнісне навчання потребує зміни ролі вчителя. Тепер він не може весь урок щось розповідати чи попросити учнів законспектувати параграф з підручника. Він має залучати школярів в активну роботу, використовувати групові завдання і бути партнером та ментором - тобто не давати учням лише готові рішенні, а сприяти тому, щоб вони шукали відповіді самостійно, і спрямовувати їх в процесі пошуку.

Зміна змісту освіти потребує і зміни тривалості навчання. Незважаючи на те, що обсяг знань, який мають опанувати учні, не збільшиться, практикоорієнтованість потребує повільнішого і водночас глибшого навчання. Тепер учительська фраза «швидше рухаємось далі, бо не встигнемо вивчити іншу тему» - стає майже табу. Звісно, обмеженість щодо максимальної кількості годин на тиждень лишається, але вчитель має більше свободи у його плануванні - зокрема, визначати, на які теми потрібно витратити більше часу.

Окрім того, 12-річне навчання - це приведення його у відповідність до розвинених систем освіти. Наприклад, на території Європи 11-річна школа збереглася лише в Україні, Білорусі і Росії. У країнах ЄС середня освіта триває 12 і більше років.

З подовженням шкільного навчання сумарно кількість років, проведених за партою, не збільшиться - більшість бакалаврських програм планують скоротити до 3 років.

Збільшення тривалості навчання потрібне і для запровадження повноцінного профільного навчання, яке щонайменше два десятиліття практикують в європейських школах. Після 9 класу учні обиратимуть профіль, за яким навчатимуться наступні три роки, і ймовірно здобуватимуть подальшу освіту. До появи перших учнів профільної школи (орієнтовно 2027 рік) в Україні мають розбудувати мережу профільних ліцеїв - академічного або професійного спрямування (останні замінять сучасну професійно-технічну освіту).

Профільне навчання - це шлях до індивідуалізації освіти, адже людина матиме змогу обрати потрібні їй предмети, а не вивчати поглиблено 15-20 (саме стільки предметів у середньому мають учні старших класів).

Проте індивідуалізація навчання стосується не лише старшої школи. За основу НУШ бере те, що кожна дитина різна - зі своїми талантами, потребами, особливостями і темпом розвитку. Завдання вчителя - розвивати обдарування кожного, допомагати покращувати те, що вдається гірше, дозволяти дитині навчатись так, як їй зручно (наприклад, вчити таблицю множення, стрибаючи, якщо дитині так зручніше). Також - за потреби адаптувати навчальний матеріал, щоб учню було легше його сприймати, і приймати те, що в кожної дитини є свій темп засвоєння матеріалу.

Насамперед, це стосується дітей з особливими освітніми потребами, бо вони найбільше потребують адаптації навчального матеріалу. Уже цього року в Україні відбудеться повномасштабне запровадження інклюзивної освіти - інклюзивний клас мають обов’язково створити в разі звернення батьків чи опікунів дитини в школу, закріплену за їхнім або місцем проживання дитини.

Це означає, що відтепер чимало дітей, які раніше навчались би на індивідуальній формі, прийдуть у звичайні класи. Для них пишуть індивідуальні програми розвитку, в яких передбачені зміни чи адаптування звичайної програми, а також спеціальні розвиткові заняття (наприклад, з логопедом чи психологом). Спеціально створені інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ) оцінюють освітні потреби дитини, а не ставлять діагнози (як це раніше робили Психолого-медико-педагогічні комісії). ІРЦ аналізують, з чим у дитини є складнощі під час навчання і як його можна полегшити - саме це важливо знати педагогу. Вони надають рекомендації вчителям щодо роботи з дитиною, а на кожному уроці в класі є асистент учителя. Він допомагає дитині в навчанні, сприяє її соціалізації і працює з усім класом, якщо вчителю потрібно ще раз пояснити тему деяким дітям.

Перш ніж впроваджувати зміни в усій країні, міністерство провело річне пілотування нового Стандарту, програм і методів навчання. У 2017-2018 навчальному році 100 шкіл (у всіх регіонах України, в яких було по два перші класи НУШ) апробовували нову систему.

З першого дня дітей з цих класів об’єднували в групи для спільної роботи, вони навчались через діяльність, опановували знання і навички у грі, та більшість освітніх галузей інтегрувалася (тобто об’єднувалась в один предмет). Останнє сприяло формуванню цілісної картинки світу і розумінню зв’язків між різними сферами.

Кожен день у пілотному класі починався з ранкового кола - учні і вчитель, сидячи на килимку, обговорювали план на день і спілкувались на будь-яку цікаву тему. Це забезпечило те, що діти позбулися страху висловлюватись (у колі спілкуються всі та говорять те, що хочуть), і розвивало емоційний інтелект дітей (здатність розуміти свої емоції і конструктивно ними керувати, а також розуміти емоцій інших). Окрім того, ранкове коло - це інструмент формування довірливих і партнерських стосунків між учнями і вчителями - адже педагог, як і діти, сідає на килимок і фізично перебуває на одному з ними рівні.

Під час моніторингу результатів пілотування вчителі, батьки і директори шкіл відзначали, що діти з пілотних класів протягом усього року були вмотивовані навчатись, бо їм було цікаво. Окрім того, вони навчились співпрацювати, не боялись говорити і вже за кілька тижнів знали імена одне одного (виявляється, раніше в перших класах навіть у травні від учнів можна було почути: «Той хлопчик чи дівчинка», - замість імені). І одне з найважливіших досягнень - у них немає страху помилки, адже їм не ставили оцінок, замість «неправильно» запитували «як би ти покращив свою роботу?» і багато хвалили.

До 1 вересня 22 тисячі вчителів початкових класів і близько 19 тисяч викладачів іноземних мов вже завершили підготовку. Також на впровадження НУШ виділено 1,36 млрд грн з державного бюджету: 360 млн грн - на підвищення кваліфікації вчителів, а мільярд - на забезпечення шкіл.

Нові класи потребують мобільних парт, щоб їх було легко переставляти для роботи в групах, проекторів і телевізорів, - щоб зробити навчання інтерактивним і цікавішим, а також нових навчальних матеріалів. На це і розрахована державна субвенція. Гроші виділили на засадах співфінансування з місцевими органами самоврядування: міста обласного значення мали докласти мінімум 30% від загальної суми, райони і ОТГ - мінімум 10%, населені пункти на лінії розмежування і ті, що мають статус гірських, - мінімум 5%.

Під час моніторингу ситуації щодо використання субвенції на місцях МОН виявило ряд проблем. Місцеві ради не завжди оперативно розподіляли субвенцію між школами і виділяли дофінансування, управління освіти не завжди вчасно оголошували тендери, або ж їх скасовували через подання однієї пропозиції. Трапляється, що виробники просять про відтермінування постачання, оскільки не встигають виготовити таке велике замовлення. Це відбувається, незважаючи на той факт, що Постанова Кабміну щодо розподілу субвенції датується ще 4 квітня.

Через це станом на 1 вересня деякі класи можуть бути не до кінця укомплектованими. Проте місцеві органи самоврядування в будь-якому разі мають використати субвенцію і не можуть витратити її на щось інше: у МОН сподіваються, що не пізніше 1 листопада всі класи будуть забезпечені усім необхідним для навчання.

ЩО ЗМІНЮЄТЬСЯ ДЛЯ БАТЬКІВ?

Концепція НУШ – перший документ реформи, який визначив основні засади нової освіти, вивів у світло поняття «педагогіка партнерства». В її основі - те, що батьки і школа є однаково важливими суб’єктами освітнього процесу та мають спільну мету: дитина, якій подобається навчатись, і яка потім зможе реалізувати себе і бути щасливою завдяки знанням і навичкам, отриманим у школі.

Отже, батькам, учителям і шкільним адміністраціями потрібно співпрацювати. Звісно, це потребує готовності до діалогу кожної зі сторін, бажання батьків бути дійсно залученими в освіту своєї дитини, чіткого розмежування зон впливу і відповідальності та використання школами методик для налагодження співпраці. Водночас, дитина так само є суб’єктом освіти, і її бажання враховуються під час ухвалення рішень (наприклад, через учнівське самоврядування чи опитування, що б вони покращили в школі).

Окремі кроки з впровадження педагогіки партнерства вже зроблено, зокрема:

• Аби залучити батьків в освіту дитини і сформувати довіру, вони мають розуміти, що буде відбуватись у класі. Тому перед початком навчального року їм розповідають та демонструють, як саме навчатимуть їхніх дітей.

• Батьківські збори перестали бути зустріччю, на якій обговорюють оцінки дітей і порівнюють їх між собою. Це зустрічі, на яких мають напрацьовуватися варіанти того, що цікавого можна зробити разом, та вирішуватися організаційні питання.

• Навчання учнів обговорюють - але на особистих зустрічах. Що важливо - у школах запроваджують формувальне оцінювання. Воно базується на тому, що досягнення дитини порівнюються не з результатами інших, а з її ж результатами в минулому. Саме такий підхід показує поступ дитини, дозволяє вчасно вжити заходів у разі труднощів у навчанні чи поведінці і не формує в дитини відчуття, що вона найгірша.

• У 1-2 класах немає бальної оцінки, натомість визначається рівень розвитку компетентностей і навичок. МОН спільно з Національною Академією педагогічних наук на основі досвіду країн ЄС розробили форму Свідоцтва досягнень для перших класів. Це таблиця, в якій кожну з навичок і компетентностей можна оцінити за чотирма рівнями. Серед пунктів для оцінювання є як академічні компетентності (наприклад, дитина «додає і віднімає числа у межах 10»), так і м’які навички як-от «виявляє інтерес до навчання» чи «вирішує конфлікти мирним шляхом». Четвертий рівень не має в назві слів на кшталт «низький» чи «поганий». Він називається «потребує значної уваги і допомоги». Також у Свідоцтві досягнень є поле для рекомендацій: якщо дитині потрібна допомога, то вчитель зазначить, яка саме. Це може бути навіть щось просте: наприклад, щоденне читання з дитиною мінімум 15 хвилин. Такі рекомендації - не тільки спосіб допомогти дитині, а й спроба залучити батьків до співпраці і співучасті в навчанні дитини.

Таке свідоцтво дає батькам, на відміну від звичайної бальної оцінки, об’ємне розуміння, що відбувалося з дитиною протягом певного періоду. З 3-го класу Свідоцтво досягнень планують зберегти як доповнення до бальної оцінки.

Батьків стосуються і законодавчі зміни. Тепер вони мають право створювати свій орган громадського самоврядування в школі, який матиме зовсім інші повноваження, ніж батьківські комітети, що зазвичай збирають гроші. Це орган, який може впливати на ухвалення певних рішень і вектор розвитку школи. Також представники батьківського самоврядування спільно з працівниками школи є учасниками шкільних загальних зборів - вищого колегіального органу громадського самоврядування. Детальніше зону впливу батьків планують визначати в новому законі «Про повну загальну середню освіту», який зараз готують у МОН.

На цю тему: Нова українська школа: як використані гроші – перелік по областях

У батьків з’явилась і можливість контролювати фінанси школи. Згідно зі статтею 30 закону «Про освіту», школа серед іншого зобов’язана публікувати на своєму сайті або сайті засновника (для комунальних шкіл це місцеві ради) звіти щодо надходження і використання коштів. Це, до того ж, є забороною збирати будь-які благодійні внески (зокрема і батьківські) у готівці: прозвітувати можливо тільки за кошти, що мають документальне підтвердження.

До ухвалення нового закону «Про освіту» в Україні існували так звані елітарні школи - гімназії, ліцеї і спеціалізовані школи з поглибленим вивченням певних предметів. Вони приймали першачків за вступними випробуваннями чи співбесідами. Для 6-річної дитини це було стресом. Такі випробування були і високо корупціогенними, адже дітям давали занадто складні завдання, аби потім зарахувати лише тих, чиї батьки сплатили «вступні внески». Це від першого класу створювало нерівність між дітьми.

Відтепер усі вступні випробування до перших класів відмінено, і кожна дитина має гарантоване місце в школі за місцем проживання. Територію обслуговування шкіл визначає орган, у сфері управління якого вони перебувають. Навесні, під час вступної кампанії у перші класи, в медіа ширився міф, що тепер дитина «закріпачена» за певною школою. Це неправда: вона має гарантоване місце в школі за місцем проживання, але може піти навчатись і в іншу - якщо та прийняла всіх дітей з першочерговим правом на зарахування і там лишилися місця.

Реформа покликана підвищити і якість сільської освіти. За минулорічною статистикою результатів ЗНО, початковий рівень навчальних досягнень з української мови і літератури у міській місцевості був у 3% випускників, у сільській – у 18%. І навпаки: високий рівень навчальних досягнень – у 28% випускників у місті і у 8% у селі.

Ще попередній уряд розпочав політику оптимізації шкільної мережі і створення опорних шкіл. Що це таке? Це закриття або пониження ступенів маленьких сільських (малокомплектних) шкіл, в яких майже немає дітей, і створення на базі наявних - опорних шкіл. Вони мають краще технічне і кадрове забезпечення, тому в ці заклади привозять учнів з найближчих сіл.

Як показують результати ЗНО, сільська освіта має проблеми з якістю. Там почасти не вистачає вчителів (відомий випадок, коли вчитель фізкультури викладав фізику). А в маленькому класі з 5-7 учнями неможливий розвиток соціальних компетентностей, зокрема навчання співпрацювати та шукати креативні рішення.

Водночас, в законі «Про освіту» йдеться про те, що початкова школа має бути максимально наближеною до дитини. Тому в селах працюють 1-4 класи, якщо в них набирається хоча би по п’ять учнів. Якщо ж сільська школа стає філією опорної, у ній можна відкрити змішаний клас (у ньому навчаються діти різного віку). Як виняток можна використати індивідуальну форму навчання. Проте все це може бути лише тимчасовими заходами, поки дитина не підросте, щоб її можна було відвозити в якіснішу опорну школу.

З 2019 року батьки отримають можливість частково покривати вартість навчання в приватній школі за рахунок державного і місцевого бюджетів. Приватній школі будуть передавати кошти в розмірі фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня (тобто суми, яка витрачається на навчання одного учня). У 2018 року в середньому по Україні це 10 000 грн.

Найважливішою ця зміна є для дітей з особливими освітніми потребами, адже на їхнє навчання виділяється вдвічі більше грошей. Якщо поряд з домівкою дитини поки немає комунальної школи, яка повністю її задовольняє, вона отримує більше можливостей потрапити в спеціально підготовлений приватний заклад освіти.

Узаконено і хоумскулерство. Вже зараз в Україні практикують навчання вдома. Поки ці діти закріплені за школою на екстернаті, проте закон «Про освіту» ввів у правове поле сімейну (домашню) освіту. Положення щодо цього зараз розробляється у співпраці з батьками хоумскулерів.

ЩО ЗМІНИТЬСЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ І ШКОЛИ ЗАГАЛОМ?

Більшість змін, описаних вище, потребують нової системи управління освіти - перехід від авторитарної до демократичної. Законом «Про освіту» управління освіти позбавили функцій контролю над школами. Натомість, вони стають установами, що допомагають школам і забезпечують їх усім необхідним для надання якісної освіти.

Проте цю управлінську зміну ще належить впровадити. Законодавча норма не запрацювала сповна, адже багатьом управлінням складно змиритися з втратою контролю. Проте в законі «Про повну загальну середню освіту» мають уточнити повноваження і обов’язки управлінь, щоб мінімізувати зловживання.

Втім, у школах уже запрацювала кадрова автономія - директор сам підписує трудові договори з вчителями. Раніше це робили управління освіти, що часом перетворювалося на важіль впливу на керівника школи.

Водночас, сам директор перестає бути на цій посаді безкінечно довго. Нові директори шкіл призначаються не за рішенням управління освіти, а за відкритим конкурсом. У конкурсній комісії має бути однакова кількість представників засновника, трудового колективу школи, громадського об’єднання батьків школи і громадського об’єднання директорів певної адміністративно-територіальної одиниці. З правом дорадчого голосу можуть долучатись представники інших ГО або експерти в сфері освіти.

Одна людина може бути підряд директором однієї школи не більше двох термінів по 6 років (якщо переможець конкурсу до цього ніколи не працював директором, його перший термін триває 2 роки). Після закінчення цих строків колишній директор може лишитись працювати в цій школі на іншій посаді або ж брати участь у конкурсі директорів в іншій школі.

Поки невирішеним залишається питання директорів шкіл, які працюють за безстроковими трудовими договорами (деякі з них обіймають посади понад 20 років). Чинне трудове законодавство унеможливлює переведення людини з безстрокового на строковий договір роботодавцем. Але в проект закону «Про повну загальну середню освіту» заклали норму про переведення всіх директорів на строкові договори, тому що обов’язки, визначені законопроектом, є істотною зміною умов праці. Чи стане ця норма реальністю - тепер залежить від Верховної Ради.

Автономія - найпоширеніше слово, коли йдеться про зміни для шкіл. Одна з них - фінансова. Закон «Про освіту» однозначний у формулюванні: «Держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти». «Обсяг автономії закладів освіти визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти».

У перспективі це означає, що врешті школи мають стати самостійними у плануванні своїх витрат і закупівлях - тобто отримати самостійні бухгалтерії. Поки це непопулярне рішення серед засновників шкіл, тому більшість українських шкіл управляються з централізованих бухгалтерій.

Перевагами самостійної бухгалтерії є те, що школа сама визначає свої потреби та їхню пріоритетність, може самостійно планувати видатки, має гроші на термінові витрати і не залежить від плану проведення тендерів в управлінні освіти. Також батьківській спільноті легше проконтролювати витрати на рівні школи, ніж на рівні цілого району чи міста.

Водночас, це потребує більшої відповідальності з боку шкільної адміністрації, знання законодавства і вміння проводити тендери та прописувати тендерну документацію. Поки на державному рівні їх цього не навчають.

Ще одна автономія стосується безпосередньо змісту освіти. Тепер школа не мусить від А до Я виконати єдину навчальну програму. Міністерство освіти і науки пропонує Типові освітні програми, на основі яких школи затверджують свої - з можливістю щось змінити. Ба більше, дозволяється використовувати нетипові програми, за умови, що вони пройшли перевірку у Держслужбі якості освіти на відповідність державному стандарту. Будь-який ліцензований заклад освіти має надавати освіту на рівні державного стандарту - отже і використовувати відповідні програми.

Програму на основі типової затверджує Педагогічна рада, в яку входять усі вчителі і яка є головним управлінським органом. Таким чином спробували збільшити вплив і залученість учителів до ухвалення рішень.

Якщо програму затверджують усією школою, то вибір методів навчання - справа кожного вчителя. І це третя автономія. Стаття 54 закону «Про освіту» говорить: вчителі мають право на «академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі». Отже, ніхто не має права зобов’язати вчителя використовувати певний метод навчання, а не інакший.

Ця норма розв’язала руки вчителям, адже довгий час вони перебували під тиском методичних кабінетів. Тепер замість авторитарної моделі роботи, вони мають перейти на модель співпраці і підтримки вчителів. Проте ця зміна потребує часу, бо суто законодавчих норм виявилось замало. Має відбутись зміна філософії роботи всередині методкабінету і, можливо, напрацьовані нові моделі роботи.

Аби вчителі були спроможними викладати за сучасними методиками і дійсно обирати різні (тобто володіти кількома, а не однією чи двома), має змінитися система підвищення кваліфікації. У найближчі два роки відбудеться демонополізація ринку підвищення кваліфікації. Зараз учителів навчають офіційно лише інститути післядипломної педагогічної освіти або інші освітні установи, що мають акредитовані програми (наприклад, їх можуть мати виші). За даними спільного дослідження МОН і громадської організації EdCamp Ukraine, 79% учителів вважають, що чинна система підвищення кваліфікації потребує реформування.

У законі «Про освіту» зазначено: вчитель має свободу у виборі місця підвищення кваліфікації і форм такого навчання. Тому невдовзі громадські організації, компанії і ФОПи, які й так проводять навчання вчителів, матимуть змогу стати частиною офіційної системи. За попереднім планом, має бути список тих, хто може підвищувати кваліфікацію вчителів, і прозорий механізм потрапляння туди. Гроші, що виділяються на підвищення кваліфікації вчителів, надходитимуть безпосередньо в школу (і тут знову виринає питання самостійної бухгалтерії). Педагогічна рада затверджуватиме план підвищення кваліфікації вчителів, виділятиме на це кошти і ухвалюватиме рішення щодо результатів певного вчителя.

Також змін зазнала частота навчання педагогів. Раніше вчителі проходили курси підвищення кваліфікації перед атестацією - раз на п’ять років. Тепер же навчання має відбуватись щорічно, сумарно за п’ять років учитель повинен набрати мінімум 150 годин.

Сама ж атестація педагогів поки залишається, проте поряд із нею запроваджується добровільна зовнішня сертифікація. Це перевірка предметних знань та викладацької практики вчителя, яка зараховується як атестація строком на три роки. До того ж, це додасть 20% до зарплатні вчителя. Згідно з прикінцевими положеннями закону «Про освіту», цей інструмент має запрацювати у 2019 році. За заявою міністра освіти і науки Лілії Гриневич, якщо цей експеримент вдасться, то сертифікація стане обов’язковою, а атестацію (яка є неефективною, бо її проводять управління освіти спільно з дирекцією школи) відмінять.

На цю тему: В Міносвіти показали нове обладнання для шкіл і розповіли, як його закуповуватимуть

КОНТРОЛЬ ЗА ЯКІСТЮ ОСВІТИ

Для того, щоб слідкувати за якістю освіти і реагувати на тривожні сигнали, впроваджується нова система забезпечення якості освіти. До вересня 2017 року інструментом для цього була атестація шкіл. Її проводили управління освіти - це перевірка самих себе. Переважно це було інструментом репресій стосовно шкіл, тому атестації відмінили.

Натомість запроваджується інституційний аудит - зовнішня перевірка. Її проводитиме Державна служба якості освіти - центральний орган з регіональними представництвами, фінансований напряму з державного бюджету, а отже - не пов’язаний з місцевою владою.

Інституційний аудит може бути плановим і позаплановим. Плановий відбуватиметься раз на десять років, позаплановий - якщо, наприклад, школа систематично показує погані результати ЗНО або батьківська спільнота має зауваження до роботи школи і хоче незалежної оцінки.

Також Держслужба зможе акредитувати ГО, які видаватимуть школі громадську акредитацію - знак якості, що звільнить її від планового інституційного аудиту.

В інституційний аудит закладено протилежну до атестації шкіл філософію. Вона була каральним методом, а інституційний аудит має на меті допомогти школі покращитись. За результатами перевірки, комісія формуватиме рекомендації, що і як змінити. Лише в крайньому випадку, якщо школа під час повторної перевірки не покаже поступу, Держслужба рекомендуватиме засновнику змінити керівника школи чи навіть закрити її.

Поки нормативні документи щодо інституційного аудиту і громадської акредитації розробляють. Наразі лише створено Держслужбу та затверджено Положення про неї.

ПІДБИВАЮЧИ ПІДСУМКИ, потрібно відмітити, що реформа освіти розрахована на багато років. Діти, які підуть у школу цього навчального року, стануть випускниками аж у 2030-му. Українська система освіти неосяжна (тільки вчителів близько 450 тисяч!), а сама реформа складається з багатьох компонентів. Тому не варто очікувати блискавичних змін. Кардинальні трансформації потребують не лише оновлення законодавства, освітніх програм і державних стандартів - тобто того, що можливо зробити на рівні центральної влади. Рушіями масштабних змін мають бути вчителі, адже навіть за наявності спеціальної підготовки і коштів тільки від них залежить, що відбуватиметься за зачиненими дверима класу. І, зрештою, зміни залежать від кожного управління освіти, директора школи і батьків - лише в їхніх руках можливість побудови співпраці.

ВЖЕ ЗРОБЛЕНО:

• Ухвалено новий закон «Про освіту»;

• Затверджено новий Стандарт початкової освіти;

• Затверджено нові Типові програми початкової освіти;

• На конкурсі відібрано нові підручники для перших класів;

• Завершується підготовка 22 тисяч вчителів перших класів;

• Виділено з державного бюджету 1,38 млрд грн на реформу;

• Створено Державну службу якості освіти;

• Створено Типове положення про конкурс на посаду директора школи;

• Розроблено проект нового закону «Про повну загальну середню освіту».

ПОПЕРЕДУ:

• Ухвалення нового закону «Про повну загальну середню освіту»;

• Ухвалення нового закону про професійно-технічну освіту;

• Написання нових підручників для 3-4 класів;

• Створення регіональних органів Державної служби якості освіти і запуск інституційного аудиту;

• Запровадження сертифікації вчителів;

• Написання нового Стандарту базової освіти (5-9 класи) і нових програм та поступова підготовка підручників;

• Допідготовка вчителів початкової школи;

• Реформа педагогічної освіти;

• Розбудова профільних ліцеїв і запровадження 3-річної старшої школи з можливістю обирати предмети;

• Написання стандарту і програм для профільної школи;

• Допідготовка всіх вчителів, які вже працюють у школах.

—

Джерело: Реанімаційний пакет реформ

На цю тему:

• Лилия Гриневич: Невозможно учить современных детей так, как учили нас
• В школе учат? Государство закрепляет наследственную бедность (Инфографика)
• Почему молодые люди уезжают учить сельских детей
• Ігор Юхновський: «Зміни будуть. Коли українці перестануть красти один в одного»
• Професор Юрій Шевчук: Двомовність як хвороба