Як Олімпійські ігри на протязі всієї історії "не були поза політикою"

Версия для печати

26 липня в Парижі почнуться літні Олімпійські ігри. Президент Франції Емманюель Макрон закликав до перемирʼя на час їх проведення, проте в Кремлі відмовилися. "Олімпійське перемир’я", якого дотримувалися ще в часи Давньої Греції, пропагує також і Міжнародний олімпійський комітет (МОК), проте у статуті декларує невтручання в політику й війни.

"Спорт не може і не повинен бути аполітичним, але він повинен бути політично нейтральним", — вважає президент МОК Томас Бах. Попри це, олімпійський спорт не завжди був поза політикою. Коли саме — розповідає Суспільне.

Читайте також: Раніше за відкриття. 24 липня, стартують перші змагання Олімпіади-2024: Увесь розклад де дивитись і коли вболівати за українців

Колишня французька атлетка Інен Паскаль несе олімпійський вогонь перед Європарламентом, Страсбург, Франція, 26 червня 2024 року. AP/Jean-Francois Badias

Пауза на 1500 років і перша участь жінок

Перші письмові свідчення про Олімпійські ігри датуються 776 роком до н.е. Тоді вони проводилися на честь бога Зевса — головного в давньогрецькому пантеоні. Ігри назвали на честь гори Олімп, а відбувалися вони на півострові Пелопоннес у поселенні Олімпія.

У 393 році вже нашої ери римський імператор Феодосій I заборонив Ігри, бо вони нібито заохочували язичництво.

За півтора тисячоліття, у 1896-му, в Афінах, пройшли перші Олімпійські ігри сучасної доби. Тоді 241 спортсмен із 14 країн змагався у 9 видах спорту.

Початок спринту на 100 метрів на перших Олімпійських іграх сучасної доби в Афінах, Греція, 1896 рік.

Жінки-спортсменки вперше долучилися до Олімпіади у 1900 році в Парижі. Три Олімпіади скасували через світові війни — у 1916-му, 1940-му та 1944 роках.

Перший політичний протест Ігор

На Іграх 1906 року в Афінах ірландський легкоатлет Пітер О'Коннор виступав під прапором Великої Британії. Ірландія тоді офіційно не висувала спортсменів на змагання, тож О'Коннора та ще двох ірландців записали як представників Сполученого Королівства.

Він виграв золоту медаль у потрійному стрибку. На знак протесту проти того, що його вважають британським спортсменом, О'Коннор заліз на олімпійський флагшток з ірландським прапором.

Ірландський легкоатлет Пітер О'Коннор. Національний архів Ірландії

Більше чоловік не змагався на Олімпіадах, а оскільки Ігри 1906 року пізніше позбавили статусу офіційних, бо вони були позачерговими, ту єдину медаль легкоатлета МОК не визнає.

Олімпійські кільця та відповідальність за Першу світову

Перша Олімпіада після Першої світової війни пройшла 1918 року в бельгійському Антверпені. Тоді вперше на Іграх з'явився олімпійський прапор — п'ять переплетених кілець як символ п'яти континентів. На спортивну подію не запросили країни, які програли у війні: Австрію, Болгарію, Німеччину, Угорщину та Османську імперію.

Естафета олімпійського вогню — винахід нацистської Німеччини

У 1931 році Міжнародний олімпійський комітет вирішив, що Олімпіада-1936 пройде в Берліні. Це мало б символізувати повернення Німеччини до світової спільноти після її ізоляції по Першій світовій.

Але у 1933 році в країні до влади прийшла Націонал-соціалістична робітнича партія на чолі з Адольфом Гітлером. В Німеччині почалися переслідування євреїв, ромів, розправи над політичними опонентами, агресивна риторика до інших європейських країн. США, Велика Британія, Франція, Швеція, Чехословаччина та Нідерланди виступили з пропозицією бойкотувати Ігри. Але зрештою подію відвідали 49 країн — на той рік це був рекорд.

Саме 1936-го вперше провели естафету Олімпійського вогню — Гітлер планував зробити її інструментом пропаганди. Маршрут — із грецької Олімпії до Берліна, продумав чиновник Карл Дієм, який організовував тогорічну спортивну подію. Відтоді факел з грецької Олімпії щоразу переносять до місця проведення Олімпіади.

Німецька фехтувальниця Хелен Майєр (в центрі).

На Іграх 1936 року Німеччина намагалася показати себе світові як толерантну та прогресивну країну. На час проведення Олімпіади в Берліні прибрали антиєврейські знаки, також в країні частково припинили облави на євреїв та ромів.

На позір для міжнародної спільноти німецька влада дозволила представляти країну фехтувальниці Хелен Майєр, яку нацисти вважали "неарійкою", оскільки її батько був євреєм. Жінка виграла срібну медаль, а під час нагородження виконала нацистське вітання.

Після Олімпіади переслідування євреїв відновилися. Голова олімпійського містечка, капітан Вольфганг Фюрстнер наклав на себе руки за два дні після завершення події, бо його звільнили зі служби через єврейське походження.

"Олімпійські ігри жорсткої економії"

Відгомін Другої світової лунав на Олімпійських іграх 1948 року. Їх проводили в повоєнному Лондоні й неформально називали "Олімпійські ігри жорсткої економії" (austerity Olympics). Того року не було олімпійського містечка, атлети жили в старих військових таборах. Спортсменам й офіційним особам дозволили без мита привезти в Лондон їжу та вино. Дороги для події будували німецькі військовополонені.

Колишній військовий госпіталь в Королівському парку в Річмонді, графство Суррей, 12 лютого 1948 року.

Того року, подібно до 1920-го, Німеччину та Японію не запросили на Ігри як відповідальних за розв'язання війни. Німеччина не взяла це до уваги, а от японське МЗС висловило обурення.

Бойкотування

Олімпіада в австралійському Мельбурні 1956-го ознаменувалася першим в історії випадком, коли Ігри бойкотували. Причому, для бойкоту було три приводи.

По-перше, це робив Китай — через рішення МОК включити до складу делегацій на Ігри Тайвань.

По-друге — Нідерланди, Іспанія та Швейцарія бойкотували Олімпіаду на знак підтримки Угорщини через вторгнення СРСР (а на Іграх між угорською та радянською командами з водного поло взагалі спалахнула бійка). По-третє, Єгипет, Ірак і Ліван також ігнорували Ігри через вторгнення Франції, Ізраїлю та Великої Британії до Єгипту, коли Каїр націоналізував Суецький канал.

Наступний бойкот відбувся у 1980-му. Тоді деякі країни бойкотували літню Олімпіаду в СРСР. Кампанію бойкоту ініціював президент США Джиммі Картер на знак протесту проти вторгнення Радянського Союзу в Афганістан. Від участі в Іграх тоді відмовилися 65 країн.

На наступних літніх Іграх, у 1984-му, СРСР, країни радянського впливу в Східній Європі та Куба бойкотували Олімпіаду в американському Лос-Анджелесі. Радянський Союз пояснив відмову тим, що нібито його спортсмени в США не будуть захищені від протестів і можливих нападів, але насправді це була відповідь на бойкот Штатів чотири роки тому.

Частковий бойкот повторився для Росії в лютому 2014 року, коли країна приймала зимову Олімпіаду в Сочі. Активісти вимагали ігнорувати Ігри через порушення прав людини у РФ та закликали спонсорів Олімпіади виступили проти російських законів про "гомосексуалізм".

На церемонію відкриття не завітали президент США Барак Обама, прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон і канцлерка Німеччини Ангела Меркель. Але приїхав Віктор Янукович, в розпал Євромайдану.

Мехіко 1968: студентські протести

Олімпіада-1968 була першою, яку приймала країна, що розвивається, — Мексика.

Той рік загалом був насичений подіями — операція північнов'єтнамських військ проти американського вторгнення у В'єтнам, вбивства у США правозахисника Мартіна Лютера Кінга та кандидата в президенти Роберта Кеннеді, вторгнення радянських військ в Чехословаччину.

За 10 днів до старту Олімпіади, в Мехіко на Площі трьох культур студенти протестували проти державного фінансування Ігор та закликали переправити ці гроші на соціальні програми. Врешті, демонстрантів розігнала армія, були загиблі та поранені.

Американські спортсмени Томмі Сміт (в центрі) і Джон Карлос на Літніх Олімпійських іграх в Мехіко 16 жовтня 1968 року.

Політичного забарвлення набув ще один момент на тих Іграх. У змаганнях з бігу на 200 метрів темношкірі американці Томмі Сміт і Джон Карлос посіли перше і третє місця. Під час церемонії нагородження обоє стали на п’єдестал у чорних шкарпетках без взуття, схилили голови та підняли кулаки, вдягнені в чорні рукавички. Це були символи "Чорних пантер" — ліворадикальної організації, яка боролася проти расової сегрегації та за громадянські права.

Міжнародний олімпійський комітет відсторонив спортсменів від подальших змагань. Після повернення до Штатів чоловіків позбавили медалей і роботи.

"Чорний вересень": теракт проти ізраїльських спортсменів

На Олімпіаді-1972 у німецькому Мюнхені палестинські бойовики захопили в заручники ізраїльських спортсменів, кількох убили. Подія увійшла в історію як "Чорний вересень" — за назвою палестинського збройного угруповання, яке складалося з учасників Організації Визволення Палестини (ОВП) і ФАТХ — груп, що чверть століття намагалися повернути частину палестинських територій, які з 1949 року, після арабо-ізраїльської війни, контролювала Йорданія.

В ніч із 4 на 5 вересня восьмеро бойовиків угруповання увірвалися в олімпійське містечко та захопили 9 заручників-ізраїльтян. Двох спортсменів убили, кілька змогли втекти. Бойовики також відпустили уругвайських та гонконзьких атлетів, що жили в тому ж будинку.

Поліцейські на даху будівлі в Олімпійському селищі в Мюнхені, 5 вересня 1972 року.

Члени угруповання вимагали звільнити палестинських в’язнів в Ізраїлі, але той не погодився на перемовини. Німецька влада спробувала врятувати ситуацію, пропонувала гроші та обмін заручників на німецьких політиків. Бойовики відмовилися, а згодом поставили вимогу — літак до Каїра. Заручників вони взяли з собою в аеропорт.

Там бойовиків мали нейтралізувати німецькі правоохоронці, але ті їх помітили. Почалася стрілянина. Члени угруповання встигли розстріляти кількох заручників та пошкодити декілька гелікоптерів. Після бою вижили троє членів "Чорного вересня".

Після цих подій у різних країнах світу створили контртерористичні підрозділи. А тодішня прем’єрка Ізраїлю Ґолда Меїр наказала спецслужбам знайти та вбити всіх лідерів "Чорного вересня".

Олімпійці-біженці

У 2016 році в Ріо-де-Жанейро, у Бразилії, для участі в Олімпійських іграх МОК сформував першу у світі команду біженців — Refugee Olympic Team (ROT). У групі були спортсмени з Сирії, Південного Судану, Ефіопії та Демократичної Республіки Конго. Кожен учасник тренувався в країні, яка його прийняла.

На церемонії відкриття команда біженців пронесла олімпійський прапор.

Ідея стала традицією принаймні на дві наступні Олімпіади — команду біженців сформували й на Іграх у Токіо у 2021 році (29 спортсменів із 12 країн), і на цьогорічних у Парижі (36 спортсменів, 11 країн).

Читайте також: «Нейтральні» путінські спортсмени в погонах?! Як Росія хнову пролазить у великий спорт

2022-24 роки: Війна в Україні

Випробуванням для аполітичності Олімпійських Ігор стало повномасштабне російське вторгнення Росії в Україну.

За день до початку Паралімпійських ігор у Пекіні 2022 року Міжнародний паралімпійський комітет (МПК) заборонив білоруським і російським спортсменам брати участь у змаганнях. Але за два роки — до літньої Олімпіади-2024 в Парижі, умови участі росіян та білорусів послабили — вони зможуть змагатися в статусі нейтральних спортсменів (здобуті ними нагороди не будуть враховані до медального заліку їхніх країн).

Не зможуть виступати навіть під нейтральним прапором тільки ті, хто так чи інакше підтримав війну РФ. Йдеться наприклад, про борців Абдулрашида Садулаєва та Мусу Євлоєва. Перший у 2022-му брав участь у мітингу на честь річниці анексії Криму. Євлоєв фотографувався з пропагандистським плакатом РФ.

В Україні не виключали можливості бойкоту Олімпіади через доступ на Ігри в Парижі росіян та білорусів, хоч і під нейтральним прапором. Згодом Національний олімпійський комітет розробив для українських спортсменів протокол поводження з "нейтральними" атлетами — зокрема, з ними не можна фотографуватися, тиснути руку, давати спільні інтерв'ю.

—

Юлія Кузьменко, опубліковано у виданні СУСПІЛЬНЕ<

Читайте також: 

• «Путін уже втретє порушує олімпійське перемир'я». Що означає війна Росії проти України для світового Олімпійського руху? 
• Трьох російських борців, які зігували на мітингу Путіна, допустили до ЧС 
• На Олімпіаді-2024 Україна буде представлена найменшою кількістю спортсменів у своїй історії
• Олимпийский грабеж. Во что народам СССР обошлась Олимпиада-80
• Російські Z-спортсмени досі не покарані за підтримку війни, навіть в Україні