Дев’ять повстанських командирів були відзначені найвищим військовим званням — генерал УПА. Лише двоє з них отримали його за життя, решта — після смерти.

Роман Шухевич "Тарас Чупринка" (1907—1950), генерал-хорунжий

Роман Шухевич [2]

Народився у Львові, походив із давнього священничого роду. Тісно спілкувався з Євгеном Коновальцем [3] — той винаймав помешкання у його бабусі Герміни. Навчався в Данцизькій та Львівській політехніках, служив у польській армії. Вісімнадцятирічним вступив до УВО. У 1930-х Шухевич як бойовий референт Крайової екзекутиви ОУН організував низку терактів проти польської адміністрації.

Був засуджений і ув’язнений у концтаборі в Березі-Картузькій. На початку 1943-го призначений військовим референтом Проводу ОУН(б), створював УПА. Від листопада того ж року — головний командир УПА, голова бюро Проводу ОУН, від 1946-го — голова генерального секретаріату УГВР. Загинув у бою з чекістами в оточеній хаті в селі Білогорща під Львовом. У 2010 році в Білогорщі у вояки УПА символічно надав надали Шухевичу [4] звання генерал-полковника.

Читайте також: Оприлюднено тисячі документів НКВС про боротьбу з УПА [5]

Василь Кук "Леміш" (1913—2007), генерал-хорунжий 

Василь Кук [6]

Родом із села Красне біля Золочева. Навчався на юридичному відділенні Люблінського католицького університету. Від весни 1943 року очолював УПА-Південь. Керував найбільшим боєм УПА [7]проти військ НКВС під Гурбами. 1950-го, після загибелі Романа Шухевича, став головним командиром повстанського війська. Через 2 роки за постановою УГВР отримав звання генерал-хорунжого.

Читайте також: Священик УПА – хорунжий «Кадило» [8]

Ще через 2 роки у криївці в Іваницькому лісі його разом із дружиною схопили підпільники, яких завербував НКВС. Після 6 років ув’язнення був звільнений за указом Президії Верховної Ради СРСР. Тоді ж прочитав по радіо "Відкритого листа" до керівників ОУН та "всіх українців, що живуть за кордоном", у якому визнавав радянську владу в Україні та закликав діаспорні організації припинити всі спроби насильницького скинення комуністичного ладу.

Єдиний генерал УПА, який дожив до відновлення незалежности України. Написав декілька книг і спогадів, співпрацював із редакцією "Літопису УПА", був головою наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН і УПА. Помер у Києві.

Микола Арсенич "Михайло" (1910—1947), генерал контррозвідки 

Микола Арсенич [9]

Народився в селі Нижній Березів на Косівщині. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. За діяльність в ОУН [10] польська влада його кілька разів заарештовувала. Року 1941 очолив референтуру Служби безпеки Центрального проводу ОУН. СБ під його керівництвом стала фактично "організацією в організації" та доволі ефективно протистояла гестапо та НКВС.

Читайте також: Українська повстанська армія. Розвідча служба (1945–1955 рр.) [11]

Був прихильником жорстоких методів: тотальний контроль всередині ОУН, терор та репресії внутрішньої безпеки, масові фізичні "чистки", щоб виявити радянську агентуру. Сучасники називали Арсенича майстром конспірації. Коли його криївку біля села Жуків оточили чекісти, застрелив дружину Ганну й себе. Звання генерала контррзвідки отримав посмертно.

Олекса Гасин "Лицар" (1907—1949), генерал-хорунжий

Олекса Гасин [12]

Народився в селі Конюхів поблизу Стрия. Відслужив у польському війську. В ОУН вступив, коли був студентом Львівської політехніки. Навчання не закінчив, бо кілька разів його арештовували й ув’язнили в концтаборі Береза-Картузька. Незадовго до початку Другої світової війни став членом Проводу ОУН.

Співавтор "Єдиного генерального плану", який передбачав збройну боротьбу проти радянської влади. У 1941 році обійняв посаду першого заступника міністра військових справ тільки-но проголошеної Української Держави. Наступного року його арештувало гестапо, був в’язнем у дрогобицьких "бригідках".

Брав участь у створенні Української народної самооборони, 1946-го очолив Головний військовий штаб УПА. Після війни розробляв тактику підпілля. Загинув під час перестрілки з чекістами у Львові. Року 1952 за рішенням УГВР посмертно підвищений до генерал-хорунжого. 

Читайте також: Петро Мартынюк: Радянські партизани були ізвєргами. Часто грабували й ґвалтували жінок [13]

Леонід Ступницький "Гончаренко" (1891—1944), генерал-хорунжий УПА

Леонід Ступницький [14]

Родом із села Романівка Житомирської области. Навчався на агрономічному факультеті Київського університету. Під час Першої світової війни служив у російському війську, отримав звання поручника, відзначений бойовими нагородами. Долучився до українізації армії, вступив до гайдамацького куреня. Командував полком Київської групи Армії УНР, під час Другого зимового походу — окремим кінним загоном Волинської групи Юрія Тютюнника.

Вийшовши з табору для інтернованих, замешкав в Острозі на Волині. Року 1943 очолив Генеральний штаб групи УПА-Північ. Досягненням Ступницького став перехід на бік УПА українських поліційних формацій. Він також випрацював план переходу загонів УПА-Північ через німецько-радянський фронт. Застрелився у лісовій криївці, яку оточили війська НКВС, поблизу села Дермань. За рішенням УГВР посмертно підвищений до рангу генерал-хорунжого УПА.

Читайте також: Проти нацистської Німеччини і радянської влади: як УПА воювала на два фронти [15]

Іван Трейко "Немо" (1898—1945), генерал-хорунжий 

Іван Трейко

Народився в селі Старостинці на Вінниччині. Офіцер російського війська, полковник Армії УНР. Співпрацюючи з польською розвідкою, здійснював успішні бойові рейди з території Польщі на підрадянську Україну. У 1920-х замешкав на Рівненщині, належав до гетьманського руху Павла Скоропадського.

Пережив замах, який влаштували чекісти. У 1941 році ввійшов до штабу УПА "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця як консультант із тактики партизанської боротьби. Наступного року в Холмі його арештувало гестапо. 1943-го очолив відділ розвідки УПА-Північ. Загинув у бою з військами НКВС біля села Сторожів на Рівненщині, за іншими даними — у селі Городниця на Житомирщині. Званням генерал-хорунжого відзначений посмертно.

Читайте також: Степан Бакунець: Наших дев'ятеро загинули, а вони своїх підводами кілька днів вивозили [16]

Дмитро Грицай "Перебийніс" (1907—1945), генерал-хорунжий 

Дмитро Грицай [17]

Походив із села Дорожів на Самбірщині. Навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету. В ОУН вступив у 17. Брав участь в організації вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, за що був ув’язнений у Березі-Картузькій.

У 1940 році став членом Революційного проводу ОУН, 1942-го його заарештувало гестапо та ув’язнило в тюрмі на Лонцького. Наступного року його визволила СБ ОУН. 1945-го очолив Головний військовий штаб УПА й отримав звання генерала-хорунжого. Під час переходу кордону з Чехословаччиною його арештували прикордонники. Був відправлений до празької в’язниці — там наклав на себе руки. 

Читайте також: Формування і загибель першого штабу УПА: «Сом», «Гарпун» і «Сівко» - їхні постаті досі перебувають у тіні [17]

Іван Климів "Легенда" (1909—1942), генерал-політвиховник

Іван Климів

Син війта Сільця-Белзького на Сокальщині. Вчився на юриста у Львові. Був кілька разів ув’язнений, зокрема в Березі-Картузькій. У 1941 році — член Проводу ОУН, міністр політичної координації Української Держави. Один з організаторів перших українських військових формувань.

На Київщині налагоджував зв’язки зі східними українцями, аби залучати їх до визвольного руху. Схоплений під час великої облави гестапо на українських націоналістів у Львові й закатований у тюрмі на Лонцького. Під час тортур сказав лише одне речення: "Я є Іван Климів, член ОУН, і більше нічого вам не скажу". Генерал-політвиховник посмертно.

Читайте також: Наталія Сало: «Хто зміг дійти з лісу до казарми — той вижив. А тих, хто падав, добивали» [18]

Дмитро Маївський "Тарас" (1914—1945), генерал-політвиховник 

Дмитро Маївський

Народився в учительській родині в селі Реклинець на Жовківщині. Закінчив торговельну школу в Сокалі. Начальник політвиховного відділу при Головному командуванні УПА, автор праць із пропагандистської, військової та розвідувальної діяльности. На початку німецько-радянської війни призначений референтом Крайового проводу ОУН на західних українських землях. Координував дії похідних груп ОУН.

Читайте також: Імперський, російського ґатунку, сенс тхне від дати 9 травня, починаючи від появи саме цієї дати [19]

Один з ініціаторів створення Антибільшовицького блоку народів та Української головної визвольної ради. Мав дістатися на Захід, щоб зустрітися зі Степаном Бандерою [20], Ярославом Стецьком та іншими діячами. Під час переходу чехословацько-німецького кордону потрапив у засідку і застрелився. У 1952 роціу його посмертно відзначили Золотим Хрестом Заслуги УПА та надали звання генерала-політвиховника.

—

Юрій Пуківський, кандидат історичних наук, опубліковано у виданні "Локальна історія" [21]

Усі ілюстрації Дар'я Ковтун

---

В тему: 

• Покоління Олега Ольжича на тлі доби: «Зрослась небезпека з відважним життям» [22]
• Гельсінська група та «козацька матір». Історія правозахисниці Оксани Мешко [23]
• "Коронний бій" сотенного УПА Мирослава Симчича "Кривоноса" [24]
• Звинувачена у шпигунстві, арештована, зґвалтована, розстріляна. Вероніка Черняхівська: зрубана гілка славетного роду [25]
• Українське коріння відомих персон [26]
• Повстанський Дюрер, або іміджмейкер УПА: про незламного борця за Україну Ніла Хасевича [27]