Командир УПА, який помирав тричі: "Хто може — нехай зробить краще"

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Командир УПА, який помирав тричі

Василь Левкович — єдиний, хто за життя особисто отримав найвищу нагороду УПА — Золотий Хрест Бойової Заслуги. І один із небагатьох повстанських командирів, кому поталанило побачити мету своєї боротьби — незалежну Україну. Сьогодні минає 103 роки від дня народження командира воєнної округи УПА "Буг".

Видання "Локальна історія" розповідає про його життя.

"Всі до лісу!"

orden_Zolotyj_Khrest_UPA_sesiya_ODA_Vasyl_LEVKOVYCH (Kraws) 5138 (1)

Фото: Євгеній Кравс

Народився 6 лютого 1920 року в селі Старий Люблинець Любачівського повіту (тепер територія Польщі). Коли мав 4 роки, став сиротою: навесні від туберкульозу, яким заразився в російському полоні, помер батько, восени захворіла на сухоти горла й померла мати. Далі хлопчика виховувала бабуся по батькові, а після її смерти — мамин брат Костянтин Білий, який жив у сусідньому селі Жуків. У тамтешній школі хлопець вперше почув польську мову. Доти зовсім її не знав — рідне село було цілковито українським.

Читайте також: Герої ОУН і УПА у лавах Червоної армії

Про боротьбу пригноблених українців проти польського окупаційного режиму Василь дізнався від материних родичів, які належали до підпільної Організації українських націоналістів. Незадовго до початку Другої світової війни юнак приєднався до ОУН, навесні 1941 року пройшов військовий вишкіл. У складі похідної групи, яка мала встановлювати українську владу на зайнятих німцями землях, потрапив на Рівненщину. У Дубенській поліції він кілька місяців виконував функції інструктора з військової та політико-виховної підготовки, згодом став комендантом української допоміжної поліції.

Навесні 1943 року бандерівці ширили гасло "Всі до лісу!". Левкович разом із 60 підлеглими перейшов у підпілля. Прихопили з собою і зброю. Тоді ж трапилися перші сутички з німецькими гарнізонами в селах Цумані та Головина. Повстанський загін Левковича взяв участь і в антипольській акції на Волині. Василь описував це так: "Були випадки базування в польських населених пунктах боївок Армії Крайової. Довелось і моїм двом чотам очищувати від поляків село Пняки. Фактично ми не старались їх знищувати, а просто виганяли з села, піднявши стрілянину для постраху. У Пняках, наприклад, не було ні одного вбитого, а всіх вигнано за межі їхнього села".

Але протистояння між двома народами переростало в жорстокий збройний конфлікт: "У селі Бутейки поляки враз з червоними партизанами несподівано напали на нас, запалили село запальними кулями. І хоч ми їх відбили й завдали їм солідних втрат (більше 40 вбитими), і самі ми понесли доволі солідні втрати".

Шість тисяч стрільців під командуванням "Ченця"

На святкуванні Великодня 1943 року в лісі на Костопільщині 500 осіб присягли на вірність Україні у присутності командира УПА-Північ Дмитра Клячківського — "Клима Савура". Серед них був і загін Левковича. Василь отримав псевдо "Вороний" і місце чотового в сотні "Яреми". На початку червня він уже керував цією сотнею під час ліквідації боївки Армії Крайової в селі Гута Степанська. Невдовзі став шефом штабу куреня Дмитра Корінця "Бористена", взяв участь у рейді північними районами Рівненщини.

Левкович_1

Василь Левкович. Світлини з кримінальної справи. Фото: Архів ЦДВР

Восени з сотні "Вороного" дезертирував десяток галичан, які хотіли повернутися додому. Левковича зняли з поста командира і призначили медшефом над шпиталями УПА. Невдовзі полковник Леонід Ступницький "Гончаренко" взяв його до себе за старшину для виконання доручень. Шеф штабу УПА-Північ ще раніше відзначив Левковича в боях із червоними партизанами.

Взимку "Вороного" долучили до командування старшинської школи. Із наближенням радянсько-німецького фронту інструктори перейшли на Галичину. Біля села Тур’я натрапили на заставу червоних партизанів, Левкович отримав поранення у плече. А в березні 1944 року вже вишколював стрільців у старшинській школі "Олені" на Болехівщині. У квітні туди на інспекцію прибув Роман Шухевич — "Тарас Чупринка". Головний командир УПА призначив Левковича командиром Воєнної округи з назвою "Буг". У повстанських документах того періоду він часто фігурував із псевдо "Чернець".

Округа охоплювала Львівський край, нараховувала понад 40 сотень і 6 тисяч стрільців. Сили ворога були значно чисельніші — понад 20 тисяч бійців. Протягом другої половини 1944 року відділи ВО "Буг" провели низку великих боїв із військами НКВС, фронтовими частинами Червоної армії. Командування округи оцінювало втрати супротивника у 2 тисячі вбитих і поранених. 

119

Левкович Василь, кінець 1960-х років. Фото: надав автор

Немалі втрати були й серед повстанців, деякі новосформовані відділи зовсім перестали існувати. Командир згадував: "Большевики, як тільки зав’язувався бій з повстанцями, моментально стягали величезні сили для завершення операції, так що з таких положень пробивались тільки добре організовані та вишколені повстанчі відділи".

Читайте також: Формування і загибель першого штабу УПА: «Сом», «Гарпун» і «Сівко» - їхні постаті досі перебувають у тіні

Перша "смерть"

Посада командира була вкрай небезпечною для життя. У грудні 1944 року "Вороний" разом із крайовим провідником ОУН Дмитром Слюзарем "Золотарем" кілька днів перебував у криївці надрайонного референта СБ "Сергія" у селі Розжалів на Радехівщині. У той час 5-й відділ прикордонних військ НКВС отримав агентурні дані про місце розташування штабу УПА у цьому населеному пункті. Вночі маневрова група з 250 бійців оточила село. Повстанці зайняли кругову оборону й намагались прорвати кільце оточення. Тоді більшовики стягнули сюди цілий батальйон і мінометний взвод. Зайняти село вдалося тільки-но над ранок, майже вщент його спаливши. Загинуло понад 100 стрільців і місцевих жителів.

Нарком внутрішніх справ УРСР Рясной особисто рапортував своєму московському зверхнику Лаврентієві Берії про розгром штабу ВО "Буг" і підтверджене опізнання серед загиблих командира "Вороного". Однак донесення виявилось передчасним. Ввечері напередодні облави "Вороний" і "Золотар" відійшли в сусіднє село Ордів. Як написав через багато років після цих подій сам Левкович: "Долі конем не об’їдеш".

У травні 1946 року в лісах на південь від Львова "Вороний" зустрівся з "Тарасом Чупринкою" — як виявиться згодом — востаннє. Той повідомив про призначення Левковичу ступеня майора й відзначення його Золотим Хрестом Бойової Заслуги 2 класу. Також Шухевич віддав наказ про перехід УПА від повстанчої тактики до глибоко підпільної. "Вороний" поділив свої відділи на групи по 3–5 осіб. Їх долучили до місцевої сітки ОУН. Майор Левкович залишався військовим референтом у крайовому проводі Львівського краю ОУН.

Читайте також: “Кремль не розуміє, що напав не просто на Україну – він напав на Майдан. На людей Свободи”

Найважливіша операція

На початку грудня "Вороний" отримав від Центрального проводу пошту і гроші, щоб переслати за "лінію Керзона" крайовому провідникові "Стягу". Пересуватися можна було тільки вночі, тож переднювати "Вороний" пішов у криївку Якова Притулки "Бурого" біля села Яструбичі. Тим часом випав сніг — покинути криївку можна було, тільки лишивши сліди, що суперечило правилам конспірації. Треба було чекати кілька днів. Та приблизно о першій ночі підпільники почули над схроном скрипучі кроки та перемовляння російською мовою. Повстанець "Левич" вистрелив у вентиляційній отвір з автомата. У відповідь пролунали постріли. Поранений "Левич" застрелився. Тим часом Левкович і Притулка палили кореспонденцію і документацію. 

Бункер наповнився димом. Василь спробував дістатись до запасного виходу, проте знепритомнів. Отямився в полі, чекісти смикали його за руки й робили штучне дихання. "Взяти бандита живим" — означало неабиякий успіх операції.

Секретар Львівського обкому КП(б)У Іван Грушецький інформував першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова: "У грудні 1946 року на території області проведено 1064 операції і засад проти оунівського підпілля. Найважливішою серед них була ліквідація Сокальського окружного проводу на чолі з "Бурим" та затримання командира воєнної округи "Буг" Василя Левковича".

8ff9c9efc5764506f721cc1cd832aef6dtimVNdoCp1CeM0U-0

Протокол допиту, 26 грудня 1946 рік. Фото: Електронний архів Українського визвольного руху

8ff9c9efc5764506f721cc1cd832aef6dtimVNdoCp1CeM0U-1

Фото: Електронний архів Українського визвольного руху

8ff9c9efc5764506f721cc1cd832aef6dtimVNdoCp1CeM0U-2

Фото: Електронний архів Українського визвольного руху

2

Фото: Електронний архів Українського визвольного руху

У першому протоколі допиту Левкович фігурує як стрілець Іван Кругів "Петрусь". Однак уже через тиждень на очній ставці особу командира видав захоплений чекістами колишній сотенний "Голуб", який знав його особисто. Заступник начальника 2-го відділу УМДБ підполковник Терентьєв почав схиляти того до співпраці: "Ви молоді, вам треба вчитися, бо попереду ще довге і трудне життя". Відповідь арештанта внесли до протоколу: "Відповідати відмовляюсь, тому що я залишаюсь на позиціях, ворожих до радянської влади, та не бажаю давати показання про діяльність ОУН–УПА і відомих мені учасників підпілля. Я залишаюсь ідейним українським націоналістом і від своїх ідей не відступлю, хоч би мені грозила найвища міра покарання — смерть".

Читайте також: «Марійка» потрапила в засідку біля річки. Застрелилася до того, як її мали схопити

"Кричати вже не було ні сил, ні голосу"

Понад два місяці в’язень пробув у тюрмі на Лонцького у Львові. Нічні допити, які проводив полковник Івкін, чергувалися з провокаціями, вербуванням і шантажуванням. У кабінеті слідчого до Левковича навідувались високі гості: генерал МДБ Воронін, генерал МВС Грушко, перший комуніст області Грушецький. Потім застосовували карцер, побої та тортури: "Зв’язали ноги, руки, кинули на підлогу і б’ють. Мали до того спеціальну гумову нагайку. Били скрізь ззаду, починаючи від шиї до п’ят. Удари по п’ятах були настільки болючими, що аж у голові віддавало. 

Я не міг видержати й кричав на все горло, аж шиби в вікнах бриніли. Десь через годину я став втрачати притомність. Відлили водою і далі б’ють, і так багато разів. Над ранок я вже до того був ослаблений, що після одного чи двох ударів тратив притомність. Кричати вже не було ні сил, ні голосу. Це були, можливо, найстрашніші години в моєму житті, яких я ніколи не забуду".

У березні закованого в кайданки арештанта в окремій камері вагона етапували до республіканської тюрми МДБ. Переконаний, що його все одно розстріляють, Левкович намагався дезінформувати слідство. Слідчий Дубок був змушений констатувати: "Осіб, скомпрометованих показаннями обвинуваченого Левковича Василя Михайловича, і тих, які можуть бути взятими на оперативний облік, немає".

0e895d8eb00b46d8a5b628418605a1ff0A16p3gjtUwt0tkf-0

Фото: Електронний архів Українського визвольного руху

В обвинувальному вирокові інкримінували, що підлеглі йому підрозділи у Львівській області УРСР за 2,5 роки провели 2067 акцій, під час яких знищили 3473 радянських солдатів і офіцерів. Левкович пізніше назвав ці дані заниженими. Військовий трибунал засудив його за такими статтями: 54-2 (ведення боротьби за відривання якоїсь із республік від Радянського Союзу), 54-8 (збройний терор), 54‑9 (диверсія), 54‑11 (групова організація). Усі вони передбачали найвищу міру покарання — розстріл. Але за два місяці до суду смертну кару в Радянському Союзі замінили максимальним терміном ув’язнення — 25 років. 

Тим часом у підпіллі були переконані, що Левкович загинув під час бою у криївці. Майора "Вороного" посмертно підвищили до ступеня полковника УПА.

Читайте також: Український Донбас: ОУН-УПА, дисиденти, виступи шахтарів проти радянської влади: 12 фактів

Спробувати вижити

Засудженого повернули до львівської тюрми, утримували в осібній камері. Далі — кількамісячний ланцюг етапів: Київ, Москва, Красная Пресня, Вологда. Врешті у червні кінцевий пункт призначення — виправно-трудовий табір у Воркуті на Крайній Півночі Росії. В’язень із номером з-264 став електрослюсарем у шахті №6. Кожна зміна починалась і закінчувалась командою конвою "Шаг вправо, шаг влево конвой считает побегом и применяет оружие без предупреждения".

103

Василь Левкович стоїть зверху по центру, табір "Предшахтна", Воркута, Комі АРСР (тепер республіка Комі, Російська Федерація), 08.09.1956 рік. Фото: надав автор

Після смерти Сталіна систему таборів ГУЛАГ сколихнула хвиля повстань. Багатьох політв’язнів амністували. Однак статус колишнього повстанського командира не давав сподівань на перегляд справи чи хоча б на зменшення терміну ув’язнення. Старший уповноважений КДБ капітан Рєзніков стверджував: "Перебуваючи в ув’язненні у 21-му лагвідділенні Воркуталагу, Левкович був великим авторитетом серед ув’язнених українських націоналістів. Неодноразово ув’язнені долучали його до розв’язання спірних питань, він примирював ворожі сторони, вирішував різні конфлікти. Негативно ставився до заходів табірної адміністрації, діяльності ради активу та товариського суду".

Влітку 1956 року Левковича перевели на будівництво нового селища у 2-му районі Воркути й навіть дозволили жити поза зоною. Там він зустрів знайому ще з підпілля Ярославу Романину, яка жила там на спецпоселенні. У листопаді вони оформили цивільний шлюб. А взимку пару повінчав отець Білан, ув’язнений греко-католицький священник. Через рік він охрестив їхнього сина Романа. Але у квітні 1958 року всіх "зазонників" знову загнали за колючий дріт. 

100

Весілля політв’язнів Василя та Ярослави Левковичів, м. Воркута, Комі АРСР (тепер республіка Комі, Російська федерація), 17.02.1957 рік. Фото: надав автор

В агентурному донесенні заступнику начальника відділення КДБ при Воркутинському таборі майору Громову йдеться про дві невдалі спроби вербування Василя Левковича. Агент С-5 повідомляв: "Мета вербування — не лише мати своїх агентів серед українських націоналістів, але й домогтися того, щоб учасники ОУН—УПА публічно зреклися свого націоналістичного минулого й визнали радянську владу в Україні".

Читайте також: Украинская элита и война

Стати на правильний шлях

У грудні 1959 року Левковича перевезли на 2 тисячі кілометрів ближче до Москви, у Республіку Мордовія. При розподіленні потрапив у табір №7 в селищі Сосновка, де засуджені займалися деревообробленням. Незабаром його співтабірниками стали молоді представники української інтелігенції: Левко Лук’яненко, брати Михайло і Богдан Горині, Іван Гель, Валентин Мороз, Опанас Заливаха.

"Враховуючи зразкову поведінку і чесне ставлення ув’язненого до праці", Саратовський військовий трибунал зменшив тюремний термін до 15 років. Попри це, Левкович не погодився визнавати провини. І менш як через 2 тижні рішення скасували: "Оставить в силе 25 лет".

084

Василь Левкович під час роботи за деревообробним верстатом у виправно-трудовому таборі "Дубравлаг" Мордовської АРСР (тепер республіка Мордовія Російської федерації), червень 1963 рік. Фото: надав автор

Левковича кілька разів возили на екскурсії до Львова та Києва — показували досягнення "найгуманнішої влади большевиків". Раз на рік на побачення приїжджала дружина Ярослава. Перед кожним таким візитом проходила співбесіду в КДБ: повинна переконати чоловіка написати покаяння. Вбивчим аргументом мав стати "Відкритий лист…" Василя Кука. Останній командир УПА визнавав радянську владу в Україні та закликав припинити спроби насильно скинути комуністичний режим.

Але Левкович і того разу не пішов на компроміси з совістю. У листі до дружини він писав: "Найшли в 61-му році на місяць перед освободженням причину на те, щоб завернути мені срок з верх 15 літ. Таким же способом, мабуть, пойдуть, щоб після 25 літ добавити ще з 10 літ. Так що перспективочка нічого собі. Логіка підказує, що буде краще, коли ти, не ожидаючи мене, візьмеш розвід і, якщо тобі вдасться, вийдеш вдруге заміж. Я, наскільки буду мати можливість, буду помагати дітям до їх повного віку. Догадуюсь, що неймовірно здивує тебе таке моє рішення, але кращої розв’язки я тут не бачу. А зав’язувати тобі світ і на ці оставші роки й так недовгого людського віку буде неправильним поступком".

Особа без громадянства

51-річний Василь Левкович таки вийшов на волю 17 грудня 1971 року — повністю відбувши свій 25-річний термін. Ще в таборах він наголошував, що ніколи не був громадянином СРСР, і вимагав статусу військовополоненого. Писав листи до польського посольства в Москві про те, що залишається громадянином Польщі. Не відступився від цієї позиції і після звільнення — відмовився від радянського паспорта. Лише завдяки довідці з польського консульства зміг прописатися у Червонограді на Львівщині, де мешкала дружина Ярослава з дітьми. Працювати електрослюсарем на шахті №7.

117

Сім’я Левковичів. Фото: надав автор

Оперуповноважений Червоноградського відділення КДБ повідомляв керівництво: "Левкович залишився на колишніх націоналістичних позиціях". Спецслужби фіксували його контакти з дисидентами, зокрема Степаном Хмарою, проводили обшуки у квартирі, вилучали "ідейно шкідливу літературу", викликали на допити. Але Василь здогадувався про прослуховування домівки, вираховував "сексотів" у своєму оточенні, знав, як не сказати зайвого. Нічого осудного інкримінувати йому вже не змогли. Він писав запити до обласного управління з вимогами повернути конфісковану літературу та особисті записи. І надалі категорично відмовлявся від радянського громадянства.

Читайте також: Коліївщина - перша національна революція у Європі?

Василь Левкович дочекався часу, коли зміг отримати паспорт із тризубом на обкладинці, хоч до останнього не вірив, що Україна може стати незалежною беззбройним шляхом.

А 5 березня 2008 року полковникові вручили Золотий Хрест Бойової Заслуги 2 класу. Він єдиний серед усіх нагороджених лицарів, хто зміг особисто отримати свою відзнаку, яка чекала на нього понад 60 років. Комбатант відійшов у вічність 13 грудня 2012-го, на 93 році життя. Напевне, найкращим підсумком його довгого й насиченого життя є слова, якими він закінчив свої спогади: "Я зробив, що міг. Хто може — нехай зробить краще".

orden_Zolotyj_Khrest_UPA_sesiya_ODA_Vasyl_LEVKOVYCH (Kraws) 5222

Фото: Євгеній Кравс

1

Фото: Євгеній Кравс

orden_Zolotyj_Khrest_UPA_sesiya_ODA_Vasyl_LEVKOVYCH (Kraws) 5230

Фото: Євгеній Кравс

 

Юрій Пуківський, кандидат історичних наук;  опубліковано у виданні Локальна історія


В тему:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У середу в Україні майже усюди короткочасні дощі, тепло
19:50
Україна уклала безпекову угоду з Португалією
19:05
Україна в нокдауні, але з рішучішою підтримкою ще зможе перемогти - Тімоті Ґартон Еш
18:04
Президент Украъни прибув до Португалії
17:55
Путін високо оцінив внесок Стефанчука у захист московського патріархату в Україні
16:12
ЗСУ щонайменше 1 раз застосували Рatriot над територією рф, через це Німеччина та США погрожували зупинити постачання ракет, - Bild
14:04
Керівництво "слуг" зневажає український народ - авторитетні громадські організації вимагають від нардепів заборонити РПЦ в Україні
12:01
Україна уклала безпекову угоду з Бельгією
10:02
Кураж агентури ФСБ: митрополит Новокаховської єпархії упц (мп) отримав паспорт рф, а на Волині московитський піп не хотів виходити з авто, щоб вшанувати полеглих Героїв
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 28 травня

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]