Окрему сторінку в історію розвідки періоду Другої світової війни і в цілому спецслужб світу ХХ століття вписали розвідувальні підрозділи Української повстанської армії, яким доводилося діяти в специфічних умовах і здобувати необхідну інформацію у протистоянні одночасно з гітлерівськими окупантами, регулярними частинами Червоної армії, радянськими партизанськими загонами та силовими структурами НКДБ.

Їхній досвід став об’єктом вивчення багатьма спецслужбами світу.

В інструктивних документах УПА, які зберігаються в Галузевому державному архіві СЗР України, розвідка трактувалася як «вуха й очі організації», «передумова успіху партизанської тактики», «основа маневру, боротьби та безпеки власного відділу».

Зокрема, про це йдеться в розділі «Розвідка» одного з документів, в якому описується сутність розвідувальної роботи, форми й методи, способи здобування інформації, риси, що мають бути в особи, яку беруть до розвідчого відділу. У ньому зазначається: «Кожний живий організм, коли він хоче бути здібний до життя, мусить мати органи пізнавання, в першу чергу слух і зір. Подібно і державний організм, щоб могти існувати, мусить мати таке: «око і вухо», котрі мусять усе бачити, чути і знати. Подібно як власник ока і вуха не бачить їх, так і розвідка, котра є оком і вухом держави, …мусить бути невидимою, щоб могла успішно діяти там, де потрібне її втручання» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 200).

Читайте також: Українська повстанська армія. Із інтервʼю Степана Бандери  [2]

Архівні документи, спогади учасників тих подій, мемуари дають змогу відтворити організаційну побудову розвідки УПА. Так, у листопаді 1943 року Військовий штаб військової референтури головного проводу ОУН(б) став Головним військовим штабом УПА. В його складі запровадили ІІ (розвідувальний) відділ.

Загалом розвідка Головного військового штабу УПА мала таку структуру:

• - розвідувальні відділи штабів груп УПА;
• - розвідувальні відділи штабів військових загонів УПА;
• - розвідувальні осередки куренів;
• - розвідка сотень.

Структурно повстанська розвідка мала прив’язку до лінійної структури УПА, базувалася на застосуванні штатних і нештатних розвідувальних підрозділів. Розвідувальний відділ штабу групи УПА складався з кількох підвідділів, загальне керівництво здійснював начальник, який мав заступника і секретаря. Встановлювалася організаційна побудова розвідувальної мережі від групи УПА і нижче. При штабі групи створювався розвідчий відділ (РВ) у складі його шефа, заступника шефа, секретаря, керівника зв’язку та агентів (тобто кадрових співробітників розвідки). Агенти та інші кадрові співробітники РВ відносилися до так званої «спеціальної агентури» і призначалися для виконання найбільш серйозних розвідувальних завдань, поповнення у разі необхідності розвідувальної мережі, керівництва розвідувально-диверсійними групами тощо.

Відділ мав такі основні функції: організація розвідувальної мережі, керівництво розвідкою нижчих підрозділів УПА, допит полонених, підготовка і направлення на виконання завдань розвідувально-диверсійних груп, підготовка розвідувальних звітів.

Читайте також: Розсекречені архіви. Структурна побудова Української повстанської армії [3]

Схема агентурної розвідки Військової округи включала такі елементи: начальник відділу розвідки, повітові інформатори (кожен із них мав секретаря та 5 зв’язкових), районні інформатори (кожен мав 3 зв’язкових та спирався на мережу розвідників у населених пунктах, «станицях»), станичні інформатори.

Надрайонні, районні та сільські ватажки підпілля мали розподілити зони відповідальності за розвідку так, щоб не залишалося не охоплених нею територій. Інформатори поміж населення вели збір відомостей про дислокацію противника у містах і селах, на залізницях та інших важливих об’єктах, про переміщення та інші приготування.

У наказі стосовно цього, про який згадується в архівних документах СЗР України, зазначається: «Не повинно бути жодного місця, де б не діяла наша розвідка»… Розвідувально-інформаційний відділ при допомозі своїх розвідчиків-інформаторів стежить за кожним рухом і подією на території. Інформацію з місць розвідувально-інформаційний відділ референтури надсилає раз на тиждень, а з важливих справ безпосередньо після одержання такої інформації. Інформацію подавати коротко, але зрозуміло, відповідаючи в кожному повідомленні на пʼять основних питань: Коли? Де? Хто? Що? Як?» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 190).

У цьому наказі наводиться і перелік питань, які мав висвітлювати розвідувально-інформаційний відділ. Серед них такі:

• Про ворожу силу на території і її озброєння.

• Про проведення акцій цією силою проти українського населення.

• Про тактику цих сил у придушенні українського повстанського руху.

• Про моральний і бойовий стан цих сил.

• Про постійне знаходження цих сил.

• Про заміну документів і проїзних перепусток.

• Про рух на залізниці і шосе.

• Про способи ведення пропаганди німецьким урядом серед населення.

• Про ворожу розвідку на території, яка служить як ворожим підпільним організаціям, так і німецькій поліції.

• Про сексотів і ворожих прислужників (надавати докладні списки сексотів).

• Про арешти і розстріли українців німецькою поліцією.

• Про настрої населення.

• Про вплив УПА серед населення.

• Про недоліки нашої роботи.

• Про причини цих недоліків.

• Про нестійких осіб, які потрапили до лав УПА»

(ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 190–191).

Важливого значення надавали добору і підготовці кадрів для підрозділів розвідки. Як зазнається в документах, «крім знання, повинен розвідчик посідати деякі додатні прикмети характеру, де є: спостережливість, відвага, обовʼязковість, холоднокровність, комбінаційний хист, витривалість… Знати правила доброї поведінки, але мати також свій спосіб натури і поведінки при людях різних професій і верств суспільства.

Читайте також: Розсекречені архіви: Історія виникнення Української повстанської армії [4]

Відповідно перевдягнений, уміти втиснутися поміж інтелігентів, селян, батярів, купців, візників, шевців, злодіїв, в залежності від того, що і від кого треба дізнатися. Розвідчик, крім того, повинен відповідно вести розмову і пристосовуватися до вимови розмовця і в першу чергу порушити цікаві теми для нього… Розвідчик повинен виробити здатність для скорого запамʼятовування підозрілої чи слідженої особи. Це вдається по догій розвідчій праці і практиці» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 200).

Були створені курси і школи розвідників, де в залежності від контингенту викладали різні дисципліни. За навчальною програмою «піших розвідників сотень» 10 годин відводилося на пояснення загальних понять організації розвідки, 10 – на організацію агентурної розвідки серед населення, 30 – на студіювання дій рою (відділення) та чоти у розвідці.

На вишколі майбутніх старшин для опанування мистецтвом спеціальних заходів відводилося 14 годин. Із них 4 – на закордонну розвідку, 4 – на контррозвідку, стільки ж – на навчання методам пильності і конспірації, шифрувальну справу тощо, по годині – на військово-польову жандармерію й судову справу. Крім цього, вивчали досвід діяльності радянських, польських, німецьких спецслужб і методи протидії.

У навчальній роботі використовували окремі нормативні документи, які розробляли ще керівники спецслужб періоду національно-визвольної боротьби 1917–1921 років та військової спецслужби Державного центру УНР у екзилі. Водночас з урахуванням нових реалій і накопиченого досвіду розвідувальної діяльності створювали власні інструктивні документи, в яких концентрувалося уявлення про функції та організацію розвідувальних структур в УПА. Одним із таких ґрунтовних документів стала «Інструкція розвідчої і контррозвідчої служби». У вступі до інструкції зазначалося, що УПА, незважаючи на перевагу супротивника, не відмовляється від наступальної тактики, відтак перемога у боротьбі обумовлюється не лише збройною силою, але й значною мірою таємним видом війни.

Особовий склад розвідчої служби, згідно з інструкцією, поділявся на керівників у ранзі офіцерів УПА, агентів (штатних співробітників, військовослужбовців УПА) та «співпрацівників». Перші дві категорії мали працювати під відповідним оперативним прикриттям. Кандидатами до «співпрацівників» (негласні помічники співробітників спецслужби або їх оперативні джерела) могли бути особи рядового і командного складу УПА, працівники її тилових структур, цивільні громадяни, що мешкали легально і відповідали поставленим вимогам.

Основними напрямами розвідувальної діяльності були такі: вивчення Червоної армії, органів та військ НКВС/НКДБ, винищувальних батальйонів та інших правоохоронних органів супротивника, збройної сили «поневолених народів, які поруч українського народу ведуть боротьбу проти сталінських загарбників», але лише для накопичення інформації.

Читайте також: «Не купуйте хліба, вкраденого в України». Документ [5]

За засобами розвідка поділялася інструкцією на особисту (здійснювалася військовослужбовцями та військовими підрозділами при зіткненні з противником) і агентурну (здійснювалася силами розвідчої служби для вивчення збройної сили супротивника в Україні, інших зайнятих ним територій, його глибокого тилу).

Відділи розвідки та контррозвідки штабів загонів УПА іменувалися «агентурними станицями». Значну увагу інструкція приділяла організації зв’язку, вважаючи його одним із найважливіших елементів у розвідчій роботі. Розвідувальна інформація мала відзначатися своєчасністю, достовірністю, конспіративністю, а передача здобутих матеріалів здійснюватися виключно надійними каналами зв’язку, із застосуванням шифрів і кодів.

Серед архівних документів зберігається код, вилучений опергрупою 4 Управління НКДБ СРСР на території Рівненської області, в якому налічується 203 кодових слова. Серед них такі відповідники: «ОУН – Маруся, УПА – любов, провідник – сивий, повстанець – наречений, звʼязковий – грек, зброя – вексель, гармата – баба, літак – свисток, Україна – сестра, москва – тітка, нарада – побачення, зʼїзд – вечеря, рій – понеділок, чота – вівторок, сотня – середа, курінь – четвер, полк – пʼятниця, бригада – субота, дивізія – неділя, армія – тиждень, шпигун – артист, агент – актор, провокатор – музикант» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 399–404).

Інструкцією охоплювалися практично всі складові оперативної роботи, включно з діловодством. Зокрема, навіть встановлювалася схема агентурного повідомлення («агентурного оголошення»). У ньому вимагалося зазначати оперативного працівника, який його прийняв, оперативне джерело, висновки за інформацією, план подальших агентурно-оперативних заходів. Визначався спосіб ведення агентурної справи, яка містила певну тематичну інформацію.

Читайте також:  Николай Красовский: детектив и разведчик [6]

Турбота про кадри і дотримання системності в роботі створювали необхідні умови для повноцінного й ефективного ведення розвідувальної діяльності на всіх рівнях – від розвідчого відділу штабу групи УПА до агентурних станиць і стало одним із основних чинників тривалості бойової діяльності українських повстанців.

—

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України [7]

В тему:

• Ганьщина украинцев, предшествовавшая Новороссии [8]
•  Українізації ... України за радянських часів: скільки їх було? [9]
•  Не брат ты мне… Миф о трех «братских восточнославянских народах» [10]
• После гибели Сечи. Украинское казацкое «государство» на турецких землях [11]
• Границы раздора. Украинские земли, которые Россия не подарила Украине [12]
• Тарас Шевченко проти Імперії. Правителі Росії боялися його пророцтв [13]