Україна закінчує рік із повним пакетом проблем у системі правосуддя

1.00

Нет

Україна закінчує рік із повним пакетом проблем у системі правосуддя. Поки ЄС гальмує відкриття переговорних кластерів, влада почала розморожувати старі практики: атаки на незалежні інституції та громадськість, спроби підриву перевірки доброчесності суддів, поступове виштовхування міжнародних експертів із процесів.

У виданні ZN.ua [2] експерти розбирають шість ключових напрямів, де прогрес змінився відкатом або буксуванням. Останнє ж в умовах війни та євроінтеграції однаково є рухом назад — адже через таку тривалу стагнацію в одних реформах (як-от непризначення суддів Конституційного суду) ми не отримуємо необхідних результатів і не можемо братися за нові.

Конституційний суд: кворум є — спроможність під питанням

Конституційний суд мав шанси стати прикладом прозорого конкурентного добору суддів за участю міжнародних експертів. Такий процес запустили 2022 року в межах вимог до кандидатства України в ЄС, і здавалося, що він працює. Проте згодом у гру втрутилась українська реальність — і почала перевіряти процедуру на міцність.

Завдяки новій процедурі вдалося призначити чотирьох нових суддів і де-юре відновити кворум, тож наразі їх у КСУ 13. Проте де-факто спроможність суду працювати ефективно залишається вкрай обмеженою. Причиною цього є брак суддів, адже для ухвалення рішень шукати необхідні 10 голосів із 13 значно важче, ніж із 18.

Водночас більшість обрано ще за старою політизованою процедурою без участі Дорадчої групи експертів, зокрема четверо є політичними призначенцями Зеленського. Тож набрати 10 голосів за скасування вигідної для влади й неконституційної норми — нереально. Отже, якщо хоча б двоє-троє суддів будуть відсутні, наприклад, через хворобу тощо, жодних рішень у конституційних справах ухвалити не вийде.

Читайте також:Судова мафія готує диверсію поки йде війна [3]

Якою є роль КСУ в житті держави? Конституційний суд України перевіряє закони на відповідність Конституції, розглядає подання народних депутатів, а також конституційні скарги громадян. Тобто є гарантом конституційного ладу та системи стримувань і противаг у країні.

У ключові моменти новітньої історії він відігравав вирішальну роль. Наприклад, 2021 року визнав [4] закон про державну мову конституційним і цим посилив позиції української мови й послабив проросійські сили. Та були й провали. 2020 року політизований КСУ за ініціативи 48 депутатів [5] ледь не знищив систему електронного декларування [6], чим спровокував конституційну кризу. Це змусило українську владу разом із європейськими партнерами переглянути правила добору суддів.

Наразі комісія з добору суддів (Дорадча група експертів) рекомендувала достатньо кандидатів, аби укомплектувати всі посади КСУ за квотою президента та Верховної Ради. Проте обидва субʼєкти призначення не спромоглися заповнити всі вакансії за своїми квотами. А парламент узагалі провалив [7] голосування на дві вакантні посади.

Європейська комісія на це заявила [8]: «Органи, що здійснюють призначення, повинні терміново розпочати відбір та призначення перевірених кандидатів, уникаючи подальших затримок», адже саме реформа КСУ була першою умовою для статусу кандидата до ЄС.

Верховний суд: фортеця самозбереження старої системи

Верховний суд «здорової країни» мав би бути найвищим еталоном правосуддя й доброчесності. ВС має стежити за тим, щоб усі суди однаково застосовували закон, переглядати рішення інших судів (як касаційний суд), аналізувати судову практику, надавати висновки щодо законопроєктів про судову систему. Також Верховний суд може оцінювати дії президента в разі підозри у злочині чи нездатності виконувати повноваження, звертатися до Конституційного суду стосовно конституційності законів тощо.

Натомість у нас він дедалі частіше демонструє протилежне — неготовність відмовлятися від старих правил гри, а подекуди залюбки їх відновлює. Приміром, зараз є всі ознаки того, що Верховний суд готується поновлювати одіозного ексголову Окружного адмінсуду Києва Павла Вовка [9] та скандальну екссуддю Інну Отрош [10], які втратили посади саме завдяки впровадженим змінам і зусиллям оновлених ВРП та ВККС.

Та попри всі розслідування щодо росіян на топпосадах, корупційні скандали та систематичну протидію реформам у Верховному суді, найвища судова інстанція почувається безпечно й комфортно. У законопроєкті №13165-2 [11] про перевірку декларацій доброчесності та родинних зв’язків суддів узагалі не передбачено перевірки декларацій суддів Верховного суду, яка мала б стати кроком до очищення цієї інституції.

До речі, оновлений механізм перевірки декларацій доброчесності та родинних зв’язків мали запустити до червня цього року. Україна цього не зробила, й унаслідок невиконання цього та інших показників втратила [12] своєчасну виплату 650 млн євро в межах Ukraine Facility. Це черговий приклад того, як політичне небажання може перекреслити стратегічні реформи навіть тоді, коли на кону європейська інтеграція й критично необхідна фінансова підтримка країни в часи війни.

Рекомендація Брюсселя однозначна: Верховний суд необхідно перезапустити. І цей процес має включати не тільки добір нових суддів, а й перевірку доброчесності чинних через прозорі та чіткі процедури за участю міжнародних експертів.

Читайте також: “Рада з відновлення Портнова” та інші причини, чому навіть після перемоги справедливих судів може не бути [13]

Добір та очищення суддівського корпусу: ВККС і ГРД під прицілом

Окрім декларацій доброчесності, важливими інструментами оновлення суддівського корпусу є кваліфікаційне оцінювання та конкурси до судів (наразі в Україні понад 2200 (!) вакантних посад).

Утім, ключові для цих процесів органи — Вища кваліфікаційна комісія суддів та Громадська рада доброчесності (ГРД) — наразі стали об’єктами атак одразу з кількох боків.

Навесні Державне бюро розслідувань активувало кримінальні провадження [14] проти членів ВККС. Обшуки й допити, санкціоновані суддями Печерського суду, невипадково збіглися з призначенням іспитів для суддів Печерського та Шевченківського райсудів Києва, а також ліквідованого Окружного адмінсуду міста Києва. Це мало бути таким собі «охолоджувальним ефектом», сигналом для членів ВККС — не варто торкатися тих, хто звик бути недоторканним.

Водночас від червня цього року діє парламентська Тимчасова слідча комісія (ТСК), яку очолюють Сергій Власенко та Максим Бужанський. Спершу ТСК була створена для атаки на НАБУ та САП, далі взялася за Вищий антикорупційний суд і згадану Вищу кваліфкомісію суддів, а зараз і взагалі переключилася [15] на громадськість, зокрема на Громадську раду доброчесності. Засідання цієї комісії де-факто стали публічними «допитами» членів ВККС і ГРД у грубій формі, а риторику спрямовано на дискредитацію тих, хто очищує систему.

Крім того, схоже, що руками цієї ТСК неформально й непублічно почало повертатися «ручне» призначення суддів, як це було за Януковича. На практиці це означає [16] «зупинку автоматичного підписання подань Вищої ради правосуддя і створення де-факто неформального і непередбачуваного фільтра безпосередньо на Банковій». І відбувається це якраз напередодні набору суддів до апеляційних судів.

Читайте також: Внутрішній фронт. Влада замість боротьби з корупцією почала ативно боротись з її викривачами [17]

Міжнародні експерти: запобіжник, який хочуть вимкнути

Модель залучення міжнародних експертів до конкурсів у системі антикорупції й судів в Україні, яка існує майже 10 років, довела свою ефективність: можливості політичних акторів та топсуддів упливати на процес добору зменшилися, адже знайти «важіль тиску» на міжнародних експертів набагато важче, ніж на українських.

Один із найуспішніших прикладів цієї моделі — Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ), яка провела добір до Вищого антикорупційного суду. ГРМЕ не пропустила далі близько 80% кандидатів із сумнівною доброчесністю. Результати такого підходу говорять самі за себе — станом на липень 2025 року ВАКС ухвалив 294 рішення менш як за шість років і розглянув 320 кримінальних справ.

Але саме ця модель сьогодні — на межі демонтажу. У червні 2025 року завершився мандат міжнародних експертів у Конкурсній комісії з добору членів ВККС, і парламент не зробив жодного кроку для його продовження. Законопроєкт №13382 [18], який дозволив би повернути їх до роботи, майже пів року припадає пилом у Верховній Раді, й це попри чітку вимогу [8] Єврокомісії щодо продовження повноважень міжнародних експертів.

Тож уже найближчим часом добір членів ВККС може перейти в руки Конкурсної комісії, до складу якої входитимуть нереформовані українські інституції, серед яких Рада адвокатів України, очолювана давньою соратницею Медведчука Лідією Ізовітовою, та Рада суддів, керівником якої є ставленик Павла Вовка Богдан Моніч.

Спробуймо уявити, кого до ВККС делегуватимуть представники інституцій, де доброчесність давно не є пріоритетом. Отже, в майбутньому для ВККС це означатиме одне — повернення до системи старого зразка, коли рішення ухвалюють кулуарно, а кандидати з темним минулим знову отримують квиток до судової системи.

Читайте також: За ексголову Верховного Суду Князєва внесли заставу у 18,17 мільйонів [19]

Дисциплінарні процедури: реформа навпаки

Цього року Вища рада правосуддя остаточно звільнила [20] 28 суддів (зокрема й одіозного Павла Вовка) за дисциплінарні проступки, а також 10 суддів — на підставі подань ВККС за результатами кваліфоцінювання. Дисциплінарні палати направили [21] на звільнення ще 30 суддів, серед яких троє суддів ліквідованого Окружного адмінсуду Києва — Євгеній Аблов, Володимир Келеберда і Костянтин Пащенко. Хоча багато резонансних дисциплінарних справ щодо суддів, наприклад, того ж Окружного адмінсуду Києва, досі не розглянуто. Процес не такий швидкий, як того б хотілось, але він запустився. Для порівняння, попередня ВРП навіть тимчасово не відсторонила Вовка від посади після публікацій «плівок ОАСК».

І щойно ВРП показала результати в очищенні суддівського корпусу, влада зробила спробу його зупинити. Законопроєкти [22] №13137 і №13137-1, подані під виглядом удосконалення дисциплінарної відповідальності, пропонують прямо протилежне: звузити ключові підстави для звільнення суддів за дисциплінарні порушення, заблокувати подання скарг, а також прибрати відповідальність за неправдиві декларації. Із таким законом покарання уникнуть судді, які керували авто напідпитку, судді-хабарники, колаборанти й ті, хто незаконно «відмазував» від мобілізації.

Читайте також: Російське громадянство в українських чиновників і суддів: чому держава програє в судах? [23]

Адвокатура й правнича освіта

Сфера правничої освіти мала б іти попереду змін: саме тут формується нове покоління юристів, суддів, адвокатів і прокурорів. Та реальність виглядає гнітюче: нічого не змінилося.

Законопроєкт про реформування юридичної освіти, якісний, підготовлений експертами, вже протягом тривалого часу перебуває в профільному парламентському комітеті. Немає розмежування юридичної підготовки й навчання для правоохоронних органів, спеціальності «Право» та «Міжнародне право» досі не уніфіковані, й нових стандартів за ними немає.

Нуль прогресу — і в реформуванні адвокатського самоврядування. Зв’язки з Медведчуком, фігурування адвокатів у корупційних діях та злочинах проти національної безпеки [24], закритість процесів, залежність дисциплінарних органів, непрозорість використання ресурсів — усе це суперечить євроінтеграції, а також практикам доброчесності, підзвітності та професійної компетентності, що мають бути основою адвокатури. Вже не одне десятиліття змін у системі немає.

…Українська влада може скільки завгодно демонструвати «готовність до переговорів» і рапортувати про поставлені галочки, але як для українського народу, спраглого до справедливості, так і для Європейського Союзу цього недостатньо.

Зараз ми спостерігаємо чимало проблем: і паралізування добору суддів, і гальмування дисциплінарної відповідальності, й атаки на тих, хто забезпечує очищення системи, а водночас — і падіння довіри як громадян, так і міжнародних партнерів до України як до ефективної правової держави, особливо зараз, посеред політичної кризи Міндічгейту. Саме для того, щоби відповісти на шалений запит суспільства на справедливість, а також відновити довіру, нам і потрібна повноцінна судова реформа зі стабільною траєкторією руху вперед, а не саботажем та імітаціями, які ми спостерігали 2025 року.

—

Михайло Жернаков, виконавчий директор Фундації DEJURE, доктор юридичних наук; Ольга Ковальска; Фундація DEJURE; опубліковано у виданні ZN.ua [25]

Читайте також: