Уроки історії. «Підрізані крила» Збройних Сил України

1.00

Нет

Фото: «підрізані крила» Збройних Сил України

За роки незалежності України змінилося 18 міністрів оборони. Деякі залишили по собі сумну пам’ять, а про більшість із них суспільство взагалі не пам’ятає. Серед міністрів останніх років є такі, чиї ділові якості в одних викликають повагу, в інших — зворотну реакцію.

Але поза всякими сумнівами на тлі усіх цих посадовців, які в нас були, найяскравішою постаттю є перший міністр — генерал Костянтин Морозов, зазначає видання ТИЖДЕНЬ [2].

Перша військова форма одягу першого міністра оборони України генерал-полковника Костянтина Морозова в експозиції Національного військово-історичного музею України

У Національному військово-історичному музею України збереглася велика колекція фотографій та речей, які належали першому міністру: форма одягу, знаки розрізнення, почесна зброя, офіцерські кортики, відзнаки.

Серед безумовних цікавинок — костюм льотчика, у якому Костянтин Морозов ще у квітні 1992 року здійснив ознайомчий політ на літаку F-16 під час офіційного візиту на авіабазі в Лас-Вегасі (США), військова присяга, підписана генералом 6 грудня 1991 року, фото Костянтина Морозова біля літака F-16 «Falcon Flight», на якому він літав. Також різноманітні фотоальбоми, зокрема з офіційних візитів до Франції (31 серпня — 3 вересня 1992 року), Великобританії (6–11 грудня 1992 року) і США (1993).

Військова присяга, яку Костянтин Морозов урочисто склав під час засідання сесії Верховної Ради України 6 грудня 1991 року

Важливо зазначити, що сам факт передачі Костянтином Морозовим цікавих речей до музею є ознакою приналежності до людей шляхетних. У всьому цивілізованому світі прийнята практика: якщо людина обіймає якусь державну або військову посаду, після завершення своєї каденції всі речі, пов’язані зі службовою діяльністю, вона має запропонувати музеям.

Проте в Україні вважається, що військову форму, реліквії власної та іноземних держав треба забрати до себе на дачу, де пенсіонер чи відставник під келих алкоголю буде тішити своє самолюбство й хизуватися гостям минулим знайомством з «сильними мира сього».

Читайте також: Чому та хто змусив Україну роззброїти свою армію? [3]

Фото на згадку про керування літаком F-16 «Falcon Flight» у штаті Невада 5 квітня 1992 року

Гортаючи альбоми Костянтина Морозова з його закордонних відряджень 1992 року, не перестаєш дивуватися, наскільки ця людина природньо себе тримала та який звичний мала вигляд поруч із британськими аристократами та бравими американськими військовими. Чого не скажеш про багатьох інших представників нашої держави на світовій арені.

Той самий льотний комбінезон, у якому Костянтин Морозов здійснив свій ознайомчий політ на F-16

Генерал був одним з керівників відновленої Української держави у 1991–1993 роках. Як командувач повітряною армією, дислокованою на території України, Костянтин Морозов підтримав Акт проголошення її незалежності 24 серпня 1991 року. Більшість інших командувачів військових округів та армій КВО, ОдВО й ПриВО залишилися прихильниками СРСР.

Костянтин Морозов був призначений на посаду міністра оборони України 3 вересня. За тиждень — 9–10 вересня, він вже був на нараді в міністра оборони СРСР — маршала авіації Євгенія Шапошнікова, де заявив, що Україна буде створювати й повністю оснащувати власну армію.

Уже 16 вересня 1991 року в Києві відбулася перша нарада ініціативної групи військових, на якій було розпочато роботу над проєктами Концепції національної безпеки, Воєнної доктрини України, а також законодавчої бази. Упродовж осені 1991-го утворилась організаційна група апарату Міністерства оборони України з приблизно 30 генералів та офіцерів.

Костянтин Морозов під час офіційного візиту до Канади біля пам’ятника воякам-українцям Збройних сил Канади, 1992 рік. Цікаво, що на лацкані був символ маку — знак пошани про загиблих у Другій світовій війні, який в Україні почав використовуватися 2015 року

Радянське угруповання, яке розміщувалося на території України, було гігантською безсистемною сукупністю окремих елементів великої військової машини СРСР. Воно нараховувало 726 536 військовослужбовців і майже 180 000 цивільних працівників. Її треба було скоротити до 450 000, звільнити неохочих служити Україні й влити тих, хто повертався на батьківщину, надати належної організації.

Читайте також: Вороги. Спільники. Чужинці. [4]

11 жовтня 1991 року у Верховній Раді України генерал Костянтин Морозов уже доповів проєкт Концепції оборони й будівництва Збройних сил України. Він передбачав фактичну ліквідацію (у документі було сказано про скорочення й послідовне переформування) трьох військових округів, 11 різних армій, а також Чорноморського флоту. Замість них із часом мали постати чотири оперативних командування (Схід, Захід, Північ, Південь), окремий корпус в Криму й Український флот (ця структура ще жваво обговорювалася, зокрема в пресі). Цікаво, що до цієї структури ЗСУ дійшли лише 2015-го. Тобто було згаяно 23 роки!

Прибуття з офіційним візитом до Франції 31 серпня 1992 року

З осені 1991 року всі українські призовники залишалися на службі на батьківщині, а 6 грудня Верховна Рада Україна ухвалила Закони «Про оборону України» і «Про Збройні сили України», зокрема текст Військової присяги. Генерал Костянтин Морозов прямо в залі Верховної Ради України присягнув, а отже, став першим військовослужбовцем ЗСУ. Відтоді цей день вважається Днем Збройних сил України.

У Франції Костянтин Морозов також здійснив ознайомчий політ на одному із сучасних винищувачів

3 січня 1992 року в піднесеній та урочистій атмосфері в Міністерстві оборони України присягнули 28 генералів і понад 300 офіцерів центрального апарату МОУ й Головного штабу (у жовтні 1993-го, після звільнення першого міністра, він був перейменований на Генеральний не стільки на західний, скільки на радянсько-російський зразок).

На зміну росіянам і представникам інших національностей прибували українці — офіцери й прапорщики з різних куточків СРСР і країн Варшавського договору. Часто військовослужбовці просто брали відпустки, приїздили на київський вокзал і від нього з валізками йшли пішки до будівлі Міністерства оборони України на Повітрофлотському проспекті. Там біля КПП, стоячи «струнко» з валізками на землі, присягали на вірність народу України. Найбільш «спекотними» щодо кадрових призначень стали літо — осінь 1992 року: Костянтин Морозов та його невелике оточення працювали буквально вдень і вночі.

Читайте також: Колишній Секретар РНБО Володимир Горбулін: Скоріше за все, це буде останній бій [5]

Зустріч із колегами-льотчиками на французькій авіабазі

Цікаво розповісти про мовне питання в діловодстві Міністерства оборони України й загалом ЗСУ того часу. Станом на 11 жовтня 1993 року в центральному апараті Міністерства оборони України проходили службу: 1121 українець, 498 росіян, 30 білорусів, 26 представників інших національностей. Але, напевно, на понад 80 % це були генерали, полковники й підполковники, які здебільшого не володіли мовою. Отже, тривалий час не лише мова спілкування, а й діловодства була російська.

Навіть перші накази й розпорядження Міністерства оборони України та Головного штабу були написані російською. Лише навесні 1992-го на рівні з офіційними документами, складеними російською, почали з’являтися й українськомовні накази.

У цьому велику роль відіграла особиста позиція Костянтина Морозова. Він не володів українською мовою, але з весни 1992-го наполегливо вчився розмовляти й писати нею. Станом на 1994 рік, коли особисто я познайомився з генералом Костянтином Морозовим, він уже досить вільно розмовляв і міг виступати українською.

Велику роль в українізації діловодства Збройних сил України відіграли члени Спілки офіцерів України, до думок яких перший міністр оборони часто дослухався. Зокрема, щодо призначення сержанта запасу Володимира Муляви начальником соціально-психологічної служби (з присвоєнням звання полковника). СОУ — це була організація як з багатьма позитивними, так і з не меншою кількістю суперечливих якостей. Тому призначення Володимира Муляви, а також співробітництво із СОУ для кар’єри й репутації Костянтина Морозова в політичному та військовому середовищі, яке було в Україні на початку 1990-х, зіграло подвійну роль. Воно стало однією з неофіційних причин його відставки (принаймні так говорили тоді).

Читайте також: Знайшлись списки серійних номерів ракет які Україна передала РФ, тепер ці номери знаходять на уламках після обстрілів [6]

Відвідування в Парижі експозиції, присвяченої Великій армії Наполеона, праворуч за Костянтином Морозовим — Володимир Мулява

Восени 1993 року політика керівництва України щодо ЗСУ, а також внутрішня кадрова політика у військах радикально змінилася. Цьому передували російсько-українські переговори навколо статусу Криму, долі Чорноморського флоту, ядерних озброєнь та інших питань. Вочевидь поміж керівниками двох країн були досягнуті якісь домовленості, зокрема кадрові, про які ми досі не знаємо.

Унаслідок них 8 жовтня 1993 року Костянтин Морозов написав заяву про відставку з посади міністра оборони. Це відбулося за 11 днів до затвердження Верховною Радою Воєнної доктрини України (19 жовтня).

Загальновідомо, що ця відставка була спричинена різною позицією Президента України Леоніда Кравчука та міністра оборони Костянтина Морозова щодо подальшої долі Чорноморського флоту в Криму. Відставка генерала була гнітюче сприйнята серед військового загалу, який працював над створенням Збройних сил України, а також патріотичних верств нашої країни.

Практично одночасно в Україну прибув у буквальному сенсі «кремлівський десант», який складався з випускників військових академій, розташованих у москві й лєнінграді. Ці генерали, полковники, підполковники й майори під дзвін келихів у Георгіївській залі кремля клялися своїм колегам, які залишалися в країнах СНД, що ніколи не будуть воювати й зберігатимуть вірність один одному.

Читайте також: Прощай, оружие! Кто и как разворовал арсеналы Украины [7]

Це були випускники Військової академії Генерального штабу, академій імені Фрунзе, Лєніна, Малиновського, Будьоного, Калініна, Куйбишева, Гагаріна, Кірова, Дзержинського та інших. Назагал — понад 700 осіб. Серед них були як українці, так і представники інших національностей, які деякий час служили в Київському, Одеському чи Прикарпатському округах, встигли отримати квартири чи одружитися, пустили корні й вважали подальшу свою службу в нашій державі «комфортною».

Титульна сторінка фотоальбому на згадку про візит до Об’єднаного Королівства 6–11 грудня 1992 року

Під крилом абсолютно безвольних, маріонеткових нових військових міністрів ці «академісти» практично одразу обійняли керівні посади в Міністерстві оборони, Генеральному штабі, штабах округів і корпусів, у дивізіях, бригадах і полках. Уся робота Костянтина Морозова й ініціативної групи зі створення Збройних сил України була змарнована.

Генерали й офіцери, які впродовж 1992–1993 років обійняли командні посади (у масі своїй — ініціативні та патріотичні люди), «академістами» були або взагалі звільнені з лав армії, або переведені на нижчі посади. Вони буквально розгромили все, що було створено у 1992–1993 роках, і перевели всі реформи й скорочення ЗСУ в процес в’ялотекучого «загнивання».

Читайте також: Утраченная армия обретенной державы [8]

Костянтин Морозов у Букінгемському палаці

В Україну з радянсько-російських військових академій прибув класичний совок, який і панував у ЗСУ аж до 2014 року. Навіть нарукавні відзнаки ЗСУ з їхньою появою помінялися зі шляхетного кола з тризубом в європейському стилі на якийсь «плакат» з аграрною символікою. Відтоді навіть серед самих військовослужбовців часто можна було почути про ЗСУ вислів «колгосп Україна».

Зустріч генерал-полковника Костянтина Морозова з головнокомандувачем Атлантичним флотом США Полом Д. Міллером. Міністру оборони України як почесному гостю згідно з американською традицією урочисто передають державний прапор, використаний на церемонії

Ця ситуація була докорінно змінена після збройної агресії російської федерації 2014-го. Лише тоді Збройні сили України повернулися на той шлях, який був визначений за часів керівництва Міністерством оборони України Костянтином Морозовим.

Перебуваючи на авіаносці «Джордж Вашингтон», Костянтин Морозов також здійснив ознайомчий політ на одному з бойових літаків

А на згадку про ті часи в Національному військово-історичному музею України можна побачити чимало цікавих експонатів, пов’язаних із діяльністю генерала Костянтина Морозова.

Читайте також: Как Украина сама себе «подрезала» крылья. История «оптимизации» военной авиации [9]

Льотна куртка, подарована генералу Костянтину Морозову американськими колегами

Пам’ятна плакетка Костянтину Морозову на знак подяки за організацію українсько-американських переговорів у червні 2004 року

Костянтин Морозов і Пол Міллер тримають символічний сувенір з прапорами збройних сил країн, які входили до складу НАТО на той час.

Читайте також: Ще раз про Будапештський меморандум: настав час повернути Україні зброю [10]

У пам’ять про зустріч із Полом Міллером міністру оборони України було виготовлено альбом, у якому американський адмірал написав:

«8/1993

Генерал-полковнику Морозову

Нам приніс багато радості Ваш візит до САКЛАНТу [штабу Верховного головнокомандувачу ОЗС НАТО в Атлантиці] / Норфолку / Джорджа Вашингтона. Ми сподіваємося, що кожен аспект візиту залишить особливі спогади. Бажаю Вам всього найкращого у Ваших майбутніх починаннях і з нетерпінням чекаю співпраці з Вами у важливі часи попереду.

Пол Д. Міллер

Адмірал ВМФ США

САКЛАНТ / СІНКЛАНТ

П.С. — Політаю в МіГу у будь-який час»

—

ЯРОСЛАВ ТИНЧЕНКО [11], історик і журналіст, заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України; опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ [12]

Читайте також: