Іван Франко проти москалефілів

1.00

Нет

Сьогодні ми нагадаємо про класика – Івана Франка. Він не лише суперписьменник, а й ідеолог української державності, політик, науковець, перекладач, врешті, усі його іпостасі годі перерахувати

ГЕНІЙ, ЯКОГО НЕ ПРИЙНЯВ ЛЬВІВ

Ще у шкільні часи Франко проявляв феноменальні здібності – у гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра чи Гете в оригіналі, або перекладав з давньогрецької Софокла. При цьому на вимогу вчителя міг дослівно відтворити його урок. Словом, був вундеркіндом.

Загалом Франко досконало знав 14 мов, а польською та німецькою писав тексти не гірше, ніж українською. Був доктором наук, але захищався у Відні, бо Львів свого генія не захотів прийняти. Тричі балотувався до австрійського парламенту і тричі програв через підкуп виборців.

У віці 19 років Франко вступив на філософський факультет львівського університету – і отримав державну стипендію. Саме тут він познайомився з емігрантом з підросійської України Михайлом Драгомановим, який коротко зупинився у Львові дорогою в Женеву.

Читайте також: Звинувачена у шпигунстві, арештована, зґвалтована, розстріляна. Вероніка Черняхівська: зрубана гілка славетного роду [2]

ДОЛЕНОСНЕ ЗНАЙОМСТВО З МИХАЙЛОМ ДРАГОМАНОВИМ

Франко і Драгоманов

"Очевидно, в 1876 році російський цар на страшний розмах діяльності київської громади забороняє в першу чергу українську мову. Так званий емський указ 1976 року. І громада опиняється відітнутою від того середовища, з яким вона хоче працювати… Громада вирішує вислати кого-небудь за кордон, де ті самі речі, що робили в Києві перед тим, можна робити за кордоном, бо там нема російського царя, нема заборони. І Драгоманов їде на Захід і по дорозі зупиняється у Львові", – розповідає український історик Ярослав Грицак.

Коротка зустріч соціаліста Драгоманова зі студентами має далекосяжні наслідки.

У червні 1877-го Франко гостює в Лолині. Повертається звідти окрилений. Священик Рошкевич погодився видати за нього свою доньку Ольгу. Та вдома на Франка чекає неприємний сюрприз.

Ольга Рошкевич

На квартирі, яку Франко винаймав з Павликом і Ярославом Рошкевичем – поліція. Обшук. Особлива увага до книжок і листів. Від Драгоманова.

"Ну, це було б комедією, якби не закінчилося трагедією. Тому що Драгоманов склав собі цілий план, як це має бути... Він написав цілу схему, що треба робити. Кому куди треба їхати. Франко, якого ще той не знав, але він сказав, що той Франко має поїхати в Мукачево за якимись книжками, інструкцію дав", – розповідає історик.

Франка, Павлика і ще кількох молодих студентів арештовано. Їм інкримінують участь у таємній антиурядовій соціалістичній організації. Сам процес був досить дивним і викликав чимало чуток про розправу польської влади Галичини над українцями. Єдиним доказом супроти Франка був лист Драгоманова, знайдений у затриманого російського агента. Так чи інакше, молодий успішний студент на 9 місяців опинився в компанії кримінальників – у холодній камері.

Організації, звісно, ніякої не було. Навіть самі підозрювані не дуже уявляли, що таке соціалізм, а тим паче судді та прокурори.

Франкові присудили мінімальний термін, 6 тижнів – значно менше, ніж він уже просидів у буцегарні, однак досудове ув'язнення не врахували. Присутня на процесі українська галицька інтелігенція зловтішалася.

Читайте також: Про легендарного козацького кошового отамана й гетьмана Івана Підкову. Ім’я, прикрите металевою підковою [3]

ЖИТТЯ ПІСЛЯ УВ'ЯЗНЕННЯ

На свободі Іван довідався, що його життя кардинально змінилося. Починаючи з університету, звідки його вигнано. Втратив Франко і стипендію – для талановитої молоді. Від Івана відвернулося українське студентське товариство – його виключено з "Просвіти" та гуртка. Проте, мабуть, найгірше для Франка – лолинський парох Михайло Рошкевич заборонив йому будь-які контакти зі своєю донькою Ольгою. Вхід у дім Рошкевичів заборонено.

Будинок Франка у Львові

У 1878-му ось у цьому будинку оселився молодий письменник Іван Франко. Ночами не спалося через гучне гупання – це робітники встановлювали бруківку. Під впливом цих звуків Франко напише "Я бачив дивний сон". Письменник ще не здогадувався, що через багато років його самого перетворять на каменяра.

Вірш "Каменярі" Франко міг би написати, живучи і в будь-якому іншому будинку. Львів кінця 70-х років ХІХ століття – місто, що гупає і гуде; він стрімко будується і розвивається. Багата столиця бідної Галичини.

Бідність була такою безпросвітною, що у 1879-му Франко добровольцем записується до війська. Однак у казармах він прожив трохи більш як тиждень. Висновок медкомісії – непридатний до військової служби.

Інший епізод стосується його праці у польськомовній профспілковій газеті "Праца". Франко буквально жив на роботі, ночував у редакції – грошей на власне помешкання не вистачало.

В Австро-Угорщині між тим триває полювання на відьом – за всіма так званими прихильниками соціалізму встановлено поліційний нагляд. У Женеву до Драгоманова виїздить Павлик, змушений емігрувати Болеслав Лімановський. На прощальній вечірці з'являється ідея – написати популярну статтю про соціалізм, щось на зразок катехизису. Доручають цю справу Франку. Той погоджується.

"Щоправда, я сам соціалізму не розумію, але навчуся його, поки писатиму", – слова Івана Франка у спогадах Болеслава Лімановського.

Читайте також: Колонізація України Російською імперією очима Драгоманова, Куліша, Франка і Павлика [4]

ЩО ТАКЕ СОЦІАЛІЗМ ДЛЯ ФРАНКА?

Іван Франко

Уже під час писання перших своїх досліджень про соціалізм Франко геть відходить від теорій Маркса і Ласаля. Його геть не цікавить гегемон пролетаріату, а, швидше, побудова демократичного справедливого суспільства.

"У Франка завжди було поняття, загострене почуття того, що народ має жити не для того, щоб його хтось гнобив і користувався його працею. Він завжди вважав, навіть тоді, коли він захоплювався соціалістичними теоріями, коли в радянський час йому приписували, що він був великим соціалістом, він казав, що право власності повинна мати передусім людина. Тобто право приватної власності. Він не уявляв собі, що має бути зроблений якісь колгоспний лад" – розповідає історик Богдан Якимович.

Виникає ще одна проблема – національна. І російські, і польські соціалісти геть не зацікавленні в утворенні незалежної України. Слідом за "Каменярами" та "Вічним революціонером", з Франка вихоплюється "Не пора".

НЕ ПОРА

Рік 1880-й, березень. Змучений безгрошів'ям Іван Франко погоджується на роботу репетитором. Він повинен підготувати до екзаменів прикарпатського сільського вчителя Кирила Геника. Їде до Коломиї. Увечері зустрічається там з Ольгою Рошкевич і ... її чоловіком, священиком Володимиром Озаркевичем.

Ольга Рошкевич зі своїм чоловіком

Уранці до Франка навідуються жандарми і арештовують його. Ув'язненому у міський ратуші повідомляють про підозру – співучасть у замаху на вбивство.

За кілька днів до приїзду Франка в Коломию в одному із сіл повіту селянин Дмитро Фокшей спробував застрелити війта, але лише поранив сільського голову. Під час обшуку у Фокшея знайшли соціалістичну літературу з Женеви і Франкові журнали – "Громадський друг" і "Дзвін". Присутність особисто Франка в Коломиї навела поліцію на думку, що це не збіг, а якась таємна діяльність.

Слідство в Коломиї тривало аж три місяці. Саме стільки знадобилося, щоб зрозуміти очевидне: Фокшей стріляв сам, і жодної намови не було. У Косові звільнено з-під арешту Анну Павлик, випущено і Франка.

Рік 1882-й, вересень. Народовецький журнал "Зоря" оголошує літературний конкурс на найкращу повість з життя народу, "по можності переважати повинна сторона ідеальна". Уже за кілька днів Франко береться за роботу. У своїй перемозі, попри непрості і навіть ворожі стосунки з редактором журналу, письменник майже не сумнівається. Без зайвої скромності.

"Зоря" розписала премію на повість з обіцянкою платити за лист печаті по 20-25 золотих. Отже, я пишу повість історичну і ідеальну (по поніманню характерів), хоч реальну по методі писання, в котрій стараюсь показати життя самоуправне, безначальне і федеральне наших громад, боротьбу елементу вічево-федерального з деструктивним князівсько-боярським. У теперішнім разі аж два гриби в борщ прибули мені: і повість би печаталась, щоб без зміни, i гроші б були, і надіюсь, що воно так буде" – пише Іван Франко у листі до Михайла Павлика.

Читайте також: Синдром туги Сердешної Оксани: страждання в українській літературі [5]

"ЗАХАР БЕРКУТ"

У травні 1883-го "Зоря" коротко повідомляє про перемогу в конкурсі повісті "Захар Беркут" авторства Івана Франка.

Газета "Зоря"

За два роки вимушеної еміграції на село Франко написав навіть більше, ніж за такий же проміжок у Львові. І це попри, як кажуть, історики "важку сільську роботу". Роботи на селі справді не бракувало, проте була вона, мабуть, не такою вже й нестерпною. Тут доречно згадати – хоч Франко сам постійно наголошував на своєму сільському, "мужицькому" походженні, насправді ішлося про збіднілу шляхту, українську по матері, німецьку – по татові.

"Це вже після смерті він став ФранкОм. За життя він таки був ФрАнком. Це можна відстежити чітко в тюремних сонетах. Ввійшла фігура – "як зветеся? ФрАнко. СтАнко? ФрАнко! СтАнко, запишіть", – чітко чути наголос. І в радянські часи не хотіли, щоб він звучав однаково з диктатором. А також українізували його на східняцький манер і він став ФранкОм", – розповідає Чопик.

Перемога в літературному конкурсі сприяє примиренню між "головним деморалізатором Русі", як встигли прозвати молодого Франка та старшим поколінням традиційних народовців. Франку пропонують роботу в редакції "Діла" і співпрацю з "Зорею". І він повертається до Львова. Надрукована в журналі, а згодом і окремою книжечкою франкова повість "Захар Беркут" стає першим українським бестселером. Українською альтернативою розвиненішій польській культурі.

Співпраця Франка з народовцями несподівано викликає гнів з Женеви. В опортунізмі і пристосуванстві звинувачують письменника його друг Павлик, а особливо Михайло Драгоманов, який вважає себе вчителем Франка.

"Всі їхні стосунки – це стосунки через листи. І ця величезна груба книжка їхнього листування показує, що Драгоманов пробував мати на Франка вирішальний вплив. Франко пручався. Франко не все робив так, як казав Драгоманов. На якийсь момент стало зрозуміло, що Франко переважає вчителя. Драгоманов щось за інерцією картав Франка як учня, але було зрозуміло, що Франко має більше талантів, ніж Драгоманов", – констатує Грицак.

"Лист Ваш настільки дикий, що якби він прийшов з краю більш цивілізованого, я б просто не відповідав на нього", – Лист М. Драгоманова до І. Франка. 24 квітня 1886-го.

"Драгоманов так до кінця свого життя залишився громадянином, великою мірою російським, української нації. Цього Франко сприйняти не міг. Він був українцем до кінця. Він сказав, все, що йде поза рами нації - це, по суті, справи є зрада національних інтересів. Не можна такими речами жартувати", – каже Якимович.

Читайте також: Ми пам’ятаємо тебе, Кубань [6]

СУПЕРЕЧКА З РУСОФІЛАМИ

Конкуренцію у боротьбі за серця та мізки галицької молоді Франкові міг скласти лише священик-русофіл Іван Наумович. Бездарний як поет, він, проте, володів потужною особистою харизмою і виразно декларував консервативні ідеали, а також, висловлюючись сучасною мовою, ідеї "русского міра".

Іван Наумович

Русофільський рух на Галичині австро-угорський уряд певний час толерував, аж поки не відчув реальної небезпеки агресії з боку Росії. П'яту колону вирішили більше не терпіти. У 1882-му москвофільський актив Львова був арештований, зокрема і Наумович. Однак півтора року в'язниці зробили його в очах прихильників великомучеником.

Франко висміяв Наумовича у поемі "Наум Безумович". Наумович у відповідь звернувся до поліції – з доносом на Франка і таємне товариство гімназистів. На щастя для Франка, викладачі і студенти згуртувалися на його захист. Подіяло і те, хто був автором доносу: автор ідей про "русскій мір" і "вон с западноевропейской порчею". Був це останній вибрик Наумовича на Галичині; за якийсь час він обернувся з греко-католицизму в православ'я і емігрував до омріяної Росії, яка втім чомусь виявилася не такою медовою, як уявлялася з Австрії-Угорщини.

Могила Івана Наумовича

Ось тут, на Лук'янівському цвинтарі в Києві, знайшло свій останній прихисток тіло отця Наумовича. Душа його, попри щедру пенсію від російського уряду, спокою, схоже, так і не знала. Мало того, що реальна Росія з уявною Руссю не мала нічого спільного. Син Наумовича Володимир, як і переважна більшість львівської молоді, став завзятим послідовником Івана Франка.

Між тим Франко теж вирушає у підросійський тоді Київ.

Читайте також: Ярослав Грицак: Пізно вже бути Центральною Європою, пора ставати просто Європою [7]

ФРАНКО В КИЄВІ

Франко у Києві

Рік 1885-й, Київ. Франко налагоджує контакти з українським рухом, домовляється про передплату галицьких видань на підросійській території і публікацію творів наддніпрянських авторів у Львові.

У цей самий час на Галичині в родині священника Володимира Озаркевича стається визначна подія. Його дружина Ольга Рошкевич розбирає стіну з подушок, яка протягом 6 років співжиття розділяла спільну кімнату. Їхній шлюб перестає бути фіктивним.

Франко ж у Києві знайомиться з осиротілою дворянкою Ольгою Хоружинською.

НОВЕ КОХАННЯ

Ось тут, на тодішній вулиці Фундуклеївській, а тепер Хмельницького, у 1885-му році розташовувалася колегія Павла Галагана – негласний освітній заклад "старої громади". У бібліотеці колегії Франко протягом свого побуту в Києві провів не одну годину. Звідси, як правило, вирушав на прогулянки і в гості. Зокрема, до викладача колегії, громадівця Єлисея Трегубова. Там він познайомиться з Ольгою Хоружинською. Не мине і місяця, як уже зі Львова Франко напише новій знайомій дивного листа.

"Що сказали б ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?" – Лист Івана Франка до О. Хоружинської.

Іван Франко і Ольга Хоружинська

Варто зазначити, що таке раптове сватання було цілком у стилі Франка. Він часто пропонував жінкам руку і серце.

Перше його велике кохання – Ольга Рошкевич – погодилася стати його дружиною, однак соціалістичний процес 1878 року поклав край їхнім легальним стосункам.

Після цього Франко коротко закохується у поеток Юлію Шнайдер та Климентину Попович. Хоча, хтозна, можливо в їхні вірші.

У Станіславові Франко знайомиться з дуже красивою Юзефою Дзвонковською. І одразу пропонує їй руку і серце.

"Він познайомився з нею в 1883 році, дівчина розумна і красива сподобалась йому і він освідчився листом матері за тодішнім етикетом. Але мати відповіла відмовою.

Зустрічі Франка ще тривали з Юзефою, він приїжджав сюди ще не раз у 1883-1884 роках. І тут треба говорити про два фактори: Юзефа Дзвонковська таки не була байдужа до Івана Франка, хоча і ставилась до нього дещо зверхньо. "Не піду заміж за рижого Франка", – десь вона в колі друзів говорила. Ну а сам Франко в листі до Кримського пише, що "вона відмовила мені, відчуваючи в собі початки сухот". Вона справді була хвора на туберкульоз і невдовзі після знайомства з Франком померла. В 1892 році в неповні 30 років", – розповідає краєзнавець Михайло Головатий.

Новітні прогресивні погляди про вільну любов захоплюють і Ольгу Рошкевич. Вона запевняє Франка, що виходить заміж за священика Озаркевича, щоб стати вільною.

Хтозна, чим закінчилася б зустріч Франка з Ольгою і Озаркевичем у Коломиї у березні 1880-го, якби не раптовий арешт. Після цього бачилися вони дедалі рідше. У 1885-му Ольга розібрала стіну із подушок, яка розділяла їхню з чоловіком кімнату, і за 9 місяців народила сина Івана. Франко в той самий час запропонував руку і серце іншій Ользі, харків'янці Хоружинській.

До появи Франкового "Мойсея" ще 20 років. Йому ж треба якось годувати родину. І Франко знову впрягається в журналістику – друзі, польські ліберали запрошують його до співпраці в газету "Кур'єр Львовскі". Докладніше про кримінальні сюжети Франка і початок його активної політичної діяльності – найближчим часом. Незнання історії не звільняє від відповідальності.

—

Джерело: 5 канал [8]

В тему: