Важливо розуміти - крах Титаніка під назвою «Російська імперія» неминучий

1.00

Нет

Хіба ж не правда, що ми живемо в добу потрясінь, а чи не найбільшим із них є війна? Слушно кажуть і те, що в Україні катма поколінь, які б не знали, що таке війна. Позаяк уже не тільки наші діди і їхні батьки, але й наші батьки та ми самі, а також і наші діти належать до воєнного покоління.

Виглядає, що війна на наших теренах припинялася хіба на якийсь час, який лише на позір можна було сприймати як тривалий, пише видання ТИЖДЕНЬ [2]. Одначе навіть у періоди, коли здавалося, що війна припинилася, люди завжди зазнавали неабияких випробувань несвободою й екзистенційними загрозами, як-от кріпацтво, колективізація, голодомор, табори, переслідування інакомислення, техногенні аварії, епідемії тощо. Недарма історик Тимоті Снайдер включає Україну до того регіону, який позначає словосполукою «криваві землі».

Читайте також: Тімоті Снайдер: Україна буде останньою країною, куди вторглася Росія [3]

З огляду на цей досвід, ми давно навчилися чітко розрізняти катастрофи природні та спричинені людьми. А надто перестали плекати бодай і благенькі ілюзії з приводу дотримання певних правил гри з боку тих, хто споконвіку силкується нас підкорити.

А зрештою, майже припинили дивуватися, що ворог віддавна не гребує жодними засобами для досягнення своїх цілей у намаганні не просто нас упокорити, а відверто відмовляє нам в існуванні. Хіба ж нас дивуватимуть після цього всього всі його спроби влаштувати терористичні акти в нашій країні, якщо либонь у нього вдома — це найулюбленіший прийом?

Але стурбованому світові й досі невтямки, що хтось у ХХІ столітті може продовжувати нехитро керуватися винятково забаганками. Останніми днями в нас пишуть про те, що на Заході віддавна звикли послуговуватися принципом збалансованості, коли будь-які дії врівноважуються не менш вагомою протидією, покликаною запобігати перекосів у ситуаціях, які передбачають відповідальне ставлення. Дотримання цього принципу очікують від усіх, хто поділяє засади спільного співіснування.

Тому домагання Росії на панування ще й досі сповна не усвідомлюються, вважаються несправжніми чи то минущими. Тоді як імперія не припиняє підвищувати ставки. Мовляв, на Заході подібні принципи тільки декларація: вони ж там усе одно щораз удаватимуться до вирішення нагальних питань насильством.

Читайте також: Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z» [4]

Улюблена гібридна гра росіян у «потьомкінські селища» вже давно стала самообманом. «Ах, обмануть меня не трудно! — писав Алєксандр Пушкін. — Я сам обманываться рад». Російські імперіалісти, своєю чергою, вважають, що західний світ так само схильний до оман. А чим, у такому разі, ми гірші за них? — стверджують вони, потираючи руки.

Втім, як то кажуть, є одне «але». Будь-які ескалації в цивілізованому світі й справді підлягають принципу збалансованості, а за потреби — й суворого засудження, що виражається щонайменше в масових протестах. Проте причиною того, що Росію й досі не поспішають однозначно назвати агресором, а це стосується перш за все наднаціональних організацій, є не лише потреба дотриматися збалансованого принципу, а звичайнісінький страх.

Читайте також: Чому московити вирішили спалити український Батурин - гетьманську столицю [5]

Що ж, ми звикли жити в добу катастроф, коли людство загрожує не лише собі, а всьому органічному та неорганічному світові. Наприкінці ХІХ століття Ніцше недарма наполягав на тому, що в два наступні світ зануриться в добу нігілізму. А втім, є нігілізм пасивний. І його сповідують саме ті, хто прагне існування всього усередненого, забезпеченого, невиразного.

Вони воліють не помічати надмірності, апелюють до вічних цінностей і намагаються підмінити агресію прадавнім правом претендувати на чиїсь землі. Та є і нігілізм активний. А ним уже переймаються ті, кому не байдуже, що чиїсь претензії на владу нічим не обґрунтовані, бо є простою забаганкою. Водночас активний нігілізм не варто плутати з агресивним. Іще в тому ж таки ХІХ столітті російський нігілізм ототожнили з терористичною агресією. Але в ХХ і ХХІ століттях їхній нігілізм пройшов шлях від окремих організацій до рівня значно більшого масштабу. Нині ми вже говоримо про державу, яка здійснює терор.

У § 208 з «Потойбіч добра і зла» (1886) Ніцше попереджав Європу про винайдення «духовної вибухівки», «російського нігіліну», тієї горезвісної «доброї волі, що… робить “ні”», бо ж усюди домагається руйнування. Саме в цій «жахливій проміжній імперії, де Європа немовби відпливає назад в Азію, — в Росії», воля заперечувати тривалий час накопичувалася, щоби нарешті дочекатися підходящого для вивільнення моменту. Виявляється, аж отепер він і настав.

Читайте також: Чому російсько-українська війна не почалася 1991 року? Вона почалася, просто мало хто це помітив [6]

Ніцше сподівався, що посилення дикої імперської волі в Росії ставатиме сигналом для Європи до об’єднання в «єдину волю», аби покласти край її дрібної політики. Нині подібне розуміння настає неквапно. Та запхати назад дикого джина до пляшки не вийде. Втім і вагань теж не бракує. Дехто й надалі страшиться розпаду імперії, що нібито витворила «велику культуру», адже схильні до засудження її режиму досі не розуміють, що тамтешній очільник усього лиш її породження, а не причина.

Тому пора вже висновувати з теорії катастроф головне: крах Титаніка під назвою «Російська імперія» неминучий. І деякі його пасажири продовжують залишати цей «п’яний корабель», допоки очманіла від чаду заперечення й руйнівної волі решта, вчиняючи черговий геноцид, екоцид або техноцид, неухильно продовжує пробивати дно. Важливо розуміти, що геть усіх, кому й надалі кортітиме рятувати шалене судно, його команда неухильно тягтиме прямісінько слідом за «рускім воєнним корабльом».

—

Тарас ЛЮТИЙ [7], філософ, письменник, колумніст, музикант опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ

Читайте також: