Зона русского міра. Чому Росія - барак для доходяг

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Час зупинився – і в цьому суть. Бо час – це зміни, а Росія століттями залишається сутнісно незмінною. Самодержавство чи диктатура пролетаріату, розвинений соціалізм чи керована демократія, Російська імперія чи СССР – вся ця бутафорія не має значення, бо квінтесенцією русского міра є мертвий дім, каторга, ГУЛАГ.

Росія – це суцільна велика зона, яка прагне постійно розширюватися за рахунок прилеглих територій, пишет "Збруч".

Читаючи «Світлий шлях» Станіслава Асєєва, все думав про такий ніби парадокс. Марек Гласко не був ні теоретиком літератури, ні в’язнем концтаборів, а однак зауважив дуже цікаву – саме з літературознавчого погляду – різницю між репресивними механізмами двох зразкових тоталітаризмів ХХ століття: «Людина, – пише він, – яка входила у ворота німецького концтабору, знала, що існують лише два варіанти виходу звідти.

Перший – це шлях через комин табірного крематорію, другий – імовірний наступ військ союзників або совєтських соколів. Але від початку до кінця дійові особи драми залишалися незмінними: кат залишався катом, жертва – жертвою, наглядач невільників до закінчення своєї кар’єри не випускав батога з руки. Людина, яка переступає поріг совєтської в’язниці, не знає нічого. Можливо, її завтра розстріляють; можливо, вона відсидить десятку – і їй зачитають наступний, п’ятнадцятирічний, вирок; але, можливо, станеться й так, що партія тим часом змінить тактику – і жертва перетвориться на ката, а її дотеперішній мучитель повзатиме перед нею на колінах, благаючи про кусень сірого, доки не потрапить у барак для доходяг».

Відтак, твердив Гласко, про німецький тоталітаризм можна написати трагедію, а про совєтський – ні. І Гласко мав рацію.

На цю тему: Станислав Асеев: Даже если Бог и существует, то я его больше не понимаю

Але ще більший парадокс полягає в тому, що рацію мав і Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський, який послідовно наполягав на чомусь цілком протилежному, називаючи ГУЛАГ «близнюком нацистських концтаборів». Чи можуть два висловлювання бути протилежними і водночас правдивими? Можуть. Із тим уточненням, що Герлінґ-Ґрудзінський мав на увазі результат, а Гласко – процес.

Результатів нацисти й совєти досягли близнючо подібних: дегуманізація і винищення мільйонів людей. То чому один масовий злочин становить матеріал для трагедії, а інший – не надто? Тому що, повертаючись до процесу, сюжет трагедії – у строгому літературознавчому розумінні – не залежить ні від характеру героя, ні від примх його оточення, ні від випадкових зовнішніх обставин, а залежить від заздалегідь визначеної долі. Власне, трагедія – це і є змагання з долею, але без шансів на успіх: лишайте, як то кажуть, сподівання всі, хто входить. Євреї, яким доля в особі Гітлера відвела роль жертв, могли поводитись як завгодно: чинити опір, слухняно брести до газових камер або «співпрацювати» з нацистами в зондеркомандах чи службі порядку – розв’язка сюжету так чи сяк передбачалася однакова, бо вони не могли головного – перестати бути в очах долі євреями, навіть якщо не володіли ні івритом, ні їдишем і вважали самі себе носіями німецької культури. А оскільки не могли, то були приречені на «остаточне вирішення». Зрештою, Сталін теж умів вирішувати питання подібним чином, що й продемонстрував на прикладі українських селян, але зараз мова не про Голодомор, а про концтабори.

Отож совєтські концентраційні (згодом – «виправно-трудові») табори були місцями не менш страхітливими за нацистські, тільки – суто в жанровому сенсі – там розігрувалися не трагедії, а якісь криваві фарси і драми абсурду. У діях нацистів простежувалася хай жахлива, але логіка: вони винищували тих чужих, які заважали їм будувати досконалий арійський світ. Совєти ж винищували всіх підряд, а найзатятіше – своїх, тих, хто привів їх до влади і заклав основи їхньої держави. Кримінальники «в законі», які промишляли вбивствами, пограбуваннями і принципово не виконували жодної народногосподарської роботи, на правах «друзів народу» почувалися на зоні, як на курорті. Натомість доведені голодом, холодом і непосильною працею до тваринного стану теоретики і практики комунізму, старі більшовики і червоні командири, перші чекісти й організатори перших колгоспів, учорашні прокурори і секретарі обкомів – усі вони штабелями лягали у вічну мерзлоту.

На цю тему: Олег Сенцов: «… Цеплялся, когтился до конца»

До речі, мовби на підтвердження Гласкових слів про кругообіг жертв і катів у совєтській природі, Варлам Шаламов розповідає в автобіографічній «Змові юристів» історію, як його висмикнули з табору і повезли до так званого «Дому Васькова» – магаданської в’язниці, де розстрілювали засуджених. А тоді раптом відпустили, бо з’ясувалося, що доки вантажівка петляла між колимськими сопками, капітан Ребров, який шив Шаламову заголовкову змову, сам був оголошений ворогом народу й опинився на нарах. Відповідно, й видані ним ордери були скасовані.

Втім, є ще одна різниця, і якби не вона, то сьогодні не було б особливої потреби про все це говорити. Третій Райх проіснував дванадцять років і разом із кількома тисячами своїх таборів пішов у небуття. Нинішній Німеччині є за що дорікнути, передусім – за старанне путінферштеєрство, але власні уроки минулого вона засвоїла добре і досі спокутує старі гріхи. Чого ніяк не скажеш про Росію. А скажеш прямо навпаки. Згадуваному Герлінґу-Ґрудзінському, який відбував покарання за вигаданим звинуваченням в архангельських лісах, знайома дала почитати «Записки з Мертвого дому». Враження від лектури виявилися незабутніми: «Не те приголомшувало у Достоєвського, що він умів описати нелюдські страждання так, ніби вони становили лише природну частину людської долі, а те, що… між його і нашою долею ніколи не було навіть найменшої перерви», – і змусили дійти висновку, «що вся Росія завжди була і до сьогодні є мертвим домом, що час зупинився між каторгою Достоєвського і нашими власними муками».

Час зупинився – і в цьому суть. Бо час – це зміни, а Росія століттями залишається сутнісно незмінною. Самодержавство чи диктатура пролетаріату, розвинений соціалізм чи керована демократія, Російська імперія чи СССР – вся ця бутафорія не має значення, бо квінтесенцією русского міра є мертвий дім, каторга, ГУЛАГ. Росія – це суцільна велика зона, яка прагне постійно розширюватися за рахунок прилеглих територій. Загарбуючи чужі землі, вона проголошує людей, які на них проживають, своїми, а зі своїми Росія не панькається.

Русскій мір функціонує за табірними законами, а табір – за рідкісними винятками – розтліває всіх: від академіка до асенізатора і від найвищого керівництва до останнього доходяги. Той-таки Шаламов – найкращий у російській літературі знавець теми – писав: «Табір – негативна школа життя цілком і повністю. Нічого корисного, потрібного ніхто звідти не винесе, ні сам в’язень, ні його начальник, ні його охорона, ні мимовільні свідки… Кожна хвилина табірного життя – отруєна хвилина… Виявляється, можна чинити підло і все ж таки жити. Можна брехати – і жити. Жебрати і жити… Начальник привчається в таборі до майже безконтрольної влади над арештантами, привчається дивитися на себе як на бога… Інтелігент перетворюється на боягуза, і власний мозок підказує йому виправдання його вчинків… Там багато такого, чого людина не повинна знати, не повинна бачити, а якщо бачила – ліпше їй померти».

На цю тему: Истории боли

Усі ці й сотні подібних цитат пригадувалися мені під час читання книжки Станіслава Асєєва про донецький концтабір «Ізоляція». Книжки, яку в Україні мав би зазубрити кожен, хто ще не зовсім усвідомив, до якого морального і фізичного оскотинення здатні дійти і кати, і жертви (яким нерідко доводиться мінятися ролями) там, де за підтримки місцевих паличів облаштовується русскій мір. Звичайно, нормальна людина не може хотіти війни, зокрема – і війни з Росією. Будь-яка війна – хоч програна, хоч виграна – це завжди страшно. Але є одна-єдина річ, страшніша за війну. Страшніше за всяку війну – знову стати ізольованим від світу бараком у зоні русского міра.

Олександр Бойченко, опубліковано у виданні  Збруч


На цю тему:

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

19:10
Синод ПЦУ викинув із церковного календаря дати, пов’язані з рпц
18:08
Спецслужби рф і досі впливають на енергетику України
18:06
Острів скарбів: чого коштуватиме Китаю захоплення Тайваню
17:36
Нацбанк обвалив гривню до нового історичного рекорду
16:25
Порошенко вніс 9 млн грн застави за розвідника Червінського
16:16
"Кишенькова" поліція очікувано не знайшла підстав для відкриття кримінальної справи щодо "темників" в Укрінформі - влада Зеленського і далі знущатиметься з журналістів
16:16
"Кишенькова" поліція очікувано не знайшла підстав для відкриття кримінальної справи щодо "темників" в Укрінформі - влада Зеленського і далі знущатиметься з журналістів
16:04
Юрій Касьянов: Навіщо нам 14 нових бригад?
15:07
Попередження владі: у разі відмови від територій в обмін на припинення війни громадський спротив всередині України цілком можливий – дослідження ZN.UA
15:05
Рада нарешті скасувала переведення годинників в Україні на "зимовий" чи "літній" час

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]