Згадую старі великодні картки. Маю вдома кілька таких – з 1915–1920, потім мальовані з 42-го по 56-й, потім найліпших українських художників у Америці. На кожній з них є то побажання: Веселих Свят!

Я собі думав у певний період підпільного, але не жахливого Великодня – що ж то за виклик. Отак посеред страхіть і втрат говорити про Веселість. І про Святкування. Просто був ще малий і дурний. Нéдурним не вважаю себе досі, перетворившись із малого на старого, але дещо собі втямив.

Тому не боюся бажати у страшному 2024 році Веселих Свят навіть тим, котрі через горе давно забули про веселощі. Зауважую, що й решті – не аж так згорьованим – ця формула видається викличною у теперішньому часі.

Але знаю, що острах цього ясного привітання викликаний виключно стиранням справжності великих слів. Коли веселість або радість асоціюються передовсім з безтурботністю і набуванням. Коли святкування концентрується на наповненості правильними наїдками. Коли смертію смерть подолав уявляється як успіх у цьогорічному запереченні власної смерті.

Добре, Христос Воскрес і тим, що у гробах, життя дарував. Чудесна вість. Але чи можна сумніватися у тому, що гарантією життя вічного мусить бути акт земної смерті. І єдиним способом подолання смерті є не хитромудре уникнення її, а проживання умирання як найвищого акту тутешнього буття.

Смерть є невідворотною подією, яка присутня як орієнтир впродовж цілого земного життя. Смерть зникає тільки тоді, коли вона відбудеться. Оце і є подоланням смерті. Після смерті смерті нема. Вона уже стає перейденим минулим, вона подолана – як долати можна шлях. Попрана – як прати можна заношені речі.

Смерть – це головна робота, яку треба зробити якісно після того, як колись умудрився народитися. І все, що набирається від моменту народження, повинно апріорі служити добрій смерті.

Тому такими важливими для осмислення є останні дні Христа. Його воскресіння – Божа воля. Натомість шлях Богочоловіка до свого людського закінчення – взірець осмисленої людської свободи. Шлях до вивільнення від навислої гільйотини смерті. Велике прáння.

В ідеалі Великдень є про те, наскільки ми готові до цього останнього прання. І про те, наскільки наші ближні не заламаються від нашого високого відходу-переходу. І у тому, як ті ближні дадуть собі раду із спогляданням і подальшим проживанням нашого вирішального бою, є велика частина роботи нас самих. Прожити життя варто так, щоби ті, кого покинув, змогли достойно прийняти твій найвищий акт. Щоби не нарікали на те, як їм без тебе важко.

Ну, а у своєму житті нема чого шкодувати за ще чимось незробленим, якщо вже дочекався найбільшого діла – чину прі зі смертю. Великдень в такому разі може бути ще й регулярним спаринг-тренуванням.

І останнє про веселість. Мало що мене так зворушило у житті, як оповіді знайомих анонімних алкоголіків, які казали, що перестали пити заради того, щоби принаймні померти тверезими, померти тверезо.

—

Тарас Прохасько [2], опубліковано у виданні ЗБРУЧ [3]

В тему:

• Як в Україні святкують Великдень - народні звичаї [4]
• Як святкують Великдень та Проводи на Сумщині: котять яйце в яму, залишають цукерки на могилах та малюють хрестики крейдою  [5]
• Писанки для бійців. Як волонтери Слов’янська готуються до Великодня [6]
• Події Страсного Тижня: коли і в якій послідовності? Про фарисеїв, Понтія Пилата та Страсті Христові [7]
• Фестиваль писанок в Софии Киевской [8]
• ТОП-12 самых интересных музеев Украины [9]
• «Сейчас на въезде в города Украины видишь рекламу водки, а не шедевров из местных музеев» [10]