Сто років тому - 1 грудня 1924 року - естонські комуністи спробували влаштувати держпереворот у своїй країні. Безпосередню підтримку їм надала Радянська Росія, незважаючи на підписаний 1920 року з Естонією Тартуський мирний договір. Для Кремля першогрудневе повстання в Естонії - це перший досвід ведення гібридної війни.

Пізніше Росія застосовувала цю схему - захоплення влади в сусідній країні без вторгнення - у країнах Балтії (під час окупації в 1940 році), у 2014 році в Криму і на Донбасі, зазначає видання The Insider [2].

1 грудня 1924 року, 5:15 ранку, Ревель (Таллінн). Повстанські батальйони комуністів, розбиті на тактичні групи, висунулися в місто. Вони мали захопити заздалегідь намічені об'єкти, а потім доповісти про свої досягнення в центральний штаб повстання. План повстання нагадував Жовтневий переворот у Петрограді: насамперед захопити залізничний вокзал, головпоштамт і основні органи влади.

Не можеш сам - попроси товаришів із Москви

Ідея влаштувати повстання в Естонії належала естонським комуністам. Вони розраховували, що їх підтримають робітники, а потім армія. Разом вони повалять чинне керівництво країни, після чого в країну на запрошення увійде Червона армія і допоможе утримати владу в республіці. А далі - якнайшвидший вступ Естонії до СРСР. Цю ініціативу з радістю підтримав Центральний комітет Комуністичної партії СРСР.

З 1918 року, тобто з проголошення незалежності Естонії, діяльність Компартії країни була заборонена. До повстання 1924 року комуністи проходили до парламенту, Рійгікогу, маскуючись під легальні партії соціалістичного спрямування.

Але все ж естонські комуністи не були популярні. Їх не підтримували селяни, бо питання про землю було вирішено одразу ж після створення незалежної Естонії. Тому грудневе повстання орієнтувалося на Ревель, Пярну, Нарву та інші міста, де були заводи. Однак цієї підтримки було недостатньо. Щоб влаштувати переворот, естонським комуністам потрібна була допомога ззовні.

Читайте також: Деякі співробітники Amnesty International вважають, що Литва, Латвія і Фінляндія мали б бути частиною Росії. Розслідування [3]

Революція на експорт

Тим часом у СРСР Лев Троцький, голова Революційної військової ради і народний комісар з військових і морських справ, активно просував свою версію тези про перманентну революцію. Він вважав, що революція має перекинутися на великі європейські країни. І щойно пролетаріат переможе на Заході, комунізм можна буде побудувати повсюдно.

У 1920 році Червона армія мала намір дійти до Варшави, а потім і до Німеччини, де вже йшла громадянська війна. Командувач Західним фронтом Михайло Тухачевський у наказі № 1423 від 2 липня 1920 року закликав своїх бійців: "Через труп білої Польщі лежить шлях до світової пожежі. На багнетах понесемо щастя і мир трудящому людству. На Захід!" Але Варшавська битва в серпні того ж року зупинила наступ Червоної Армії.

У Москві вирішили відкласти плани з експорту світової революції, а поки що поправити економіку всередині країни. Але 1924 року підвернулася вдала можливість знову повернутися до колишніх авантюр - цього разу через Естонію.

На той момент Естонію і Радянську Росію пов'язував Тартуський мирний договір, укладений 2 лютого 1920 року. Згідно з цим документом, Естонія у відповідь на визнання своєї незалежності першою визнала Радянську Росію. Таким чином, у Москви з'явилося вікно в зовнішній світ, яким вона активно користувалася. Через Ревель радянські чиновники могли потрапити до Європи. Тільки наприкінці 1920 року Кремль уклав аналогічні договори з Латвією і Фінляндією.

Парадокс ситуації полягав у тому, що, наприклад, через естонський Банк Шеля Москва ще й відмивала гроші, які, крім іншого, мали фінансово забезпечити експорт світової революції, зокрема через молоду балтійську республіку.

Для зміни влади Кремль спробував використати складний перехідний період в Естонії, коли країна насилу перебудовувала свою економіку на західний лад. У спадок від царської Росії Естонії дісталися великі заводи, але виробництво на них застаріло, і продати їхню продукцію на Захід було неможливо. У підсумку Естонія вирішила зосередитися на розвитку сільського господарства, і це, звісно, позначилося на робітничому класі.

Читайте також: Чому лишити в Україні пам’ятники поету Пушкіну, автору російської імперської свідомості не тільки дивно, а й дико [4]

Підготовка

Загалом на розробку плану повстання пішло приблизно шість місяців, нею керував член Центрального комітету Компартії Естонії Ян Анвельт. Він отримував вказівки з Москви, від спеціального комітету, у діяльності якого брали участь Лев Троцький і Григорій Зінов'єв, голова Комінтерну і керівник Ленінградської Ради.

Ян Анвельт, естонський комуніст, керівник повстання

За підготовку бойовиків на території Псковської та Ленінградської областей відповідали місцеві співробітники Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ). Вони ж займалися перекиданням зброї і вербуванням на прикордонних територіях людей для участі в повстанні. ОДПУ вдалося завербувати близько 40 осіб і відправити їх як інструкторів до Естонії. У свою чергу, естонські комуністи створювали осередки на місцях, які діяли як підпільно, так і під прикриттям інших організацій.

Крім того, ОДПУ забезпечило повстанців зброєю: їм передали різноманітний арсенал - від гранат до гвинтівок Мосіна. Поряд із пістолетами, револьверами та браунінгами вони отримали й пістолети-кулемети моделі Томпсона. Ця модель прославилася як зброя американської мафії під час Сухого закону. Мафіозі його любили за скорострільність і точність. Перекинута в Естонію зброя зберігалася в схованках.

У самій Естонії комуністи намагалися ретельно дотримуватися конспірації. Тим паче, що естонська влада всерйоз сприймала загрозу, яка надходила від них. У січні 1924 року поліція безпеки провела рейди в Ревелі та Нарві й затримала 200 осіб. По всій країні було закрито комуністичні організації та пресу. У підсумку перед судом постали 149 осіб, і процес над ними, який тривав із 10 до 27 листопада 1924 року, отримав відповідну назву - "Процес 149". Їх звинуватили в державній зраді.

Яана Томпа, який входив до Центрального комітету Комуністичної партії Естонії, засудили до смертної кари просто під час процесу. Він вигукнув у залі суду: "Хай живе уряд робітників і селян", це розцінили як заклик до повалення існуючого ладу. 14 листопада Томпа розстріляли. Ще сімох підсудних виправдали, 39 осіб засудили до довічної каторги, решту - до різних термінів каторги і в'язниці.

Через два дні після закінчення процесу, 29 листопада, комуністи зібралися на підпільну нараду. На збереженому з неї знімку можна побачити групу змовників у білих ганчірках на головах із прорізами для очей. Вони вирішили, що зволікати більше не можна, - повстання призначили на 1 грудня.

Читайте також: Северный фронт мировой революции: зачем СССР захватил Балтию [5]

П'ятигодинна революція

Рано вранці 1 грудня групи повстанців висунулися до вузлових точок, які вони розраховували захопити в першу чергу.

Одна з груп вирушила в замок Тоомпеа, талліннську цитадель. У ній розміщувався офіс і резиденція державного старійшини (тобто глави держави) Фрідріха Акеля. Тут же розташовувалися Рійгікогу і кабінет міністрів. Акелю вдалося врятуватися, втікши через чорний хід.

Більш сумна доля чекала на міністра шляхів сполучення Карла Карка. Коли йому вранці телефоном доповіли, що на Балтійському вокзалі - головному в Ревелі - відбувається щось недобре, він вирушив туди особисто. Комуністи, які захопили вокзал, розстріляли Карка просто на вході в будівлю. У підсумку урядові війська взяли вокзал штурмом.

Повсталі також спробували захопити Вищу військову школу, яка розташовувалася в казармах Тонді. Туди направили найбільшу групу бойовиків - майже 60 осіб. Вони встигли вбити кількох юнкерів, але решта дала настільки потужну відсіч, що змогли захопити в полон кількох повстанців і вирушити на захист інших об'єктів.

Заколотники провалили і спроби захопити будівлі міністерства оборони, головпоштамту, ще кількох казарм і в'язниці попереднього ув'язнення, де перебували їхні соратники, засуджені за "Процесом 149".

Читайте також: Естонія визнала російський режим путіна терористичним [6]

Аеродром Ласнамягі в Ревелі 1920 року

Однак бойовикам пощастило захопити аеродром Ласнамягі біля Таллінна. Вони застали зненацька двох чергових офіцерів, завдяки чому під контролем повстанців опинилися і строковики, які проходили службу на аеродромі. Одного зі строковиків відправили в місто з донесенням. Той поїхав на виданому йому мотоциклі, але в аеропорт уже не повернувся. Річ у тім, що до 10-ї години ранку заколот, який тривав п'ять годин, був уже придушений урядовими військами.

Деякі з бойовиків, які в цей момент опинилися в Ласнамягі, вирішили врятуватися, захопивши аероплани. Один із заколотників, Віллем Рубах, долетів до Нарви, де зміг добігти до російського кордону. Але там він попався естонським прикордонникам, які судили його військово-польовим судом і тут же розстріляли. Інший комуніст, Альфред Каат, все ж таки зміг долетіти до Волосового в Ленінградській області.

Читайте також: Глава МВС Естонії запропонував визнати РПЦ терористичною та заборонити - в Україні із вбивцями грають у демократію [7]

Що пішло не так?

Провал першогрудневого повстання можна пояснити кількома причинами.

По-перше, переданої Москвою зброї на ділі виявилося дуже мало для такого серйозного підприємства: по пістолету або револьверу на людину, по одній гвинтівці на п'ятьох. Виявилося також, що деякі бойовики, підготовлені і закинуті ОДПУ в Естонію з Псковської області, навіть не вміли толком поводитися з гранатами.

По-друге, "солдатські маси", на які розраховували комуністи, залишилися вірні уряду.

І по-третє, естонська влада швидко й ефективно відреагувала на повстання. Щойно стало зрозуміло, що відбувається, вона оголосила воєнний стан і відновила посаду верховного головнокомандувача. Ним став герой війни за незалежність Естонії 1918-1920 років генерал Йоган Лайдонер. Разом із ним у придушенні заколоту активно брав участь начальник столичного військового гарнізону генерал Йоган Унт.

Уже буквально через два тижні після збройного заколоту естонська влада відтворила добровольчу організацію Кайтселійт ("Союз оборони"). До речі, заборонена під час радянської окупації, організація знову відродилася 1990 року і діє досі.

Читайте також: Голова Спілки стрільців Литви: За агресії оборонятися повинні всі, а не тільки збройні сили [8]

Наслідки

Незважаючи на те, що спробу повстання було здійснено у великих містах країни, кількість загиблих із двох боків у підсумку виявилася невеликою: 26 осіб із боку влади і 13 - із боку заколотників. Після оголошення воєнного стану військово-польовим судом за спробу держперевороту було розстріляно близько 150 комуністів. Багато хто опинився у в'язниці.

Але на цьому смерті, пов'язані з першогрудневим повстанням, не закінчилися.

У 1930 році, тобто через шість років, був убитий Йоган Унт. У різних джерелах можна знайти припущення, що йому таким чином помстилися комуністи.

Відкриття пам'ятника юнкерам, загиблим під час першогрудневого повстання. Ревель, 1928 рік

Після 1940 року, коли СРСР ввів війська, а потім анексував Естонію разом із Латвією та Литвою, "за участь у придушенні повстання 1 грудня" керівництво нової радянської Естонії розстріляло або заслало до Сибіру низку військових і політичних діячів Естонської Республіки. У липні 1940 року до Пензи депортували генерала Йохана Лайдонера. Слідство проти нього тривало багато років. У 1952 році його засудили до 25 років в'язниці за антирадянську діяльність. Він помер у березні 1953 року у Володимирському централі, куди його етапували. 3 червня 1941 року радянська влада розстріляла Фрідріха Акеля, того самого державного старійшину, який 1924 року встиг сховатися від бойовиків.

За іронією долі керівник повстання Ян Анвельт теж став жертвою репресій. Він помер під тортурами на допиті в НКВС 11 грудня 1937 року, на п'ятий день після арешту. Та сама доля спіткала Альфреда Каата, який викрав аероплан, - його НКВС розстріляло в травні 1938 року.

Єдиний ворог - СРСР

Після першогрудневого повстання естонська влада зробила висновок, що СРСР - це головний ворог країни. З такою ж недовірою до Росії ставляться і сучасна естонська влада, тому що розуміє: випробувана на Естонії сто років тому спроба захоплення країни без вторгнення може повторитися знову.

Слабке місце Естонії добре відоме. Це північно-східний регіон країни Іда-Вірумаа, де розташована Нарва. У 1993 році цей регіон уже намагався проголосити автономію. А за останні 30 років незалежності російськомовне населення цієї частини Естонії так і не змогло повноцінно інтегруватися в суспільство.

В тему: Ядерная угроза России и безопасность стран Прибалтики [9]

Один із лідерів руху Koos Олег Іванов у Москві. Скріншот із відео з його сторінки на Facebook

В Естонії вже півтора року існує рух Koos, який підозрюють у зв'язках із Москвою. Його лідер Айво Петерсон у лютому 2023 року, тобто вже в розпал війни, відвідав окупований Росією Донбас. Коли політик повернувся до Естонії, його затримали [10] за підозрою в держзраді.

Разом із ним було затримано двох його соратників. Другий лідер цієї організації, Олег Іванов, втік до Росії. Буквально нещодавно, наприкінці жовтня, він опублікував на своїй сторінці у Facebook відео [11] на тлі Храму Христа Спасителя в Москві зі зверненням до міністра внутрішніх справ Естонії та погрозою створити в Естонії "Народний фронт". Тож історія повстання столітньої давності - той урок, який важливо пам'ятати.

—

Ігор Копитін [12], опубліковано у виданні  The Insider [13]

Читайте також: 

•  25 лет назад Литва первой вышла из СССР и заплатила за это кровью [14]
• “Поляки хочуть навчитись воювати”: як війна росії проти України змінила тероборону Польщі [15]
• Українська нація і зброя [16]
• В Естонії заарештували трьох проросійських політиків [17]
• Естонія віддає Україні всі 155-мм гаубиці, які має [18]
• Естонія надає Україні рекордний пакет військової допомоги  [19]