
Юліан Буцманюк починав розписувати стіни церкви отців василіян у Жовкві як цивільний художник. А завершував — як ветеран українського січового стрілецтва. На барвистих фресках зобразив діячів української історії — від князя Василя-Костянтина Острозького до свого сучасника митрополита Андрея Шептицького.
Радянська влада знищила стінописи й облаштувала у храмі катівню НКВС. Відновити їх вдалося лише з відродженням Незалежності, зазначає видання "Локальна історія" [2].

Церква Різдва Христового в Жовкві. ХІХ століття / Фото: wikipedia.org
Інтер’єр цього храму не сплутаєш ні з яким іншим. Тутешні розписи — барвисті, позолочені. Сюжети ж — максимально нестандартні. Так, на фресці "Акт Злуки" біля ніг Богородиці — краєвиди Києва та Львова. А під ними — герої Визвольних змагань: Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Михайло Грушевський, Дмитро Вітовський, Кость Левицький, січовики та пластуни. В центрі композиції — греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, який молиться за волю і єдність України, та дівчинка з хлопчиком, які уособлюють Голодомор. Автором цих фресок є Юліан Буцманюк.
Перші відомості про монастир Різдва Христового у Жовкві сягають 1612 року. До його розбудови долучилися коронний гетьман Станіслав Жолкевський і його правнук, польський король Ян III Собеський. В XVII столітті звели ренесансну церкву — вона хрестоподібна у плані, має високу наву, вузькі вікна і напівкруглу баню. Від кінця XIX століття при обителі діяла друкарня — найбільша українська у Галичині.
У 1902–1906 роках влаштували масштабну перебудову монастирського храму під наглядом Едгара Ковача. Старий вівтар розібрали, ренесансну наву видовжили на 40 метрів, додали 40-метрову баню, допоміжні приміщення і каплиці. Церкву заново освятили на честь Серця Христового, хоч комплекс монастиря зберіг первісну назву Різдва Христового.

Юліан Буцманюк. Покрова. Герої визвольних змагань / Фото: wikipedia.org
Юліан Буцманюк народився у Сморжеві неподалік від кордону з Російською імперією. Навчався у фаховій мистецькій школі при Промисловому музеї у Львові. В процесі навчання його залучали до розписів читального залу бібліотеки Львівського університету. Та визначальним для юнака стало знайомство з Модестом Сосенком, на той момент уже заслуженим митцем. Сталося це 1906 року. Сосенко саме розписував церкву в селі Конюхи на Тернопільщині — й запросив Буцманюка стати своїм асистентом. Разом вони працювали над створенням фресок і в інших храмах: у Славському, Рикові, Куровичах.
1910 року Юліан оформив каплицю при церкві Серця Хрестового у Жовкві. Найоригінальніше виглядає розпис "Богородиця з дітьми" — на ньому маленький Ісус і діти біля ніг Богородиці зодягнені в українські строї. Так само у вишиваній сорочці зображений архістратиг Михаїл на вітражі.

Юліан Буцманюк (1885 — 1967) Фото: wikipedia.org
Нагородою за сумлінну працю стала рекомендація для вступу до Краківської академії мистецтв. Кошти на навчання надав Андрей Шептицький. Також він проспонсорував творчу мандрівку молодого митця в Італію. "Я цілий день майже в Академії, — оповідав Буцманюк в одному з листів до митрополита. — Від 8-ї до 12-ї рано малюю і рисую на курсі, відтак від 3-ї пополудню до 5-ї — виклади, а від 5-ї до 7-ї години — вечерні рисунку. Пильную дуже тих годин, бо я хотів би відбити собі весь страчений час і використати якнайбільше Академію на нововіднайдений рай".
Буцманюк також долучився до реставрації Марійського костелу у Кракові. Тож на момент завершення Академії українець уже був досвідченим практиком. Австрійський уряд надав йому стипендію для подальшого навчання за кордоном. Плани перервала Велика війна.
В перші ж дні війни Юліан Буцманюк записався до легіону Українських січових стрільців [3]. Його прийняли до Бойової управи як зв’язкового з митрополитом Андреєм Шептицьким. Також він перебував у сотні Дмитра Вітовського. Та дорогою на вишкіл на Закарпатті новоспечений вояк захворів на запалення легень і відбув на лікування до Відня. Наприкінці 1914-го Юліан отримав звання чотаря. А ще — завдання від Бойової управи: фотографувати життя стрільців.

Юліан Буцманюк Фото: photo-lviv.in.ua
Вже взимку в часописах з’явилися його світлини, вийшла друком серія листівок з його малюнками. На початку 1915 року почала діяти Пресова кватира УСС. Буцманюк керував її фронтовим осередком. Та у травні дістав поранення. У Ґраці йому зробили п’ять операцій. Про повернення на фронт вже не йшлося. В 1916–1917 роках він був комендантом збірної станиці УСС у Сигіті на Мармарощині та куреня новобранців і визволених з полону у Київці неподалік Жидачева.
На початку 1918-го поляки все гучніше почали говорити про відновлення своєї держави — до її складу мала увійти й Галичина. Юліан, на той момент вже сотник УСС, взявся збирати підписи проти таких рішень серед українських вояків. Австрійська влада сприйняла це як державну зраду, відкрили кримінальну справу. Уникнути покарання вдалося завдяки знайомству з представниками командування. Та Буцманюку довелося покинути Галичину. Кілька місяців він прожив у Єлисаветграді і Жмеринці.
Дізнавшись про Листопадовий здвиг і початок польсько-української війни, художник дістався до Тернополя і приєднався до щойно створеної Галицької армії. Спочатку очолював Залізничну військову управу, потім — був начальником картографічного відділу у штабі Михайла Омеляновича-Павленка. Певний був на службі Армії УНР, отримавши ранг отамана.
Влітку 1920 року Юліан Буцманюк отримав доручення від голови Директорії УНР Симона Петлюри поїхати до Відня. Тут він мав зустрітися з диктатором ЗУНР Євгеном Петрушевичем. Однак по дорозі, у Чехословаччині, його затримали й доставили до табору інтернованих вояків у Ліберці. Тут пробув три роки. Попри несприятливі умови, не припиняв творити: брав участь у виставках, малював ілюстрації для часопису "Український скиталець". З того часу збереглося лише 14 його рисунків, вони перебувають у Слов’янській бібліотеці чеського Клементінуму.
Після звільнення з табору Юліан продовжив навчання — студіював портрет у Празькій академії мистецтв. 1927 року, отримавши диплом, повернувся до Львова. Впродовж наступного десятиліття викладав рисунок у закладах товариства "Рідна школа" у Львові та Жовкві. В останній повернувся до перерваної Великою війною справи — розпису культового комплексу. Під час польсько-українського протистояння жовківських монахів-василіян на чотири місяці відправили до табору в Домб’є на околиці Кракова, монастир і храм пограбували. Надалі василіяни мусили працювати під пильним наглядом польської поліції. А видання їхньої друкарні ретельно цензурувалися.

Юліан Буцманюк. Стінопис в жовківській каплиці Фото: wikipedia.org
![]()
Фрагмент фрески роботи Юліана Буцманюка на склепінні василіянського храму у Жовкві. На зображенні — Богдан Хмельницький, Іван Вишенський, Іван Мазепа, Гальшка Гулевичівна Фото: wikipedia.org
Розписуючи церкву Серця Христового, художник і далі звертався до національних мотивів. Склепіння храму він прикрасив сюжетами Козаччини та Визвольних змагань. Для біблійних постатей йому часто позували сучасники. Був тут і автопортрет — в образі пророка Малахії.
Скандал викликала постать євангеліста Івана. Хтось впізнав у ньому Юрія Малиновського – члена ОУН, котрий вчинив замах на поліціянта. Буцманюк виправдовувався на шпальтах "Діла" — Малиновський справді позував йому, однак лише для ескізів: "В тім випадку річ ішла про створення типу, який відповідав би ноторійно відомим зображенням даного святого, представленого у численних образах, від Лєонарда да Вінчі почавши та до образів нашого століття кінчаючи".
Роботу знову перервала війна — Друга світова — і радянська окупація. Буцманюк встиг розписати лише половину храму. В решті намітив фігури й орнамент різкими мазками, не досягши такої ретельности малюнка, як у каплиці. Від більшовиків утікав до Кракова, відтак — до Мюнхена, згодом — до Канади, де і помер 1967 року.
Друкарня василіян припинила роботу. В монастирі діяли катівні НКВС і російськомовна школа. 1946-го ліквідовано УГКЦ, приміщення передали Російській православній церкві. Комплекс повернули греко-католикам лише 1989 року. Відтоді його поступово реставрують. Відновили й інтер’єр з розписами Юліана Буцманюка.

Сучасні дослідники та популяризатори пам’ятки Віктор Заславський і Олексій Погорєлов відзначають: "Вже зараз турист чи прочанин може вільно зайти до церкви й побачити там і янголів у вишиванках, і святих, списаних з колишніх парафіян цього храму, і героїв визвольних змагань. Побачити унікальний стінопис, аналогів якому немає у світі. Помолитись за волю і долю нашої землі разом з Шептицьким та Січовими Стрільцями. І вдихнути, всмоктати в себе ту любов до Бога і до рідного краю, яким жив Юліан Буцманюк і герої його стінопису, подвиг яких заради нашої землі має жити в нас — якщо ми дійсно вважаємо цю землю своєю". Як це робив і сам січовий стрілець і митець Буцманюк.
—
Павло Артимишин, кандидат історичних наук, науковець, дослідни; опубліковано у виданні "Локальна історія" [4]
Читайте також:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/statt/istoriya/nasha-istoriya
[2] https://localhistory.org.ua/
[3] https://publishing.localhistory.org.ua/product/ukrayinski-sichovi-strilczi-7-8-2025/
[4] https://localhistory.org.ua/texts/statti/khram-ne-skhozhii-na-zhoden-inshii/
[5] https://argumentua.com/novini/u-borodyants-vo-ni-zv-lnili-v-d-upts-mp-khram-de-p-d-chas-okupats-bula-tyurma-v-deo
[6] https://argumentua.com/novini/starovinnii-khram-pereishov-do-ptsu-u-novomu-bikov-de-p-d-chas-ros-isko-okupats-bula-kat-vnya
[7] https://argumentua.com/novini/na-chern-g-vshchin-pereishla-do-ptsu-gromada-sela-novii-bik-v-yake-bulo-p-d-okupats-yu