Владика Феодосій на подкасті ДНК розповідав, що автокефалія Україні не потрібна через «цивілізаційний вибір» і деякі люди не усвідомлюють, що сьогодні це вибір не просто на користь Москви, а на користь рашизму як особливої ідеології, яка у церковній риториці РПЦ пройшла ряд стадій з ініціативи патріарха Кирила.

1. Стадія реваншизму. Майбутній патріарх Кирил 14 листопада 1989 року був призначений головою Відділу зовнішніх церковних стосунків і став постійним членом Синоду РПЦ. З 10 червня 1990 по 5 грудня 2008 року Патріархом Московським був Олексій Рідігер, а Кирил Гундяєв був ключовую фігурою у взаємодії РПЦ з російською державою та відповідав за всю діяльність РПЦ за межами РФ, зокрема – в Україні.

При перетворенні Українського екзархату РПЦ в УПЦ МП висунув ідею надати Грамоту, згідно з якою УПЦ «користується правами широкої автономії та самоврядності», але при цьому немає ні автокефалії, ні автономії, а залишається сукупністю єпархій РПЦ на території України, які лише мають видимість самостійності.

Коли Помісний собор УПЦ 1-3 листопада 1991 року попросив РПЦ надати автокефалію, Кирил Гундяєв активно просував ідеї збереження єдності РПЦ на всій території пострадянського простору, бо РПЦ залишалася єдиною структурою, що не зникла з розпадом СРСР. 1993 року Кирил Гундяєв створює реваншистську організацію Всесвітній російський народний собор, через яку здійснював пропаганду та апробацію все нових ідей російського націоналізму, поєднуючи релігійну пропаганду та політичну роботу.

В 2000-му році ініціював прийняття РПЦ документу «Основи соціального вчення Церкви», згідно з яким симфонія церкви і держави визначалася як норма, яку треба підтримувати і розвивати. Разом з тим, з огляду на українські реалії, лояльність до церкви визнавалася більш пріоритетною за лояльність до держави та стверджувалася можливість ненасильницького спротиву державі.

Читайте також: Як в Україні під час війни гундяєвським «генералам» вручають ордени та квіти [2]

2. Перший крок до фашизму відбувся в 2008 році, коли з ініціативи Гундяєва Архієрейський собор РПЦ прийняв декларацію про права людини, що була покликана надати нове вчення про свободу людини та її покликання. В риториці РПЦ постійно повторювалося з подачі Кирила Гундяєва і його найближчих помічників, що існують речі не менш цінні, ніж особистість та її свобода, її права. Ці речі – віра, святині, цивілізація. Ця риторика створила сприятливу атмосферу для появи декларації, в якій стверджувалося, що справжню свободу мають богоподібні люди, а шлях до цієї свободи пов’язаний з обмеженням свободи вибору.

Нагадаємо, що християнське вчення вважає людську свободу рисою образу Божого в людині. Ця свобода важлива, бо від неї залежить доля людини. Людина покликана вільно вибрати шлях спасіння. При цьому для людини відкритий і шлях загибелі, і вона несе повну відповідальність за свій життєвий вибір. Бог не насилує людину, а лише спонукає до правильного вибору.

Собор 2008-го року в свободі вибору бачить небезпеку вибору зла, схвалює обмеження свободи вибору, позитивно характеризує лише свободу богоподібних людей, які вже вибрали обмеження свободи вибору заради вищої свободи самостійності. Гідність людини це те, що існує не у зв’язку із свободою вибору, а те, що існує у зв’язку з вищою свободою. Існувати християнином, існувати громадянином православної цивілізації – це відмовитися від власного вибору на користь того, що вже обрали богоподібні попередники чи сучасні лідери.

З цього моменту з’являється і все більше проповідується вчення про те, що в 988 році великий князь Володимир вже зробив «цивілізаційний вибір» для всіх громадян Росії та країн, які Росія забажає до себе так чи інакше приєднати у єдину православну цивілізацію (Україна, Білорусь, Молдова тощо). Всі думки про те, що сучасні покоління громадян тих чи інших пострадянських країн можуть зробити інший вибір описується як найбільший релігійний злочин. Вибір всіх народів та кожного громадянина пострадянських країн з необхідністю має підтверджувати цивілізаційний вибір князя Володимира.

Як і передбачав Достоєвський, релігійні лідери останніх часів будуть вибирати антихристову відмову у свободі для людей, проповідувати підкорення особистості світській та церковній владі. Але це реалізується не скрізь, а саме на просторах «русміра».

Читайте також: Кінець московської церкви в Україні - контрольний постріл [3]

3. Після обрання патріархом Кирила Гундяєва у лютому 2009 року розгорнулася активна діяльність по консолідації всього канонічного простору РПЦ в єдину православну цивілізацію, символом чого став візит до України влітку цього ж року, який мав відвертий характер політичної акції заради досягнення геополітичного панування Росії у ближньому зарубіжжі. 3го листопада 2009го року Гундяєв виступив з програмною промовою на Третій асамблеї Асоціації Русский мір.

На думку патріарха Московського, русмір – це особлива цивілізація, яка відрізняється трьома рисами.

По-перше, це простір панування традицій російського православ’я, який виник після 988 року, ядром якого є Росія, Україна і Білорусь. Зазначимо, що українське православ’я має власну традицію, відмінну від російського православ’я. До речі, до цього простору патріарх Кирил зараховує і Молдову, хоча у неї взагалі радикально відмінна традиція.

По-друге, русмір – це простір панування російської мови та відповідної культури. Звичайно, при єдності мови можуть бути зовсім різні культури, наративи та ідеології. Це особливо яскраво видно в Україні, де навіть російськомовні українці переважно суттєво відмінні за своїм світоглядом від росіян.

По-третє, русмір – це простір панування російських традицій політичного і суспільного життя. Ця риса зовсім не стосується України з її традиціями козацької самостійності, з її несприйняттям російських традицій тоталітаризму.

В 2009-му році патріарх Кирил претендував на духовну владу над всіма країнами пострадянського простору. Він вважав, що у 1590 році РПЦ була прийнята до пентархії на місце п’ятої церкви, оскільки після розколу 1054 року Рим не належав до пентархії, а 1590 року була відновлена кількість найавторитетніших церков у пентархії завдяки долученню патріарха Московського. При цьому в пентархії РПЦ представлена як така, що відповідає за «все, що північніше Візантії».

Також з 2009го року все частіше патріарх Кирил почав говорити про умовність кордонів, які існують між країнами, про потребу тіснішого єднання на всьому просторі русміра.

Читайте також: Релігієзнавець щодо припису до УПЦ МП: В Україні свобода віросповідання, заборонені лише зв’язки із Москвою [4]

4. Консервативний поворот у російській політиці, спричинений протидією протестам на Болотній площі та новим жорстким курсом Путіна після 2012 року, спричинив поворот до фундаменталізму в риториці РПЦ. Критика Заходу досягла апогею, почалося систематичне протистояння ліберальній глобалізації за допомогою розповсюдження ідей російського глобального впливу.

5. Події «російської весни» 2014 року були підтримані у риториці РПЦ, хоч із деяким запізненням. Власне у першій половині 2014го спостерігався пік активності вихованих УПЦ і РПЦ у попередні роки «козаків» та членів інших парамілітарних формувань (в цілому цю практичну антиукраїнську роботу УПЦ детально відсвітлено у книзі Т.Деркач «Московський патріархат в Україні: анатомія зради» 2018го року). У другій половині 2014го року РПЦ розгорнуло риторику, в якій себе виставляли «обложеною фортецею» на яку напав Захід та його прихильники з числа зрадників-українців. У вересні 2014 року митрополія УПЦ розгортає систематичну інформаційну війну проти України.

6. У 2015-2016 роках риторика РПЦ зазнає радикальних трансформацій. Новий спікер РПЦ Олексій Щіпков розгорнув проповідь «єдиної історичної Росії», яка має бути обов’язково відновлена. Також ця нова риторика виражена у книзі патріарха «Сім слів про русский мір». Тепер русмір – це не сукупність держав, які розділені тимчасовими кордонами і разом є простором православної цивілізації. Русмір з 2015го року – це «розділена історична Росія».

Розділення на кілька держав це розп’яття єдиного російського народу, яке має бути подолане через відновлення «історичної Росії» в її кордонах – мінімум 1795 року, максимум – в кордонах СРСР. Новим є заперечення існування українців як самостійної нації та заперечення права України існувати як самостійна держава. Українці – це субетнос в межах російського етносу. Українці подібні до поморів чи сибіряків, тобто мають певні особливості, але точно не є окремим народом. Існування окремої України – це розділення Росії, яке має бути обов’язково подоланим.

Важливо, що у серпні 2018го року на перемовинах з патріархом Варфоломієм патріарх Кирил висував саме цю аргументацію: українці не є окремий народ від росіян, Україна – тимчасове політичне утворення. Це аргументація була відхилена як абсурдна фантазія і Україна отримала Томос.

Ідеологія, яка пропонувалася РПЦ для використання всередині Росії та у її відношенні до України в 2015-2022 роках мала всі риси фашизму, якщо брати 14 ознак фашизму згідно з У.Еко. Ідеологія РФ та РПЦ в ці роки нагадувала ідеологію італійського фашизму, але в риториці РПЦ пропонувався ряд ідей солідаризму, економічної автаркії, які підпали вже під класифікації націонал-соціалістичних.

Читайте також: Держава має повідомити про підозру Онуфрію та іншим, хто очолює бунт у лаврі – науковець [5]

7.З початком великого вторгнення в Україну, патріарх Кирило виправдовував війну, заявляючи, що вона є «священною», російські воїни, які на ній загинули обов’язково попадуть у рай. Загальним місцем у риториці РПЦ стало твердження, що носії української ідентичності мають бути знищенні раз хід подій показує, що українці не хочуть добровільно перетворюватися на росіян.

Митрополит Феодосій після 24.02.2022го не раз заявляв, що необхідно зберегти єдиний духовний простір з росіянами, що цивілізаційний вибір князя Володимира в 988 році робить необхідним для українців існування в єдиній православній цивілізації сьогодні. Тобто ієрарх УПЦ цілком офіційно у своїх проповідях вважає релігійним та громадянським обов’язком для українців єдність з рашистською Росією та рашистським патріархом.

Часто українці не задумуються наскільки далеко ідеологія РПЦ за часи правління патріарха Кирила пройшла шлях від неотрадиціоналізму до релігійного нацизму. Між тим, якщо зрозуміти правильно сьогоднішню ідеологію РПЦ стає незрозумілим чому до цього часу Синод УПЦ не позбавив митрополита Феодосія та ієрархів, які його підтримують (митрополит Лука Запорізький, митрополит Антонія Паканіч у першу чергу) священного сану?

Чому вони зараз не оголошені простими монахами як колись патріарх Філарет? Чи захищатися християнство від зарази нацизму вже не є завданням архієреїв? Чи захищати українців від рашизму це не є важливим завданням для єпископату УПЦ?

Думаємо сьогодні саме час, який показує хто є хто! Або з Кирилом проти України, або з Україною проти Кирила і його прибічників. Третього – не дано!

—

Юрій Чорноморець, доктор філософських наук, професор Українського державного університету ім. М. Драгоманова; опубліковано на сторінці автора у Фейсбук [6]

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України [7]
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [8]
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина [9]
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду [10]
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [11]
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні? [12]
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів [13]
• Як бреше російська православна церква [14]
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)? [15]
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев [16]
• Що не так з росією? [17]
• Несостоявшееся государство путина [18]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці» [19]
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [20]
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину? [21]
  [16]