Як очистити український простір від російського хламу

1.00

Острая тема

Деколонізація українського публічного простору — один зі способів позбавитися від російського впливу. Цей процес мав початися відразу після проголошення незалежності України, проте через політичні впливи реваншистських сил у ті часи, він триває і досі. І часто саме громадські активісти стають рушієм змін і контролю за якістю впровадження нововведень, прийнятих на законодавчому рівні.

Один із яскравих прикладів таких ініціатив — проєкт «Деколонізація.Україна» [2], що виник у 2017 році й відтоді працює над очищенням території нашої держави від російських маркерів — пам’ятників, пам’ятних знаків, зафіксованих у вказівниках назв населених пунктів, вулиць, площ, скверів тощо. У цьому матеріалі видання Ukraїner [3] розповідає, як із Харкова проєкт масштабувався на всю Україну, що перешкоджає демонтуванню «Альош» і як кожен українець в кілька кліків може прискорити процес деколонізації.

«Альоша». Фото: Юрій Стефаняк.

Альоша (з рос. Aлёша)

Збірний образ радянських солдат-визволителів, увічнений у пам'ятниках. Такі меморіальні об'єкти встановлювали в різних республіках СРСР, деякі з них досі не демонтували. Прототипом пам'ятника у болгарському місті Пловдив став Олексій Скурлатов, оспіваний у пісні «Альоша», що свого часу була гімном міста.

Деколонізація в Україні включає декомунізацію та дерусифікацію. Це процес очищення від колишніх маркерів окупації, адже поки вони присутні у публічному просторі, доти вони так чи інакше впливають на життя суспільства, зокрема його колективну пам’ять.

Читайте також: Деколонізація: колективна відповідальність України перед кримськими татарами [4]

Тому так важливо демонтувати [5] імперські й радянські пам’ятники та меморіальні дошки, перейменовувати [6] міста й села, вулиці, сквери, парки тощо. Зрештою, перехід [7] від так званої Української православної церкви Московського патріархату («УПЦ МП») до Православної Церкви України (ПЦУ) — теж суттєвий крок до очищення культурного простору України від російського впливу, адже ця релігійна інституція не тільки плодить імперські наративи, а й заполоняє український простір невластивими йому культурними кодами.

На тимчасово окупованих територіях росіяни повертають старі, зросійщені назви, позначаючи так своє буквальне й культурне панування там. Наприклад, у травні 2022 року на Донеччині окупанти змінили [8] дорожні вказівники — українське селище Нікольське отримало радянський топонім Володарскоє. Крім цього, росіяни хочуть перейменувати [9] тимчасово окуповане місто Олешки на Цюрупинськ.

Дорожний вказівник окупантів в Херсоні. Фото: Віталій Побережний.

Укоріненням старих назв Росія заперечує право українців розпоряджатися своїм простором і розвивати його незалежно від РФ. Кожна вулиця, названа на честь комуністичного чи російського діяча, кожен вуличний покажчик із такою назвою, пам’ятник чи меморіальна дошка — де-факто є ознакою присутності Росії, іншими словами, це наче встановити російський прапор над своїм будинком. Вулиці Московська, Ростовська, Пушкіна, Лермонтова, Достоєвського тощо — це маркери присутності «руского міра», що через топоніміку цементують начебто спільний культурний простір із країною-агресором.

Названі на честь радянських «героїв» вулиці чи встановлені для їх увічнення пам’ятники, скажімо, в українському Харкові чи російській Самарі, Дніпрі та Пензі, Одесі й Тулі — все це мовчазні сліди російського окупаційного панування на українських землях. Тому зараз треба провести повне очищення України від таких маркерів окупантів. І повномасштабна війна, що триває ось уже більш як рік, давно мала би розвіяти всі сумніви щодо «хароших рускіх» і своєчасності таких змін.

Чи діє законодавство?

У 2015 році було ухвалено Закон України [10] «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Його також називають законом про декомунізацію.

Читайте також: Деколонізація: пояснення про те, як буде реалізовуватися закон [11]

Більша частина об’єктів, які підпадали під його дію, вже перейменована й демонтована, проте навіть за вісім років активної роботи з очищення країни, в українських населених пунктах досі можна побачити пам’ятники радянським солдатам, російським письменникам, зображення чи барельєфи серпів і молотів тощо.

Вадим Поздняком, співзасновник проєкту «Деколонізація.Україна» [12] розповідає, що цей закон мав низку винятків і не охоплював повний процес деколонізації — під його дію не потрапили військові радянські діячі, які брали участь у вигнанні нацистів з України, та разом із тим були учасниками боїв проти Армії УНР, радянсько-фінській війні чи інших актах агресії СРСР. Оминули увагою і топоніми, що увічнювали пам’ять про такі події як 1 та 9 травня, 8 березня, а також радянських постатей — письменників Максима Горького й Володимира Маяковського, льотчика Валерія Чкалова, біолога й селекціонера Івана Мічуріна та ін.

УНР

Українська держава першої пол. XX ст., утворена в результаті національно-визвольного руху.

Голова Леніна навпроти КСУ. Фото: Unian

Голова Леніна навпроти КСУ. Фото: Unian.

Аналогічна проблема виникла з пам’ятниками періоду Другої світової війни, які теж стали винятком у законі 2015 року. Тому від Ужгорода до Станиці Луганської як декор на фасаді будівель чи в інтер’єрі лишалися радянські ордени, серпи та молоти, зображення Кремля, Леніна, Сталіна, Жовтневого перевороту (1917 року), меморіальні таблички про так звану Велику Вітчизняну війну, СРСР як батьківщину і пам’ятники «загиблим від рук українських буржуазних націоналістів».

Велика Вітчизняна війна - Термін з радянської історіографії для окреслення німецько-радянського фронту 1941–1945 років у межах Другої світової війни.

Демонтаж пам'ятника невідомому солдату зініціювали міська рада та громадські організації громади. Фото: Василь Тимків.

У березні 2023 року Верховна Рада ухвалила Закон [13] «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», за яким Україну мають очистити від символів, зображень і пам’ятників, пов’язаних із російською імперською політикою.

Населені пункти, вулиці, підприємства, названі на честь тих, хто здійснював чи підтримував російську колонізацію, підлягають перейменуванню. Музейні експозиції та освітні програми теж мають змінитися. Вадим Поздняков підмічає, що законопроєкт, ініційований іще навесні минулого року, спочатку передбачав лише заборону надавати географічним об’єктам назви, пов’язані з Росією. Проте до другого читання він переріс у системний деколонізаційний закон, що має виправити недопрацювання попереднього і завершити процес очищення України від російських маркерів.

Читайте також: Деколонізація: черговий шанс українізувати та самоідентифікувати топонімічну систему Дніпра [14]

Як виник проєкт «Деколонізація.Україна»?

Співзасновник проєкту «Деколонізація.Україна» Вадим Поздняков розповідає, що його рідні постраждали від Голодомору та розкуркулення радянською владою, тому він не хотів бачити в рідному місті назви вулиць і пам’ятників на честь катів, таких як Григорій Петровський, Станіслав Косіор, Влас Чубар та ін. Щоб очистити публічний простір свого міста, у 2017 році разом із однодумцями він запустив ініціативу під назвою «Декомунізація.Харків»:

— Ми з колегами завершили так званий стихійний процес декомунізації [в Харкові] і захотіли провести облік усіх об’єктів, які треба демонтувати задля виконання норм закону 2015 року. Тоді ми думали, що це більше харківська проблематика, а в інших регіонах — це не так. Було створено сайт та інтерактивну мапу об’єктів [15], куди містяни надсилали все, що бачили з комуністичної символіки у Харкові. Ми їздили і проводили демонтаж об’єктів власноруч, домовлялися з балансоутримувачами, надсилали звернення до міської ради.

Інтерактивна мапа об'єктів «Деколонізація.Україна».

Обличчям проєкту, окрім Вадима, стала ще Антоніна Корнута, яка виконує роль комунікаційниці. Саме вони двоє і відповідають за основний масив роботи у проєкті, що фактично став всеукраїнським. Вадим розповідає, що до проєкту залучено багато людей, які допомагають їм у регіонах, зокрема працюють над обліком даних, розсилкою звернень, роботою з громадами:

— Наші люди є практично в кожному великому місті. Побачивши наші успіхи, до нас почали долучитися люди з області та сусідніх регіонів — це все дуже швидко вийшло на всеукраїнський масштаб.

Вадим Поздняков під час проведення акції. Фото: newsroom.kh.ua.

Вадим ділиться, що стрімке зростання локальної ідеї стало для нього несподіванкою:

— Менше ніж за рік існування проєкту в межах Харкова нам почали масово надсилати [інформацію про] об’єкти з усієї країни. Тоді з’явилося усвідомлення, що це проблема загальнонаціонального масштабу.

Відтоді проєкт почав називатися «Деколонізація.Україна».

Читайте також: Польське місто зваюлювало туристів радянським кітчем – тепер туди ніхто не їздить [16]

Що вдалося досягнути?

Команда проєкту «Деколонізація.Україна» 7 червня 2023 року опублікувала на своїй фейсбук-сторінці статистику [17] кількості об’єктів, демонтованих від початку повномасштабного вторгнення. Вона показує, що їм вдалося демонтували 761 об’єкт. Вадим розповідає, що їхній проєкт дає помітні деколонізаційні результати:

— За ці роки вдалося домогтися перейменування не однієї тисячі вулиць, демонтажу сотень різноманітних пам’ятників, меморіальних дошок, елементів декору у вигляді серпів і молотів тощо. Найбільш яскраві приклади — це демонтаж пам’ятника Ватутіну в Києві на виконання нашої петиції на сайті Київради, величезного пам’ятника радянському солдатові в Ужгороді на кордоні України зі Словаччиною, низки Пушкіних і Суворових.

За період із початку повномасштабного вторгнення по 10 березня 2023 року команді вдалося домогтися перейменування понад 10 тисяч вулиць, демонтувати низку пам’ятників радянським солдатам (так званих Альош) на території Галичини, Поділля та Закарпаття. Вадим зазначає, що процес деколонізації шириться не лише західною Україною:

— Демонтовано пам’ятники Островському, Тихонову у Харкові, Пушкіну у понад 20 населених пунктах України, Горькому, Чкалову, Ватутіну, Суворову, серпи та молоти на фасадах будівель у десятках міст і сіл.

Демонтаж пам'ятника Ватутіну в Києві. Фото: Юрій Стефаняк.

Які є труднощі у процесі деколонізації?

Вадим ділиться, що навіть до ухвалення закону у 2023 році, на відміну від декомунізації, що відбувалася у 2015–2016 роках, деколонізація розгортається значно легше. Проте без перепон, звісно, не обходиться й тут:

— Є громади, де цей процес або саботують, або взагалі затягують. На жаль, не виняток навіть місто Київ, де треба демонтувати ще понад 200 різних об’єктів. Проте з ухваленням закону про деколонізацію уникнути перейменування населених пунктів чи демонтажу символіки буде неможливо. Бо останнє слово буде за обласними адміністраціями, куди ми надамо повні списки об’єктів та вулиць.

Учасник акції. Фото: Сергій Нужненко.

Наприклад, на фейсбук-сторінці проєкту Вадим ділився [18] офіційною відповіддю сільської ради з Буковини, яка чотири роки тому (у 2019 році) прийшла їм на запит демонтажу погруддя російського військового Василя Чапаєва. У ній було зазначено, нібито жителям села такий пам’ятний об’єкт не заважає.

Читайте також: Імперська спадщина та деколонізація свідомості [19]

Навіть у 2023 році, коли, здавалося б, сумнівів щодо потреби відмежування від російського спадку не повинно виникати, Вадим отримує повідомлення [20] від обласних рад, що на їхній території нема що деколонізувати, хоча це не так. Або ж відмовляють [21] у демонтажі радянських артефактів, посилаючись на Міністерство культури та інформаційної політики України. Однак подібний опір не зупиняє команду проєкту, а ще більше мотивує працювати далі.

Василь Чапаєв

Військовий діяч Російської імперії, командир Червоної Армії 1917–1921 років, яка забезпечила встановлення радянської влади в Росії. Став популярним героєм анекдотів, книг та фільмів у СРСР.

Перейменування населених пунктів, за словами Вадима, юридично складний процес, який може тривати не менше року. Але порівняно з попередніми роками, зараз мешканці населених пунктів зазвичай схвалюють рішення про очищення від шкідницького чи сумнівного російського спадку:

— Є кореляція, що у великих містах на процес [деколонізації] реагують позитивніше, ніж у менших містечках та селах. Також, через впливи церков Московського патріархату (МП. — ред.) є проблеми в деяких регіонах України — де сильні впливи МП, там буксує перейменування вулиць та демонтаж пам’ятників. Поки найбільше опору та проблем із приведенням до ладу всіх меморіалів Другої світової війни.

Як долучитися до процесу деколонізації?

Щоб очистити український простір від радянського чи російського спадку, можна надіслати інформацію про такий об’єкт:

– фото (здалеку і зблизька);
– локацію об’єкта, який треба перейменувати чи демонтувати;
– короткий опис.

Після цього команда проєкту оформить звернення і сконтактує з громадою для вирішення цього питання.

Поділитися такою інформацією можна трьома способами:

– заповнивши форму на сайті [12];
– сконтактувавши в інстаграмі [22];
– написавши команді проєкту на електронну пошту: [email protected] [23].

Тим, хто хоче писати звернення самостійно, Вадим із власного досвіду радить робити це через сайт [24] Урядового контактного центру:

— На електронні звернення та навіть на паперові листи громади відповідають не завжди. А тут відповідь має надійти стовідсотково і можна контролювати стан виконання всіх власних звернень. Дуже радимо.

За словами Вадима, проєкту також потрібна волонтерська допомога:

— Чим більше людей на місцях, тим швидше і якісніше йде процес деколонізації.

Минулого року команда проєкту вже їздила містами України, щоб зрушити чи прискорити демонтування об’єктів імперського й радянського спадку в регіонах. Для цього зустрічалися з місцевими лідерами думок, політиками, журналістами та працівниками обласних адміністрацій. У червні 2023 команда планує ще одну експедицію, щоб продовжити масштабну роботу, до якої кожен може долучитися. Адже саме час остаточно затерти всі ці ворожі мітки й очистити український простір від маркерів «руского міра», що є питанням національної безпеки.

—

Яна Мазепа, опубліковано у виданні Ukraїner [3]

В тему: