Російська імперія, яка тоді називала себе Радянським Союзом, наприкінці 1980-х років, зазнаючи поразки в глобальному військово-політичному й економічному протистоянні із Заходом, змушена була після десятиліть терору й репресій послабити режим, цензуру, запровадити гласність, перестройку та елементи демократії.

В Україну з російських концтаборів повернулися й продовжили боротьбу за державну незалежність політичні в’язні: Левко Лук’яненко, Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл, Олесь Шевченко, брати Михайло й Богдан Горині, подружжя Калинців — Ігор та Ірина, Генріх Алтунян, Мустафа Джемілєв, Євген Сверстюк, Йосиф Зісельс, Анатолій Лупиніс, Мирослав Маринович, Євген Пронюк, Василь Лісовий, Василь Овсієнко, Сергій Бабич і десятки їхніх соратників. Своєю незламною позицією вони надихали на боротьбу за незалежність мільйони українців, зазначає видання "Тиждень [2]".

Державницький, національно-визвольний, національно-культурний, робітничий, молодіжний, екологічний, громадянський рухи заволодівали настроями людей. Провідну роль, особливо на заході й у центрі України, відігравали заснована колишніми політв’язнями Українська Гельсінська спілка й створений у вересні 1989 року Народний рух України. На сході України важливою формою протесту були робітничий і страйковий шахтарський рухи, які від економічних вимог швидко еволюціонували до підтримки ідеї суверенітету й державної незалежності.

Люди відганяли страх, виступали на захист прав, свобод, людської та національної гідності, боролися за державність української мови, відродження духовності, за економічні права, екологічну безпеку — і так скидали із себе російсько-комуністичну облуду.

Особливе значення мала боротьба за справедливий закон про вибори, бо керівна Комуністична партія вже тоді хотіла нав’язати своєрідні партійні списки, зарезервувавши собі половину місць у Парламенті для нібито громадських організацій, якими тоді була сама Компартія та її сателіти. Та справедливий закон вдалося вибороти.

Читайте також: Як Україна добровільно озброїла Росію, а сама роззброїлась [3]

На цьому тлі навесні 1990 року відбулися перші в СРСР демократичні вибори до Верховної Ради Української РСР. У 450 виборчих мажоритарних округах на альтернативних засадах у жорсткому протистоянні кандидатів були обрані народні депутати УРСР дванадцятого скликання — останнього в радянській Україні й першого в історії незалежної держави Україна.

Уперше за сім десятиліть новітньої української історії депутати Верховної Ради не були призначені згори керованою з Москви комуністичною партією. Кожен з них, незалежно від політичних уподобань, особисто боровся і був обраний громадянами — виборцями свого округу.

У виборах взяли участь 85 % виборців, що становило 31 мільйон осіб, а склад Парламенту оновився на 90 %. 15 травня 1990 року новообрана Верховна Рада Української РСР розпочала роботу на постійній основі, а не дводенними сесіями двічі на рік, як раніше.

Шахтарі Донецького басейну підтримують ухвалення Декларації про державний суверенітет

У Парламенті сформувалися дві великі депутатські групи. 8 червня 1990 року заявила про своє створення опозиційна Народна Рада зі 125 депутатами. Основою Народної Ради став Демократичний блок, депутатів якого на виборах підтримували Народний рух України, Українська Гельсінська спілка, Зелений світ, Товариство «Меморіал», Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Громадянський фронт, робітничі та шахтарські страйкові комітети Донбасу. До Народної Ради також увійшла більшість депутатів Демократичної платформи в Компартії України, утвореної напередодні виборів.

До складу Народної Ради увійшов і 25-річний Сергій Колесник, підземний прохідник шахти «Червона зірка» виробничого об’єднання «Торезантрацит». Народним депутатом його обрали виборці Торезького виборчого округу № 143 Донецької області, де Сергій Колесник змагався з п’ятьма іншими кандидатами й переміг у другому турі, отримавши 49,1 % голосів.

28 червня 1990 року про офіційне оформлення оголосила парламентська більшість «За суверенну радянську Україну». З 380 депутатів-комуністів у Верховній Раді в згадану більшість усупереч партійній дисципліні увійшло лише 239 осіб. Частина комуністів, які залишилися позафракційними, пізніше створили інші депутатські групи: «Незалежні», «Земля і Воля», «Аграрії», «Промисловці».

Дискусії в Парламенті завдяки прямій трансляції роботи Верховної Ради першими каналами українського радіо й телебачення безпосередньо впливали на настрої українців і, за словами третього Голови Верховної Ради Івана Плюща, «творили незалежну Україну». Своєю чергою, процеси, що відбувалися в суспільстві, постійні мітинги тисяч людей навколо будівлі Верховної Ради, державницьке налаштування значної частини новообраних органів місцевої влади сильно впливали на позицію парламентарів під час обговорення доленосних для України питань.

Тому від самого початку роботи нова Верховна Рада під впливом державницьких, національно-демократичних ідей і суспільних настроїв послідовно рухалася до проголошення суверенітету й державної незалежності України.

Утіленням державницьких ідей, розгорнутою політико-правовою програмою створення незалежної самостійної української держави стала Декларація про державний суверенітет України.

Читайте також: "Світ настрахали, що наша незалежність призведе до ядерного Армагеддона" [4]

Триває обговорення Декларації. Стоять у першому ряді зліва направо: народні депутати України В’ячеслав Чорновіл, Володимир Яворівський, Василь Козаренко, Анатолій Ткачук. Позаду них — Іван Куцай

Спочатку ЦК Компартії України, намагаючись перехопити ініціативу в національно-демократичних сил, подав до Парламенту свою версію Декларації про державний суверенітет, яку з невеликими правками було подано на розгляд Верховної Ради від імені її Президії. Проте депутати від Народної Ради — Іван Валеня, Юрій Гнаткевич, Сергій Головатий, Михайло Косів, Олександр Коцюба, Левко Лук’яненко, Сергій Семенець і Тетяна Яхеєва, Іван Заєць і Лариса Скорик, Степан Хмара, Володимир Шлемко й депутати групи «Незалежність» — подали власні проєкти Декларації, які за змістом були більш державницькими, аж до вимоги негайного проголошення повної державної незалежності України.

Усі ці проєкти, разом із варіантом від комуністів, надійшли на розгляд до Комісії Верховної Ради з питань державного суверенітету, де більшість складалася з депутатів Народної Ради. Там відбувалося запекле обговорення й голосування не лише щодо кожного розділу, а й часто речення чи окремої фрази проєкту Декларації. Потребу ухвалити Декларацію про державний суверенітет України підтримували мільйони українців по всій країні й тисячі під стінами Верховної Ради.

Два місяці тривала напружена робота й жорстка парламентська боротьба в сесійній залі Парламенту під головуванням першого заступника Голови Верховної Ради Івана Плюща з використанням поіменного голосування за кожну тезу, термін, статтю кожного з дев’яти розділів, преамбули й завершальних положень цього доленосного документа, де підкреслювалося, що Верховна Рада проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

Народний депутат України першого скликання Сергій Колесник підтримав усі фундаментальні проукраїнські положення Декларації про державний суверенітет. Зокрема, він голосував за назву країни не УРСР, а Україна — у Декларації вперше в новітній національній історії було вжито слово «Україна» як офіційну назву держави. Його голос був і за перший розділ Декларації «Самовизначення української нації», де відзначалося, що «суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення». Він підтримав право України на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Натомість не підтримав формулювань, де прямо чи опосередковано йшлося про потребу підписати новий Союзний договір з Москвою (голосування № 32 й 44 13.07.1990).

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР дванадцятого скликання (яка стане згодом Верховною Радою України першого скликання) ухвалила Декларацію про державний суверенітет України в цілому. Тисячі людей під стінами Верховної Ради й мільйони українців по всій Україні й за її межами вітали це історичне рішення українського Парламенту.

Народні депутати України першого скликання — колишні політв’язні російсько-радянського режиму — після голосування за Декларацію про державний суверенітет України. Зліва направо: Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Ірина Калинець, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян

На виконання положень Декларації про державний суверенітет України Верховна Рада після 16 липня 1990 року ухвалила низку фундаментальних правових актів, які ще до проголошення 24 серпня 1991 року повної державної незалежності утворили власну державницьку правову систему в конституційно-правовій та соціально-економічній сферах України.

Читайте також: 16 липня Україна відзначає 34 роки проголошення Декларації про державний суверенітет [5]

24 жовтня 1990 року були внесені глибинні, революційні зміни до Конституції УРСР, зокрема вилучено статтю 6 про домінантну роль компартії в житті держави й суспільства і, що особливо важливо, встановлено верховенство Конституції та законів УРСР над законами та нормами права СРСР. Завдяки цим змінам Україна вже тоді конституційно стала незалежною державою.

Верховна Рада Української РСР тоді ж ухвалила рішення про повернення до України своїх громадян, які служили в гарячих точках імперії; ухвалила Закон «Про економічну самостійність»; створила Національний банк, інші суверенні державні інституції, зупинила дію на території України низки актів вищих органів влади СРСР з найважливіших соціально-економічних питань. До юрисдикції України було переведено всі підприємства союзного підпорядкування, обернено з власності СРСР у власність України системні галузеві банки, припинено сплату податків до союзного бюджету, що означало фінансовий розрив з імперсько-російським СРСР.

Тисячі людей біля Верховної Ради підтримують ухвалення Декларації про державний суверенітет України

Україна, втілюючи положення Декларації про державний суверенітет, крок за кроком ішла до повної державної незалежності. І 24 серпня 1991 року це сталося.

Цього дня Верховна Рада України першого скликання, «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України», проголосила «незалежність України та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ».

Серед тих, хто голосував за Акт незалежності України, був і народний депутат України першого скликання Сергій Колесник, народжений у донецькому краї в шахтарському місті Торез та обраний до Верховної Ради його мешканцями. З липня 2014 року Торез окупований російськими загарбниками.

Нині майор Сергій Колесник у лавах ЗСУ зі зброєю в руках захищає суверенітет і державну незалежність України, за які він як народний депутат України першого скликання почав боротися ще в час ухвалення Декларації про державний суверенітет України.

—

ВІТАЛІЙ МЕЛЬНИЧУК [6], перший обраний Житомирський Міський голова (1990-1992), народний депутат України першого скликання;  опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ [2]

Читайте також: 

• Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися" [7]
• 34 роки тому була прийнята Декларація про державний суверенітет України [8]
• Ірина Погорєлова - ще раз про безголову владу на прикладі "стамбульських чернеток" [9]
• Президент України виступив на урочистому засіданні Верховної Ради [10]