Смерть ворогам… і колаборантам — таким могло би бути доповнення одного з ключових українських гасел. Адже посіпак РФ викривали ще в 2014 році, а під час повномасштабної війни їх стало ще більше. Може, діють вони акуратніше й обережніше, але як би там не було — на них завжди чекає покарання.

Журналісти  виданнь Ukraїner [2]та Bihus.Info [3]розбирались в юридичних тонкощах колабораціонізму та пояснюють, як Росія намагається заманювати до співпраці з нею.

Колабораціонізм, або військова й політична співпраця з окупаційним режимом, є частиною російсько-українського протистояння ще з 2014 року. Росія вкладає дуже багато ресурсів у «м’яку силу» і створення мережі агентів впливу, тому хтось, на жаль, ще до приїзду російських танків був готовий зустріти загарбників «з обіймами». А дехто постав перед вибором співпраці чи протидії окупантам уже опинившись в окупації.

Окупанти, яким на певний час вдається захопити території, психологічно тиснуть на людей, розповідаючи, що «ані здєсь навсєгда». Все це приправляють різними пропагандистськими байками, скажімо, що ЗСУ здали всіх і здалися, український контрнаступ неможливий і взагалі всі ці землі Україні вже нібито не потрібні.

Читайте також: Як відсіяти держзрадників на перших виборах після перемоги. Їх не має бути ані в парламенті, ані в місцевих радах… [4]

Загарбники заохочують українців брати паспорти РФ, йти працювати в їхню новоспечену адміністрацію, долучатися до створення пропагандистських матеріалів тощо. Водночас, коли виявляється, що закріпитися «навсігда» не вийшло, то окупанти просто тікають, дбаючи передусім про себе, а доля їхніх дружків-посіпак їх в цей момент мало хвилює. Так уже було на Київському Поліссі та Слобожанщині. Доля колаборантів — незавидна. Для українців це злочинці та зрадники, на яких чекає суд, а для росіян — відпрацьований матеріал, про який після виконання задачі геть необов’язково дбати.

Верховна Рада ще навесні зреагувала на збільшення можливих випадків колабораціонізму. Після початку повномасштабного вторгнення парламент ухвалив два закони про колабораціонізм. Перший [5] запровадив доповнення до статті Кримінального кодексу України про державну зраду. Другий [6] передбачає зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Додалося визначення поняття «колабораційна діяльність», запроваджується покарання за публічне заперечення російської збройної агресії проти України, підтримку рішень країни-агресорки, передачу їй матеріальних ресурсів, а також ворожу пропаганду.

Звісно, далеко не всіх людей, які отримали паспорт РФ чи взаємодіють із загарбниками, опинившись під окупацією, вважають колаборантами.

Читайте також: Украина кишит коллаборационистами [7]

Хто такі колаборанти?

За українським законодавством колаборантами вважають громадян України, які умисно допомагають країні-агресорці та завдають шкоди Україні:

• – добровільно беруть участь у бойових діях на боці держави-агресорки, допомагають їй у веденні бойових дій;
• – добровільно співпрацюють з окупаційними органами, обіймають посади в незаконно створених органах «влади», правоохоронних чи судових органах;
• – добровільно балотуються до органів місцевого самоврядування, організовують вибори та(або) референдуми на тимчасово окупованих територіях;
• – ведуть господарську діяльність, взаємодіючи з агресором, передають йому матеріальні ресурси;
• – пропагують у закладах освіти збройну агресію проти України та встановлення окупаційної влади, а також сприяють впровадженню стандартів освіти країни-агресорки;
• – публічно заперечують збройну агресію РФ, закликають до співпраці з країною-агресоркою, а також не визнають державний суверенітет України на тимчасово окупованій території;
• – організовують або беруть активну участь у політичних заходах чи інформаційних кампаніях, що підтримують державу-агресорку та спрямовані уникнути її відповідальності за війну в Україні.

Яка відповідальність передбачена для колаборантів?

Залежно від тяжкості вчиненої колаборантом/-кою шкоди Україні, стаття 111-1 Кримінального кодексу передбачає різні види покарань:

• – позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років;
• – виправні роботи на строк до 2 років;
• – арешт на строк до 6 місяців;
• – штраф до 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ)*;
• – позбавлення волі на строк до 15 років;
• – довічне позбавлення волі;
• – також може бути застосована конфіскація майна.

*НМДГ для крим. правопорушень [8] із 1.07.22 — 1254 грн, отже сума становитиме до 12 540 000 грн.

Хто може отримати максимальний термін (від 15 років до довічного)?

За законом, відповідальність у вигляді ув’язнення від 15 років чекає на тих колаборантів/-ок, хто:

• – обіймав посаду в незаконних судових чи правоохоронних органах на тимчасово окупованих територіях;
• – добровільно брав участь у збройних формуваннях агресора;
• – допомагав у веденні бойових дій проти ЗСУ та інших формувань, створених за законами України;
• – своїми діями або рішеннями на відповідній посаді призвів до загибелі людей або інших тяжких наслідків.

Скільки в Україні колаборантів?

Станом на середину вересня пресслужба МВС України звітувала, що від початку широкомасштабної війни Нацполіція почала майже 1358 [9] кримінальних проваджень за фактами колабораціонізму. 223 особам (серед яких представники окупаційних адміністрацій, правоохоронних органів та освітяни) повідомлено про підозру в колабораційній діяльності. Звісно, ці цифри не є остаточними, адже багато колаборантів іще не проявили себе або ж можуть співпрацювати з країною-агресоркою поза межами України, через що важче довести їхню злочинну діяльність.

Читайте також: Зрадники палають, партизани працюють! Вибухові історії з авто колаборантів [10]

Хто не є колаборантом, якщо лишається і працює на окупованих територіях?

Ідемо від зворотного: якщо своїми діями людина добровільно й умисно не сприяє агресору та не підриває суверенітет України, вона не є колаборантом. Правозахисниця Олена Карнаух-Голодняк в ефірі «Українського радіо» пояснила [11], що люди в окупації можуть брати необхідну для виживання гуманітарну допомогу, говорити з окупантами, але якщо при цьому вони не віддають їм добровільно свою зброю, контакти українських військових та активістів, інформацію, де можна знайти ті чи ті ресурси та не висувають себе на керівні посади — це не колабораціонізм.

Якщо робота людини в окупації не пов’язана з державною службою, правохоронною та суддівською діяльністю (наприклад, вона ремонтує труби або продає ліки в аптеці, чим займалася і до вторгнення) і це потрібна для виживання громадян України робота, то тут теж нема підстав називати особу колаборантом. Однак якщо вона, скажімо, веде підприємницьку діяльність і добровільно обслуговує лише окупантів, отримує з цього прибуток і платить незаконній владі податки — це може викликати додаткові запитання в українських правоохоронців.

Учителів, які в умовах окупації працюють за українськими програмами, звісно, немає логічних підстав вважати колаборантами. Навпаки, вони ризикують своїм життя та (чи) здоров’ям, зважуючись на опір загарбникам. За словами [12] Голови Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергія Бабака, такі непоодинокі випадки були в Херсоні та його околицях. За такими вчителями (як і тими, хто звільняється і повідомляє причину такого рішення управлінню освіти) зберігається і місце роботи, і зарплатня.

Щодо лікарів, то за умови, якщо такі фахівці виконують свої обов’язки на окупованій території та забезпечують роботу лікарні, не виконуючи при цьому адміністративних функцій, їх не вважатимуть колаборантами. Про це заявив [13] міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко в інтерв’ю «Українській правді. Життя».

Читайте також: Чому однієї лише заборони діяльності проросійських партій в Україні недостатньо [14]

Чому окуповану територію мали покинути українські керівники підприємств та чиновники?

Існує чітка вимога українського законодавства про колабораціонізм: не можна займати керівні, адміністративні посади в органах влади або в підприємствах, які працюють на окупованій території. Тобто рядовий лікар може залишитися і працювати, а от головний лікар має виїхати та працювати дистанційно за українським законодавством, забезпечуючи діяльність свого закладу.

Гіпотетичний директор, наприклад, херсонського водоканалу, якщо залишився на посаді, то, скоріш за все, пішов на співпрацю з окупантами. А от його підлеглих, рядових співробітників при цьому можуть не вважати зрадниками, бо вони забезпечували роботу критичної інфраструктури.

Чиновники, посадові особи місцевого самоврядування, правоохоронці і судді мали виїхати на підконтрольну територію і теж працювати дистанційно, керуючись українським законодавством. Такі завбачливі дії мали б уберегти від примусу до співпраці з ворогом.

Читайте також: Росія створила мережу таємних агентів в Україні до вторгнення – Reuters [15]

Як РФ схиляє мешканців тимчасово окупованих територій до співпраці?

Щоб схилити українців до співпраці, окупанти використовують два методи. Перший — залякування. Прямі погрози, викрадення членів родини, фізичний і психологічний тиск, катування тих, хто не підтримує Росію.

Другий — обіцянки високих посад і прибутків, підкріплені тезою «Расія здєсь навсєгда». Такі стрімкі «злети» соціальними ліфтами трапляються часто. Наприклад, звичайні працівники підприємств ставали директорами, а посади в незаконних адміністраціях займали люди без відповідного досвіду, як-от двірники, прибиральниці чи навіть люди з кримінальним минулим. І це не перебільшення: наприклад, у тимчасово окупованому Бердянську [16] так званим заступником міського голови призначили Микиту Самойленка, який до цього був двірником. А головою тамтешнього РАЦСу стала колаборантка Лариса Сич, колишня прибиральниця цієї установи. Люди з сумнівними біографіями зайняли псевдопосади і в Херсоні [17], Новій Каховці, які станом на початок листопада все ще перебувають під окупацією.

Упродовж перших місяців великої війни на окупованих територіях проходило чимало проукраїнських мітингів, однак зараз через російський терор і залякування їх практично немає. Натомість почастішали викрадення українців із активною громадянською позицією.

Як Росія насправді ставиться до колаборантів?

Попри обіцянки про «навсєгда», окупанти за першої ж нагоди «розводять» і «кидають» своїх посіпак. Наприклад, за неофіційними даними [18] української розвідки, під час успішного контрнаступу на Слобожанщині лише частині зрадників України вдалося виїхати разом зі своїми новими «друзями». Всіх інших колаборантів після своєї втечі куратори окупованого регіону наказали не пропускати на територію Росії. Через це тоді у вересні на пунктах пропуску утворилися черги з тих, хто співпрацював із «військовими адміністраціями» та боїться відповідальності за державну зраду, яка чекає на них за українським законодавством.

Читайте також: Чому український суд такий добрий до прихильників російського фашизму? [19]

Крім того, з колаборантами в окупації дуже часто трапляються не зовсім випадкові неприємності. У них стріляють, їхні автівки підривають [20], вони «зненацька» помирають. І все це — далеко не завжди справа рук українських партизан.

Серед уже «хороших» колаборантів — екснардеп Олексій Ковальов, заступник так званої військово-цивільної адміністрації Нової Каховки Віталій Гура, керівник окупаційної Державтоінспекції в Бердянську Олександр Колєсніков, начальник фейкового МРЕВ у Старобільську Аскяр Лайшев та багато інших.

Міжрайонний реєстраційно-екзаменаційний відділ, що займається пов'язаним із автомобілями документообігом. В Україні реформований у сервісні центри МВС.

Як бачимо, кожен зрадник чи зрадниця, зрештою, лишається ні в сих ні в тих, адже Україна таких ніколи не пробачить, а Росія — ніколи не шануватиме, що б не обіцяла. Якщо колаборантам пощастить залишитися в живих, то рано чи пізно вони будуть покарані. 

—

Наталія Понеділок; опубліковано у виданні Ukraїner  [21]

В тему:

• Нарешті співачок Лорак та Повалій, які й досі розважають російських фашистів, офіційно визнали колаборантками [22]
• СБУ затримала зрадника, якого росіяни призначили керувати окупованим селищем Димер на Київщині [23]
• На Харківщині затримали зрадника: був керівником у "поліції" в окупованому Ізюмі [24]
• В Раді стало на одного зрадника менше [25]
• Син та племінник зрадника Портнова по шахрайській схемі втекли з України як волонтери «за гуманітаркою» [26]