Як руйнувалися імперії та що буде з сучасною Московією

1.00

Нет

Фото: Як руйнувалися імперії ы що буде з Московією

У світовій історії є низка яскравих прикладів імперій. Головний факт, що їх зрештою об’єднує — кожна з них неодмінно руйнується. Повномасштабне вторгнення в Україну актуалізувало дискусію про те, чи можна вважати Росію імперією і чи чекає на неї крах.

Адже фактично РФ — не федерація, де кожен суб’єкт має рівні права і однаково впливає на долю всієї країни, а жорстка унітарна держава, де одна нація не лише домінує над підкореними народами, але й постійно намагається розширювати свої кордони і контролювати нові території. Тож у виданні Ukraїner [2] розбиралися, як саме розпадалися імперії і чи може Росія повторити їхню долю.

За «Академічним тлумачним словником [3] (в 11 томах)» імперія має два значення:

– велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор;

– велика імперіалістична держава, що, як правило, має колонії.

КОЛОНІЯ - тут вживається на позначення території або країни, що перебуває під владою іноземної держави, а також позбавлена політичної та економічної незалежності.

У період із заснування у 1721 році й аж до Лютневої революції й розпаду у 1917 році Росія як імперія фактично об’єднувала в собі обидва значення. Вона постійно розширювала власні кордони, вела загарбницькі війни, мала на чолі панівну династію і всіляко намагалася підтримувати образ впливової держави.

У 1922 році з появою Радянського Союзу Росія перетворюється на неоімперію [4] — державу, яка, володіючи потужними економічними й військово-політичними важелями, намагається загарбати ще більше сусідніх територій, розбудовуючи так звані сфери впливу. З розпадом Союзу Росія могла б відрефлексувати свій досвід і стати сучасною федерацією. Проте імперіалістична історія РФ продовжилася: вона веде загарбницькі війни [5], намагається розширити свою сферу впливу [6], а її можновладці неодноразово говорили [7] щось на кшталт «у Росії немає кордонів».

Кожна імперія має пройти три етапи: виникнення, розвитку і занепаду. У світовій історії маємо приклади розпаду низки великих імперій у XX столітті.

Як підкреслює [8] історик Олександр Мотиль, імперії не можуть розпастися суто через несподівані кризи. Цьому має передувати низка подій. Тож навіть якщо здається, що імперія руйнується моментально, насправді це тривалий процес, а кризові події (наприклад, війни) є скоріше тригерами, які його пришвидшують. Зазвичай серед його складових є економічний занепад і національно-визвольні рухи колонізованих народів. Також досить часто імперії ніби розпадаються, хоча фактично змінюють свою назву й форму, але не устрій. Це відбувається через відсутність деколоніальних практик у колишніх центрах, тобто процесів, коли держава і народ намагаються усвідомити і переосмислити імперське минуле. Починатися цей процес має від надання колоніям повної незалежності.

Розгляньмо на конкретних прикладах, як руйнуються імперії і що може чекати Росію.

Читайте також: Етнічний світ у сталінську добу: спільноти виживання, спільноти іншування [9]

Португальська імперія (1415–1975)

У часи Великих географічних відкриттів Португалія не мала можливості розширюватися вглиб Європи через оточеність з усіх боків іспанськими володіннями. Тому португальська аристократія радо спонсорувала морські подорожі, які дозволяли завойовувати нові території. Серед португальських колоній була Бразилія, території в Індії, на берегах Західної Африки, Гоа, Макао та багато інших. Фактично, імперія проіснувала з певними територіальними змінами аж до 1975 року і вважається однією з таких, що діяли найдовше.

ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ

Період європейських дослідницько-колонізаційних експедицій віддаленими від Європи континентами й регіонами упродовж XV-XVI ст.

Хоча Португальська імперія і була однією з найпотужніших, їй також не вдалося уникнути розпаду. До цього спонукала зокрема віддаленість португальських колоній від центру імперії. Доклалися до цього і загарбницькі амбіції інших імперій: фактично з XIX століття Велика Британія завоювала частину португальських колоній.

Проте основний вплив на розпад імперії мали події XX століття. Хоча у 1910 році в країні було проголошено Першу Португальську республіку, її прихильники не змогли забезпечити достатній рівень життя для громадян, посилювалася економічна криза: національна валюта ескудо з 1919 року до 1924 року знецінилася [10] майже у 17 разів. І вже у 30-х роках до влади прийшов диктаторський режим Антоніу де Салазара. Утворилася так звана Друга Португальська республіка. Її очільник вважав, що втрата заморських територій може призвести до загибелі багаторасової та полікультурної трансконтинентальної держави, через що у країні не відбувався процес деколонізації, а імперія фактично продовжувала існувати.

Читайте також: Оксана Забужко: «Нема способу «оживити» національного класика, не читаючи його» [11]

Активний розпад почався з 1960-х, коли африканські колонії вели свою національно-визвольну боротьбу. Тоді велику кількість португальських солдатів відправляли на придушення заворушень, часом особливо жорстоке, коли випалювали цілі селища. Сама ж Португалія у той час була однією з найвідсталіших економічно країн Європи, де армія була єдиним соціальним ліфтом для населення. Все це у сукупності призвело до Революції гвоздик 1974 року, коли молодші офіцери португальської армії відмовилися продовжувати боронити імперію. Диктаторський режим впав за дві доби, а Португалія згодом перетворилася на демократичну державу.

Уряд створив нову конституцію, провів земельну й економічну реформу. Але найбільшим кроком стало надання незалежності майже всім португальським позаматериковим територіям. Останньою стала передача Макао Китаю аж у 1999 році.

Австрійська імперія (1804–1918)

Австрійська імперія стала однією з тих, які зникли в результаті Першої світової війни. Вона існувала у двох формах: як Австрійська імперія Габсбургів з 1804 року і як частина Австро-Угорської федеративної монархії з 1867 року.

Виникла вона, коли Наполеона Бонапарта було проголошено французьким імператором. Європейська політична арена у той час була досить заплутаною, тож проголошення Наполеона імператором загрожувало цілісності Священної Римської імперії. В її склад входила в тому числі й Австрія. Тоді щоб зберегти імперський статус своєї родини у разі розпаду Священної Римської імперії, німецький правитель Франц ІІ запровадив спадковий титул «імператора Австрії». Фактично, нова Австрійська імперія виникла зі Священної Римської імперії, яка все ж таки зруйнувалася у 1806 році. У її складі були, зокрема, й українські землі — Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.

СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ

У 962—1806 роках держава в Західній і Центральній Європі, що декларувала себе зокрема як пряме продовження античної Римської імперії.

Її занепад розпочався у середині ХІХ століття. Однією з його причин стала «Весна народів» — низка революцій на території Європи у 1848-1849 роках. Про бажання реформ і демократизації заявляли пригноблені верстви населення у регіонах Чехії, Угорщини, Україні. І хоча революції тоді не мали політичного успіху, вони запустили процес краху Австрійської імперії.

Країна перебувала у стані економічної та політичної кризи, найяскравіші розбіжності були між Австрією та Угорщиною. Щоб розв’язати їх, австрійський уряд запропонував розширення угорської автономії. Так у 1867 році імператор Франц Йосиф I затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії, за якою імперія стала дуалістичною державою Австро-Угорщиною.

Проте, як і у випадку з Португалією, без реальної деколоніальної політики імперія залишалася імперією. Зростало невдоволення інших колоній: у 1868 році Богемія, Моравія та Сілезія (нині це території сучасних Чехії, Польщі й Німеччини) вимагали для себе такої ж автономії, яку мала Угорщина. Підкріплювалося це програшами Австро-Угорщини у війнах з Німеччиною та Італією. Вирішальною для імперії стала Перша світова війна, яка закінчилася її розпадом і поразкою. З жовтня до листопада 1918 року практично кожна колонія оголосила [12] про заснування власних національних рад і відокремлення від імперії. Цей процес завершився ще до підписання Австро-Угорщиною капітуляції.

Читайте також: Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело [13]

Німецька імперія (1871–1918) і Третій Райх (1933–1945)

Ще один яскравий приклад того, як імперія змінювала форму, але не змінювала суть. Це простежується навіть у назві: німецький історик Артур Меллер ван ден Брук у 1920-х роках назвав Німецьку імперію «Другим Райхом», показуючи таким чином спадковість від Священної Римської імперії (тобто «Першого Райху») і необхідність утворення «Третього Райху», яким і стала гітлерівська Німеччина.

РАЙХ

Назва німецького державного устрою, синонім до слова імперія.

Німецька імперія виникає у 1871 році, коли під час облоги Парижа у Дзеркальному залі Версальського палацу прусський король Вільгельм був проголошений імператором. До складу новоутвореної держави увійшли 22 монархії, що зберегли автономію. Окрім того, Німецька імперія мала широку мережу власних колоній. Особливу увагу ця держава приділяла формуванню власної колоніальної імперії в Африці (Того, Камерун, Німецька Східна Африка і Німецька Південно-Західна Африка), Азії (порт Циндао на півострові Шаньдун) та Океанії (Нова Гвінея, Мікронезія, Західне Самоа).

Фатальною для Німецької імперії також стала Перша світова війна, у якій вона бачила можливість переділу територій на свою користь. Проте як сторона, що програла, в результаті вона втратила всі свої колонії, була абсолютно виснажена економічно і поринула у кризу. Витягнути з неї країну вдалося уряду націонал-соціалістів на чолі з Гітлером.

Можливість для повторного встановлення авторитарної влади у 1933 році з’явилася зокрема і через пам’ять про велич колишньої імперії та відсутність рефлексії колоніального минулого. Тогочасні німці пам’ятали попередні успіхи на міжнародній арені та вважали себе приниженими через умови Версальського договору, який Німеччина підписала після Першої світової. Гітлер скористався цим і зміг встановити свою диктаторську владу і сформувати культ особистості. До краху Третього Райху призвела Друга світова, яку гітлерівська Німеччина розпочала разом з Радянським Союзом за поділ сфер впливу у світі.

Переосмислити своє минуле і прийти до демократії країні вдалося вже після закінчення Другої світової війни у 1945 році.

Читайте також: Росія - країна мародерів та ґвалтівників. Про причини російських звірств та мародерства [14]

Російська імперія (1721–1917)

Російська імперія почала своє існування з фальсифікацій [15]: коли Петро І вирішив змінити назву і переписати історію країни, стерши пам’ять про васальну залежність від монгольського ханату, і у 1721 році проголосив колишнє «царство» імперією.

З того часу і аж до 1917 року Росія постійно вела загарбницькі війни, намагаючись захопити все нові й нові території. А основними методами правління була культурна експансія [16] захоплених народів та намагання стерти кордони [17] між різними національностями. Вся територія поділялася на так звану Європейську Росію, Королівство Польське, Кавказ, Сибір, Середню Азію та Фінляндію.

У Російській імперії постійно спалахували повстання, тривала національно-визвольна боротьба. Одним із перших яскравих зламів, які сигналізували про скору загибель імперії, стала перша Російська революція 1905–1907 років. Її спричинила суспільно-політична криза в країні, яка поглибилася через поразку Росії у російсько-японській війні 1904–1905 років. Також набирав впливу робітничий рух.

Закінчила існування тодішньої Російської імперії Перша світова війна. Населення було невдоволене поразками на фронті, не розуміло потреби воювати, стикалося з економічними труднощами і не готове було терпіти керівництво імперських міністрів. Невдоволення переросло у Лютневий переворот 1917 року. В його результаті закінчилося правління останнього всеросійського імператора Миколи ІІ, проте не закінчилася російська імперська історія.

Радянський Союз (1922–1991)

У 1922 році Росія хоч і стає основною складовою республікою Союзу Радянських Соціалістичних Республік, проте на практиці перетворюється на неоімперію з тоталітарним режимом, за якого компартійна верхівка контролювала усі сфери життя суспільства. При цьому партія повністю залежала від генерального секретаря, була єдиною дозволеною і не забезпечувала повного представництва народу у владі. У СРСР продовжуються всі ті ж політики, що й у часи Російської імперії: виснажливі війни, утиски проти населення, репресії, спроби підкорити і знищити цілі народи.

Хоча на чолі СРСР не стояла імператорська династія й генеральні секретарі партії змінювалися, влада у країні була авторитарною. Більш того, існував культ особи, наприклад, Сталіна або Брежнєва, коли генсеки вважалися ледь не месіями народу. Це явище дуже легко виникло в Росії через попередній тривалий монархічний досвід і відсутність демократичних практик в суспільстві. Сприяв цьому і загальний низький рівень розвитку країни.

Читайте також: Максим Віхров: Сьогодні питання стоїть інакше: «А навіщо світові Росія?» [18]

Радянський Союз припинив своє існування у 1991 році через низку причин: деградацію управлінських кадрів, тривалу економічну кризу і загалом неефективну економічну модель, нерівномірний розвиток у регіонах, тоталітарний характер влади, техногенні катастрофи тощо. Все це стало причиною для наростання невдоволення серед населення, розвитку національних рухів і відокремлення республік. Проте досі не припинила своє існування сама ідея імперії у Росії, бо, на відміну від багатьох інших країн з імперським досвідом, РФ досі не бажає відрефлексувати своє колоніальне минуле (і теперішнє). Це так само дає поштовх до того, що нас ще чекає її остаточний розпад. Тим більше, що зараз Росія проголошує себе правонаступницею Радянського Союзу. Отже має шанси закінчити так само, як і її попередник.

Росія (1991–?)

За 32 роки свого існування Росія встигла втілити на практиці досвід попередніх імперій: вела постійні загарбницькі війни, зробила армію основним соціальним ліфтом, пригнічувала колонізовані народи [19] і сприяла їхньому знищенню. РФ так само, як Німеччина колись, живе у думці повернути попередню могутність і встановити власний світовий порядок. Проте попередній історичний досвід дає право говорити про її ймовірний розпад у майбутньому.

З часів розпаду СРСР Росія розпалила 8 збройних конфліктів [20]. Війна — важлива частина російської ідеології. Можновладці в РФ часто говорять про «можем павтаріть» [21], марять поверненням «ісконно рускіх» територій (що насправді є загарбанням і окупацією територій незалежних держав, як це сталося в Молдові, Грузії і з 2014 року відбувається в Україні). І якщо раніше світова спільнота скоріше закривала очі на воєнні злочини й агресію, повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році стало точкою, після якої Росія не зможе просто так забирати території інших держав.

Однією з відповідей на вторгнення стали й санкції [22], запроваджені країнами ЄС, Японією, Великою Британією, Канадою, Швейцарією та США проти Росії. Їхня основна мета — унеможливити для РФ виготовлення нових одиниць зброї і припинити таким чином російський наступ. Водночас обмеження впливають на всі сфери російської економіки. Їхні наслідки не є моментальними, проте вже стають помітними: станом на 20 січня [23] 1 долар коштує майже 90 рублів, через вихід світових компаній з ринку Росії скоротилася кількість робочих місць, а федеральний бюджет на 2023 рік склали [24] з дефіцитом у 2,9 трлн рублів.

Читайте також: РФ - держава мертвяків. Анатомія російського імперіалізму [25]

Ще одна ознака імперії і її розпаду в Росії — штучна видимість виборів і відсутність здорової конкуренції за владу, її незмінність (що нагадує причини деградації і розпаду СРСР). Більше 20 років у РФ фактично панує диктаторський режим. Не дивно, що існує також культ особи Путіна, коли його вважають єдино можливим президентом і ототожнюють цілу країну з ним. Росіяни звикли жити під жорстким керівництвом однієї людини. Поки що важко говорити про можливість активних народних виступів чи революції. Проте окремі частини населення починають сумніватися у доцільності так званої спеціальної воєнної спецоперації, в основному це матері [26] загиблих мобілізованих росіян.

Дослідники розглядають низку сценаріїв можливого розпаду Росії. Причиною може стати послаблення центральної влади, міжрегіональні конфлікти, економічна криза, програш у війні. Показка у війні з Україною буде для Росії не лише військовим, але й моральним та економічним ударом. Через неї російський президент втрачає образ «сильного лідера», неефективне і корумповане управління державою все більше дається взнаки, а внутрішні міжетнічні суперечки залишаються болючим питанням.

І хоча не можна стверджувати, що РФ припинить своє існування зараз, можна чітко побачити ознаки її руйнування, яке тепер є лише питанням часу. І це той сценарій, до якого світ має готуватися.

—

Софія Панасюк, опубліковано у виданні Ukraїner [2]

В тему: